Стравохід

Глотка

Глотка (pharynx) — непарний орган, розташований у ділян­ці голови і шиї, який є частиною травної та дихальної систем. Вона являє собою конусоподібної (лійкоподібної) форми труб­ку, яка починається від основи черепа, а на рівні VI—VII ший­них хребців переходить у стравохід.

За будовою поділяється на три частини: носова частина глотки, ротова частина глотки, гортанна частина глотки.

Глотка має сім сполучень: з носовою порожниною через хо­ани (парне сполучення), з ротовою порожниною через зів, із середнім вухом через отвір слухової труби (парне сполучен­ня), із стравоходом та гортанню.

Стінка глотки складається із слизової оболонки, яка є про­довженням слизової оболонки порожнини носа та рота. Вона розташовується на щільній сполучнотканинній пластинці, що замінює підслизову основу, яка у верхніх відділах глотки отримала назву глотково-основної фасції. У гортанній частині ця пластинка має будову пухкої підслизової основи. М'язова оболонка утворена поперечнопосмугованою м'язовою ткани­ною і формує два шари — циркулярний і поздовжній. Цирку­лярний шар утворює м'язи-стискачі (у кількості п'яти), які починаються від кісток основи черепа, виконують функцію звуження глотки. Поздовжній шар представлений двома м'я­зами, які підіймають і розширюють глотку. Зовнішньою обо­лонкою є адвентиціальна оболонка, яка утворена пухкою во­локнистою сполучною тканиною.

У стінках носової, гортанної частин глотки і частково в суміжних органах містяться скупчення лімфоїдної тканини, яка утворює лімфоїдне кільце Пирогова—Вальдеера — захисний бар'єр на межі зовнішнього середовища з внутрішнім середовищем організму.

Крім поодиноких лімфоідних фолікулів до складу цього кільця входять:

• піднебінні мигдалики, які розташовані між піднебінни­ми дужками;

• глотковий мигдалик, розташований у підслизовому шарі задньої стінки глотки, у її верхньому відділі;

• трубні мигдалики, що містяться на бічній стінці носової частини глотки поблизу отворів слухових труб;

• язиковий мигдалик, що міститься в ділянці кореня язика.

Функції глотки: проведення їжі (через рот та гортанну час­тину глотки), проведення повітря (через носову та ротову час­тини глотки).

Стравохід (eosophagus) — відділ травного каналу завдовж­ки 25—ЗО см. Стравохід міститься в ділянці шиї, у грудній та черевній порожнинах. Розміщений стравохід між VI—VII ший­ними та XI грудними хребцями. Відповідно до місцерозташу­вання стравоходу в ньому виділяють три частини: шийну, груд­ну, черевну.

Стравохід має ряд звужень, знання яких має значення для діагностики патологічних процесів.

Анатомічні звуження, які зберігаються також у трупі:

• фарингеальне — у місці переходу глотки в стравохід на рівні VI—VII шийних хребців;

• бронхіальне — у місці біфуркації трахеї на рівні IV— V грудних хребців;

• діафрагмове — у місці проходження стравоходу крізь ді­афрагму.

Фізіологічні звуження, які виражені лише в живої людини:

• аортальне — у місці перехрестя стравоходу з аортою;

• кардіальне — у місці переходу стравоходу в шлунок. Стравохід — порожнистий орган, його стінка складається з таких оболонок:

• внутрішньої — слизова оболонка — утворена багатоша­ровим плоским незроговілим епітелієм; має поздовжні склад­ки, містить поодинокі лімфатичні вузлики. Між внутрішньою і середньою оболонками розташовується підслизова основа, в якій містяться секреторні відділи власних залоз стравоходу Слиз, який є продуктом їхньої секреції, зволожує поверхню стравоходу і сприяє проходженню їжі;

• середньої — м'язова оболонка — у верхній третині утво­рена поперечнопосмугованою м'язовою тканиною. У середній третині органа до поперечнопосмугованих м'язових волокон приєднуються непосмуговані м'язові клітини. М'язова оболон­ка нижньої третини стравоходу утворена не посмугованою м'я­зовою тканиною. Оболонка складається із зовнішнього, поздовжнього, та внутрішнього, циркулярного, шарів;

• зовнішньої оболонки — адвентиції. Під діафрагмою в че­ревному відділі стравоходу адвентиціальна оболонка перехо­дить у серозну (очеревину).

Функція стравоходу — проведення їжі.

Ковтання — рефлекторний акт, який починається внаслі­док подразнення кореня язика, піднебіння, задньої стінки глот­ки. Збудження по язикоглотковому нерву сягає довгастого мо­зку, де міститься центр ковтального рефлексу. По еферентних нервах, які йдуть у складі під'язикового, язикоглоткового, блу­каючого та трійчастого нервів, імпульси надходять до м'язів порожнини рота, язика, глотки та стравоходу. Перша фаза ков­тання — керований процес, який відбувається завдяки скоро­ченню поперечнопосмугованих м'язів, а глоткова і стравохід­на фази ковтання мимовільні. Завдяки координованому скоро­ченню м'язів харчова грудка проштовхується до шлунка.

Очеревина (peritoneum)

Очеревина — серозна оболонка, яка вистилає стінки черев­ної порожнини і вкриває органи черевної порожнини. Вона утворена пухкою сполучною тканиною з одношаровим епітелі­єм (мезотелієм) на її поверхні- Очеревина складається з двох листків: нутрощевого (вісцерального), який вкриває внутрі­шні органи, та пристінкового (парієтального), який вистилає стінки черевної порожнини. Між ними утворюється порожни­на очеревини, як а являє собою щілиноподібний простір. У жінок цей простір завдяки черевним отворам маткових труб спо­лучається з навколишнім середовищем, а в чоловіків — це за­мкнутий серозний мішок. Між листками очеревини міститься невелика кількість серозної рідини, яка зволожує поверхню внутрішніх органів і таким чином полегшує переміщення ор­ганів по відношенню один до одного.

Парієтальний листок неперервним шаром вистилає зсере­дини передню і бічні стінки живота, потім продовжується на діафрагму і задню черевну стінку. Тут він стикається із внут­рішніми органами і, продовжуючись на останні, безпосередньо пеходить у вісцеральний листок очеревини.

Одні внутрішні органи можуть бути вкриті з усіх боків (так зване інтраперитонеальне положення органів, наприклад, шлу­нок, клубова кишка, маткові труби тощо), інші — лише з трьох боків (мезоперитонеальне положення органів: жовчний міхур, печінка, висхідна ободова кишка), а деякі — лише з од­ного боку (екстраперитонеальне положення органів: нижня третина прямої кишки, підшлункова залоза).

Листки очеревини, переходячи зі стінки черевної порож­нини на внутрішній орган, з органа на орган, формують такі утворення очеревини:

• зв'язки;

• сальники (малий і великий);

• брижі — це дуплікатура очеревини. Між листками оче­ревини містяться судини, нерви, лімфатичні вузли, жирова клітковина;

• складки і ямки — це утворення парієтального листка очеревини на передній стінці живота, наприклад серединна, присередня та бічна пупкові зв'язки;

• заглибини (сумки, канали, пазухи, закутки, власне за­глибини), тобто це різні елементи порожнини очеревини.

Л Е К Ц І Я № 27

Т е м а: “Система органів травлення.”

• Процес живлення

• Анатомія та фізіологія травної системи

Дата добавления: 2014-01-07