Інформаційний матеріал. Анатомія та фізіологія органів травної системи

НАВЧАЛЬНА МЕТА

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Анатомія та фізіологія органів травної системи

Загальні питання анатомії та фізіології процесу живлення і травної системи

Процес живлення

Життєдіяльність організму можлива лише за умови по­стійного надходження в організм поживних речовин. Вони не­обхідні як джерело енергії й як будівельний матеріал для рос­ту організму, для оновлення клітин і відновлення відмираю­чих частин тканин. До поживних речовин відносяться білки, жири, вуглеводи. Організму необхідні також мінеральні солі й вітаміни. Всі ці речовини поступають в організм з їжею, але тільки мінеральні солі, вода і вітаміни засвоюються в тому вигляді, в якому вони містяться в їжі. Білки, жири та вугле­води розщеплюються в травному каналі й всмоктуються в кров та лімфу.

У порожнині рота відбувається початковий аналіз речо­вин, що надходять в організм, рефлекторна сигналізація орга­нам системи травлення з рецепторів слизових оболонок, після чого розпочинається хімічне, механічне оброблення їжі та всмоктування деяких речовин.

Для вивчення функцій органів травлення в клініці викори­стовують різноманітні методи дослідження (ендоскопію, біо­псію, комп'ютерну томографію тощо), що дає змогу детально обстежити хворого.

Майбутнім медичним сестрам знання функцій органів травлення необхідні для ефективної оцінки результатів об­стеження, а також розуміння симптомів захворювань орга­нів травлення, у вивченні клінічних дисциплін.

Знати: загальні питання анатомії та фізіології процесу жи­влення і травної системи, роль порожнини рота, глотки, стра­воходу в системі травлення.

Уміти: оцінювати склад та властивості слини, знаходити на муляжах і вологих препаратах основні анатомічні утворен­ня порожнини рота, глотки, стравоходу.

Травлення — фізіологічний процес, завдяки якому відбу­вається фізичне й хімічне перетворення їжі, після чого пожив­ні речовини всмоктуються з травного каналу, надходять у кров та лімфу та засвоюються організмом для реалізації його плас­тичних і енергетичних потреб. У процесі травлення беруть участь органи травлення та нервово-гуморальні механізми ре­гуляції їхніх функцій.

Система органів травлення складається з травного кана­лу, завдовжки 8-10 м (ротова порожнина, глотка, стравохід, шлунок, тонка та товста кишки) та залоз (печінка, підшлун­кова залоза, три пари великих слинних залоз), які знаходять­ся поза травним каналом.

Система травлення виконує наступні основні функції:

• секреторну — утворення секретів, які забезпечують гід­роліз органічних речовин;

• моторну — перемішування та поступове пересування вмісту в травному каналі;

• всмоктування — перехід продуктів гідролізу з просвіту

кишок у кров та лімфу;

• екскреторну — виділення з внутрішнього середовища речовин у просвіт шлунково-кишкового тракту.

Кожен з органів травної системи виконує одночасно декіль­ка функцій і працює в тісній координації з іншими органами.

Всі відділи травного каналу мають схожу гістологічну бу­дову стінок:

• внутрішня оболонка — слизова (отримала назву в зв'яз­ку з тим, що її поверхня постійно зволожується слизом, який виділяється залозами). Її рельєф протягом усього травного кана­лу неоднорідний. Поверхня слизової оболонки може бути гла­денькою (губи, щоки), утворювати заглибини (ямочки в шлун­ку, крипти в кишках), складки, ворсинки (у тонкій кишці).

Підслизова основа утворена пухкою волокнистою сполуч­ною тканиною, наявність якої забезпечує рухомість слизової оболонки, утворення складок. Вона знаходиться між внутріш­ньою і середньою оболонками;

• середня оболонка — м'язова — складається зазвичай з Двох м'язових шарів — внутрішнього, циркулярного, та зовніш­нього, поздовжнього;

• зовнішня оболонка — серозна — вкриває більшу части­ну травного каналу, у деяких відділах серозна оболонка відсут­ня, у цих місцях зовнішня оболонка представлена адвентицією, яка утворена сполучною тканиною.

Порожнину рота (cavitas oris) поділяють на два відділи:

присінок — спереду обмежений губами і щоками, ззаду_- яснами та зубами; власне порожнину рота — обмежена спереду яснами та зубами, зверху — твердим піднебінням та перед­ньою частиною м'якого піднебіння, знизу — діафрагмою рота і зайнята язиком, ззаду вона переходить у глотку.

Щоки та губи зовні вкриті шкірою, а зсередини — слизо­вою оболонкою. Їхню основу складають мімічні м'язи, а в ді­лянці щік міститься жирове тіло, яке в дітей виражене значно більше, ніж у дорослих, у немовлят воно сприяє ссанню.

Піднебіння складається з двох частин: передні дві третини його мають кісткову основу (тверде піднебіння), яка утворена піднебінними відростками верхніх щелеп та горизонтальними пластинками піднебінних кісток. Задня третина — м'яке під­небіння — це дуплікатура слизової оболонки, в якій містяться м'язи з фіброзною пластинкою, а також залози. М'яке підне­біння своїм переднім краєм приєднується до твердого підне­біння, а задній відділ (піднебінна занавіска) вільно звисає вниз, утворюючи посередині виступ у вигляді язичка. З боків м'яке піднебіння переходить у дужки (передня йде до бічної поверхні язика, задня — до бічної стінки глотки). Між дужка­ми з кожного боку утворюються невеликі заглибини, в яких містяться піднебінні мигдалики. Кожен з них являє собою ова­льної форми скупчення лімфоїдної тканини і виконує захисну функцію.

Функція м'якого піднебіння — під час проходження їжі з порожнини рота в глотку воно герметично відділяє носоглотку від ротоглотки, а також бере участь у звукоутворенні.

Зів — отвір, який з'єднує порожнину рота з порожниною глотки і обмежений зверху заднім краєм м'якого піднебіння і язичком, з боків — піднебінними дужками, знизу — верхньою поверхнею кореня язика.

У порожнині рота знаходяться зуби, які є частиною жуваль­ного апарату.

Дата добавления: 2014-01-07