Мативних документах типу стандарту, інструкції, методики, вимоги до розроблення продукції

Стандартизація продукції

Контроль якості продукції на національному та міжнародному рівнях

Внутрішньовиробничий контроль якості продукції, що за­стосовується на підприємствах, забезпечує її відповідність технічним умовам. Однак самі по собі технічні умови не є га­рантією того, що потреби споживачів будуть дійсно задово­ленні даною продукцією, бо в технічні умови або в ор­ганізаційну систему, яка охоплює проектування га реалізацію товарів і послуг, можуть потрапити невідповідності. Це зумо­вило необхідність розвитку стандартизації та сертифікації, розроблення національних та міжнародних керівних доку­ментів забезпечення якості, які доповнюють вимоги до про­дукції та послуг, встановлені в технічних умовах.

Важливим елементом у системі забезпечення належної якості виробів є стандартизація.

Стандартизація — це нормотворча діяльність, яка знахо­дить найбільш раціональні норми, а потім закріплює їх у нор-

Головними завданнями стандартизації є:

• створити, насамперед, систему нормативно-технічної до­
кументації, що визначає прогресивні вимоги до про­
дукції, яка виробляється для потреб економіки, населен­
ня, оборони, експорту тощо;

• установити вимоги до якості готової продукції, а також
сировини, матеріалів, напівфабрикатів та комплектую­
чих виробів;

• розвивати уніфікацію та типізацію продукції як важли­
вої умови спеціалізації й автоматизації виробництва;

• визначити норми, вимоги та методи у сфері проектуван­
ня та виготовлення продукції з мстою забезпечення на­
лежної якості та недопущення невиправданої різно­
манітності видів і типорозмірів виробів однакового
функціонального призначення;

• забезпечити єдину технічну мову, систему класифіка­
торів техніко-економічної інформації, кодування про­
дукції, форм і методів організації виробництва;

• формувати єдину систему показників якості продукції,
методів її випробування та контролю.

Стандартизація здійснюється за певними принципами. Основні з них:

• урахування технологічних економічних та екологічних
вимог, доцільності, корисності та безпеки виробу для ви­
робника, споживача і держави в цілому;

• взаємозв'язок та узгодженість нормативних документів
на виробничому, регіональному, національному та
міжнародному рівнях;

• залучення до розроблення нормативних документів усіх
зацікавлених сторін (розробник, виготовлювач, спожи­
вач, державні органи) та відкритість інформації щодо
діючих стандартів з урахуванням чинного законодавства.

Результати стандартизації відображаються в спеціальній

нормативно-технічній документації. На рівні конкретного підприємства документами, що містять обов'язкові для проду­центів норми якості виробу та засоби їх досягнення, є, уже зга­дувані нами, технічні умови та внутрішні стандарти підприємства.

Технічні умови мають містити вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлюва­чем) та споживачем (замовником) продукції.

Вони регламентують норми і вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні чи галузеві стандарти не розробляються, та які виготовляються на замовлення окремих фірм, а також нових видів виробів на період їх освоєння вироб­ництвом.

Внутрішні стандарти підприємства виокремлюються у са­мостійну категорію умовно (без правової основи) та розробля­ються за власною ініціативою з метою конкретизації вимог до продукції і самого виробництва, що містяться, як правило, в інших видах нормативно-технічної документації.

Об'єктами цієї стандартизації можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення та інструмент власного виготовлення, певні норми у сфері проектування виробів, ор­ганізації та управління виробництвом тощо.

На національному рівні розробляються стандарти, які стосуються не кожного конкретного виробу, а груп однорідної продукції, а також певної кількості показників, що характери­зують найсуттєвіші якісні характеристики. Ця система стан­дартів охоплює:

• держанні стандарти країни;

• галузеві стандарти (ГАСТи);

• стандарти науково-технічних товариств та інженерних
союзів асоціацій та інших громадських організацій
(СТО).

Державні стандарти України, зокрема, установлюються на: 1) вироби загально машинобудівного застосування (підшип­ники, інструменти, деталі кріплення, напруги, частоти тощо);

2) продукцію міжгалузевого призначення та продукцію
для населення й економіки в цілому;

3) організаційно-методичні та загально-технічні об'єкти
(науково-технічна термінологія: класифікація, кодування
техніко-економічної та соціальної інформації; організація
робіт по стандартизації та метрології; довідкові дані щодо вла­
стивостей матеріалів і речовин);

4) елементи господарських об'єктів державного значення
(транспорт, зв'язок, енергосистема, оборона, навколишнє при­
родне середовище, банківсько-фінансова система тощо):

5) системи випробування, що містять обов'язкові та реко­
мендаційні вимоги (до обов'язкових належать вимоги, що за­
безпечують безпеку продукції для життя, здоров'я, її
сумісність та взаємозамінність, охорону тощо).

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, на яку, відсутні державні стандарти України, або у випадку не­обхідності встановлення вимог, що доповнюють чи перевищу­ють останні.

Стандарти науково-технічних товариств та об'єднань відпрацьовуються у випадку потреби поширення результатів фундаментальних досліджень, отриманих в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Ця категорія норма­тивних документів може використовуватись на засадах доб­ровільної згоди відповідних суб'єктів діяльності.

Система стандартизації України значною мірою успадку­вала досить багату практику забезпечення якості в колишньо­му СРСР. Починаючи з 70-х років, там розробляли й запрова­джували заходи та рекомендації, основою яких був комплекс­ний, системний підхід до управління якістю продукції. Найбільш відпрацьованою в методичному та практичному плані була комплексна система управління якістю про-дукції (КСУЯП). Вона базувалася на стандартах підприємств, що розроблялися відповідно до державних та міжнародних норм. Стандарти регламентували заходи підвищення технічного рівня та якості продукції, передбачали певний по-

рядок дій і відповідальність кожного виконавця, організацію та механізм діяльності з підвищення якості продукції на підприємстві, зміцнювали виробничу та технологічну дис­ципліну.

Оцінюючи в цілому КСУЯП як систему, слід відзначити, що вона порівняно з усіма попередніми виявила найбільш бла­готворний вплив на зміну ставлення до діяльності з підвищен­ня якості продукції у промисловості. Однак, вступивши у про­тиріччя з господарським механізмом, спрямованим на об'ємні, кількісні показники економічного зростання, КСУЯП була поступово нейтралізована, а її роль зведена нанівець. Можна сподіватися, що в нових умовах господарювання підприємства повернуться до систем управління якістю незалежно від того, будуть це КСУЯП чи інші системи.

Дата добавления: 2014-01-07