Етика маоїзму та легізму

Засновником моїзму був Мо-цзи (Мо Ді), який жив протягом 479—400 до н. е. Він, як і конфуціанці, визнавав волю неба, однак лише на словах. Насправді, волю неба Мо-цзи вважав способом захисту сформульованих ним положень. «У мене воля неба, — стверджував він, — що у стельмаха циркуль, у столяра косинчик». Це означає, що Мо-цзи наділяв небо етичними принципами свого вчення, щоб з більшим успіхом поширити свої погляди. Дотримання волі неба (тобто етичних принципів Мо-цзи) породжує взаємну любов і вигоду, а порушення має своїм наслідком взаємну ненависть і шкоду. «По всій Піднебесній... люди повинні дотримуватися доброчесності, — вважав Мо-цзи, — щоб дати користь народу...»

Моїзм — філософське вчення, яке проповідувало загальну любов як неодмінну умову подолання суперечностей між людьми.

Мо-цзи стверджував, що зло конкретне, як і його носії — багатії, ті, хто має владу. Сповідувані конфуціанцями принцип гуманності (жень) і принцип церемонії (лі) не звільняють людей від зла, оскільки вони закріплюють нерівність і несправедливість. Головне, за його переконаннями, дотримання принципу всезагальної любові, який допомагає перебороти суперечність «ми — вони» («наш рід» і «чужий рід», «вільний» і «раб», «пролетарій» і «експлуататор»). «Нині, — писав Мо-цзи, — правителі царств знають лише про любов до свого царства і не люблять інші царства, а тому всіма силами країни прагнуть завдати удару іншій країні. Нині глави сімейств знають лише про любов до своєї сім'ї, проте не люблять інші сім'ї і тому, не гребуючи нічим, всіма силами сім'ї прагнуть розграбувати іншу сім'ю... Якщо відсутня взаємна любов між людьми, то неодмінно з'являється взаємна ненависть;...якщо між людьми Піднебесної немає взаємної любові, то сильний неодмінно підкоряє слабкого, багатий неодмінно ображає бідного, знатний неодмінно чваниться перед простолюдином, хитрий неодмінно обманює простодушного...» Мислитель дійшов висновку, що окрема любов породжує велике зло, а загальна — велику користь.

Принцип загальної любові поєднується зі справедливістю (дотримання однакової поваги до всіх людей), чесністю і гуманністю. У мудрого правителя він неодмінно підкріплюється принципом взаємної вигоди. Найбільшим порушенням принципу взаємної любові є війна, оскільки вона суперечить інтересам народу, породжує епідемії, голод, збиває ритм нормального життя.

Моїзм першим порушив питання про критерії розрізнення добра і зла, істини і хиби, обґрунтував концепцію історичного розвитку суспільства на моральних засадах.

Представники легізму (законники) вважали, що державна влада має здійснюватися на основі законів, перед якими всі рівні. Життя суспільства теж повинні регламентувати закони держави, а не моральні норми. Видатні політичні діячі, зокрема законодавці-практики і законники Лі Куй, У Ці, Шан Ян і Хань Фей-цзи, загинули в боротьбі з прибічниками традиційного управління державою.

Легізм (лат. legis — закон) — давньокитайське етико-політичне вчення, згідно з яким управління людиною, суспільством і державою необхідно здійснювати на основі суворих законів, а не норм моралі.

На думку одного з представників цієї школи Хань Фей-цзи (280—233 до н. е.), дао є загальним законом, знання якого сприяє пізнанню й освоєнню речей. Природні закони він називав лі. Однак суспільство має жити за специфічними законами (фа), які допомагають розрізняти добро і зло. Їх встановлюють люди, змінюючи зі зміною їхніх умов життя. Згідно з цією точкою зору мораль залежить не від неба, не від вродженої природи людини, а від закону фа. Це означає, що як форма суспільної свідомості вона є похідною правової форми суспільної свідомості.

Хань Фей-цзи стверджував, що люди від природи є злими, подолати суперечності між ними можна лише за допомогою сили справедливих і суворих законів. Засновану на законі (юридичну) рівність він протиставляв рівності, яка спирається на конфуціанські (людинолюбні, гуманістичні) принципи, доводив, що для управління державою вони є несправедливими і непридатними. В управлінні державою Хань Фей-цзи обстоював принцип «ціль виправдовує засоби» (згодом його названо принципом Макіавеллі), що дало підґрунтя деяким дослідникам вважати моральне вчення легізму антигуманним, у якому жорстокість доведена до краю, а милосердя зведено нанівець.

Таких засад дотримувався імператор Китаю Цінь Ші-хуанді (259—210 до н. е.), який силою та нещадним придушенням інакодумців досягнув на деякий час і однодумності, і політичної стабільності. Проте цей режим зазнав краху, а разом з ним була дискредитована й концепція легізму. Щоправда, окремі її мотиви стосовно політики та управління перейняло конфуціанство.

Дата добавления: 2014-01-07