ІV. Елліністичний період

Період еллінізму в античній Греції розпочинається в останній третині IV століття до нашої ери й закінчується в останніх десятиліттях І століття до нашої ери, коли країну завоювали римляни. Це епоха воєнної, економічної та культурної експансії еллінського світу на схід. Культурі цього періоду притаманний синкретизм, наслідок взаємодії еллінської та місцевих культурних традицій. Початок еллінізмові поклала діяльність Олександра Македонського, який за своє коротке, але видатне життя встиг створити новий світ.

Проте вона була вже відмінною від класичної грецької. По-перше, це була космополітична культура, яку творив «громадянин світу», а не тільки грецького поліса. Не на соціальній, а саме на культурній ниві втілювався ідеал єдності людства, що його вимріяв Олександр Македонський. Тому елліністична культура — не лише втілення унікальності грецького духу, а й засвоєння найкращих здобутків культурного розмаїття об'єднаного світу. По-друге, це була культура різко стратифікованого суспільства: більше ніж будь-коли вона стала культурою інтелектуальної еліти, задовольняючи потреби нової рабовласницької знаті, потонулої у східних розкошах царських дворів. По-третє, ця культура віддзеркалила основні проблеми перехідного елліністичного періоду, як переходу людини з античної полісної колективності до народжуваного рабовласницькою монархічною державою індивідуалізму. В елліністичній культурі втілився світогляд людини, що випала зі стабільної полісної колективності й загубилася в масштабах централізованої імперії, зазнавши, проте, нового для античності відчуття індивідуалізму.

Для раннього еллінізму характерний інтенсивний розвиток математики, медицини, натурфілософії. Елліністичному мистецтву властивий інтерес до особистості конкретної людини, до подій. З’являються портрети, що передають індивідуальні риси людей: царів, сміливих воїнів, мудрих філософів і поетів.

Збільшення в результаті завойовницьких походів Олександра Македонського (334-324 р. до н.е.) кількості рабів дало змогу широко розгорнути будівництво на Сході, де було засновано багато нових міст. Материкова Греція в цей час відступає на задній план.

Завдяки археологічним розкопкам, ми знаємо як планувалися елліністичні міста. На пагорбі, як правило, розташовувався центр, вулиці йшли під прямим кутом одна до одної і ділили квартами міста на квадрати.

В елліністичну епоху триває розвиток архітектури, скульптури та живопису греків.

Видатними пам'ятками архітектурного мистецтва стали не лише нові культові споруди, наприклад храм Артеміди в Ефесі, збудований на місці спаленого Геростратом, чи храм Аполлона в Дідімах поблизу Мілета, храм-гробниця Мавзола в Галікарнасі, монументальні вівтарі — Зевса та Афіни в Пергамі, Гієрона II в Сіракузах, а й самі новозбудовані міста: Александрія, Антіохія — столиця велетенської імперії Селевкідів, Пергам та інші столиці й великі центри елліністичного світу. Вони виникли як осередки нової греко-македонської державної влади — за чітко визначеним планом. Саме в елліністичний період вдалося впровадити планування міської забудови, що його ще в V столітті до нашої ери запропонував архітектор Гіпподам. Створюється міське середовище, яке однаково задовольняє вимоги зручності й закони естетики. Особливого значення в архітектурі цієї пори набувають житлове та цивільне будівництво.

Зростання попиту на скульптурну продукцію знизило її мистецький рівень порівняно з класичною скульптурою, проте елліністичну пластику вирізняли оригінальні риси. Виникли нові осередки розвитку скульптури. Античних майстрів доповнили скульптори Пергама, Александрії, Родоса та Антіохії.

Характерна для цього періоду статуя перемого Ніки Самофрокійської - втілення радісного пафосу, ранок елліністичного світу, вона була створена в кінці ІV ст. Колись вона стояла на березі моря, відкрита вітру і каплям морської піни. Хітон, який в’ється довкола могутнього тіла, відведені назад могутні крила, нестримний порив уперед надають скульптурі справді титанічного, тріумфального характеру. Зараз вона зустрічає відвідувачів Лувра на площадці широких східців. Обезголовлена, без рук, з поламаними крильми.

Класичним взірцем є статуя Афродіти з острова Мілос, більш відома під римською назвою Венера Мілоська. Знайдена випадково, вона привернула до себе увагу всього людства. Через неї французи навіть пішли на злочин, викравши її у турків і відправивши до Лувру, де вона й тепер сяє у всій красі. Це своєрідний символ усього давньогрецького мистецтва, яке прославляє людину, її тіло, розум, фізичні та моральні властивості.

І ще один пам’ятник еллінізму - алтарь Зевса в Пергамі. На фризі зображена боротьба олімпійських богів з гігантами з дітьми підземних надр. Могутні тіла громоздяться, сплітаються подібно клубку змій, переможених гігантів терзають леви, впиваються зубами собаки - битва страшна. Велети гинуть, відчай, страждання виражено в їхніх постатях, але вони сповнені благородства і величі духу. Перебільшеність емоцій, підкреслена динаміка, грандіозність образів, драматизм - такі особливості цієї скульптури.

Великої слави здобула знайдена у ХVІ ст. скульптурна група Лаокоон з синами. Троянський жрець Лаокоон був покараний покровителькою греків Афіною за те, що застеріг безтурботних троянців від небезпеки введення у місто залишеного греками дерев’яного коня. (Читається опис скульптури в супроводі фонозапису “Симфонії №6” фінал П.І.Чайковського).

...Зведені в стражданні брови, пооране зморшками чоло, напіврозтулені в напруженні вуста з опущеними кутиками...

Він бореться. Він ще бореться. Та вже уп’явся в стегно змій, що обвивається навколо його руки і руки старшого сина, і дедалі сильніше стискує обійми довкола людських тіл другий змій.

В нелюдському напруженні намагається врятувати життя своїх дітей і своє власне Лаокоон. Та все даремно. Старший син з жахом дивиться на марні зусилля батька, злякано відсахнувшись, але й його вже зашморгнув змій, молодший ледь живий, хоч поки що й неушкоджений, та не вирватися і йому зі смертельних обіймів гадів.

...У ледь схиленій голові нещасного жерця, на його обличчі і смуток, і напівзабуття, і вперта непокора.

Руйнується, все руйнується, гине не лише Лаокоон, гине увесь його рід...

Мистецтво епохи еллінізму відображає найрізноманітніші сторони життя того часу, завершує довгий шлях розвитку древньогрецького мистецтва. У релігійних віруваннях яскраво проявився синтез грецької та східної культур. Поряд з культом богів-олімпійців у цей час поширюються культи східних і нових синкретичних божеств, що поєднали риси грецьких і східних божеств.

Поряд з існуванням філософських шкіл, що склалися у класичний період, тривав процес виникнення нових. Основну увагу звертають вони на проблеми етики, моралі, місця людини у світі. Серед них особливого значення набирають вчення стоїків та філософія Епікура. Засновником стоїцізму був Зенон. (На думку Зенона знання є лише засобом для надбання мудрості, вміння правильно жити; щастя - у свободі від пристрастей, у спокої душі).

Отже, можемо зробити висновок, що чудові твори Древньої Греції мали великий вплив на мистецтво народів всіх наступних поколінь. І вони зараз продовжують захоплювати нас не тільки своєю красою, але і досконалістю виконання, і своєю глибокою людяністю.

V. Піднесення та падіння давньоримської культури.

Стародавній Рим! Спочатку місто-держава на річці Тібр, потім господар всієї Італії, і на кінець володар всього басейну Середземного моря і Західної Європи. Росло значення Стародавнього Риму, мінялось його мистецтво. Найдавніші споруди римлян не збереглись до наших днів.

Рим сприйняв і асимілював весь пантеон грецьких божеств, давши їм тільки інші імена: Зевс став Юпітером, Афродіта - Венерою, Арес - Марсом і т.д.

Римська культура з самого початку таїла в собі зерна занепаду, тому що рабовласницький Рим є останнім актом історії рабовласницького суспільства. Спадщина Стародавнього Риму надзвичайно багата. Римські майстри створили грандіозні скульптурні ансамблі, прекрасні скульптурні портрети, чудові фрески, мозаїки.

Римське мистецтво рано навчилось лестити і прикидатись. Вже в героїчних статуях Августа, зображеного у вигляді республіканського полководця, що театрально простягає руку до військ, є натягнутість і фальш.

Римські портрети з точністю дзеркала говорять про глибину кризи, про кризу самої суспільної свідомості, а відповідно, і про кризу суспільства.

Римські майстри створили велику кількість статуй на честь імператорів і політичних діячів. У них, як правило, поєднують ідеалізація образів із правдивістю в передачі натури. Художники періоду правління Августа виражали ідею величі влади імператора. Взірцем такого типу статуї є мармурова скульптура Октавіана Августа. Майстер зобразив його, як полководця, босоніж, із жезлом в руці. Горда, спокійна поза, ідеалізовані риси обличчя, класичні пропорції фігури – все нагадує статуї грецьких героїв. Біля ніг імператора скульптор помістив зображення амура й дельфіна – символ богині Венери, від якої ніби походив рід Августа.

Високого рівня розвитку скульптурний портрет досяг у другій половині І ст. н.е., в період правління династії Флавіїв. Йому властива велика образна сила, емоційна насиченість. Скульптори того часу надзвичайно правдиво передають натуру.

У період імперії значного розвитку набула рельєфна скульптура. У Вівтарі Ленру, спорудженому за часів Августа, стрічка фриза зображує процесію на чолі з імператором, членами його сім’ї та почтом.

Крім скульптурного портрету, римське мистецтво зробило значний вклад в світову культуру своєю архітектурою. Типи римських побудов різноманітні, світські. Поява обпаленої цегли, а потім й бетону відкривала можливість для швидкого будівництва. У добу тріумвіратів місто почали прикрашати мармуровими будівлями. З’явилися новий Форум, храми Сатурна, Божественного Юлія та ін. У суворий старий Рим прийшли багатство та пишність.

В І і ІІ ст. були побудовані знаменитий Колізей - амфітеатр, і грандіозна купольна ротонда - Пантеон - “храм всіх богів”.

Колізей - гігантський амфітеатр у формі овальної чаші. Вміщував 50 тис. глядачів, що приходили сюди подивитися на бої гладіаторів. Він мав арену, яку можна було заливати водою і перетворювати в басейн. 240 арок трьома ярусами оточували арену Колізея. Основу конструкції становлять склепіння й ордерна аркада, яка стала важливою формою римського зодчества.

Типово римським твором є Пантеон. Пантеон це храм усіх богів, покровителів імператорського дому, що прославляв мрію про об’єднання імперії, що збирала під римським пануванням багато різних національностей, вірувань та культур. Пантеон - найвизначніший за розмірами римський банний храм. Пантеон вражає вишуканістю свого вбрання: кольоровий мармур, вироби з бронзи, золота.

Вважається, що зодчим Пантеона був Аполлодор Даманський. У плані це ротонда, кругла споруда, перекрита гігантським куполом, який в античній культурі не має собі рівних. Суворий портик з колонами підкреслює велич фасаду Пантеону. Споруда вражає досконалими пропорціями. Діаметр ротонди дорівнює висоті храму. У центрі купола круглий отвір, через який освітлюється інтер’єр. Пантеон побудований із цегли та бетону, на масивному фундаменті. Пустоти у стінах полегшують вагу споруди. Храм вражає довершеністю архітектурного задуму, він по праву служить блискучим прикладом класичної ротонди із сферичними куполами.

Обов’язковою приналежністю римських міст були бані (терми). Великі споруди включали басейн з проточною водою. В одних приміщеннях були влаштовані ванни з теплою чи гарячою водою, в інших - роздягальні, сауни. Великі зали мали призначення для занять гімнастикою. Але в римських термах були створені умови не тільки для фізичних вправ: в них були бібліотеки з творами грецьких і латинських письменників, кулуари і галереї для дружніх бесід та філософських суперечок. Терми, побудовані імператором Каракаллою, в ІІІ ст. до н.е. є найрозкішніші з багатьох сотень римських бань, вміщали до 2 тис. чоловік одночасно. Всередині терми були багато прикрашені. Стіни обробляли мармуром, підлогу - мозаїкою. В залах було безліч мармурових та бронзових статуй. про високий рівень розвитку римської будівельної техніки свідчить також досконала система опалення і водопостачання терм.

Характерні для римського мистецтва і архітектури тріумфальні арки. Напр.: арка на честь завоювання міста Ієрусалима Тітом. Вона прикрашена мармуровими рельєфами, на яких показані сцени тріумфального шестя імператора. В цих рельєфах немає гармонії, зате особливо достовірно передані деталі різних предметів, озброєння воїнів, їх одяг та зачіски.

В основі найдавніших римських релігійних вірувань лежав анімізм. Для римлян світ був сповнений добрими і злими духами, богами і богинями. Дім охороняли Пенати, двері - дволикий Янус, вогнище - Веста. З ІІ ст. до н.е. у Римі стали поширюватись культи східних божеств. Серед філософських течій, що існували в еліністичному світі, найбільше поширення в Римі мали епікурсізм та стоїцизм.

Провідними жанрами римської літератури у ІІІ ст. до н.е. були епос і драма. Представники: Плавт і Афер Теренцій. Лірична поезія представлена в Римі творами Гая Валерія Катула.

Досягнення античної медицини звів у єдину систему Клавдій Гален - лікар і природознавець.

“Золотим віком” римської літератури називають І ст. до н.е. Розквіт римської літератури, зокрема поезії, відбувається в Давньому Римі за часів правління імператора Октавіана Августина, коли Гай Ціній Меценат (бл. 70-8 рр. до н.е.), багатій і друг правителя, створив гурток, до якого входили поети Горацій, Вергілій, історик Тіт Лівій. Меценат матеріально підтримував поетів, а найбільше Проперція та Горація. Поети золотого віку Августа, як повелось називати цей період в історії літератури, продовжували спиратись у своїх творчих пошуках на класичні грецькі зразки, але створили власні твори, оригінальні й неповторні, що стали достоту шедеврами світової культури.

Найвидатнішим серед них вважається Публій Марон Вергілій (70-19 р.р. до н.е.), котрий народився неподалік од Мантуї, одержав освіту в Кремоні, а розкрився як митець у Римі. Здобути славу йому допомогли “Буколіки” (десять пасторальних поем), які дають уявлення про молодість поета, а головне – про повсякденне життя пастухів, і поема “Георгіки”, присвячена землеробам, яких поет вважав основою держави. Останні роки життя Вергілій провів у маєтку біля Неаполя, де писав епічну поему “Енеїда”, котра, за його задумом, мала стати логічним продовженням поем Гомера – “Іліади” та “Одісея”.

Другом Вергілія і однодумцем був поет Флакк Квінт Горацій (65-8 р.р. до н.е.). він отримав освіту в Афінах, брав участь у війні, повернувся додому, не маючи навіть дірявого шеляга, і з нудьги почав складати вірші. Певним творчим етапом у його поетичній кар’єрі були “Сатири” та “Еподи”, які довели, що Горацій - людина не менш талановита, а й толерантна, спостережлива й до того ж має неабияке почуття гумору. Славу поетові принесли “Оди”, чотири книги віршів, присвячених коханню, усамітненню, роздумам про сенс життя.

Публій Назон Овідій 143 р. до н.е. – бл.18 р. н.е.) понад десять років провів у вигнанні в маленькому селищі на узбережжі Чорного моря, де і помер, так і не одержавши дозволу повернутися до Рима. Причиною вигнання талановитого поета вважається гнів імператора Августина, викликаний змістом поем Овідія “Мистецтво кохання”, “Захист від чар кохання”. Він написав 15 книг “Метаморфоз”, яка була улюбленим твором юності таких різних і водночас великих мистецтв, як Чосер, Монтень, Вордсворд і Гете.

Отже, підсумовуючи вище сказане, ми сміло можемо сказати, що антична культура була колискою європейської культури. Інша в свою чергу успадкувала від античності не лише форму, але перш за все, духовні засади. Як і в античну добу, головною проблемою європейської культури була й залишається людина в усій складності її матеріального й духовного буття.

Дата добавления: 2014-01-07