Прогнозування індивідуальної злочинної поведінки

У науковій літературі вже давно висловлювалися думки про потребу поряд із загально соціальною проводити й індивідуальну профілактику злочинів. На ранніх етапах розвитку кримінології об'єктом профілактичного впливу обиралися особи, які вже вчинили злочин. Тобто йшлося про індивідуальну профілактику рецидиву. Обрання об'єктом індивідуального прогнозування осіб, які чинили злочин, було обумовлено низкою причин. По-перше, в усьому масиві громадян не треба шукати особу, яка здатна вчинити злочин, бо злочинець апріорі є такою особою. По-друге, оскільки дана особа вже вчинила злочин, то вона перебуває або в пенітенціарному закладі, або під наглядом правоохоронних органів, а тому дослідникові легше спостерігати за нею. По-третє, під час попереднього слідства та судового розгляду справи був накопичений матеріал про цю особу, і кримінолог мав можливість вивчити цей матеріал, зменшуючи затрати часу на збирання інформації про неї. І головне, особа злочинця становить суспільну небезпеку і тому вимагає особливої уваги в плані профілактичного впливу. Ці обставини дають ключ до розуміння факторів, що ускладнюють загальну індивідуальну профілактику злочинів. Справа в тому, що держава не має ресурсів для індивідуальної профілактичної роботи з кожним членом суспільства, та в цьому й немає потреби. Отже, виникає необхідність виявлення тих осіб, які схильні до вчинення злочинів. Вирішення цього завдання і покладено на прогнозування індивідуальної злочинної поведінки.

Індивідуальне прогнозування повинне виходити з психології особи та її попередньої діяльності. Здійснювати індивідуальне прогнозування злочинної поведінки можна лише щодо осіб, які в минулому вже вчинили злочини чи припускалися антигромадської поведінки. Роль індивідуального прогнозування полягає саме в тому, щоб із зазначеного контингенту осіб визначити тих, до яких необхідно вживати індивідуальних запобіжних заходів із метою недопущення вчинення ними злочинів у майбутньому.

Що стосується кримінологічного прогнозування, то, природно, суспільство не зацікавлене в реалізації негативних прогнозів і вживає запобіжних заходів. І якщо в їх результаті рівень злочинності виявиться нижчим від очікуваного, то така "помилка" не суперечить прогнозові, не знижує його надійності.

Прогнозування індивідуальної поведінки полягає у визначенні ймовірності вчинення конкретною особою злочину чи, навпаки, її виправлення та відмови від злочинної діяльності. Людські стосунки завжди засновуються на передбаченні вчинків, а характеристика особи кінець-кінцем полягає в судженні про ймовірну поведінку за певних умов.

Безперечно, кожна людина унікальна як особа, проте всі люди мають багато спільного. Імпульсивний, спонтанний характер людських вчинків не перекреслює стандартності поведінки в багатьох випадках, а типовим є те, що часто повторюється. Групові статистичні закономірності та отримані на їх основі прогнози поширюються й на конкретних осіб, але достовірність прогнозу знижується внаслідок індивідуальних відмінностей. В однорідних групах прогноз індивідуальної злочинної поведінки особи буде достовірнішим. Менша надійність прогнозування індивідуальної поведінки (порівняно з прогнозами масових явищ) не перекреслює його пізнавального та практичного значення. Таке прогнозування дає змогу своєчасно зупинити особу на шляху до злочину й запобігти злочину.

Імовірні судження про майбутню поведінку підсудного є підставою для прийняття судових рішень при розгляді кримінальних справ, визначають необхідність застосування певних запобіжних заходів щодо обвинуваченого та підсудного при здійсненні досудового слідства.

Побудова прогностичної моделі передбачає два підходи:

- прогнозування на основі узагальнення біографії індивіда;

- прогнозування на основі аналізу внутрішнього духовного життя індивіда, його установок і мотивів (індивідуальний підхід).

Відомості про дії осіб, які раніше вчиняли злочини та були засуджені, можна отримати з офіційних документів (зокрема, вироків і довідок). Ці відомості створюють можливість для прогнозування рецидиву злочинів. Для вирішення такого завдання метод екстраполяції малопродуктивний, ефективніше застосовувати метод моделювання, чи кібернетичний метод розпізнавання образу.

Отже, прогноз індивідуальної поведінки має важливе значення для програмування профілактичної роботи, впливу на засуджених і способів їхньої реадаптації після відбування покарання. Важливий він і для індивідуалізації міри покарання, рішення питань дострокового звільнення, помилування тощо. Одночасно сучасні методики ще недостатньо розроблені (надійність прогнозу не більш за 65-75 %) і можуть поки розглядатися лише як експериментальні.

Становить інтерес розроблена А. Закалюком методика індивідуального прогнозування, що бере до уваги не тільки криміногенні фактори, а також ефективність індивідуальної профілактики. Тому подальші теоретичні положення індивідуального кримінологічного прогнозування розглядатимуться на підставі його монографії "Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения" (М., 1986).

На думку А.П. Закалюка, методика індивідуального кримінологічного прогнозування має складатися з чотирьох частин, забезпечуючи послідовне вирішення наступних завдань:

1) вивчення сучасного і минулого характеру поведінки особи й чинників, що її обумовлюють, середовища та ситуації, їх ознак, закономірностей формування, розвитку та проявів (здійснюється, як правило, шляхом застосування соціологічних методів і має назву "методика ретроспекції");

2) виявлення серед ознак, вказаних у п. 1, тих із них, які мають прогностичне значення; встановлення їх якісної ролі та кількісних показників, у тому числі в системі показників, найзручніших для практичного прогностичного застосування (найчастіше проводиться з використанням кількісних методів та шляхом кримінологічної інтерпретації результатів і називається "методика діагностики");

3) створення прикладної моделі прогнозу злочинної поведінки (використовується метод моделювання ознак, зазначених у п. 2, та кількісних методів для визначення вірогідності прогнозованих висновків; це власне, методика прогнозу);

4) практичне прогнозування (здійснюється завдяки створенню і застосуванню методики, що визначає порядок, правила та способи користування прогностичною моделлю).

Треба зазначити, що наприкінці 60 - на початку 70-х років минулого століття вітчизняні кримінологи почали активно розробляти проблему індивідуального кримінологічного прогнозування. Праця Г.А. Аванесова "Теория и методология криминологического прогнозирования" дала поштовх до створення відповідних методик. Вагомий внесок у цю справу зробили Ю.М. Антонян, Ю.Д. Блувштейн, А.Ф. Зелінський, А.П. Іващенко, Л.А. Ігнатьєв, Г.М. Міньковський, А.А. Новіков та ін.

Своєрідною на той час була й атмосфера наукового пошуку, якій була притаманна здорова конкуренція. Практично кожна нова методика одразу ж публікувалася і обговорювалася у юридичних виданнях, з'ясовувалися її переваги і недоліки. Таким чином, кожна наступна розробка вдосконалювала попередні. У той час учені використовували чотири основні підходи: клінічний, детерміністський, еталонний і типологічний. А.П. Закалюк доводив, що найбільш ефективним є останній.

Дослідження показали, що тип особи є своєрідною інтегративною моделлю, яка дає змогу встановлювати відповідність конкретної особи даній моделі. Виділення типів особи злочинця, а також осіб, від яких з високим ступенем імовірності можна очікувати вчинення злочину, лежить в основі моделей їх типових ознак. Прогноз злочинної поведінки базується на встановленні належності (або неналежності) ознак даної особи до зазначених моделей.

Типологія осіб проводиться, як правило, за трьома критеріями:

1) характером і змістом антисоціальної спрямованості;

2) її інтенсивністю;

3) глибиною антисуспільної спрямованості.

Так, за глибиною антисуспільної спрямованості розрізняють осіб: асоціального типу, антисоціального типу, суспільне небезпечного типу. В свою чергу останній тип поділяється на осіб: некримінального різновиду, перед кримінального різновиду і кримінального різновиду. Під час емпіричних досліджень були виявлені ознаки, значимі для прогнозу злочинної поведінки. Вони, як правило, показують негативне ставлення особи до таких соціальних цінностей, як праця, освіта, культура, сім'я, виховання підростаючого покоління, нормальне спілкування з людьми, додержання норм моралі і права, тобто свідчать про належність до типу осіб антисуспільної спрямованості; вказують, що ці особи своєю поведінкою завдають шкоди названим соціальним цінностям, тобто належать до суспільне небезпечного типу.

Враховуючи систематичність антисуспільних проявів та небажання відмовитися від такого способу життя навіть за умови громадського і адміністративного впливу, можна зробити висновок, що особа, якій властиві названі ознаки, з високою вірогідністю може вчинити злочин, а отже досягла перед кримінального стану.

Однак треба мати на увазі, що людина – істота не передбачувана внаслідок того, що вона, на відміну від істот природи (тварин), наділена свободою волі. І який варіант поведінки - злочинний чи незлочинний - вона вибере в кожному конкретному випадку, залежить тільки від неї самої. Людина - причина і результат своєї діяльності. Тому в якому б перед кримінальному стані не перебувала особа, підставою для застосування до неї заходів правового характеру можуть бути тільки вчинені діяння, які заборонені законом.

Сказане не означає, що прогнозування індивідуальної злочинної поведінки втрачає будь-який практичний сенс. Прогноз розвитку особи та її поведінки є важливим елементом індивідуальної профілактики злочинів, виправлення засуджених, їх реадаптації після відбування покарання тощо.

Але наразі правильніше говорити про прогнозування поведінки не конкретної особи, а певних типів осіб з більш або менш вираженими криміногенними властивостями й ознаками.

Дата добавления: 2014-01-06