Основи кримінологічного планування

Висновок

1. У науковій літературі вже давно висловлювалися думки про потребу поряд із загально соціальною проводити й індивідуальну профілактику злочинів.

2. На ранніх етапах розвитку кримінології об'єктом профілактичного впливу обиралися особи, які вже вчинили злочин.

3. В усьому масиві громадян не треба шукати особу, яка здатна вчинити злочин, бо злочинець апріорі є такою особою.

4. Оскільки дана особа вже вчинила злочин, то вона перебуває або в пенітенціарному закладі, або під наглядом правоохоронних органів, а тому дослідникові легше спостерігати за нею.

5. Під час попереднього слідства та судового розгляду справи був накопичений матеріал про цю особу, і кримінолог мав можливість вивчити цей матеріал, зменшуючи затрати часу на збирання інформації про неї.

6. Особа злочинця становить суспільну небезпеку і тому вимагає особливої уваги в плані профілактичного впливу.

7. Виділення типів особи злочинця, а також осіб, від яких з високим ступенем імовірності можна очікувати вчинення злочину, лежить в основі моделей їх типових ознак.

8. Прогноз злочинної поведінки базується на встановленні належності (або неналежності) ознак даної особи до зазначених моделей.

9. Типологія осіб проводиться, як правило, за трьома критеріями: характером і змістом антисоціальної спрямованості; її інтенсивністю; глибиною антисуспільної спрямованості.

Кримінологічне планування становить цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю окреслюються шляхи й засоби їх досягнення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне та ресурсне забезпечення на визначений термін.

Кримінологічне планування може бути ефективним за умови включення його як елементу системи соціального управління, зокрема суб'єктів профілактики злочинів. Дієвість їх роботи залежить від:

- чіткого усвідомлення всіма і кожним своїх функціональних обов'язків;

- належного забезпечення відповідними ресурсами;

- знання умов майбутньої ситуації, в якій доведеться реалізовувати покладені на них завдання;

- координації дій усіх ланок системи для оптимального досягнення спільної мети.

План - це різновид управлінського рішення, поданого у вигляді системи взаємо погоджених і взаємопов'язаних заходів, які потрібно здійснити у встановленій послідовності та визначені строки для досягнення поставлених цілей.

Планування - це формування низки планів у системі певної га­лузі. Скажімо, якщо йдеться про органи внутрішніх справ, то маються на увазі плани як цього міністерства, так і всіх служб та підрозділів.

Комплексне планування охоплює розробку міжвідомчих завдань і засобів боротьби зі злочинністю на певній території чи у сфері суспільного життя. Основне його завдання - об'єднати різних суб'єктів профілактики злочинів і спрямувати їхні зусилля у єдине русло цілеспрямованої діяльності. Прикладом такого планування є Комплексна програма профілактики злочинів на 2001 - 2005 рр., затверджена Указом Президента України 25 грудня 2000 р.

Кримінологічне планування ґрунтується на принципах:

- наукової обґрунтованості, який полягає в тому, що планування повинно здійснюватися на основі наукового аналізу об'єктивної дійсності, в умовах якої реалізовуватиметься план. При цьому мають бути науково обґрунтовані: завдання органу, що реалізує план; його ресурсне забезпечення; передбачення майбутньої ситуації, в якій йому доведеться діяти;

- законності, який передбачає розробку планів відповідно до чинного законодавства;

- актуальності, який означає необхідність у процесі планування визначити пріоритетні напрями профілактичної діяльності;

- реальності, який вимагає урахування об'єктивних можливостей суб'єктів профілактики;

- конкретності, який передбачає однозначність змісту запланованих заходів, термінів їх виконання, суб'єктів реалізації та контролю;

- несперечливості, який означає узгодження у межах плану усіх його складових частин, аби вони не суперечили один одному;

- субординації, який полягає у підпорядкуванні заходів короткострокових планів довгостроковим, нижчих ланок суб'єктів профілактики вищим;

- інформативності, який розглядається у двох аспектах. Згідно з першим цей принцип означає складання плану на основі повної й достовірної інформації. Відповідно до другого аспекту план повинен розроблятися таким чином, щоб за якомога меншого обсягу знакового масиву містити якнайбільше необхідної інформації.

Названі принципи покликані впорядковувати процес кримінологічного планування. У свою чергу такі плани впорядковують діяльність суб'єктів профілактики. Тому принципи планування не можуть суперечити принципам їх діяльності. Прикладом реалізації цього по­ложення може слугувати Програма розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000 - 2005 рр., другий розділ якої має назву "Принципи партнерських відносин між міліцією і населенням та переходу до системи правоохоронного обслуговування населення".

Кримінологічне планування має свої етапи:

1. Підготовчий. Змістом цього етапу є збирання та обробка кримінологічної інформації, визначення основних завдань на планований термін.

2. Збору пропозицій. Тут особа, відповідальна за складання плану, доводить отриману на підготовчому етапі інформацію до керівництва суб'єктів профілактики, а потім узагальнює їх пропозиції і вносить до відповідного плану.

3. Узгодження плану. Цей етап передбачає координацію дій окремих суб'єктів з урахуванням їх наявних ресурсів, а також узгодження заходів нижчестоящих органів з планом вищестоящих.

4. Затвердження плану. Останній етап, на якому керівник відповідного суб'єкта профілактики злочинів, перевіривши відповідність плану основним завданням, що стоять перед ним, та планам вищестоящих органів, затверджує його.

Процес планування складається з п'яти основних етапів (Іванов Ю.Ф., О.М. Джужа) :

1) організаційно-підготовчого;

2) інформаційно-аналітичного;

3) безпосередньої розробки плану;

4) організації виконання плану;

5) оцінювання запобіжної діяльності й висновків.

На організаційно-підготовчому етапі відповідний г орган виконавчої влади приймає рішення про розробку плану, створює спеціальну комісію (робочу групу), попередньо, визначає джерела матеріально-технічного забезпечення роботи цієї комісії, джерела необхідної інформації, розподіляє обов'язки.

На другому, інформаційно-аналітичному, етапі комісія вивчає та аналізує злочинність у регіоні, динаміку й тенденції. У разі потреби комісія організовує конкретно-соціологічні дослідження, витребовує відомості кримінологічного характеру з правоохоронних органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ), а також збирає іншу необхідну інформацію: про територіальну, економічну, демографічну характеристики регіону, матеріальні та житлово-побутові умови населення, соціально-політичну ситуацію в регіоні, соціальну інфраструктуру, міграцію населення тощо.

Безпосередньо розробка комплексного плану профілактики злочинів передбачає:

а) статистичну обробку й аналіз отриманої інформації, її оцінку та формулювання висновків;

б) кримінологічне прогнозування на певний строк;

в) розробку планових запобіжних заходів із визначенням строків виконання та конкретних виконавців;

г) узгодження, рецензування й обговорення проекту плану, його коригування та доопрацювання;

ґ) затвердження плану.

Організація виконання комплексного кримінологічного плану полягає в доведенні планових завдань до виконавців, визначенні строків подання звітності, встановленні контролю за виконанням плану, коригуванні планових завдань, проведенні нарад з виконавцями.

Запобіжну діяльність оцінюють не за формальними ознаками намічених заходів, а на основі реальної ефективності, тобто за станом правопорядку в регіоні.

Для реалізації принципів планування використовують відповідні методи. При цьому на кожному етапі суб'єкт планування повинен обирати найдоцільніші з них. На першому етапі застосовуються методи, які умовно можна об'єднати в групу методів збирання та обробки інформації. До них належать:

1) Соціологічні методи - анкетування, інтерв'ювання, опитування, спостереження.

2) Математичні методи - сітьового, лінійного, динамічного планування, метод послідовних наближень, балансовий метод.

Важливою умовою, яка забезпечує високу ефективність плану, є контроль за його виконанням. Це особливо стосується діяльності, спрямованої на боротьбу з таким складним і багатогранним явищем, як злочинність.

Планування тісно пов'язано з кримінологічним прогнозуванням. Щодо їх співвідношення, то у науковій літературі існують різні погляди. Одні автори стверджують, що прогнозування - це процес, який передує плануванню. Інші вважають, що це етап, наступний за плануванням, який охоплює перспективи, що не піддаються плануванню. Треті уявляють прогнозування як передбачення некерованих процесів природи і суспільства, а планування - як засіб регулювання керованих процесів.

Основним змістом планування є визначення засобів та способів досягнення поставлених цілей, раціональне використання ресурсів при мінімумі затраченого часу. Головна різниця між прогнозуванням і плануванням полягає у тому, що в першому випадку виявляється зв'язок сучасного з майбутнім, фактичного стану злочинності з її станом у перспективі. При плануванні ж вирішується інше питання – як треба діяти, щоб досягти бажаного результату в майбутньому.

Кримінологічне планування можливе за певних умов, а саме:

1) наявності конкретної кінцевої мети, щоб процес планування не перетворився на безладні дії;

2) визначеності у часі, в межах якого цю мету має бути досягнуто;

3) визначеності у засобах, які використовуватимуться для реалізації поставлених завдань;

4) кінцева мета не повинна бути щільно прив'язана до засобів її здійснення.

У науковій літературі можна зустріти твердження про те, що планування одночасно означає і передбачення. На нашу думку, такий погляд є надто категоричним. План - це не просто передбачення майбутнього, а й директива для практичної діяльності. Прогноз вказує на те, що може статися з тим чи іншим ступенем імовірності в майбутньому, план – що треба робити. План визначає точний перелік заходів боротьби зі злочинністю виходячи з даних кримінологічних прогнозів.

Дата добавления: 2014-01-06