Особливості технології вирощування кукурудзи на зерно, силос і зелений корм

Районовані гібриди і сорти.

Біологічні та екологічні особливості.

Історія і походження.

Господарське значення.

Господарське значення. Кукурудза є однією з найбільш високопродуктивних злакових культур універсального призначення, яку вирощують для продовольчого, кормового і технічного використання. У країнах світу для продовольчих потреб використовується приблизно 20 % зерна кукурудзи, для технічних 15 – 20 %, на корм худобі 60 – 65 %.

У нашій країні кукурудза є найважливішою кормовою культурою. За її рахунок тваринництво забезпечується концентрованими кормами, силосом і зеленою масою.

Найбільш цінний корм – зерно кукурудзи, яке містить 9 – 12 %

білків, 65 – 70 % вуглеводів, 4 – 8 % олії, 1,5 % мінеральних речовин. У 100 кг його міститься 134 корм. од., до 8 кг перетравного протеїну. У вигляді кормового борошна, висівок воно добре перетравлюється і засвоюється організмом тварин. При годівлі свиней особливо ціниться жовтозерна кукурудза, в 1 кг якої міститься від 3,2 до 9 мг каротину, або провітаміну А (у білозерної – до 1,1 мг), який значно підвищує їх продуктивність. Завдяки високій енергетичній поживності (100 кг сухого зерна забезпечує 1600 МДж обмінної енергії) воно є незамінним компонентом комбікормів. Використовують зерно на корм також силосуванням качанів у фазі молочно-воскової стиглості, яке за поживністю мало поступається зерну повної стиглості. із подрібненого зерна вологістю близько 25 % разом з подрібненими стрижнями качанів виготовляють зерно-стрижневу кормову масу, яку закладають у траншею, трамбують і вкривають плівкою, а тільки з подрібненого зерна з такою самою вологістю – такий новий вид корму, як корнаж.

Цінний силос для великої рогатої худоби виготовляють силосуванням усієї маси рослин – стебел, листя та качанів кукурудзи, зібраної у фазі молочно-воскової стиглості. У 100 кг такого силосу міститься 25 – 32 корм. од. і 1,4 – 1,8 кг перетравного протеїну.

У 100 кг силосу із стебел з листками міститься 16 – 20 корм. од. і 1,3 кг перетравного протеїну.

Для згодовування тваринам придатні також подрібнена маса сухих стебел, листків та обгорток качанів, яку здобрюють кормовою мелясою і сіллю або силосують з буряковою гичкою чи гарбузами.

Стрижні качанів у вигляді борошна використовують як компонент комбікормів.

Кукурудза займає важливе місце в зеленому конвеєрі, забезпечуючи тваринництво зеленою масою, багатою на вуглеводи й каротин. У 100 кг зібраної до викидання волотей зеленої маси міститься 16 корм. од.

Кукурудза на зерно за середньої врожайності 60 ц/га разом з побічною продукцією (стеблами, листками) забезпечує вихід з 1 га понад 6,5 тис. кг корм. од. і до 400 кг перетравного протеїну (що дорівнює 75 тис. МДж обмінної енергії). Це значно більше порівняно з іншими зерновими культурами. Проте кукурудза містить недостатню кількість перетравного протеїну – від 60 – 65 г у силосі до 75 – 78 г у зерні на 1 корм. од. при нормі 110 – 120 г. Тому при згодовуванні тваринам тільки однієї кукурудзи вони погано засвоюють інші органічні речовини (вуглеводи, жири). Крім того, у складі білків кукурудзи замало незамінних амінокислот (лізину, метіоніну, триптофану та ін.), тому годівля тварин лише кукурудзою спричинює порушення в організмі тварин обміну речовин і різке зниження їх продуктивності. Щоб збалансувати раціон за протеїном, тваринам згодовують кукурудзу у суміші з бобовими кормовими культурами, в яких на 1 корм. од. припадає 130 – 250 г перетравного протеїну з достатньою кількістю незамінних амінокислот.

З давніх часів людина використовує кукурудзу як продовольчу культуру. У багатьох країнах світу (Китай, індія, Мексика, Україна, Грузія) із зерна кукурудзи виготовляють різні традиційні національні хлібні вироби: у Молдові, Закарпатті і на півдні України – смачну мамалигу, в Грузії – мчаді, що нагадує коржі, та ін.

Кукурудзяне борошно широко використовують у кондитерській промисловості – для виготовлення бісквітів, печива, запіканок. із зерна виробляють харчові пластівці, повітряну кукурудзу, крупу.

Причому за вмістом білків (12,5%) кукурудзяна крупа переважає інші крупи (пшоно, ячмінну, гречану).

Із зерна виробляють харчовий крохмаль, сироп, цукор, мед.

Вживають у їжу недостигле зерно, особливо цукрової кукурудзи, у вигляді варених качанів. із зародків зерна добувають рослинну олію, яка є не тільки висококалорійним продуктом харчування, а й має лікувальні властивості: містить лецетин, який знижує вміст холестерину в крові і запобігає атеросклерозу.

Зерно кукурудзи використовують для виробництва різних прохолодних напоїв, піностійких сортів пива, етилового спирту, гліцерину, органічних кислот (молочної, лимонної, оцтової та ін.). із стебел та стрижнів качанів виробляють папір, целюлозу, ацетон, метиловий спирт та ін. із стовпчиків маточок незрілих качанів готують відвари, які вживають при гострих захворюваннях і хронічних запаленнях печінки, нирок та сечового міхура.

Підраховано, що з кукурудзи виготовляють понад 300 різних виробів, значна частина яких, у свою чергу, є сировиною для виготовлення іншої продукції. Наприклад, з кукурудзяного сиропу виробляють каучук, фарби, різні антисептики, розчинники олії та ін.

Селекціонери працюють над виведенням високоолійних форм кукурудзи. Вже є форми із вмістом олії в зерні понад 15 %.

Як просапна культура кукурудза має агротехнічне значення: є добрим попередником під ярі культури, а при своєчасному збиранні – і під озимі.

Історія і походження Кукурудза – одна з давніх землеробських культур. Її історія як землеробської культури налічує близько 4500 років, а вік – 60 тис. років. Батьківщиною кукурудзи вважають райони Центральної і Південної Америки (Мексика, Перу, Болівія). Найбільш вірогідно, що кукурудза походить від дикої форми, яка з часом шляхом природного схрещування з одним із видів найближчих її диких родичів – тріпсакум і теосинте дала сучасну кукурудзу (П.М. Жуковський). існує також думка, що її попередником була плівчаста кукурудза. З Америки кукурудзу наприкінці XV ст. було завезено в Європу, а в XVI – в Китай, індію, Африку та інші країни. В Україні кукурудзу вирощують з кінця XVII ст.

За площею посіву кукурудза посідає третє місце в світі після пшениці та рису. Загальна світова площа н посівів становить 130 млн га. Кукурудза на зерно в Україні займає близько 1,2 млн га, а кукурудза на силос і зелений корм 4 5-5 млн га Великі площі під кукурудзою у США (29 млн га), Бразилії (12 млн га) індії (5,8 млн га), Аргентині (3 5 млн га). На значних площах вирощують й в Румунії Югославії, італії, Угорщині, Болгарії.

Багато господарств України на великих площах збирають по 50-60 ц/га зерна та по 300-500 ц/га зеленої маси кукурудзи, а в передових – по 70-100 ц/га зерна і більше. Урожайність зеленої маси становить 300-400, а на зрошуваних землях – 600- 700 ц/га і більше

У господарствах найпоширеніші сорти та гібриди зубоподібної і кременистої кукурудзи. Кременисту кукурудзу вирощують для виготовлення борошна і крупи, а також на корм.

Вирощування гібридного насіння. При вирощуванні гібридного насіння батьківської форми висівають за схемою БММММБ так, щоб два рядки батьківського сорту (Б) чергувалися з чотирма рядками материнського (М). Просторова ізоляція для подвійних і сортолінійних гібридів має становити 200, а для простих гібридів – не менше ніж 300 м. На ділянках гібридизації проводять сортове прополювання і зрізають пасинки з материнських рослин, коли вони досягнуть висоти 10-15 см. Щодня впродовж 12-15 діб обривають волоті з усіх материнських рослин (до повного виходу їх з піхви листків).

Вирощування гібридів на стерильній основі. В Україні створено цінні гібриди на стерильній основі, при вирощуванні яких як материнські рослини використовують сорти або гібриди з цитоплазматичною чоловічою стерильністю Це дає змогу отримувати гібридне насіння без обривання волотей на материнських рослинах, оскільки вони не утворюють життєздатного пилку

Переведення гібридів на стерильну основу дає значний економічний ефект Затрати пращ на вирощування гібридного насіння зменшуються у середньому на 8-10 діб із розрахунку на 1 га ділянки гібридизації Гібриди кукурудзи, отримані на стерильній основі, за продуктивністю не поступаються перед гібридами, створеними з фертильних форм

У літературі розрізняють два типи стерильності, що позначаються літерою «М» – молдавський і літерою «Т» – техаський Рослини з техаським типом стерильності мають різко виражену дегенерацію пиляків У рослин із молдавським типом стерильності пиляки часто виходять з колосків, але мають нежиттєздатний пилок і не розкриваються Відтворення материнського сорту відбувається за допомогою фертильного аналога цього самого сорту Якщо у гібрида відновлена фертильність (плодовитість), до нього додають ще літеру «В» Наприклад, Дніпровський 203 MB, Колективний 100ТВ

Гібриди. В Україні поширені такі гібриди

Одеський 80МВ – середньоранній, урожайний Зерно середніх розмірі в жовте і біле, зубоподібне, стрижень червоний Рослини високорослі – до 220 см Районований у степовій і лісостеповій зонах

Дніпровський 273 АМВ – створений схрещуванням простого гібрида Дніпровський 19М з лінією 502 MB у ВНДІК Середньоранній Вегетаційний період від появи сходів до повної стиглості становить 118 – 126 діб Посухостійкість середня, холодостійкість висока Високоврожайний Районований у степовій і лісостеповій зонах

Дніпровський 203МВ – отриманий схрещуванням сортів Крос 200М і Дружба MB Гібрид ремонтантного типу, ранньостиглий, холодостійкість і посухостійкість середні Стійкий проти вилягання і пошкодження пухирчастою сажкою і

стебловими гнилями Висота рослин 215 – 225 см Зерно кременисто-зубоподібне жовте Районований у степовій, лісостеповій і поліській зонах

Ювпеинии 60МВ – створений схрещуванням міжлінійного гібрида Мир М (ЦГ10МхФ115хЧК218МВ) Середньоранній Посухо- і холодостійкість добрі Зерно зубоподібне, жовте і біле Районований у лісостеповій і поліській зонах

Дніпропетровський 310 MB – створений схрещуванням міжлінійного гібрида Дніпропетровський 25М (502М х 3433М) із самозапильною лінією ДС 103МВ Середньостиглий Висота рослин 210 -236 см Стійкий проти вилягання Зерно зубоподібне, жовте Поширений у степовій і лісостеповій зонах

Колективний 225МВ – створений схрещуванням простого міжлінійного гібрида Піонер 3978М (П346М х П502М) з лінією СОЇ 25 МВ7 Середньоранній Вегетативний період від появи сходів до повної стиглості – 1 10 – 135 діб Хворобами уражується слабко Придатний для вирощування за інтенсивною технологією Районований у лісостеповій і поліській зонах

Сорти. У виробництві вирощують і використовують для годівлі сільськогосподарських тварин сорти зубоподібної і кременистої кукурудзи, а для продовольчих цілей – лише кременистої Поширеність цих сортів кукурудзи пояснюється скоростиглістю, високою врожайністю та якістю зерна Однак найпоширеніші такі:

Одеська 10 – пізньостиглий, високорослий сорт Зерно жовте, зубоподібне, крупне Качани великі Достигає лише на півдні Поширений у південних областях Закарпатська жовта зубоподібна – високоврожайний, середньопізній, високорослий сорт Зерно жовте, стрижень червоний Добре переносить похолодання, що бувають у першій половині травня Поширений у Закарпатській, івано-Франківській та Львівській областях

Сорти кукурудзи є вихідним матеріалом для створення самозапильних ліній, а також батьківськими формами для отримання гібридів

Для використання кукурудзи на силос важливе значення має відповідний добір сортів і гібридів Найбільші врожаї зеленої маси і зерна дають пізньостиглі сорти, особливо зубоподібної кукурудзи Рослини цього різновиду мають міцні стебла, добре розвинене повітряне коріння, великі качани Проте насіння цих сортів достигає тільки у південних районах України

Щоб подовжити період силосування і використання на зелений корм, у господарствах висівають гібриди і сорти кукурудзи з різними строками достигання у сумішах із кормовими культурами, багатими на білок Збільшують також площі під високоврожайними простими гібридами

Біологічні особливості. Кукурудза – однорічна, однодомна, роздільностатева, перехреснозапильна рослина родини злакових, підродини просоподібних. Як усі хліба другої групи, кукурудза теплолюбна культура. Мінімальна температура проростання насіння більшості гібридів і сортів 8 – 10 °С, а нормально розвинені і дружні сходи з’являються при температурі 10 – 12 °С. Кукурудза, висіяна в холодний і перезволожений ґрунт, проростає дуже повільно, сходи її часто бувають зріджені, бо набубнявіле насіння уражується грибними хворобами і втрачає польову схожість. Перспективними є виведені селекціонерами біотипи кукурудзи, здатні проростати при температурі 5 – 6 °С. Сходи кукурудзи витримують температуру до мінус 3 °С, у фазі 2 – 3 листків – до мінус 3 – 5 °С. Кукурудза краще витримує весняні заморозки, ніж ранні осінні (мінус 2 – 3 °С), які пошкоджують зерно незрілих качанів і різко знижують його схожість і товарну якість. Більш вибагливі до тепла сорти і гібриди зубоподібної групи, менше – кременистої.

Кукурудза найкраще росте і розвивається при середньодобовій температурі до 25 °С. При більш низьких температурах (14 – 15 °С) ріст рослин затримується, а при зниженні їх до біологічного мінімуму (10 °С) припиняється. Високі температури (25 – 30 °С) кукурудза до цвітіння витримує добре, але якщо вони в період викидання волотей і з’явлення стовпчиків качанів перевищують 30 – 35 °С, різко порушується нормальний хід цвітіння і запліднення рослин (розрив у часі між появою стовпчиків і розтріскуванням пиляків сягає 7 – 8 днів), внаслідок чого спостерігається значна череззерниця в качанах. Максимальна температура, за якої припиняється ріст кукурудзи, становить 45 – 47 °С. Сума біологічно активних температур, необхідна для дозрівання скоростиглих гібридів і сортів, становить 1800 – 2000 °С, середньо- і середньоранньостиглих 2300 – 2600 °С, пізньостиглих 3000 – 3200 °С.

Одні вчені відносять кукурудзу до посухостійких рослин, інші – до вологолюбних. Кукурудза в ранні фази росту й розвитку (до утворення генеративних органів) справді може тривалий час перебувати у стані в’янення, а при випаданні опадів відновлювати життєздатність і продовжувати вегетацію. Крім того, кореневе система кукурудзи глибоко проникає у ґрунт і добре засвоює вологу з глибоких його шарів.

На утворення одиниці сухої речовини кукурудза витрачає майже удвічі менше води, ніж хліба першої групи. Коефіцієнт її транспірації становить у середньому 246 (174 – 406). Це він міг стати підставою для віднесення кукурудзи до посухостійких рослин. Проте після утворення на рослинах 8 – 9 листків і особливо з появою волоті потреби кукурудзи у волозі різко зростають, досягаючи максимуму в період від початку цвітіння (викидання волоті) до початку молочної стиглості. Триває він приблизно місяць і є найбільш критичним для кукурудзи за її потребою у волозі. В цей період кукурудза використовує близько 70 % вологи від загальної спожитої її кількості. Встановлено, що навіть короткочасна (2 – 3-денна) ґрунтова посуха у період викидання волотей чи запилення (якщо при цьому спостерігається в’янення рослин) може призвести до зниження врожаю на 22 %.

Кукурудза дуже чутлива до вологи також під час наливання зерна. Оптимальна вологість ґрунту в період активної вегетації має становити 75 – 80 % НВ, що забезпечується випаданням улітку до 300 мм опадів.

Разом з тим надлишок вологи, зокрема близьке залягання ґрунтових вод, негативно впливає на розвиток кукурудзи. У надмірно зволоженому ґрунті через поганий доступ повітря дуже повільно проростає насіння, що призводить до його загнивання; слабко розвивається коренева система; рослини погано засвоюють фосфор і погіршується їх білковий обмін; вони жовкнуть і дають низький врожай. За надмірних опадів у період достигання та збирання врожаю качани ушкоджуються грибними хворобами, що призводить до зниження врожаю зерна і погіршення його якості.

Високі врожаї зерна і зеленої маси кукурудза дає на всіх ґрунтах, придатних для вирощування інших польових культур. Проте найкраще вона росте і розвивається на ґрунтах з глибоким гумусовим горизонтом, які добре затримують вологу і не заболочуються при цьому, проникні для повітря, мають достатню кількість легкозасвоюваних поживних речовин і нейтральну або злегка кислу реакцію ґрунтового розчину (рН 5,5 – 7). Такими ґрунтами є чорноземи, темнокаштанові, темно-сірі. Кукурудза краще росте на добре аерованих ґрунтах. При нестачі кисню в ґрунті припиняється ріст її кореневої системи, порушується засвоєння рослинами води і поживних речовин. Кукурудза вибаглива до родючості ґрунту. З урожаєм зерна 50 – 60 ц/га або 500 – 600 ц/га зеленої маси з ґрунту виноситься 150 – 180 кг/га азоту, 50 – 60 кг/га фосфору, 150 – 180 кг/га калію та багато інших поживних речовин. На дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах, вилугуваних чорноземах найбільш ефективними для кукурудзи є азотні добрива, на звичайних чорноземах -фосфорні, на торфових і легких супіщаних заплавних – калійні добрива.

Кукурудза – світлолюбна рослина. Для утворення листкової поверхні та нагромадження достатньої кількості органічних речовин вона потребує інтенсивного сонячного освітлення в усі фази росту і особливо в початкові. Навіть незначне затінення молодих рослин призводить до їх «стікання» – витягування і пожовтіння, що негативно позначається на продуктивності посівів. Тому для вирощування високих врожаїв важливо дотримувати оптимальної густоти стояння рослин, знищувати бур’яни протягом усього періоду вегетації.

Кукурудза – рослина короткого світлового дня. Вона швидше закінчує вегетацію при тривалості світлового дня 8 – 9 год, а при 12 – 14 год вегетаційний період її подовжується.

Технологія вирощування. Місце у сівозміні. Найвищі врожаї кукурудзи в Степу після озимої пшениці, попередниками якої були чорний пар або багаторічні трави. У північно-західних степових районах, де більш сприятливі умови зволоження, пшениця забезпечує високий урожай після другої озимини в ланці з багаторічними травами, а також після цукрових буряків і гороху.

На родючих ґрунтах при достатньому удобренні і високій культурі землеробства кукурудзу можна вирощувати повторно протягом 3 – 4 років, що застосовується у господарствах з високорозвиненим тваринництвом. У південному Степу не слід сіяти кукурудзу після культур, які сильно висушують ґрунт (суданська трава, соняшник, цукрові буряки).

Кращими попередниками кукурудзи в Лісостепу і на Поліссі є озима пшениця, зернобобові культури, картопля, а в районах достатнього зволоження – цукрові буряки. У степових та лісостепових районах кукурудзу на силос вирощують також післяукісно і післяжнивно.

Кукурудза у сівозміні є добрим попередником для ярих зернових культур, а при своєчасному збиранні – для озимих.

Кукурудза є добрим попередником для ярої пшениці, гороху та інших ярих культур.

Обробіток грунту. Кукурудза, розвиваючи велику кореневу систему, 70 % якої розміщується в орному шарі, дуже реагує на глибину оранки. У зв’язку з цим основний обробіток ґрунту включає глибоку зяблеву оранку з попереднім лущенням або без нього, якщо кукурудзу розміщують після картоплі чи цукрових буряків.

На чистих полях обмежуються одним лущенням на 6 – 8 см, на забур’янених кореневищними бур’янами проводять дворазове лущення важкими дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7 або лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 10 – 12 см. На полях, забур’янених багаторічними коренепаростковими бур’янами, перший раз лущать поле дисковими лущильниками на 6 – 8 см, а другий – лемішними ППЛ-10-25 при з’явленні розеток бур’янів на глибину 12 – 14 см. Якщо проростання бур’янів продовжується, їх знищують плоскорізним обробітком. На чорноземах звичайних і південних оранку проводять плугами з передплужниками ПЛН-5-35, ПЛН-6-35

на глибину 27 – 30 см; на чорноземах змитих малогумусних, каштанових ґрунтах 25 – 27 см; на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся на 20 – 22 см з поглибленням орного шару до 35 – 40 см (краще двоярусними плугами ПНЯ-4-40 із знятими полицями на нижніх корпусах).

Для повного знищення осоту перед лемішним лущенням площу, засмічену бур’янами у фазі розеток, обприскують розчином гербіциду – амінної солі 2,4Д у дозі 4,0 – 6,0 кг/га за препаратом (у 200 – 300 л води). Проти багаторічних злакових вегетуючих бур’янів вносять раундап (6 – 8 кг/га за препаратом) або фосулен (3 – 6 кг/га в 150 – 200 л води).

Зяблеву оранку проводять плугами з передплужниками (ПЛН-4-35, ПЛН-6-35, ПГК-9-35, ПЯ-3-35) на глибину 27 – 30 см, а на змитих дерново-підзолистих ґрунтах – на глибину орного шару. При розміщенні кукурудзи після кукурудзи краще проводити зяблевий обробіток ґрунту двоярусними плугами, які при глибині оранки 27 – 32 см повністю заорюють післяжнивні рештки навіть без їх подрібнення дисковими лущильниками.

У районах поширення вітрової ерозії застосовують плоскорізний обробіток ґрунту, який включає розпушування ґрунту після збирання зернових культур голчастими боронами (БИГ-3) на 5 – 6 см, дворазове розпушування плоскорізами (КПЕ-3,8, КПП-2,2): перше на глибину 10 – 12 см, друге – в агрегаті з боронами БИГ-3 і кільчасто-шпоровими котками на 12 – 14 см та зяблевий обробіток плоскорізами (ПГ-3,5, КПГ-250, КПГ-2,2) на 27 – 30 см.

На схилах різної крутизни проводять щілювання ґрунту щілерізами ЩН-2-140, ЩП-3-70 на глибину 45 – 50 см, при відстані між щілинами 1,4 – 4 м. Щілювання поліпшує вологопроникність ґрунту і зменшує руйнівний стік води.

На схилах складної конфігурації застосовують контурний обробіток ґрунту, рекомендований Українським інститутом землеробства УААН.

Весняний передпосівний обробіток ґрунту сприяє знищенню бур'янів та розпушуванню його поверхні Після боронування в 1-2 сліди важкими боронами до сівби кукурудзи треба провести не менше двох культивацій з одночасним боронуванням Дослідні дані і практика свідчать про те, що в районах достатнього зволоження, зокрема в Прикарпатті, застосування третьої культивації, а також переорювання надмірно зволожених ґрунтів і тих, що запливають, забезпечує краще загортання органічних добрив та поліпшує умови розвитку кукурудзи.

Першу культивацію роблять одночасно із сівбою ранніх зернових на глибину 10-12 см Через 10-12 діб після появи сходів бур'янів або після ущільнення грунту проводять другу культивацію на глибину 8-10 см підрізувальними лапами в агрегаті з боронами або волокушами Перед сівбою проводять культивацію на глибину загортання насіння

У районах з надмірною вологістю ґрунту при внесенні органічних добрив навесні замість першої культивації зяб переорюють.

У посушливу весну після культивації доцільно проводити коткування кільчастими котками, що сприяє кращому проростанню бур'янів, які потім знищують під час наступного обробітку ґрунту.

Тепер часто застосовують мінімальний обробіток ґрунту Створено комбіновані агрегати, які за один прохід проводять обробіток ґрунту, сівбу, внесення добрив і коткування

Удобрення. За інтенсивної технології вирощування під кукурудзу використовують органічні й мінеральні добрива. Гній або торфогнойові компости вносять зазвичай під зяблеву оранку. Норму гною розраховують за вмістом у ньому азоту (5 кг в 1 т). У середньому вона становить 30-40 т/га. Така норма азоту у складі гною забезпечує найбільшу віддачу добрив і не забруднює навколишнє середовище.

Для вирощування кукурудзи після неудобрених попередників на дерново-підзолистих, сірих лісових ґрунтах Полісся і північнозахідних районів Лісостепу необхідні норми підстилкового гною не менше 40 – 50 т/га, на чорноземах Лісостепу 30 – 40 т/га, на чорноземах звичайних, каштанових ґрунтах півдня 25 – 30 т/га. Рідкий гній вносять з розрахунку 80 – 100 т/га і негайно заробляють у ґрунт. З органічних добрив використовують також різні компости, а на Поліссі приорюють зелену масу післяукісного люпину, яку за ефективністю можна прирівняти до внесення 20 – 30 т/га гною.

Повні мінеральні добрива під заплановану врожайність вносять: у степових і лісостепових районах недостатнього і нестійкого зволоження під зяблевий обробіток або навесні локальним способом на глибину 10-12 см перед внесенням базового гербіциду. При розкиданні добрив їх заробляють у ґрунт одночасно із базовим гербіцидом.

На Поліссі і в західних районах Лісостепу на достатньо зволожених ґрунтах легкого механічного складу восени вносять фосфорнокалійні добрива, а навесні – азотні. У рядки дають фосфорні добрива (Р_10-15), а на Поліссі – складні гранульовані (нітрофоски, нітроамофоски) також у нормі за фосфором 10-15 кг/га. Рідкі азотні добрива (аміачну воду) можна вносити разом з базовими гербіцидами.

Кукурудзу за інтенсивної технології вирощування здебільшого не підживлюють. Проте в разі потреби вносять азотні добрива у фазі 5 – 6 листків, а на Поліссі – повне мінеральне добриво з розрахунку N₃₀Р₃₀К₃₀.

Орієнтовні норми мінеральних добрив для одержання врожаю зерна 50 – 80 ц/га на фоні гною становлять: на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся – N₄₀Р₁₀₀К₁₂₀, дерново-підзолистих ґрунтах Закарпаття – N₁₂₀Р₁₂₀К₁₂₀, чорноземах глибоких правобережного Лісостепу – N₉₀Р₈₀К₈₀, чорноземах глибоких опідзолених, сірих лісових ґрунтах правобережного Лісостепу – N₉₀Р₉₀К₉₀, чорноземах опідзолених, сірих лісових ґрунтах лівобережного Лісостепу – N₇₀Р₇₀К₇₀, чорноземах звичайних Степу – N₆₀Р₆₀К₆₀, на чорноземах південних – N₆₀Р₆₀К₃₀.

Під кукурудзу вносять також мікродобрива як безпосередньо у ґрунт – при зрошенні разом з поливною водою в поєднанні з гербіцидами (гербигація), так і при передпосівній обробці насіння або одночасно з позакореневим підживленням рослин. В останні роки практикують внесення у ґрунт так званих комплексонів (спеціальних кислот), за допомогою яких мікроелементи перетворюються на біологічно активні форми, та комплексонатів – сполук комплексонів з мікроелементами. Ці сполуки вносять у ґрунт у суміші з мінеральними добривами, застосовують для передпосівної обробки насіння, а також позакореневого підживлення рослин.

Серед мікродобрив під кукурудзу використовують: бормагнієві (30 – 35 кг/га), сульфат цинку (0,8 – 1 кг на 1 т насіння), сульфат марганцю (0,7 – 0,9 кг/т), марганізований суперфосфат (2 – 3 ц/га) у ґрунт до сівби або під час сівби (0,5 – 1,5 ц/га) в рядки; молібденізований суперфосфат (2 – 3 ц/га) у ґрунт до сівби або (40 – 50 кг/га) під час сівби в рядки, піритний недогарок (3 – 5 ц/га) під основний обробіток ґрунту (із внесенням у сівозміні не більше одного разу за 4 – 5 років).

Сівба. До сівби насіння кукурудзи інкрустують,

Насіння кукурудзи готують до сівби на спеціалізованих калібрувальних заводах, де його доводять до високих посівних кондицій: висушують до вологості 13 – 14 %, калібрують (за товщиною, шириною та довжиною) на фракції, інкрустують, тобто обробляють полімерною (водорозчинною) плівкою. З цією метою застосовують 2%-й водний розчин №КМЦ (натрієва сіль карбоксиметилцелюлози) або 5%-й розчин полівінілового спирту (ПВС), добавляючи речовини для активізації проростання насіння. інкрустоване насіння починають висівати на 5-8 діб раніше від установлених оптимальних строків.

Щоб запобігти ураженню кукурудзи грибними хворобами, насіння перед сівбою протруюють препаратами: вітавакс 200 з. п., 200 г, або максимум 025, 2,5 % т. к. с., 100 г на 1 ц. Для захисту сходів від пошкодження дротяником насіння на насінних заводах інкрустують препаратом про-мет 400 чи круізор. Доцільно також обробляти насіння кукурудзи стимуляторами росту: зеастимуліном чи емістимомом С (15 мл на 1 т). Відповідно до державного стандарту, насіння товарних гібридів (F1) має задовольняти таким нормам якості: мати типовість мінімум 98 %, схожість не менше 92 %, чистоту не менше 98 %, насіння сортів (рН 1-3) не менше 87 % та чистоту не менше 98 %. Особливо високої якості має бути насіння при сівбі кукурудзи в допустимо ранні строки.

Строки сівби кукурудзи залежать від біологічних особливостей гібриду або сорту, ґрунтово-кліматичних і погодних умов. Кукурудзу на зерно і силос висівають, коли ґрунт прогріється на глибині 10 см до 10 – 12 °С, а холодостійкі гібриди і сорти – до 7 – 9 °С, використовуючи сівалки СПЧ-6М, СУПН-8. Основний спосіб сівби пунктирний з міжряддям 70 см.

Вища продуктивність посівів кукурудзи забезпечується при дотриманні густоти середньостиглих гібридів і сортів: у південних посушливих районах Степу 25 – 30 тис. рослин на 1 га, у центральних більш вологих степових районах 35 – 40 тис., в північних 40 – 45 тис., у Лісостепу і на Поліссі 55 – 65 тис., на зрошуваних землях півдня 70 – 75 тис. рослин на 1 га. При вирощуванні скоростиглих гібридів та сортів кількість рослин на 1 га збільшують на 20 – 25 %, а високорослих пізньостиглих – зменшують на 15 – 20 % порівняно із середньостиглими. Кукурудзу на силос вирощують з більшою густотою рослин, ніж на зерно, приблизно на 15 – 20 %.

Норми висіву насіння встановлюють з урахуванням рекомендованої густоти рослин (шт./га), маси 1000 зерен (г), посівної придатності (%). Для отримання рекомендованої густоти рослин на час збирання норму висіву насіння збільшують: у районах Степу на 30 %, Лісостепу 30 – 40 %, Полісся на 40 – 50 %.

У Лісостепу і на Поліссі при сівбі кукурудзи на вологих і важких ґрунтах насіння загортають на глибину 4 – 5 см, на легких ґрунтах і при підсиханні посівного шару 6 – 7 см. У степових районах з дефіцитом вологи у верхньому шарі ґрунту насіння загортають на глибину від 6 – 8 до 10 см.

Догляд за посівами. На початку розвитку кукурудза росте повільно і посіви її швидко заростають бур'янами. Щоб знищити бур'яни, зруйнувати кірку і зберегти вологу, не пізніше як за 3-5 діб до появи сходів на посівах кукурудзи проводять боронування в один-два сліди. Це посилює також доступ повітря до кореневої системи і сприяє появі більш дружних сходів. У фазі 2-3 листочків посіви кукурудзи боронують. На легких ґрунтах застосовують легкі або сітчасті борони, а на зв'язних – середні. Боронування слід проводити після спадання роси.

Під час вегетації проводять 2-3 міжрядних обробітки. Перший раз міжряддя обробляють у фазі 3-4 листочків. У посушливих степових районах і на карбонатних ґрунтах перший обробіток міжрядь проводять на глибину 8-10 см, а наступні – 6-8 см. За умов перезволоження міжряддя вперше розпушують на глибину 10-12, а вдруге і втретє (щоб не пошкодити кореневої системи) – 7-8 см. Велике значення за цих умов має прогрівання ґрунту, чого досягають глибшим обробітком міжрядь. Одночасно з першим міжрядним обробітком посіви проріджують.

Проти багаторічних та однорічних злакових і деяких однорічних двосім'ядольних бур'янів під чисті посіви кукурудзи, а також з підсівом люцерни, застосовують ґрунтовий гербіцид ерадикан (72% к. е., 4,5-6 л/га). Його негайно загортають у ґрунт дисковими знаряддями БДТ-7,0, БД-10 або культиваторами зі стрілчастими лапами на глибину 10-12 см.

Для боротьби з однорічними злаковими (мишій, куряче просо) та двосім'ядольними бур'янами застосовують гербіцид харнес (81,5%к. е., 1,5-3 л/га), яким обприскують ґрунт до, під час та після сівби ще до появи сходів кукурудзи. На полях, призначених під посіви кукурудзи, проти одно- і багаторічних бур'янів застосовують раундап (36% в.p., 2-5 л/га), обприскуючи вегетуючі бур'яни навесні за два тижні до сівби. При цьому виключають будь-який передпосівний обробіток ґрунту, крім ранньовесняного закриття вологи. Норма витрати розчину – 300 л/га. Для обприскування використовують штангові обприскувачі.

Для боротьби з двосім'ядольними бур'янами на посівах кукурудзи використовують гербіциди 2,4-Д (50% в. p., 0,9-1,7 л/га), базагран (48% в. p., 2-Л л/га), банвел 4С (48% в. p., 0,4-0,8 л/га), діален С (40% в. p., 1,9-3 л/га). Обприскування посівів проводять у фазі 3-5 листочків.

Багаторічні злакові (гумай і пирій повзучий) та деякі однорічні двосім'ядольні бур'яни знищують гербіцидом тітус (25% в. г., 20-40 г/ra), обприскуючи посіви перший раз у фазі 3-8 листочків у кукурудзи і повторно через 2-3 тижні.

На полях, де є осот та інші багаторічні бур'яни, посіви кукурудзи додатково обробляють амінною сіллю 2,4-Д (68% в. р. з розрахунку 0,7- 1,2 л/га препарату, витрата розчину 300-400 л/га). Проти однорічних злакових та деяких двосім'ядольних бур'янів можна застосовувати такі гербіциди: трофі – 90% к. е., 2-2,5 л/га, фронт’єр 900 – 90% к. е., 1,1-1,7 л/га, вносячи їх у ґрунт до сівби (в зоні недостатнього зволоження із загортанням) або відразу після сівби.

У західних лісостепових районах достатнього зволоження під час останнього розпушування міжрядь кукурудзу підгортають з тим, щоб прикрити землею перший вузол стебла. Після цього на рослинах утворюються додаткові корінці, і вони стають стійкішими проти вилягання. На вологих важких ґрунтах підгортання сприяє також кращому провітрюванню і прогріванню ґрунту. Бур'яни у рядках і захисних смугах знищують культиваторами з навареними поличками, які добре підгортають рослини кукурудзи.

У північних районах вирощування кукурудзи бічні пагони (пасинки), які виростають біля основи головного стебла, зрізують гострим ножем. Встановлено, що пасинкування прискорює достигання качанів на основних стеблах кукурудзи. Пасинкування рослин на посівах кукурудзи на силос і зелений корм недоцільне, оскільки знижується врожай зеленої маси.

Під час вирощування гібридного насіння проводять видалення пасинків на материнських рослинах, оскільки пилок волотей на добре розвинених пасинках запилюватиме материнські рослини. У західних областях України, за даними Чернівецької державної дослідної станції, пасинкування знижує врожай качанів кукурудзи, тому на господарських посівах цього заходу не застосовують

Обприскування посівів кукурудзи зеастимуліном чи емістимом С з розрахунку 5-10 мл препарату, розчиненого у 200-300 л води, на 1 га підвищувало врожай зерна на 6,1-17 ц/га, зеленої маси – на 46-98 ц/га

Вирощування кукурудзи на зелений корм. Кукурудзу на зелений корм висівають пунктирним способом з шириною міжрядь 45 см у зеленому конвеєрі у різні строки На родючих ґрунтах у районах достатнього зволоження високі врожаї зеленої маси збирають також при сівбі суцільним рядковим способом та нормі висіву насіння 60-80 кг/га Високі врожаї зеленої маси дають пізньостиглі сорти і гібриди (Одеська 10, Закарпатська жовта зубоподібна, Перекоп СВ, Краснодарський 335 MB та ін)

Для збільшення поживності зеленого корму кукурудзу вирощують у змішаних посівах із зернобобовими культурами в степових і лісостепових районах – із соєю, на Поліссі – з кормовим люпином, а в західному регіоні – з кормовими бобами. Кукурудзу на зелений корм збирають до викидання волотей

У південних районах ефективні посіви кукурудзи із соєю. Зелена маса змішаних посівів характеризується підвищеним вмістом протеїну. В Україні застосовують також посіви кукурудзи із соняшником. Сіють кукурудзу пунктирним способом з міжряддям 70 см, а соняшник підсівають після першого розпушування міжрядь (8-10 кг/га) на відстані 10 см від рядків кукурудзи Можна також підсівати соняшник посередині міжрядь кукурудзи. Вирощують тут кукурудзу з суданською травою, цукровим сорго В західному регіоні України кукурудзу висівають також з кормовим горохом (пелюшкою) або викою та сераделою. В Лісостепу кукурудзу вирощують з буркуном і квасолею.

У районах достатнього зволоження та на зрошуваних землях застосовують також післяукісні та післяжнивні посіви кукурудзи з бобовими.

У лівобережній частині Лісостепу кращими покривними культурами для конюшини є кукурудза та її сумішки на зелений корм.

Збирання врожаю. Строки збирання кукурудзи залежать від використання її у господарстві. На зерно збирають у качанах без їх обмолочування і з обмолочуванням. У качанах з їх одночасним доочищенням або з доочищенням на стаціонарі (ПП-10) кукурудзу починають збирати при вологості зерна не більше 35 – 40%, або (у посушливих південних районах) у фазі повної стиглості за вологості качанів 16-18%. У більш північних районах зібрані на зерно качани досушують у спеціальних сушарках. Якщо кукурудзу на зерно збирають наприкінці воскової стиглості, стебла її ще досить соковиті й придатні для силосування з гичкою цукрових буряків.

Кукурудзу на зерно збирають у качанах комбайнами КСКУ-6, ККПЗ-3, «Херсонець-200», «Херсонець-9» з очисними пристроями або комбайнами з обмолотом качанів, використовуючи приставку ППК-4 на зернових комбайнах СК-5, «Нива» або приставку КМД-6 на комбайні Дон-1500.

У північних районах качани сушать у спеціальних сушарках і пристосованих для цього приміщеннях. Сушіння за допомогою повітронагрівачів можна застосовувати у складах, сараях та інших приміщеннях за наявності вентиляційного каналу. Качани кукурудзи, висушені до вологості 14%, рекомендується шеретувати, а зерно зберігати у зерносховищах На калібрувальних заводах насінну кукурудзу зберігають за вологості 11-12%.

Збирають кукурудзу також комбайном «ДОН-1500» при підвищеній вологості зерна (35-40%) із спеціальним пристосуванням ПДК-10 для одержання подрібненої зерно-стрижневої суміші. Зібрані і подрібнені качани закладають у траншеї, на дно яких кладуть шар соломи 20-30 см, а стінки обкладають поліетиленовими плівками. Подрібнену масу при закладанні у траншеї ущільнюють, а після заповнення трамбують і герметизують плівкою з шаром соломи.

Зібране вологе зерно при зберіганні в траншеях, устелених плівками, консервують з додаванням спеціальних консервантів.

Зерно для комбікормової промисловості, на насіння і для інших господарських потреб висушують на зерноочисних агрегатах та комплексах ЗАВ-25, ЗАВ-40, ЗАВ-50, КЗС-50, КЗС-25Ш або на площадках активного вентилювання до вологості 15 – 16 %.

Качани з вологістю зерна не менше 28 % добре зберігаються у сапетках, на горищах.

Кукурудзу на силос збирають силосозбиральними комбайнами (КСК-100, Е-200, КС-2,6, КС-1,8 та ін.) у молочно-восковій стиглості.

Подрібнену масу силосують, інтенсивно утрамбовують у траншеях і вкривають соломою. При збиранні у восковій стиглості застосовують комбайни, які подрібнюють масу на відрізки 0,7 – 0,8 см («Полісся», Дон-15).

Література

1. Рослинництво: Підручник / О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко; За ред. О.І. Зінченка. – К.: Аграрна освіта, 2001. – 591с.

2. Алімов Д.М., Шелестов Ю.В. Технологія виробництва продукції рослинництва: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 271с.

3. Интенсивные технологии возделывания зерновых и технических культур /Под ред. А.И. Зинченко и И.М. Карасюка. – К.: Вища шк., Головное изд-во, 1988. – 327 с.

4. Интенсивные технологии возделывания сельскохозяйственных культур /Г.В. Коренев, Г.Б. Гатаулина, А.И. Зинченко и др.; Под ред. Г.В. Коренева. – М.: Агропромиздат, 1988. – 301 с.

5. Біологічне рослинництво: Навч. посібник/ О.І. Зінченко, О.С. Алексєєва, П.М. Приходько та ін.; За ред. О.І. Зінченка. – К.: Вища шк., 1996. – 239 с.

6. Зінченко О.І. Кормовиробництво: Навчальне видання. – 2-е вид. доп., і перероб. – К.: Вища школа, 2005. – 448 с.

7. Лихочвор В.В. Рослинництво. Технології вирощування сільськогосподарських культур. – 2-е видання, виправлене. – Київ: Центр Навчальної літератури, 2004. – 808 с.

8. Рослинництво: Підручник /В.Г. Влох, С.В. Дубковецький, Г.С. Кияк, Д.М. Онищук; За ред. В.Г. Влоха. – К.: Вища шк., 2005. – 382 с.

9. Рослинництво: Підручник / Каленська, О.Я. Шевчук, М.Я. Дмитришак, О.М. Козяр, Г.І. Демидась; За ред. О.Я. Шевчука. – К.: НАУ, 2005. – 502 с.

10. Рослинництво. Модульний метод з тестового контролю і рейтинговою оцінкою знань студентів на ПЕОМ: Навчальний посібник / О.М. Куценко, А.А. Кочерга, Л.Ф. Бондарєва, О.С. Пипко, Т.О. Бєлова, Є.Г. Чернявський, М.Я. Шевніков, О.А. Антонець, С.В. Філоненко, В.В. Ляшенко. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 312 с.

Дата добавления: 2014-01-07