Інформаційний матеріал. · анатомо-фізіологічні аспекти саморегуляції функцій організму

НАВЧАЛЬНА МЕТА

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Л Е К Ц І Я № 14

Т е м а: “Нервова система.”

· Анатомо-фізіологічні аспекти саморегуляції функцій організму

· Функціональна анатомія головного мозку

(продовження)

У процесі еволюції з усіх відділів центральної нервової сис­теми найшвидше відбувався розвиток кінцевого мозку, який у людини став найбільшою частиною головного мозку. За ве­личиною кінцевий мозок перевищує всі інші разом узяті відді­ли головного мозку; зверху він повністю вкриває стовбур моз­ку і мозочок.

Кінцевий мозок є вищим відділом центральної нервової си­стеми, який здійснює регуляцію нижчерозташованих відділів головного та спинного мозку, бере участь у регуляції та коор­динації всіх функцій організму, відіграє важливу роль у психіч­ній, або вищій нервовій, діяльності.

Знання цієї теми необхідні майбутнім медичним сестрам для формування клінічного мислення стосовно уражень різних структур кінцевого мозку.

Знати: розташування, зовнішню та внутрішню будову кін­цевого мозку, основні сенсорні, моторні й асоціативні зони но­вої кори; оболони головного мозку.

Уміти: визначати на муляжах і вологих препаратах півку­лі головного мозку, поверхні, частки, борозни, звивини; пояс­нювати шляхи відтоку спинномозкової рідини.

Кінцевий мозок (telencephalon) розвивається зі стінок першо­го мозкового пухиря і представлений великим мозком (cerebrum), який досягає найвищого розвитку у людини.

Великий мозок складається з правої та лівої півкуль. Між Півкулями знаходиться щілина великого мозку, у глибині якої знаходиться мозолисте тіло, а між півкулями великого мозку та мозочком — поперечна щілина.

Кожна півкуля головного мозку має три поверхні: присеред­ню, нижню і верхньобічну; три краї: верхній, нижній і присеред­ній, три полюси: лобовий, скроневий і потиличний.

Поверхні півкуль великого мозку поділяються борознами різної довжини та глибини, між якими знаходяться звивини та частки великого мозку. Величина і форма борозен, а також звивин схильні до значних індивідуальних коливань. Існує кіль­ка постійних, чітко виражених борозен, які з'являються рані­ше від інших у процесі розвитку зародка. Їх використовують для поділу півкуль на великі ділянки, які називають частками.

На верхньобічній поверхні півкулі найбільш глибокою бо­розною є бічна борозна, яка відділяє скроневу частку від ло­бової та тім'яної часток. Центральна борозна відділяє лобову частку від тім'яної, яка знаходиться ззаду від центральної бо­розни.

Між тім'яною і потиличною частками проходить тім'яно-потилична борозна, яка знаходиться на присередній поверхні півкуль великого мозку.

Острівцева частка розташована в глибині бічної борозни й утворює її дно. Вона являє собою виступ трикутної форми, вершина якого спрямована вниз і наперед. Острівець оточений коловою борозною. Поверхня острівця вкрита короткими зви­винами.

На кожній із часток є звивини і борозни різної величини і спрямування. Вони можуть варіювати в різних людей і навіть в однієї людини в різних півкулях, але, як правило, зберігають подібну загальну конфігурацію. Так, на лобовій частці пара­лельно до центральної борозни проходить передцентральна бо­розна, між якими знаходиться передцентральна звивина. На тім'яній частці виділяють зацентральну борозну, нижній кі­нець якої переходить у внутрішньотім'яну борозну, яка йде паралельно до верхнього краю півкулі. Ці борозни поділяють тім'яну частку на три звивини: зацентральну звивину, верх­ню та нижню тім'яну часточки.

На скроневій частці чотири борозни розділяють п'ять зви­вин: верхню, середню, нижню скроневі, потилично-скроневу бічну та звивину морського коника.

На потиличній частці виділяють острогову борозну, клин, язикову звивину та інші борозни і звивини.

Півкулі з'єднані між собою за допомогою мозолистого ті­ла, яке складається з нервових волокон, які переходять з однієї півкулі в іншу. У ньому розрізняють передню частину — коліно, яке переходить у дзьоб, а потім у термінальну (погранич­ну) пластинку. Середня частина називається тіло і задній стовщений кінець — валик. Пучки волокон мозолистого тіла продовжуються у півкулі великого мозку, вони дугоподібно зі­гнуті й утворюють променистість мозолистого тіла.

Під мозолистим тілом знаходиться склепіння, яке склада­ється з двох дугоподібно зігнутих тяжів, з'єднаних між собою в середній частині спайкою (волокнами, що йдуть у поперечно­му напрямі). Середня частина склепіння носить назву тіла, спереду і донизу воно переходить у стовпці, які закінчуються сосочковими тілами. Від тіла вниз та назад відходять ніжки.

У ході еволюції кінцевого мозку сформувалися частини півкуль великого мозку, які пов'язані з функцією нюху. По­тім з'явилися базальні ядра. Найпізніше розвинулася кора пів­куль великого мозку (за винятком відділів, які пов'язані з функ­цією нюху). Відповідно до еволюційного розвитку в півкулях ве­ликого мозку виділяють кору, базальні ядра і нюховий мозок.

Півкулі великого мозку складаються із сірої та білої речо­вини. Суцільний шар сірої речовини на поверхні півкуль має назву кори великого мозку. Кора вкриває інші утворення вели­кого мозку і тому ще називається плащем. Товщина кори ко­ливається від 1,3—4,5 мм, а в передній передцентральній зви­вині сягає 5 мм. Кору великих півкуль утворюють близько 10—14 млрд нервових клітин. Нейрони та їхні відростки у складі кори головного мозку розміщені у вигляді шарів. Кора великих півкуль має шість шарів:

• молекулярний — розміщений безпосередньо під оболоною головного мозку, він містить незначну кількість клітинних еле­ментів, тому на гістологічних препаратах має вигляд світлої смужки на поверхні кори;

• зовнішній зернистий шар — утворений клітинами круг­лої, полігональної, зірчастої та пірамідної форми;

• пірамідний шар — має найбільшу товщину;

• внутрішній зернистий шар — утворений дрібними ней­ронами зірчастої форми;

• гангліонарний шар — містить гігантські пірамідні нейро­ни, які мають назву клітин Беца (ці клітини були вперше опи­сані київським професором В.О. Бецом);

• шар поліморфних клітин.

Під сірою речовиною кори півкуль великого мозку знахо­диться біла речовина, що складається з волокон, які йдуть у Різних напрямках.

У межах білої речовини залягає значна кількість скупчень нервових клітин, що мають назву підкіркових, або базальних,ядер. Виділяють три скупчення базальних ядер: смугасте ті­ло, огорожу та мигдалеподібне тіло.

Смугасте тіло (corpus striatum) складається із хвостатого та сочевицеподібних ядер. Хвостате ядро утворює стінки бічно­го шлуночка і складається з головки, тіла та хвоста.

Латеральніше розташоване сочевицеподібне ядро, яке від­діляється від хвостатого ядра прошарком білої речовини, що має назву внутрішньої капсули. Внутрішня капсула — важ­лива частина мозку, оскільки тут проходять волокна від кори до різних утворень головного і спинного мозку. Сочевицеподіб­не ядро складається з лушпини та блідої кулі. Ядра смугастого тіла — це підкіркові рухові центри, які регулюють складні ав­томатизовані рухові акти, тонус м'язів. Підкіркові рухові центри формують стріопалідарну систему, яка складається з двох частин: стріатум включає в себе хвостате ядро, лушпи­ну та огорожу (сповільнює рухи), палідум — бліду кулю (при­скорює рухи).

Огорожа (claustrum) — пластинка сірої речовини, що роз­міщується біля острівкової частки та лушпини і відділяється від останньої зовнішньою капсулою.

Мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum) розміщується в скроневій частці. Його відносять до підкіркових нюхових центрів та до лімбічної системи.

Нюховий мозок (rhinencephalon) є найстарішим утворен­ням головного мозку. Він складається з наступних утворень: нюхова цибулина, нюховий шлях, нюховий трикутник, перед­ня пронизана речовина та деякі інші структури.

Лімбічна система являє собою комплекс утворень кінцево­го, проміжного і середнього мозку, які беруть участь у регуля­ції вегетативних функцій, у гомеостазі, відповідають за емоції та інстинкти (харчовий, захисний, статевий, батьківський), а також за довготривалу пам'ять. Деякі автори лімбічну систе­му називають вісцеральним мозком.

Основну частину лімбічної системи складають структури кори великого мозку і тісно пов'язані з ними підкіркові утво­рення, а саме: мигдалеподібне тіло, погранична пластинка, морський коник, склепіння тощо.

Біла речовина півкуль великого мозку складається з нер­вових волокон, які здійснюють зв'язок між різними відділами мозку. За характером зв'язків вони поділяються на асоціатив­ні, комісуральні і проекційні.

Асоціативні нервові волокна зв'язують різні відділи кори однієї півкулі.

Комісуральні нервові волокна здійснюють зв'язок між ді­лянками кори двох півкуль великого мозку (прикладом може бути мозолисте тіло, склепіння).

Проекційні нервові волокна входять до складу провідних шляхів і здійснюють двобічний зв'язок між корою та іншими відділами головного мозку і сегментами спинного мозку. Одні з цих волокон проводять нервові імпульси до кори, а інші, на­впаки,— від кори.

Провідні шляхи, які служать для передачі інформації до кори півкуль великого мозку, кори мозочка і в інші центри мозку, мають назву висхідних (аферентних) провідних шля­хів. Висхідні провідні шляхи, які йдуть до кори великих пів­куль, мають трьохнейронну будову (перші нейрони знаходять­ся у спинномозкових вузлах. Другі нейрони розташовані в яд­рах задніх рогів спинного мозку або в ядрах стовбурової частини головного мозку. Треті нейрони лежать у ядрах тала­муса). Низхідні, або рухові, провідні шляхи служать для пере­дачі еферентних імпульсів із кори півкуль великого мозку або із підкіркових ядер (центрів) у рухові ядра мозкового стовбура і спинного мозку.

Бічні шлуночки, правий та лівий, розміщуються у товщі півкуль великого мозку, є залишками порожнини першого мо­зкового пухиря і являють собою вузькі щілиноподібні порож­нини. У кожному шлуночку розрізняють центральну части­ну, яка розташована в глибині тім'яної частки, від якої відхо­дять три роги: передній, або лобовий,— знаходиться у лобовій частці, нижній, або скроневий,— знаходиться у скроневій час­тці, задній, або потиличний,— у потиличній частці.

Стінками бічних шлуночків є різні утворення півкуль го­ловного мозку. Сполучаються бічні шлуночки з III шлуноч­ком. Стінки порожнини шлуночка вистелені судинним спле­тенням, що продукує спинномозкову рідину.

Залежно від функціональних особливостей у корі півкуль великого мозку виділяють пов'язані між собою різні зони. Во­ни поділяються на асоціативні (нейрони цих зон здійснюють зв'язок між різними зонами кори) і проекційні, останні в свою чергу поділяються на сенсорні (чутливі) і моторні (рухові).

Рухові зони кори локалізуються переважно у передцентраль­ній звивині і у передній частині парацентральної часточки на лобовій частці. Величина кіркової рухової зони пропорційна не масі м'язів, а точності виконуваних рухів. Особливо велика зо­на, яка керує рухами кисті, язиком, мімічними м'язами.

Сенсорні зони також займають невеликі ділянки кори пів­куль великого мозку. Наприклад, зона шкірної чутливості (больової, температурної, дотикової) знаходиться переважно у зацентральній звивині й у задньому відділі парацентральної часточки на тім'яній частці; зорова зона розташована на при­середній поверхні потиличної частки по краях острогової бо­розни та у ділянці клина.

Асоціативні, або неспецифічні, зони кори отримують інфор­мацію від рецепторів, які сприймають подразнення різної мо­дальності, і від усіх проекційних зон кори головного мозку. У людини проекційні зони займають лише невелику частину ко­ри; решту займають асоціативні зони. Нейрони цих ділянок не пов'язані ні з органами чуття, ні з м'язами. Їхня роль полягає в інтеграції всіх імпульсів, які надходять у кору, у цілісні ак­ти (мова, читання, письмо, логічне мислення тощо). При пору­шеннях асоціативних зон проявляються агнозія — нездатність впізнавати і апраксія — нездатність відтворювати вивчені рухи.

Оболони головного мозку

Головний мозок, як і спинний, оточений трьома мозкови­ми оболонами, які в ділянці великого потиличного отвору пе­реходять в оболони спинного мозку.

Тверда оболона головного мозку вистилає зсередини порож­нину черепа й одночасно утворює окістя внутрішньої поверх­ні кісток мозкового черепа. Від твердої оболони відходять від­ростки: мозковий серп (знаходиться між півкулями головного мозку), серп мозочка (розташований між півкулями мозочка), намет мозочка (знаходиться між потиличною часткою і мозо­чком) та діафрагма сідла (лежить над гіпофізарною ямкою, утворюючи її дах). Тверда оболона головного мозку в деяких місцях розщеплюється й утворює вузькі, трикутної форми по­рожнини — синуси твердої мозкової оболони (верхня сагіталь­на, нижня сагітальна, поперечна, пряма і т.д.).

Павутинна оболона головного мозку знаходиться над бо­рознами, щілинами та різними заглибинами тканини мозку й утворює підпавутинні цистерни. Між твердою і павутинною оболонами знаходиться субдуральний (підтвердооболонний) простір. Поблизу синусів твердої оболони головного мозку па­вутинна оболона утворює своєрідні вирости — павутинні зер­нистості (пахіонові грануляції), які вдаються у венозні сину­си. Вони забезпечують відтік спинномозкової рідини у венозне русло.

М'яка мозкова оболона щільно прилягає до поверхні мозку. У її товщі проходять кровоносні судини. В окремих ділянках м'яка мозкова оболона проникає у шлуночки мозку й утворює судинні сплетення, які продукують спинномозкову рідину. Між м'якою та павутинною оболонами знаходиться субарахно­їдальний (підпавутинний) простір, в якому міститься спин­номозкова рідина.

Спинномозкова рідина (ліквор) заповнює підпавутинний простір головного та спинного мозку, шлуночки мозку та цент­ральний канал спинного мозку. Постійно циркулює 150 мл спин­номозкової рідини.

Відтік спинномозкової рідини

Бічні шлуночки -> III шлуночок -> водопровід мозку -> IV шлуночок -> центральний канал і підпавутинний простір -> по міжоболонних просторах, які супроводжують корінці спин­номозкових нервів і павутинні зернистості -> венозні синуси.

Дата добавления: 2014-01-07