Копита копита копита

III.

II.

I.

ЗАЛОЗИ

І. дифузно розсіяні в шкірі (власне шкірні) – потові, сальні;

ІІ. спеціалізовані, розміщені компактно, утворюють окремі органи – молочні, навколовідхидникові.

III. залози зовнішнього слухового ходу, залози носо-губного дзеркала, пахучі залози та інші.

1. Потові залози – glandulae sudoriferae – розміщені в глибоких шарах дерми, а інколи навіть і в підшкірній основі. Протоки залоз відкриваються по всій поверхні шкіри, рідко у фолікул волосини. Піт змочує волосся та епідерміс шкіри, захищаючи їх від висихання; випаровуючись, охолоджує тіло. Потові залози зовсім відсутні в китоподібних, сирени, крота, єхидни, слабко розвинуті в кози, кроля, інших гризунів; є лише на м’якушах у собаки, кішки.

У вівці секрет потових залоз змішується з секретом сальних, утворюючи жиропіт.

У коня протоки потових залоз відкриваються по всій поверхні тіла, піт містить значну кількість білка (2-5%) (звідси вираз «змилений кінь»).

У великої рогатої худоби найбільше потових залоз у ділянці груді та морди, в свині – по всій поверхні шкіри, особливо густо в ділянці вентральної поверхні грудної й черевної стінок, на вушних раковинах, на медіальній поверхні передпліччя та гомілки.

2. Сальні залози - glandulae sebaceae – розсіяні майже по всій поверхні шкіри, відсутні в шкірі носо-губного дзеркала, рила, в м’якушах і сосках вим’я корови. Розміщені в дермі, відкриваються у фолікул волосини. Секрет залоз – шкірне сало – sebum захищає епідерміс від набухання, пом’якшує його, завдяки кислій реакції захищає від мікроорганізмів.

1. навколовідхідникові (параанальні) залози – похідні сальних залоз, характерні для хижаків;

2. особливе клінічне і біологічне значення мають парні молочні залози – glandulae lactiferae – характерна особливість класу ссавців, похідні епідермісу, за походженням є видозмінені потові та сальні залози.

В ссавців розрізняють три основних типа молочних залоз:

1. множинне вим’я – ubera polyglandularis – представлене численними парними горбами (грудні, черевні й пахвинні), які лежать паралельно білій лінії живота по нижній частині черевної та грудної стінок, притаманне свині, хижакам, багатьом гризунам. У свині – 6-8 пар (інколи 10), собаки – 4-5 пар. На кожному горбі є сосок і соскові канали в ньому: свиня – 2-3, собака – 6-12 (20).

2. вим’я – ubera – представлене декількома (1-3) парними, злитими в одне ціле горбами, які розміщені на вентральній черевній стінці між стегнами (в пахвинній ділянці черевної стінки), притаманне корові, кобилі.

Корова – 2-3 парних залозистих горба, які зливаються в одне компактне вим’я з трьома парами сосків, з яких задня пара недорозвинена, а найчастіше зникає (4-6 сосків), в кожному соску по одному сосковому каналу.

Кобила – одна пара горбів, яка утворилася в результаті злиття двох залозистих часток, два соска, в кожному соску по два соскових канали.

Вид тварин	Кількість залоз на кожному боці	Кількість сосків на кожному боці	Кількість горбів з обох боків	Кількість соскових каналів
Корова	2-3	2-3
Коза
Кобила	2-3			2-3

3. молочні залози представлені однією парою горбів, які розміщені на грудних стінках між грудними кінцівками – glandula mammaria (грец. mastos – груди), притаманні людині, приматам, слону, китоподібним.

Інколи грудні молочні залози розміщені в пахвовій западині (ящури, більшість літаючих мишей).

Будова вим’я

Вим’я складається з трьох основних компонентів:

- сполучнотканинна строма;

- залозиста паренхіма;

- система відвідних протоків.

Вим’я прикріплене до черевної стінки й утримується підвішуючим апаратом: поверхневою і глибокою фасціями та підвішуючою зв’язкою вим’я (похідна глибокої фасції), які вкриті зверху шкірою.

Строма (остов) залози побудована пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка одягає її зовні, в ній проходять судини та нерви. Від сполучнотканинного остова вглибину органа відходять перетинки, котрі розділяють його на окремі залозисті часточки – lobulus uberi, які є структурною одиницею вим’я, утворюючи в сукупності паренхіму. Основна маса часточки представлена альвеолами – alveolae lactiferae – округлі або дещо витягнуті одношарові пухирці, клітини яких виробляють молоко. Молоко з вим’я виводиться по системі відвідних протоків, яка представлена:

а) молочні трубочки – tubulae lactiferae – починаються з альвеол, секретують молоко;

б) молочні канали – canalis lactiferae – утворюються в результаті злиття трубочок, частково секретують молоко;

в) молочні протоки (ходи) – ductus lactiferae – вистелені слизовою оболонкою, можуть відкриватися самостійно на вершині соска або впадають у цистерну;

г) молочна цистерна – sinus lactiferae – вистелена слизовою оболонкою, поділяється на цистерну вим’я і цистерну соска, яка закінчується сосковим каналом із зовнішнім отвором і сфінктером; шкіра сосків немає ані потових, ані сальних залоз.

Анатомічно на вимені розрізняють основу, тіло та соски.

Типи сосків:

1. справжні - молочні протоки відкриваються самостійно на вершині соска багатьма отворами (гризуни, мавпи, людина, сумчасті);

2. несправжні – молочні протоки відкриваються в синусоподібні заглиблення всередині самого соска – молочну цистерну (копитові, хижаки).

Молочне дзеркало – шкіра на каудальній поверхні вим’я між стегнами, складчаста.

Форми вим’я: козяче, чашоподібне, ванноподібне, примітивне.

Залози зовнішнього слухового ходу – похідні потових залоз, виділяють «вушну сірку», яка затримує пилові частинки і має бактерицидні властивості;

Залози носо-губного дзеркала – похідні потових залоз, виділяють серозний секрет;

Пахучі залози – в людини – це звичайні потові залози в певних ділянках тіла (пахвинна ділянка, соски молочних залоз, навколо статевих губ), які виділяють пахучий секрет; у тварин – це видозмінені сальні залози: мускусні (кабарга), відхідника (куниця), біля кореня хвоста (бобер), підочноямкові та міжратичні (вівця); функція залоз пов’язана із статевою активністю, виконують захисну функцію.

РОГОВІ ПОХІДНІ

- роги;

- кіготь, ніготь, ратиця, копито;

- волосся;

- дзьоб у однопрохідних;

- піднебінні пластинки («китовий вус») у беззубих китів.

І. Копито – ungulae – похідне шкіри, що вкриває третю фалангу пальців.

У копиті розрізняють:

А) Копитова облямівка (край) – limbus ungulae – вузька (0,5 см), безволоса смужка, яка знаходиться між шкірою і копитом, має всі три шари шкіри – епідерміс, дерму і підшкірну основу. Епідерміс продукує тонкий блискучий трубчастий ріг – глазур.

Б) Копитовий вінець – corona ungulae – розміщений дистально від облямівки, має три шари шкіри – епідерміс, дерму і підшкірну основу. Епідерміс продукує твердий трубчастий ріг.

В) Копитова стінка – paries ungulae – розміщена нижче вінця, має лише два шари шкіри – епідерміс та дерму, підшкірна основа відсутня. Епідерміс продукує м’який листочковий ріг.

У коня дорсальна частина копитової стінки називається зачіпна ділянка, яка з боків переходить у бічні стінки (латеральна й медіальна), а вони каудально продовжуються у заворітні кути → на медіальну поверхню як заворітні стінки.

У великої рогатої худоби на ратицях розрізняють зачіпну ділянку та дві бічні: медіальну – аксіальну, латеральну – абаксіальну.

Г) Копитова підошва – solea ungulae – має лише два шари шкіри – епідерміс та дерму, яка зростається з окістям копитової кістки. Епідерміс продукує м’який трубчастий ріг.

Таким чином, виходячи з анатомічної будови копита розрізняють:

1. Рогову капсулу копита (ратиці) – утворена похідним епідермісу всіх складових частин копита.

а) рогова стінка копита – утворена трьома роговими шарами: рогом облямівки – глазур, твердим трубчастим рогом вінця, м’яким листочковим рогом стінки;

б) рогова підошва копита – утворена м’яким трубчастим рогом підошви.

На роговій капсулі розрізняють два краї: проксимальний – вінцевий, звернений до вінця і протилежний дистальний – підошовний (вільний). Листочковий ріг копитової стінки з боку підошовного краю утворює білу лінію.

Необхідно відрізняти:

а) копитову стінку, в якій розрізняють два шаришкіри – епідерміс, дерму від рогової стінки копита, в якій розрізняють лише тришаровий епідерміс – глазур, твердий трубчастий ріг, м’який листочковий ріг.

б) копитову підошву, в якій розрізняють два шаришкіри – епідерміс, дерму від рогової підошви копита, в якій розрізняють лише один шар епідермісу – м’який трубчастий ріг.

2. Власне шкіру копита – утворена власне шкірою облямівки, вінця, стінки і підошви.

3. Підшкірну основу копита – утворена підшкірною основою облямівки та вінця.

Частина копита	Підшкірна основа	Власне шкіра	Епідерміс
Копитова облямівка	+	має короткі сосочки (1-2 мм), спрямовані верхівками дистально	м’який трубчастий ріг – глазур
Копитовий вінець	+	довгі сосочки (4-6 мм), спрямовані верхівками дистально	твердий трубчастий ріг
Копитова стінка	-	має листочки	м’який листочковий ріг
Копитова підошва	-	сосочки середньої довжини	м’який трубчастий ріг

↑ ↑ ↑

Підшкірна основа власне шкіра рогова капсула

Кут, що утворюється під час опори копита (ратиці) називається кут опори.

Вид тварин	Грудна кінцівка	Тазова кінцівка
Кінь	50-56˚	46-51˚
Велика рогата худоба	45-53˚	50-52˚

Якщо кут менше 45˚ - гострокутне копито, якщо більше 60˚ - тупокутне.

II. Роги – cornu – характерні жуйним тваринам.

А) Порожнисторогі тварини (велика рогата худоба) – роги представляють собою порожнисті рогові утвори, що розвиваються за рахунок шкіри, яка вкриває спеціальні кісткові вирости лобових кісток. Мають два добре виражених шари – епідерміс та власне шкіру, причому епідерміс продукує міцний трубчастий ріг.

Б) Цільнорогі тварин (олені, жирафи) – роги представляють собою суцільні кісткові утвори, вкриті тонкою шкірою з шерстю, багатою судинами. Роги в оленів періодично відпадають. Спочатку тварини об дерева здирають з рогів шкіру, оголюючи їх, потім біля основи рога кістка розсмоктується і він відпадає. Біля основи рога залишається лише розетка, за рахунок діяльності якої в подальшому відбувається ріст нового рога. Роги є лише в самців, а в північного оленя – і в самок.

III. Ратиці великої рогатої худоби, вівці, кози та свині за формою нагадують половину копита коня.

ІV. Кіготь – unguiculus – характерний утвір у хижаків та гризунів, є органом нападу, захисту та переміщення по деревах. Кіготь складається з кігтьового валика з кігтьовою борозною, вінця, стінки та підошви. Підшкірна основа є лише в ділянці кігтьового валика, що є перехідною ділянкою зі шкіри в кіготь, формує кігтьову борозну.

V. Ніготь – unguis – видозміна кігтя, властивий приматам. Має плоску і тонку нігтьову стінку, нігтьовий валик, а підошви – майже немає.

VI. Волосся – епідермальний утвір, що виконує функції захисту та терморегуляції. У волосині розрізняють корінь – radix pili, розміщений у шкірі та стрижень – scapus pili, що виступає із шкіри. Корінь починається волосяною цибулиною – bulbus pili. В центрі цибулини знаходиться багатий на судини сполучнотканинний сосочок волосини – papilla pili, який живить волосину. Корінь розміщується в сполучнотканинному епітеліальному фолікулі волосини - folliculus pili. Останній складається із сумки волосини – bursa pili та кореневих піхв – vaginae radices. До сумки волосини під тупим кутом підходить підіймач волосини – m. arrector pili, складається з непосмугованих м’язових волокон. М’яз спрямовується косо до епідермісу.

За будовою волосся поділяється на три типи:

1. Покривне волосся – має серцевину

а) шерстна волосина – серцевина слабо розвинута або відсутня, що зумовлює ніжність такого волосся;

б) щетинисте (остьове) волосся – грубе, з добре вираженою серцевиною; воно розсіяне серед шерстного волосся або вкриває всю шкіру (щетина свиней, борода козлів, вії);

в) пухове волосся – в овець.

2. Довге волосся – товсте і грубе (волосся чубка, гриви, щітки в коня та волосся хвоста у великої рогатої худоби та коня).

3. Чутливе (синуозне) волосся – характеризується наявністю заповнених кров’ю синусів у волосяній сумці; воно дуже багате нервовими закінченнями → «чутливе волосся»; лежить не лише у власне шкірі, а й в підшкірній основі; розвинуте на губах, щоках, підборідді та навколо очей.

Процес зміни волосся називається линяння.

А) Періодичне (сезонне) линяння – весною і взимку в диких тварин.

Б) Перманентне линяння – по мірі старіння волосся: довге волосся в коня, щетинисте – в свині, шерстне – у вівці, волосся голови – в людини.

В) Ювенільне линяння – поступова зміна волосся ембріонального типу на постійне. Найбільш інтенсивно – в молочний період, відбувається до періоду статевої зрілості. В жінок ембріональне волосся на обличчі зберігається все життя.

М’ЯКУШІ

М’якуш – torus (pulvinar) – подушкоподібні шкірні похідні, що утворилися в основному за рахунок підшкірної основи, а також рогового шару епідермісу. В м’якушах багато нервових закінчень і потових залоз.

1. Підшкірна основа м’якуша має багато жирових клітин, які згруповані в поліморфні «часточки». Оболонка «часточок» - пухка волокниста сполучна тканина з великою кількістю еластичних волокон, що забезпечує пружність м’якушів.

2. Власне шкіра – має сітчастий і сосочковий шари з високими сосочками.

3. Епідерміс – формує доволі товстий шар м’якого трубчастого рога.

Характерна особливість м’якушів – чутливість.

У свійських тварин розрізняють:

а) зап’ястковий – torus carpeus і заплесновий м’якуші – torus tarseus;

б) п’ястковий - torus metacarpeus і плесновий м’якуші - torus metatarseus;

в) пальцевий м’якуш - torus digitalis.

Велика рогата худоба, дрібна рогата худоба і свиня – м’якуші підлягають редукції, присутні лише пальцеві м’якуші на передніх і задніх кінцівках.

Собака – є всі, за винятком заплеснового м’якуша.

Кінь – зап’ястковий і заплесновий м’якуші – «каштан»; п’ястковий і плесновий м’якуші – «остроги» (calcar); пальцевий м’якуш – «стрілка» копита (cuneus ungulae).

Вид тварин	Базиподій	Метаподій	Акроподій
зап’ястковий	заплесновий	п’ястковий	плесновий	пальцеві м’якуші грудних і тазових кінцівок
Велика рогата худоба	_	_	_	_	+	+
Дрібна рогата худоба	_	_	_	_	+	+
Свиня	_	_	_	_	+	+
Кінь	+	+	+	+	+	+
Собака	+	_	+	+	+	+

Дата добавления: 2014-01-07