Загальна характеристика Кримінального кодексу України. Поняття та ознаки злочину

План

Лекція 2.4. основи кримінального права україни

1. Загальна характеристика Кримінального кодексу України. Поняття та ознаки злочину.

2. Стадії вчинення злочину. Співучасть у вчиненні злочину.

3. Види кримінальних покарань.

4. Поняття неосудності. Амністія і помилування.

5. Кримінальна відповідальність неповнолітніх.

Кримінальне право - це система встановлених вищим законо­давчим органом норм, що визначають підстави і принципи кримі­нальної відповідальності, а також, які суспільне небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосовувати до осіб, ко­трі їх вчинили.

Основні принципи кримінального права:

Законність	ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності і підданий кримінальному покаранню інакше, як за діяння, що містять склад злочину, який передбачений криміналь­ним законом, а кримінальне покарання може бути застосовано тільки за вироком суду й відповідно до закону;
Гуманізм	кримінальне покарання не має на меті завдати фі­зичних страждань засудженій особі або прини­жувати її гідність, а навпаки, має на меті пере­виховання засудженої особи в дусі точного ви­конання законів, а також запобігання вчиненню нових злочинів;
Невідворотна відповідальність особи за вчинене діяння при наявності її вини	неухильне здійснення вимог кримінального законодавства про своєчасне і повне розкриття кожного злочину, з тим, щоб кожний, хто скоїв злочин був підданий справедливому покаранню.

Основні завдання кримінального законодавства України:

· охорона суспільного ладу України, його політичної і еконо­мічної систем, захист державного суверенітету від злочин­них посягань;

· забезпечення захисту життя, здоров'я, честі і гідності грома­дян, їх конституційні права і свободи;

· забезпечення суворого дотримання законності і стійкого правопорядку в державі;

· викорінювання усіляких порушень правопорядку і перш за все, злочинів;

· усунення причин, що породжують злочини.

Кримінальний Кодекс України - правовий акт, де системати­зовано визначені суспільно небезпечні діяння, що визнаються злочинами, і встановлюються конкретні міри покарання за їх вчи­нення. Кримінальний Кодекс України (далі КК) прийнятий 5 квітня 2001р., набрав чинності з 1 вересня 2001р. КК регулює відносини, які виникають між державою і особою у разі вчинення злочину.

Основна функція КК - захист найбільш важливих суспільних відносин. Засобом захисту суспільного правопорядку є встанов­лення переліку суспільно небезпечних діянь, які визнаються злочи­нами, та встановлення до осіб, що їх вчинили, відповідних мір кримінального покарання.

До кримінальної відповідальності притягується лише особа, що вчинила діяння, яке передбачене КК.

Склад злочину - це сукупність передбачених кримінальним за­коном ознак, які визначають суспільне небезпечне діяння як зло­чин. Це необхідна умова кримінальної відповідальності. Особа підлягає кримінальній відповідальності лише при наявності в її ді­ях складу злочину і лише за той злочин, юридичний склад якого в її діях встановлено.

Юридичний склад злочину включає:

Об’єкт злочину	це те, на що направлений злочин: власність, майнові права, права і свободи громадян;
Об'єктивна сторона злочину	це зовнішня форма злочинної діяльності, яка піддається спостереженню, оцінці: · суспільне небезпечне діяння; · злочинний наслідок діяння; · причинний зв'язок між ними; · спосіб вчинення діяння; час, місце, знаряддя і засоби злочину та ін.
Суб'єкт злочину	це особа, яка вчинила злочин.
Суб'єктивна сторона злочину	наявність у особи психічного ставлення до дії або бездіяльності (злочинна дія - це активна форма поведінки особи; злочинна бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що пов'язана з невчиненням дій, які вона повинна була і могла вчинити в силу закону або взятого на себе зобов'язання).

Мета злочину — це бажання особи, яка вчиняє суспільне небез­печне діяння, досягти певних шкідливих наслідків.

Мотивом злочину називають певне спонукання до вчинення злочину. Найбільш поширеними спонуканнями вчинення злочи­нів є: корисливість, помста, хуліганство, кар'єризм чиновників, жадоба влади. Мотиви - це усвідомлені потреби людини (в їжі, одежі, житлі, спілкуванні, пізнанні, самоствердженні, дозвіллі), як дійсні, так і уявні, які спонукають її до дії. Поки не встановлений, не відомий мотив вчинку, то не можна щось певного про нього сказати.

Мотивація - це вигадані особою, яка вчинила злочин, причини, що нібито спонукали її до вчинення злочину. Винна особа прагне виправдати свою поведінку і називає не справжні, а вигадані нею причини;

Залежно від форми (виду) вини визначається і міра кримінальної відповідальності. Злочин, вчинений умисно, карається суво­ріше, ніж злочинна поведінка внаслідок необережності.

злочин

умисний

з необережності

злочинна самовпевненість

злочинна недбалість

Злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчи­нила, усвідомлювала суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і ба­жала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.24 КК). Закон розмежовує умисел на:

· прямий умисел – це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала його настання (ч.2 ст. 24 КК);

· непрямий умисел – це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч.3 ст. 24 КК).

Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небез­печних наслідків своєї дії або бездіяльності, легковажно розрахо­вувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (Ст. 25 КК).

Обов'язок особи передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. Такий обов'язок на особу накладають: закон, службовий стан, фах (професія - вчитель, лікар; вихователь, во­дій), родинні стосунки (батьки зобов'язані оберігати і утримувати своїх дітей), правила суспільного співжиття тощо. Якщо буде встановлено, що певна особа не була зобов'язана передбачити на­стання наслідків, то вона не може бути визнана винною в їх на­станні.

Дата добавления: 2014-01-07