Команда

План

План

План

ПЛАН

IV. Кровопостачання копита

Заслуговують увагу судинні взаємовідносини елементів копита та третьої фаланги пальців.

- артерії, що більше живлять м’які тканини, вкриті роговою капсулою, попередньо проходять через канали всередині третьої фаланги;

- вени третьої фаланги і м’яких тканин копита також сполучаються через цю ж систему каналів та утворюють у копитовій кістці «печеристе» тіло, схоже на таке статевих органів; такий резервуар сприяє полегшенню відтоку крові під час локомоції та попереджують застій крові під час статики;

- труднощі відтоку крові при довготривалій статиці викликають надто сильне розростання рогової стінки копита і, далі, майже невиліковні захворювання кінцівок.

V. Філогенез шкіри та її похідних

Шкірний покрив має подвійне походження:

А) епітеліальний шар розвивається за рахунок ектодерми;

Б) власне шкіра і підшкірна основа виникають із мезенхіми.

1. В безхребетних шкірний покрив представлений лише одношаровим епітелієм, який часто буває миготливим.

2. У хордових – одношаровий епітелій, починаючи з круглоротих епідерміс стає багатошаровий і виникає добре виражена власне шкіра.

3. В риб шкіра несе луску – похідну власне шкіри, вкриту тонким шаром епідерміса (плакоїдна, космоїдна, ганоїдна, кісткова).

4. Земноводні без луски (голі гади), дуже добре розвинуті шкірні залози, з’являються примітивні кігті.

5. В рептилій луска епідермального походження, яка роговіє. Залози відсутні, є кігті.

6. Птахи – розвивається пір’я (з епідермісу), є куприкова залоза, кігті.

7. Ссавці – з’являється волосся, є луска, кігті, копита, ратиці, м’якуші, молочні залози, потові й сальні залози.

1.Зовнішні та внутрішні соціальні фактори впливу на формування змісту соціально-педагогічної роботи за місцем проживання.

2.Сутність поняття «технології роботи за місцем проживання».

3. Психолого-педагогічна характеристика різних типів об'єктів і суб'єктів соціально-педагогічної роботи за місцем проживання.

Основна література:1,6,8,10.

Додаткова література: 3,4,7.

ІНДЗ: Есе на тему «Проблема співвідношення понять «загальнолюдське»і «загальнонаціональне»

Скласти план соціуму будинку у якому проживаєте або у якому проживають ваші друзі. (Не менше 100 квартир)

Для сучасної системи соціально-виховної роботи за місцем проживання характерна тенденція якісної перебудови організації і керівництва цією системою, наприклад, з боку центру виховної роботи, який координує роботу всіх виховних установ за місцем проживання.

Мікрорайон як територіально обмежена сукупність людей у сімейно- побутовій сфері складається залежно від конкретних регіональних умов, природних, національних, культурних, структури і типу населеного пункту, його розташування(місто чи село). Кордони його не обов'язково співпадають з мікрорайоном школи або житлово-комунального господарства. За основу береться така одиниця адміністративного поділу, у рамках якої проводять діяльність муніципальні органи з населенням конкретного житлового масиву по всіх напрямах за програмою соціальних міроприємств у сфері культурного-побутового, медичного, торгового обслуговування.

Центр виховної роботи може здійснювати свою діяльність за двома варіантами: або закріплюючись за вулицями, організувати різнобічну роботу з конкретним контингентом їх жителів або обирати конкретні напрями роботи з населенням чи окремим контингентом.

Спільні виховні справи ЦВР плануються і здійснюються на основі виховних можливостей і потреб кожного мікрорайону, ці можливості виявляються при вивченні і соціально-педагогічному аналізі культурно-виробничого оточення, матеріально-побутових умов, духовного потенціалу, населення, що тут проживає.

Соціальне виховання дезадаптованих дітей здійснюється у процесі взаємодії особистості в різних відносно автономних сферах життєдіяльності: освіта, організація соціального досвіду людини, індивідуальна допомога їй.

Організація соціального досвіду здійснюється завдяки участі дитини у різних формалізованих та неформалізованих об'єднаннях. Індивідуальна допомога – це свідома спроба інших осіб допомогти дитині набути цих знань, навичок для задоволення власних потреб та потреб інших людей; в усвідомленні дитиною своїх цінностей та можливостей; в розвитку самосвідомості та самоствердженні, почутті приналежності до певної групи чи соціуму.

Роль держави у організації соціального виховання дезадаптованої дитини полягає у тому, що вона не тільки створює його інфраструктуру, але, в першу чергу, формулює завдання соціального виховання дезадаптованих, закріплені у державних програмах та документах.

Соціалізація дезадаптованої дитини невід'ємна від соціального середовища. Воно охоплює людину від моменту її народження і впливає на неї до самої смерті. Саме соціальне середовище, зокрема, його сфери – політична, соціальна, духовна формують певні очікування щодо поведінки особистості. Ці очікування перетворюються відповідними соціальними інститутами у цілі, завдання і зміст соціального виховання.

Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим інтенсивніше його розвиток та різноманітні умови життєдіяльності особистості.

У структурі середовища виділяють макро- та мікро- рівні. До макрорівня належать матеріальне, культурне, політичне середовище. Мікрорівень – це конкретні умови життя особистості (сім'я, сусідство) та умови в середовищі найближчого оточення (вулиця, тип поселення).

Отже, сутність соціалізації полягає у тому, що вона є механізм і результат набуття особистістю соціального досвіду у процесі життєдіяльності.

До числа основних інтегративних соціально-педагогічних понять відносять категорію "соціальне виховання". Воно розуміється як створення умов та заходів спрямованих на оволодіння і засвоєння підростаючим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування в нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій.

Важливим елементом формування змісту соціально- педагогічної діяльності за місцем проживання є уміння соціального педагога, які складають операційний компонент готовності до соціально-педагогічної роботи. У першу чергу це інтегровані уміння, якими повинен оволодіти кожен спеціаліст незалежно від специфіки його діяльності.

Комунікативні уміння передбачають оволодіння культурою між особового спілкування, налагодження контакту з іншою людиною, розвиток взаємодії з клієнтом у позитивному емоційному напрямі.

Аналітичні уміння спрямовані на аналіз процесів, що відбуваються в соціумі, аналіз стану дитини та вплив на неї мікро соціуму; виділення проблем дитини та розуміння сумісної діяльності з нею по їх подоланню.

Організаторські уміння – створення та розвиток офіційної та неофіційної мережі соціальної підтримки особистості, залучення волонтерів, що можуть надати ресурси, послуги та інші види допомоги.

Прогностичні уміння передбачають прогнозування розвитку особистості з урахуванням її проблем; постановку мети діяльності, її завдань, передбачення можливого результату роботи, планування етапів майбутньої діяльності.

Проектувальні уміння дозволяють створювати програми діяльності за окремими напрямами роботи; здійснювати відбір необхідних методів та форм діяльності; конкретизувати зміст роботи у кожному конкретному випадку.

Визначаючи особистісні характеристики соціального педагога, треба завжди пам'ятати, що він працює у сфері "людина- людина", яка вимагає від спеціаліста здатності успішно функціонувати у системі міжособистісних відносин.

2.Розуміння соціальної роботи як інтегрованого, універсального виду діяльності, спрямованого на задоволення соціально- гарантованих та особистісних інтересів і потреб людини, перш за все соціально незахищених верств населення дозволяє визначити два типи соціальних технологій:

- соціальні програми, що містять певні засоби і способи діяльності;

- саму діяльність, побудовану відповідно до таких програм.

- Особливості соціальних технологій:

- У соціальних процесах задіяна велика кількість індивідів, що наділені волею та свідомістю

- Суб'єктивний зміст соціальних технологій (процеси соціального розвитку ініціюються, розвиваються чи гальмуються в першу чергу лідерами відповідно до цього будуються процеси управління, кервницьва, переконання окремих мікро соціумів.

- Соціальні технології побудовані на суб'єкт, суб'єктних стосунках.

- Соціальні технології і технології соціальної роботи, зокрема мають комплексний характер.

- У більшості випадків зміст соціальних технологій має превентивний характер.

- Зміст проблеми технологізації полягає у:

- розмежуванні процеси на внутрішні етапи, фази.

- Координації, визначенні поетапності дій.

- Визначення алгоритму виконання всіх технологічних операцій.

- Корекції дій залежно від змін у цьому процесі.

Класифікація соціальних технологій

- правового забезпечення функціонування суспільства

- політичні технології адміністративно-владного регулювання

- економічного функціонування суспільства

- інформаційного забезпечення засобами масової інформації та комп'ютерної мережі.

- духовно-культурного розвитку

- забезпечення соціального функціонування суспільства.

- Характеристика етапів технологій соціальної роботи.

Первинне та загальне цілеполагання

Пошук джерел інформації

Збирання, аналіз та обробка даних

Вибір можливих варіантів дій

Вибір інструментарію

Прийняття рішень

Організаційно- процедурна робота.

Особливостями технології соціальної роботи є:

- динамічність, яка проявляється в постійній зміні змісту та формі роботи фахівця з клієнтом.

- Неперервність, що визначається потребою постійної підтримки контакту з клієнтом.

- Циклічність, тобто стереотипне, закономірне повторення етапів, стадій, процесу в роботі з клієнтами.

- Дискретність соціальної роботи як технологічного процесу, яка проявляється в нерівномірному ступені впливу на клієнта різних етапах діяльності.

Можна зробити висновок, що технології соціально- педагогічної роботи – це сукупність способів дій, спрямованих на встановлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування об'єкта, а також на попередження негативних соціальних процесів.

Технології соціально- педагогічної роботи відображають її найголовнішу складову – прикладний аспект. Врахування технологій, що мають місце в соціально- педагогічній роботі допомагає помітно збільшити можливості вирішення соціальних проблем дітей і молоді. Зважаючи на інтегрований, універсальний характер соціально- педагогічної роботи, можна визначити її основні складові: соціально-психологічні, соціально- медичні і соціально- педагогічні технології.

Під соціально- педагогічними технологіями окремі автори розуміють певну програму дій соціального педагога, його співробітництво з індивідом чи соціальною групою в прогнозованих чи спонтанних умовах.

Для розробки соціально-педагогічних технологій необхідно враховувати:

Особистісний досвід, індивідуалізацію і персонізацію соціальних дій. До недоліків можна віднести навчальний, моралізаторський та прагматичний характер соціальної роботи.

Об'єктом соціальної роботи за місцем проживання є конкретна особа (чи група), яка має соціальні чи особисті проблеми або потреби, що вимагають вирішення та задоволення.

Предметом соціальної роботи за місцем проживання є– процес соціального виховання дітей та молоді умовах різних рівнів соціального середовища.

3. Суб'єкти соціально-педагогічної діяльності за місцем проживання є державні, громадські організації, фізичні особи, що надають соціальну допомогу різним категоріям дітей та молоді.

1. Держава, яка визначає соціальну допомогу.

2.Органи виконавчої влади

3.Соціальні інститути виховання (школа, позашкільні заклади, дитячі будинки, ВНЗ)

4. Притулки та громадські розподільники

5.Громадські об'єднання (благодійні фонди, товариства)

6.Дитячі та молодіжні об'єднання.

7.Соціальні служби для молоді.

8. Соціальні педагоги.

9.Соціальні працівники.

10. Волонтери.

Об'єкти – окремі особи чи соціальні групи, які потребують допомоги чи підтримки в процесі їх соціалізації.

1. Учні.
2. Студенти вищих навчальних закладів.
3. Діти.
4. Підлітки та молодь.

Лекція 2 Родинна обрядовість як соціально-виховний чинник у роботі за місцем проживання

Весільна обрядовість.

Народна обрядовість пов’язана з народженням дитини.

Поховальна обрядовість.

Обряди пов’язані з будівництвом дому та новосіллям.

Місце соціального педагога у родинних обрядах і звичаях.

Основна література: 1-12;

Додаткова література:13,14,9

ІНДЗ: Творча робота "Сучасні діти і вулиця?"

Розробити фрагменти бесіди з дитиною, яка 2/3 свого вільного часу проводить на вулиці.

Скласти план роботи соціального педагога за місцем проживання з дітьми різних соціальних категорій.

1.У весільній обрядовості українців збереглося чимало прадавніх язичницьких елементів, які часто вже втратили свій первісний смисл, але народ їх дотримується за традицією, " бо так треба". Вважалося, що їх шлюб буде щасливим лише тоді, коли молоді люди та їх рідня виконають певні ритуали з походами, танцями, піснями, діями, примовками. Прийоми весільної магії збереглися на Україні аж до ХХ століття.

На думку багатьох учених (Микола Сумцов, Яків Головацький, Неоніл Здоровега) слово весілля походить від назви сонячного свята "Вьселія", яке відзначалося у кожну фазу сонцестояння відповідними обрядами. Саме до таких обрядів належало й шлюбні дійства. Святкуючи весняне пробудження й запліднення землі, люди самі відчували потяг до кохання, створення сім'ї, продовження роду. Отже. На думку більшості дослідників весілля відбувалися в основному весною і літом, менше восени і взимку.

Важливим етапом є укладання шлюбу, який становить основу для створення сім'ї. будучи однією з форм регулювання статевих відносин (а воно здійснюється за допомогою або державного законодавства, або ж звичаєвого права), шлюб не обмежується лише правовою основою. Він концентрує у собі усю сукупність соціальних відносин, являючи досить складну діалектичну єдність біологічного і соціального, матеріального і духовного, громадського і особистого.

Щодо соціальної сутності шлюбу, то вона виявляється через різні види відносин: духовно-психологічні (почуття кохання, спільність духовних інтересів, прихильність, психологічну сумісність); моральні (дотримання або ж порушення подружнього обов'язку як одне перед одним так і перед суспільством, додержання вірності, честі, гідності); економічні (виробництво засобів життя та їх розподіл); культурні (передання та відтворення між поколінних традицій). Усі ці відносин, як і інститут шлюбу в цілому, розвиваються і зміцнюються разом із змінами у суспільстві. Адже шлюб і сім'я досить жорстоко детерміновані чинниками соціально-економічного порядку. У той же час моральні обов'язки подружжя набувають суспільної значущості.

Необхідність соціально-морального регулювання шлюбних відносин випливає з того, що вони безпосередньо пов'язані з головними функціями сім'ї відтворення людського роду та виховання дітей. Саме тут виникає суспільний інтерес і обов'язок відносно колективу. Подружні обов'язки таким чином дістають правову санкцію, яка реалізується через вінчання, або через громадянську реєстрацію.

Отже, шлюб можна визначити як історично зумовлену, санкціоновану та регульовані суспільством форму взаємин між чоловіком і жінкою, що визначає їх права і обов'язки відносно один одного та дітей.

Щодо об'єктивних умов формування шлюбно-сімейних звичаїв то в Україні вони відзначалися особливим різноманіттям. Адже відомо, що окремі землі України протягом тривалого часу перебували у складі різних держав, кожна з яких була своєрідною щодо соціально-економічного розвитку, політичного устрою, конфесійної ситуації. Це врешті – решт призвело до формування регіональних типів традиційно-побутової культури України. Дуже складними були й соціальна й етнічна структура населення, характер міжетнічних та міжрегіональних взаємин, що також позначилося на системі звичаєвих правил, норм поведінки та моральних відносин.

Проте, в усьому цьому різноманітті існувала усталена основа, притаманна українському населенню всіх регіонів України. Однією з її складових була система цінностей сімейного життя. У середовищі українців підготовка до сімейного життя ніколи не сприймалася лише як особиста справа тих, хто укладав шлюб, їх батьків і родичів. Це бала справа громадськості. Вплив громадськості на практику добору шлюбних пар та утворення сім'ї здійснювався через мережу добре організованих інститутів: сільську громаду, молодіжні об'єднання.

Великого значення надавалося громадській думці, котра реалізовувалася через систему звичаєвих норм. У відповідності до норм звичаєвого права українці вважали за самостійну людину лише одружену людину. У народі склалася негативна думка про тих, хто довго не одружувався. До тих, хто взагалі не хотів одружуватися, не тільки ставилися зневажливо, але й застосовували певні покарання: їм, наприклад, надавали меншу частку спадкового майна.

Були поширені і такі випадки безшлюбності, які не дискримінувалися. Від одруження міг відмовитися один з батькових синів, щоб не дробити господарства або щоб допомогти меншим братам і сестрам, які залишилися без годувальників. Історія знає випадки, коли дівчата відмовлялися від заміжжя.

В основі укладання шлюбу був договір, який укладався між двома сторонами. Посередниками виступали довірені особи: сват або сваха.

Шлюбний договір спочатку укладався усно, а починаючи з ХУІІ століття оформлювався письмово, особливо, коли молодим давали спадок.

Звичаєве право українців обмежувало укладання нерівних шлюбів. Заможні неохоче родичалися з бідними.

Одним з наслідків укладання нерівних шлюбів було приймацтво. В Україні відомі такі види приймацтва: за волею батьків, за бажанням, за запрошенням.

Усе сімейне життя в минулому супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, котрі в образно-символічній формі визначали певні етапи життя і окремі стадії розвитку сім'ї.

У структурі весільної обрядовості знайшли відображення народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть.

Починалося все зі сватання, коли посли від молодого йшли о батьків укладати попередню угоду про шлюб. На Гуцульщині був обряд ходити на оглядини. Бували випадки, коли дівчина не давала згоди на одруження. Тоді вона повертала старостам, принесений ними хліб або дарувала молодому гарбуза.

У разі успішних оглядин через певний час відбувалися умовини – знайомство з господарством молодого, а через два тижня до весілля влаштовували заручини.

Напередодні весілля влаштовували прощання нареченої та нареченого з дівочою та парубоцькою свободою, що втілювалося у обряді дівич – вечора. У молодої на дівич –вечір плели вінок. Протягом ХІХ століття і до сьогодні вінчання стало традиційним обрядом, набуваючи магічного, символічного та побутового характеру.

Власне весілля починалося із запросин.

Найдраматичніший обряд весілля – розплітання коси та покривання молодої.

Весілля закінчувалося у понеділок циклами перезваних обрядів. Перший з них – обряди шлюбної ночі. Другий цикл символізував приєднання невістки до чоловікової родини: розпалювання печі, готування обіду, частування свекрів. Закінчувалося весілля розподілом короваю та даруванням молодих і родини нареченого.

Через два- три дні був пропій через тиждень – міни. Останній обряд – розсідний борщ.

2.Обряди пов'язані з народженням дитини, дослідники поділяють на чотири цикли: передродові, власне родильні, післяродові та соціалізуючі. Цикл весільних обрядів складався з: народин, ім'янаречення, очищення, обирання кумів, хрестин, пострижи.

Починалися родинні обряди з запросин баби – повитухи. У своїй основі ритуальні обряди мали раціональне зерно, взяте з практичного досвіду та знань народної медицини. баба робила масаж, компреси зі льону, розтирання маслом, вигрівання на гарячому зерні та ін.

Великого значення надавали першій купелі. Щоб дитина була здоровою використовували освячені трави та квіти. У купіль дитини ставали мед, квіти, іноді молоко; хлопчикам ставили корінь девясилу або сокиру. Кожен, хто приходив мав кинути у купіль монету на щастя.

Серед українців інститут кумівства був особливо розвинений: куми шанувалися нарівні з батьками, оскільки піклувалися про їх долю, виховували, допомагали у скріпну годину.

Невдовзі влаштовували родини. Розпорядницею родин була баба, яка допомагала накривати стіл та приймати гостей.

Крім родини влаштовували хрестини.

Якісно новою частиною родинної обрядовості є церемонія урочистої реєстрації, що має на меті визнати дитину повноправним членом суспільства.

3.Смерть людини завжди сприймалася як велике горе і разом з тим як звичайна необхідність. Неоднозначне ставлення до смерті зумовило формування складної системи похоронних обрядів, головною ідеєю яких було шанування померлих та культу предків.

У народів розрізняли також і те як вмирала людина – своєю чи наглою смертю. На похороні віталася не "Добрий день", а " Будьте здорові".

За звичаєм померлих одягали у нове вбарання. Якщо вмирали хлопець чи дівчина, то їх одягали у весільний одяг, щоб на тому світі вони знайшли пару. У день похорону родичі прощалися, просячи пробачення у покійного.

Після похорону влаштовували поминки з обов'язковим вживанням ритуальних страв. Запалювали свічки, а після виголошення " вічної пам'яті" гасили. У першу після похорону ніч не прийнято спати.

Поминали покійника через 9 днів, 40 днів і через рік.

4.Звичаї пов'язані з будівництвом будинку мають у своїй основі магічні захисні дії. Наприклад, обираючи місце для будинку у чотири кути будівлі насипали свяченого маку, щоб хату не зурочили і кидали монети, щоб водилися гроші.

Будували хату толокою. Вважалося поганою ознакою якщо при будівництві гинула людина. Таку хату вважали проклятою і переставали її будувати. По закінченні будівництва щедро обдаровували будівничих. І робили входини до хати. Першим зазвичай пускали кота. Там де кіт ліг ставили ліжко. На входини запрошували друзів, рідню. Обов'язково треба було освятити хату, щоб у ній не водилися нечисті. Після освячення у хаті ставили ікони, які були оберегами.

1. Соціальний педагог має знати всі обряди. Брати участь у обрядах, які проводяться за місцем проживання. У випадку непередбачених ситуацій заспокоїти населення і надати першу психологічну допомогу людям.

Заздалегідь соціальний педагог має організовувати заходи на основі родинної обрядовості. Залучати до їх проведення різні вікові категорії. Це забезпечить ефективність і результативність такої роботи.

Отже, основними принципами роботи соціального педагога за місцем проживання на основі родинної обрядовості мають бути:

- народності,

- демократичності

- культуровідповідності,

- добровільності,

- зв'язку з життям,

- врахування регіонального компоненту,

- участі громадськості,

- конфіденційності,

- науковості.

Лекція 3

Тема: Мета, зміст, засоби та принципи соціальної вуличної роботи за місцем проживання

1.Мета соціальної вуличної роботи за місцем проживання

2.Провідні принципи соціальної вуличної роботи за місцем проживання

3.Основні форми соціальної вуличної роботи за місцем проживання

Основна література:1-12;

Додаткова література:1,13, 22,32.

ІНДЗ: Сценарій Сімейного Вечора, Свята Сім’ї, Конкурсу На Теми: “Моральне Виховання У Сім’ї”, «Наш Вільний Час», «Трудові традиції нашої родини». Есе на тему «Чи вплинуло порушення давніх етнотрадицій трудового виховання на стан економіки в сучасному суспільстві?».

Переваги соціальної вуличної роботи

2. Основними принципами соціальної вуличної роботи за місцем проживання є:

- добровільність, законність, повага до честі і гідності людини, активності особистості.

3. Форми соціальної вуличної роботи

- ігровий майданчик, дискотека, агітбригада, виставка, кіно.

Розглянемо одну з них- ігровий майданчик. Гра є спосіб організації життєдіяльності вихованця, один з видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.

Види ігор визначаються на основі різнопланової діяльності дітей: ігри – дозвілля, ігри педагогічні.

Розважальні ігри поділяють на творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, ігри жарти, ігри – розіграші.

Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.

Педагогічні ігри поділяють на дидактичні, творчі педагогічні.

Використовуючи гру як навчально-виховний чинник важливо дотримуватися таких правил:

- визначення творчого потенціалу гри

- визначення місця

- забезпечення комфортності гри

- урахування вікових особливостей дитини

- визначення місця вчителя під час гри

- цілеспрямоване поширення прав учасників гри.

Урахування цих особливостей потребує від учителя постійного контролю за процесом створення, проведення і аналізу ігрової навчальної діяльності.

1. Потреба формування соціально- активної особистості, спрямованість соціально-педагогічного процесу на її розвиток спонукають до життя нові нестандартні форми педагогічної взаємодії. Однією з таких форм є гра як засіб розвитку творчої особистості дитини чи молодої людини. Специфіка гри як одного з провідних видів діяльності дозволяє використовувати ігрові техніки як істотний та профілактичний засіб соціальної роботи. Ця специфіка полягає у свободі дій, абсолютній зажуреності учасника гри, підкоренні його певним правилам, наявності особливих групових стосунків і емоційної забарвленості.

Психолого-педагогічна література дає широкий спектр відповідей на запитання, в чому і як взаємодіє ігрова діяльність і процес соціалізації особистості. Дидактичні аспекти ігрової діяльності вивчалися у працях Л.О. Венгер, О.Е. Селюцької, Д.М. Узнадзе та інших.

Рекомендації щодо використання гри в системі виховної роботи школи запропоновано у дослідженнях Н.П. Анікеевої, З.А.Веселої, О.С.Газмана, Р.М. Миронової, О.Л. Немежанської, В.М. Терського, С.А.Шмакова та ін.

Н.Я. Безборода, А.Б. Добрович, В.В.Петрученко, В.Р. ПРауде, М.Л. Смульсон та інші розглядали питання використання гри з метою діагностики і психокорекції міжособистісних стосунків, окремих якостей і творчої особистості. У працях Д.Б.Менжерицької, Є.М. Мінскина, Б.П. Нікітіна, О.Ю. Приходько, О.Я. Савченко, А.М. Тютюнникові та інших висвітлено різні аспекти використання ігор у навчально- виховному процесі сучасних середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів.

Проте, аналіз психолого-педагогічної літератури з проблем застосування гри з метою розвитку особистості дозволив нам побачити, що недостатня увага приділяється обґрунтуванню і практичному застосуванню гри, яку б доцільно було використовувати у практиці роботи.

Специфіка ігрової діяльності в системі соціально- педагогічної роботи за місцем проживання полягає на наш погляд, в профілактичній, превентивній спрямованості гри як засобу організації змістовного дозвілля, запобігання асоціальній діяльності дітей та підлітків. Метою таких ігор може бути як безпосередній розвиток якостей особистості, так і демонстрація творчого стану учасників, їх позиції і можливих перспектив розвитку. Програвання певних ситуацій, залучення учасників гри до ситуації вибору є реальним шляхом розвитку творчої особистості, а саме таких якостей, як: творчий інтерес, допитливість, бажання пізнати себе, впевненість у своїх силах, творчий оптимізм. Наявність цих показників є характерною ознакою творчої діяльності. Гра є одним з інструментів в арсеналі соціального працівника у процесі розв'язання проблеми організації життя виховного колективу ще тому, що її можна застосовувати з метою діагностики, психокорекції міжособистісних стосунків. Крім того, гра сприяє духовному і фізичному звільненню, зняттю напруги, посиленню відчуття радості від подолання певних труднощів і перешкод. А.С.Макаренко вважав, що в дитячому колективі повинна бути постійна бадьорість, ніяких похмурих облич.

Під час проведення гри соціальний працівник – агротехнік знайомиться з технологією оволодіння навичками ігрової діяльності. У практиці виховної роботи можна визначити такі психолого-педагогічні умови застосування гри.

1. Визначення творчого потенціалу гри.

Агротехнік повинен уявляти доцільність даної гри для певного періоду розвитку особистості дитини чи молодої людини. Крім того, потрібно усвідомити, на розвиток яких показників, якостей особистості може бути спрямована ця гра. При цьому варто враховувати, що гра може бути добре відомою, а може бути абсолютно новою для вихованців.

Наприклад гра "Лист" Кількість учасників 15-30. Час проведення – організаційний період роботи. У центрі кола гравців – ведучий. Його завдання – знайти де, в якому місці відбувається передача листа. Починає гру один з вихованців. Він голосно каже "Я надсилаю листа" і називає ім'я. При цьому він непомітно робить який –небудь жест чи рух, який повторюють ланцюжком гравці. Завдання ведучого зупинити цю передачу листа. Якщо ведучий правильно помітив, де і яким сигналом передавався лист, він стає у коло, а ведучим стає той, кого він помітив. Гра повторюється. У процесі цієї гри учасники краще знайомляться, пізнають один одного, виявляють товариське відношення до дій інших.

1. Визначення місця і часу проведення, кількості учасника, що залежить від умов проведення та творчого характеру гри.
2. Забезпечення комфортності і природності гри.
3. Урахування вікових та анатомо- фізіологічних властивостей учасників гри.
4. Захист людської гідності, морального самопочуття кожного учасника гри.

Типологія ігор, рекомендованих для використання на вуличних ігротеках

Спортивні ігри – Їх використання в умовах вуличного простору передбачає не тільки організацію турнірів, змагань вуличних та дворових команд з різних видів спорту, але і інші форми роботи з клієнтами (консультативну, інформаційну, діагностичну).

Перед організаторами спортивних ігор постає питання про роз розробку положення, погодження з державними установами правопорядку умов та часу проведення заходів, чіткого дотримання норм безпеки їх учасників. Олімпійська система організації турніру передбачає участь у ньому команд до першої поразки після жеребкування, групова система – виявлення переможців групових турнірів (кожна команда або учасник грають між собою), а потім їх переможці за кубковою системою виявляють найсильніших у півфіналах і фіналах. У спортивній ігровій діяльності треба враховувати такі складові як парад та представлення учасників заходу.

Настільні ігри. Шашки, шахмати, настільний теніс, конструктори, лото, пазли, ігри на папері, орігамі, ігри з кубиками, фішками, картами.

Рухливі ігри –естафети з м'ячами, скакалками,обручами, кеглями.

Ігри – атракціони.

Музичні ігри

Танцювальні ігри.

Рольові ігри.

Інтелектуальні ігри.

Орієнтовна схема проведення ігрової табірної зміни.

1. День відкриття зміни (ігри на знайомство)
2. Ігри на психологічну адаптацію
3. Ігри-естафети
4. 4. День ігор з м'ячем.
5. Ігри нашого двору
6. Ігри в колі.
7. Ігри масовки
8. Музичні ігри
9. День малюнка
10. Інтелектуальні ігри.
11. Ігри на розвиток фантазії та уявлення.

Організація ігрової діяльності за місцем проживання має певну специфіку

- значно підвищуються вимоги до гарантованості безпеки дітей та підлітків

- коло гравців змінюється, що вимагає від агротехніка постійної імпровізації, мобільності дій.

- Організатор має бути готовим до постійного іноді неконтрольованого втручання в хід гри представників різних соціальних груп.

- Вибір ігор часто визначається погодними умовами

- Велика кількість яскравого інвентарю та обладнання.

- Зміст, процес має бути спрямований на залучення дітей та молоді до подальшої сумісної суспільно- корисної діяльності, спрямованої на пропаганду здорового способу життя.

Вимоги до соціального працівника

Лекція 4

Тема:Організація відпочинку дітей та молоді за місцем проживання

Стаціонарні оздоровчі табори та дитячі майданчики за місцем проживання.

Направлення учнів до літніх таборів санаторно- курортного типу.

Основи сценарної роботи соціального педагога за місцем проживання

Основна література:1-12;

Додаткова література:1,3,18,19,29,31,32,40,41,42.

ІНДЗ: Доповідь на тему «Сучасні деформації родинних стосунків і соціально- педагогічні шляхи їх вирішення».

Реферати: Особливості організації свята в умовах дитячого табору.

Організація дитячого табору за місцем проживання.

Найголовнішим завданням вихователя є допомогти у звиканні до табору. Для цього необхідно:

- якомога швидше познайомити дітей один з одним;

- привчити вихованців до виконання режиму і дотримання санітарно- гігієнічних норм;

- створити у дітей відчуття затишку і комфорту;

- зробити загін керованим

- дати дітям загону проявити себе, самоствердитися;

- познайомити дітей з тим, що чекає їх у найближчій перспективі.

Основний період у таборі.

Основне завдання – забезпечити зайнятість кожної дитини, організувати дитяче самоврядування.

Розкритися кращим здібностям учнів допоможуть КТС

Заключний період у таборі.

Варто домовитися про повернення книжок у бібліотеку, організувати складання речей, коректний роз'їзд.

1. Табори санітарно- курортного типу відрізняються від таборів відпочинку тим, що тут окрім відпочинку діти приймають процедури медичні, активно відпочивають.

Основне завдання вихователя організувати чергування відпочинку і медичних процедур. Бути максимально уважним і тактовним до дітей.

1. Основою будь- якого свята є сценарій.

Вихователь за місцем проживання може запропонувати власний авторський варіант свята, або ж використати існуючий варіант сценарію з педагогічної преси.

Складаючи сценарій і реалізовуючи його треба дотримуватися таких правил:

1. Врахувати вік дітей
2. Пам'ятати про час і місце проведення свята
3. Організувати глядацьке представництво
4. Тактовно і коректно розподілити ролі між учасниками дійства
5. Потурбуватися заздалегідь про костюми
6. Провести декілька репетицій свята.

Наприклад сценарій:

ПОДОРОЖ ДО КРАЇНИ ВВІЧЛИВОСТІ ТА ДОБРОТИ

(Виховний захід для дошкільників)

Мета. Узагальнити знання учнів про правила поведінки вдома, в школі, в громадських місцях, виховувати шанобливе ставлення до старших, батьків, виявляти піклування про молодших, слабших.

Обладнання. Лист професора Будьласки, 7 розрізаних ключів, Карта подорожі із зупинками, плакат "Правила поведінки", картки для семафора, конверти із завданнями, словник чемної людини, плакат, портфель з книжками.

Хід свята

Вступна бесіда.

- Малята, сьогодні вас чекає подорож до Країни Ввічливості та Доброти. Перш ніж відправлятися до подорожі, що ми з вами повинні зробити? (Привітатися). Отже, давайте привітаємось піснею "Добрий день":

Треба дружно привітатись: "Добрий день".

Дружно, голосно сказати:

"Добрий день".

Вліво, вправо поверніться,

Туди-сюди посміхніться,

"Добрий день" - 3 рази.

Діти! Ми отримали листа від професора Будьласки. Він залишив нам карту Країни Доброти та Ввічливості, а також листа до вас. Чи бажаєте ви помандрувати до цієї країни? Як же туди дістатися? Про це ми дізнаємося із листа професора Будьласки.

"Любі діти! Шлях у мою країну буде нелегким. Його треба подолати і підтримати один одного. Сподіваюся, ви зможете одержати ключі від країни Доброти та Ввічливості (ключі намальовані на цупкому папері і розрізані на 6 частин). На кожній зупинці та станції ви будете отримувати частини ключів, які в кінці зможете скласти у ключ від країни Ввічливості та Доброти".

Отже, відправляємося у подорож (звучить фонограма поїзда).

Гра "Поїзд"

І. Першою нашою зупинкою є "Словник чемної людини". Малята, ви знаєте ввічливі слова? Тоді ось яке вас чекає завдання. Вам потрібно скласти словник. (Всі слова. Які говорять діти, записуються у великий словник).

Молодці! Вийшов гарний словник. Сподіваюся, ви будете завжди користуватися ним. (Діти отримують першу частину ключа). Хором читають словник. (Звучить фонограма руху поїзда).

ІІ. Наступна зупинка "Містечко вихованих людей". О, та тут побував хуліган. Він переплутав усі їхні правила і життя зіпсувалося, усе тепер переплуталося.

Діти, допоможемо жителям цього містечка виправити помилки?

Речення із помилками:

1. Проходити на своє місце у домі молитви треба спиною до тих, хто сидить.

2. Чемний хлопчик завжди смикає дівчаток за коси.

3. Ввічливі діти ніколи не поступаються місцем старшим.

4. Виховані діти обгортку від цукерки кидають на тротуар.

5. Усі діти переходять вулицю на червоне світло світлофора.

6. Виховані хлопчики завжди лазять по деревах.

7. Дівчатка витирають руки об сукню.

(Діти виправляють речення, отримують частину ключа).

Я впевнена, що всі команди і далі будуть виконувати завдання. Запам'ятайте, щоб люди вас поважали, слухали, дотримуйтеся золотого правила:"Відноситися до людей треба так, як би ви хотіли, щоб ставилися до вас". (Звучить музика, мандруємо далі).

ІІІ. Зустріч із Шапокляк.

Отже, мандруємо далі. Будьте обережні, адже трапляються випадки, коли під час мандрів можна зустріти несподівано розбійників чи хуліганів. Ви не боїтесь? (Звучить пісня з мультфільму).

Шапокляк. О, що це за малюки? Куди це ви зібралися? (Ведучий пояснює, що ми їдемо до країни Ввічливості та Доброти).

Та що ви? Навіщо це вам потрібно? Ось залишайтеся зі мною. (Діти відмовляються).

Ну добре, тоді я дам вам деякі поради, якими можна скористатися в країні Ввічливості та Доброти.

"Шкідливі поради".

Ніколи не мийте руки, шию, вуха, обличчя. Вони знову стануть брудними. Навіщо марно витрачати свій час. Стригтися також не обов'язково, бо як постарієш, голова облисіє. Вранці зовсім не обов'язково зав'язувати шнурки на черевиках, банти на косах, бо вони протягом дня і самі порозв'язуються.

Ведучий. Діти, вам подобаються такі поради?

Хіба можна ними скористатися?

Шапокляк. Що? Не бажаєте таких порад? Ну, тоді слухайте ось які:

- якщо товариш запросив тебе на день народження, залиш подарунок вдома. Він і тобі самому згодиться. Ні з ким у гостях не розмовляй, тільки вибирай, що смачніше, та їж;

- дівчаткам треба завжди ставити підніжки, показувати язика, лупцювати;

- якщо твій товариш упав, покажи на нього пальцем, смійся голосно, щоб він побачив, що ти не засмучуєшся.

Ведучий. Це поради справді хуліганські, нам з тобою не по дорозі. Діти, нам треба довести, що ми їй не друзі, та навчити справжніх правил поведінки. Давайте хором прочитаємо написані правила.

Правила:

- Не поспішай першим сісти за стіл.

- Не розмовляй під час їжі.

- Не перебивай того. Хто говорить.

- Не показуй пальцями на інших.

- Не забудь зняти шапку, коли заходиш у приміщення.

- Поступайся місцем людям похилого віку.

- Не забудь вибачитися, якщо ти когось штовхнув.

Шапокляк. Добре, я зрозуміла, що ви хороші діти, я не буду вас більше затримувати. Мені соромно. Я піду до Чебурашки. (Пісня Чебурашки). Звучить свисток.

ІV. А зараз на нашому шляху "Семафор ввічливості".

І тепер залежить тільки від вас, малята, чи дозволить він вам рухатися далі. Червоний колір - забороняю, зелений - дозволяю. У вас на столі лежать сигнальні картки червоного та зеленого кольору. Я зачитаю репліки, а ви повинні сказати: де правильно поступають діти, а де ні. Якщо правильно - зелений, не правильно - червоний.

1. Дайте мені хлібину, - звертається хлопчик у магазині до продавця (червана).

2. Вибачте, будь ласка, я штовхнула вас ненавмисно, - каже дівчина в автобусі (зелена).

3. Покличте до телефону Марину (червона).

4. Я трохи порвала цю книжку, підклейте її самі. - Сказала дівчинка бібліотекарю (червона).

5. Люба бабуся! Я із задоволенням тобі допоможу (зелений).

Ведучий. Молодці! Ви добре справилися із завданням. Семафор показує зелене світло і ми вирушаємо далі.

(Звучить фонограма руху поїзда).

V. "Галявина танцювальна"

Танок на місці

1. Нумо дівчата, всі веселіше

Ми починаєм танець простіший,

І для початку і для порядку

Зробимо разом ми фіззарядку.

1, 2, 3, чотири (4).

2. Руки на плечі разом кладем

Вправо поглянем і вліво також,

Так як на хвилях по морю гойдає,

Вітер морський нас всіх обвіває.

1, 2, 3, 4.

(На рахунок 4 виконуємо рух "хвиля").

VІ. Станція "В гостях у королеви Чистоти".

Наступна зупинка "В гостях у королеви Чистоти".

Королева Чистоти. Добрий день! Я Королева Чистоти. Я люблю в усьому порядок, охайність. Цікаво, чи всі ви приучені до порядку, чи знаєте, як тримати свої речі чистими, як себе потрібно поводити?

(Далі Королева Чистоти проводить гру "Так чи ні", потім демонструє портфель із речами у ньому).

Королева Чистоти. Давайте пограємо в ось яку гру:

"Так чи Ні", де потрібно казати "так" чи "ні".

- Перед їжею помити руки?

- Вранці я не вмиваюся?

- Мої черевики чистить мама?

- Вранці швидко прибираю ліжко?

- Завжди обгортаю підручники?

- Постійно відриваю гудзики?

- Завжди забуваю причесатися?

- Мої іграшки завжди складені?

- Я завжди човгаю ногами?

- Постійно чищу зуби?

Королева Чистоти. Добре, молодці! Ви гарно слідкуєте за своїми речами. Тепер ваш портфель не схожий на той, про який говориться у віршику. (Показує портфель і читає вірш).

Нумо, гляньмо, що у ньому,

поки йде завзята гра,

бо ж портфель - усім відомо!

Ж обличчя школяра! Ось -

книжки, та що це з ними?

Чом вони у плямах синіх,

Пошматовані, брудні?

Страшно глянути на них!

Подивіться на сторінку -

Не сторінка, а "картинка",

помальована така!

А обкладинка - ну горе! -

Ніби побувала вчора в людожерливих руках!

Королева Чистоти. Що можна сказати про власника такого портфеля? Подумайти, чи все гаразд у ваших портфелях? Чи не нагадує хтось із вас власника цього портфеля?

Ведучий. Шановна Королева, наші діти охайні, старанні, вони самі доглядають за своєю одежею, зачіскою, взуттям. Ось подивіться, як гарно вони з цим справляються.

(Дві пари дівчаток заплітають одна одній коси, в'яжуть бантики).

Королева Чистоти. Молодці, я дуже рада, що такі гарні, охайні, виховані діти стануть жителями Країни Ввічливості та Доброти. Бажаю успіхів у вашій подорожі...

(Під музику зникає фонограма руху поїзда).

VІІ. Станція "Скринька народної мудрості".

Ведучий. Наступна наша зупинка "Скринька народної мудрості". О, тут трапилася пригода! Діти, розсипалася скринька народної мудрості, вам треба буде її скласти. (Діти у конверті отримують завдання - із слів скласти прислів'я та приказки).

Тяжко тому жити, хто не хоче робити.

Що хата має, тим і приймає.

Дата добавления: 2014-01-07