Питання 1. Поняття господарського договору – угоди

п.1 ст.626 ЦК України розглядає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зазначене визначення явно має на увазі договір-угоду. Договори в їх якості угоди, не відрізняючись від інших юридичних фактів, не мають змісту. Ним наділене тільки виникаюче з договору-угоди договірне правовідношення. Об’єми обох понять – «договір» і «угода» - не завжди співпадають. Якщо договір – це угода, то не всяка угода представляє собою договір. Основні позиції взаємозв’язку «договір» і «угода» при всій їх багатоманітності зводяться до двох варіантів. Прихильники першого акцентують увагу на сутності угоди (співпадіння волі сторін), а прихильники другого – на зовнішній формі, яку угода приймає (мається на увазі головним чином єдиний вольовий акт). Оскільки в обидвох варіантах присутні ознаки, що притаманні даному поняттю, нема підстав протипоставляти зазначені точки зору. В наявних в ЦК визначеннях договору підкреслюється поряд із домовленістю і інша кваліфікуюча договір як угоду ознака: її спрямованість на виникнення взаємних прав і обов’язків (правовідношення). Якщо ця ознака відсутня, то і нема підстав для ототожнення угоди із договором. В окремих випадках норми ЦК України обмежуються вказівкою на «домовленість сторін», не називаючи це договором. Для прикладу, ст. 357 у ч.1 «частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.» У ч.5 цієї ж статті визначено: «Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників. Ст.359 ЦК у ч.1 «Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Ст.363 у ч.1 вказує: «Частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. У ч.1 ст. 417 ЦК « У разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припинення. У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування. У ч.2 ст.551 ЦК «Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом». Ст.604 ЦК у ч.1 встановлено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. У ч.2 - Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

п.4 ст.816 ЦК «Порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними.»

Часто термін домовленість вживається стосовно договірних правовідносин. Так, у п.1 ст.632 ЦК зазначається «Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін».

Ст.653 ЦК в ч.3 зазначено, що «у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили». Незалежно від місця, в якому в ЦК використовується термін «домовленість», воно означає підставу для виникнення, зміни або припинення правовідношення, приймаючи форму угоди. Для визначення суті цього поняття слід мати на увазі, що ст.202 ЦК проводить двочленний поділ угод: вони можуть бути або односторонніми або дво (багато)сторонніми, тобто договорами. Отже, угода, здійснена у вигляді домовленості, тим самим може бути лише договором. Зазначена обставина викликає ряд дуже важливих наслідків, серед яких той, що домовленість підпорядковується вимогам про дійсність угод, правилам про оферту і акцепт, про момент, коли домовленість повинна бути визнана досягнутою та ін. В ЦК України термін «домовленість» в ряді випадків використовується в якості синоніма договору (правочину) як такого і одночасно досягнутої в зв’язку з розвитком договору домовленості з того чи іншого питання. Відповідно більш широке значення вкладується в поняття домовленості перш за все нормами ЦК, присвячених договорам. Серед них, головним чином, йдеться про окремі статті глави про купівлю-продаж (п.2 ст.661 Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним; п.2 ст.669 «Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості; п.1 ст.671 «Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами, п.1 ст.777 «Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється) Попри всі сказані вище обумовленості основна конститутивна ознака домовленості - співпадіння волі сторін - зберігає своє значення. Співпадіння, про яке йде мова, необхідно і тоді, коли домовленість має місце з участю двох сторін, і тоді, коли бере участь більш широке коло суб’єктів. Цивільний кодекс і деякі інші акти вживають поряд з термінами «договір», «домовленість» також іще один термін – «згода». Згода на відміну від домовленості сама по собі не породжує звичних для юридичного факту наслідків: виникнення, зміну або припинення прав та обов’язків. ІІ роль значно скромніша. Вона проявлялась тільки у випадках, коли про це є пряма вказівка в ЦК, іншому законі чи в правовому акті або в договорі, і зводилась до того, що представляє собою необхідну умову, при якій волевиявлення особи (для однієї сторони) або співпадаюче зустрічне волевиявлення волі інших осіб (для договорів) здатне створити правовідношення. Зазначений смисл згоди досить чітко виражений в п.1,2 ст.358 ЦК: Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. п.2. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

З наведеної норми випливає, що угоду укладає один, а згоду дає інший (чи інші). Таким чином, згода третьої особи – юридичний факт, що служить тільки умовою, при якій закон надає певній особі можливість укласти угоду (заключити договір). При цьому згода на відміну від угоди (договору) завжди розглядається як одностороння дія зі всіма витікаючи ми з цього наслідками.

Згода на укладення угоди (договору) може мати в одних випадках цивільно-правову, а в інших – адміністративно-правову основу. ЇЇ може виразити особа, яка наділена у встановлених межах відповідно суб’єктивним правом (як це має місце при продажі частки у спільній власності), спеціальною цивільною правоздатністю або адміністративною компетенцією. В останньому випадку йдеться про «згоду-дозвіл». Прикладом може служити видача компетентним органом ліцензії на ведення певних видів діяльності і укладення відповідних договорів в рамках отриманої ліцензії. Чи інший випадок – відсутність згоди на будівництво будівлі тягне за собою визнання його самочинним із всіма витікаючи ми з цього наслідками, в т.ч. і для долі укладеного з цього приводу договору.

Про необхідність згоди,що представляє собою або угоду, або адміністративний акт, йде мова, зокрема, в статтях про дієздатність неповнолітніх, обмежено дієздатних з причини зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, патронажі над дієздатними, ліквідації юридичних осіб, комерційному представництві, розпорядженні спільною власністю, здійсненні права господарського відання і права оперативного управління, зміни осіб в зобов’язанні тощо. (Див. п.3 ст.357,358, п.1 ст.516, п.1.ст.520, п.1 ст.600, п.1 ст.638, п.1,2 ст.652).

Той же термін «згода» використовується і в ряді статей особливої частини ЦКУ. Тут мається на увазі «згода», яку необхідно отримати стороні від її контрагента для здійснення певних дій. (Наприклад, п.1 ст.774 ЦК «Передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом; ст.778 п.1. Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. п.3. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. п.4. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником; п.2 ст.815 « наймач не має права провадити перевлаштування та реконструкцію житла без згоди наймодавця; п.1 ст.817 «Наймач та особи, які постійно проживають разом з ним, мають право за їхньою взаємною згодою та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому).

Таким чином, згода, на відміну від домовленості, може бути тільки елементом юридичного складу.

Дата добавления: 2014-01-07