І. Сучасні тенденції світових інтеграційних процесів: проблеми та перспективи України

Найприйнятнішою на даному етапі для України є бігравітаційна модель інтеграції вітчизняної економіки, яка грунтується насамперед на наявності двох головних гравітаційних полів, з якими тісно взаємодіє господарський комплекс України: Європейського Союзу (ЄС) та Єдиного економічного простору (ЄЕП). В основу інтег­раційних процесів України з регіональними об'єднаннями ЄС та ЄЕП мають бути покладені фундаментальні цивілізаційні цінності. У пере­говорному процесі з цими двома регіональними об'єднаннями ук­раїнська сторона мала б запропонувати такі принципи:

1. суверенна рівність сторін, взаємовигідний характер співпраці на основі еквівалентного обміну;

2. гармонізація взаємних інтересів відповідно до принципів, норм і ' стандартів міжнародного права, СОТ, ЮНКТАД, статутних доку­ментів спільно створених міжнародних організацій, положень під­писаних угод;

3. постадійність інтеграційних процесів, просування від нижчих стадій до вищих у міру вирішення завдань попередніх етапів та створення відповідних внутрішніх і зовнішніх передумов для етапів наступних;

4. прозорість інтеграційних заходів, непорушність конституційних норм та національного законодавства при створенні спільних органів та реалізації інших проектів;

5. м'який різношвидкісний характер інтеграційних процесів, за якого допускається участь країни в окремих заходах чи проектах виходячи з національних інтересів та накопичення відповідних внутрішніх економічних, політичних та інституційних передумов.

Зрозуміло, що економічний потенціал ЄС за головними кількісни­ми та якісними параметрами істотно переважає відповідні показники країн ЄЕП. Отож гравітаційне поле ЄС має потенційно більшу притя­гальну силу, ніж ЄЕП. Однак наявні у Європейському Союзі еко­номічні, політичні, технологічні, інституційні та інші «фільтри» поки що утримують його господарські зв'язки з Україною фактично на передінтеграційному рівні.

Зацікавленість України в ЄЕП полягає насамперед в отриманні енергоносіїв із Росії та Казахстану, за які конкурують провідні гравці світового ринку, та у наявності на цьому просторі об'ємного ринку для збуту вітчизняної продукції, зокрема готових виробів, які не визнача­ються достатньою конкурентоспроможністю в розвинутих країнах.

Одночасна взаємодія з обома інтеграційними об'єднаннями — ЄС та ЄЕП — має передбачити, поза сумнівом, як стратегічну перспекти­ву всебічну інтеграцію України в європейський економічний простір.

кома державами. Такий статус не суперечить нормам і правилам СОТ, іншим міжнародним нормативно-правовим документам.

Конфігурація бігравітаційної інтеграції економіки України вигля­дає таким чином: в регіональному угрупованні ЄЕП — зона вільної торгівлі, що передбачає ліквідацію торговельних бар'єрів між учасни­ками угоди і збереження власного торговельного режиму у відносинах з третіми країнами; в регіональному об'єднанні ЄС — преференційна зона, режим якої становить найнижчу, практично передінтеграційну фазу і передбачає надання партнерам певних пільг, таких як квоти на експорт певної продукції (текстиль, вироби металургійної промисло­вості), секторальне і транскордонне співробітництво (єврорегіони, європейські транспортні коридори тощо), надання технічної допомоги та ін. За умов вступу України до СОТ та створення в недалекому май­бутньому зони вільної торгівлі між Україною і ЄС стане можливим вести мову про поступове входження України до європейського еко­номічного простору через механізм Європейської економічної зони за прикладом Швейцарії, Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейну.

1.2. Роль економічної реформи в інтеграції України у світову економічну систему.

Без інтеграції економіки України у світову економічну систе­му неможливо досягти високого рівня добробуту народу. При вирішенні проблеми інтеграції економіки України у світове господар­ство необхідно мати на увазі, що роль вертикальної ієрархії управління у світі неухильно зменшується і зростає значення горизонтальних зв’язків у процесі створення нової системи виробництва благ.

Основними характеристиками нової системи виробництва благ є: зменшення числа зайнятих у промисловому виробництві найбільш розвинутих країн; широке використання фірмами і корпораціями но­вих форм фінансової діяльності як ефективних інструментів досягнен­ня необхідного балансу між інвестиціями і заощадженнями; інфор­маційна революція, яка дедалі більше поширюється і зможе змінити виробничі ресурси.

Дослідники функціонування «швидких» економік високорозвинутих країн констатують, по-перше, зменшення потреби у багатьох тра­диційних видах масової сировини; по-друге, збільшення кількості підприємств, що працюють за «швидким циклом», коли процеси про­ектування і випуску продукції поєднуються, а можливості скорочення запасів сировини й устаткування різко зростають; по-третє, інвесту­вання значних засобів в електронну інфраструктуру.

"Швидкі" економіки мають можливість підвищувати темпи свого розвитку не стільки з допомогою нових виробничих технологій, скіль­ки завдяки більш оперативному здійсненню всіх управлінських опе­рацій і скороченню часу, потрібного для прийняття рішень, обробки інформації і всього обсягу знань та проходження їх через економічний механізм.

Таким чином, для України, як і для інших колишніх республік СРСР, більш перспективним є вихід на світовий ринок у своїй державно-економічній цілісності з наступною інтеграцією у світову економіку. Зрозуміло, що при цьому жодних гарантій наздогнати «швидкі» еко­номіки ніхто дати не може, але підтягтися до них цілком реально.

Назвемо принаймні три можливі напрями ефективної адаптації України до міжнародного поділу праці:

• участь у загальноєвропейському економічному просторі, що почи­нає формуватися. Перехід до ринкової економіки зумовить приєднання країн Європейської частини колишнього СРСР до європейського економічного простору. Таким чином, доцільно визначитися, які галузі й виробництва будуть складати профіль міжнародної спеціалізації України. Стимулювання цих галузей і ви­робництв методами ринкової економіки одночасно окреслить пріоритетні зміни в народному господарстві України;

• визначення специфічних сфер співробітництва з країнами інших континентів, що становитимуть взаємний інтерес;

• залучення до загальносвітового співробітництва на галузевій основі, особливо в науково-технічній, енергетичній, продовольчій, екологічній сферах. Розробку перспективної програми вибіркової спеціалізації українського експорту на нових конкурентоспроможних світових ринках можна пов'язати з конверсією ВПК (з урахуванням принципу розумної достатності), що стане фундаментом для роз­витку експортної спеціалізації наукомістких галузей.

Уже сьогодні Україна здатна будувати свої зовнішньоекономічні відносини на взаємовигідних умовах. Актуальними є проведення пере­говорів з метою визначення статусу України як країни, що розвиваєть­ся, і вироблення її власної чіткої позиції в Міжнародному валютному фонді, Міжнародному банку реконструкції та розвитку, Світовій ор­ганізації торгівлі й Міжнародній організації праці — адже ці чотири організації є ключовими в міжнародному фінансовому, торговельному і соціальному регулюванні. Ефективна участь в них розширить можли­вості України у сферах залучення іноземного капіталу, фінансових ре­сурсів, отримання певних торговельних пільг, збереження тарифних засобів захисту національної індустрії та сільського господарства тощо.

Високий рівень конкуренції на світовому ринку, гнучкість стратегії і тактики товаровиробників потребують створення в Україні структур, що забезпечували б і координували функціонування зовнішньоеко­номічного комплексу, а також усієї інфраструктури зовнішніх еко­номічних зв'язків (страхового й інформаційного обслуговування, судо­вих і арбітражних органів і т. п.).

Таким чином, реформа зовнішньоекономічного комплексу не мо­же здійснюватися у відриві від реформування самої економічної сис­теми в Україні. Це має для нашої країни принципове значення.

Дата добавления: 2014-01-07