Гра в жмурки як метафора смерті

СЕМАНТИКА ТРАДИЦІЙНИХ ІГОР.

Лекція 7

Рік

Викладач анатомії і фізіології Юзвишин С.М.

м. Хмельницький

1. Співвідношення сліпоти і смерті.

2. Міфологія сліпоти.

3. Поховальні ігри.

4. Смерть / доля

5. Гра / ворожіння

6. Гра / весільна обрядовість

7. Ситуація обернення / доторкання.

Література:

1. Богданов К.А. Повседневность и мифология: Исследования по семиотике фольклорной действительности. - СПб.: «Искусство-СПБ», 2001.

2 Покровский Е.А. Детские игры, преимущественно русские. СПб., 1994.

3 Эльконин Д.Б. Из научных дневников // Эльконин Д. Б. Избранные психологические труды. М., 1989.

4 Хюбнер К. Истина мифа. М., 1996.

5. Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре. СПб., 1993.

6 Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: В 3-х т. Т. 3. М., 1994.

7 Толстой Н.И. Язык и народная культура. Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике. М., 1995. С. 189—194.

8. Иванов В.В. Высшие формы поведения человека в свете проблемы доминантности полушарий // О человеческом в человеке. М., 1991.

9.Богатырев П.Г. Игры в похоронных обрядах Закарпатья // Секс и эротика в русской традиционной культуре. М., 1996.

10. Белецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. М., 1978.

11. Элькопин Д.Б. Психология игры. М., 1987.

12. Несанелис Д. А., Шарапов В. Э. Тема смерти в детских играх: опыт этносемиотического анализа (по материалам традиционной культуры коми) // Смерть как феномен культуры. Сыктывкар, 1994.

Сюжет гри у жмурки має три умови:

1. Наявність не менше двох суб’єктів: того, хто шукає, і того, кого шукають.

2. Той, хто шукає, обов’язково обмежений, у нього зав’язані / заплющені очі.

3. Той, хто шукає має певні переваги. Той, кого шукають озвучує місце, де він знаходиться.

Ми звикли, що гра у жмурки є дитячою розвагою Однак тут проглядається контекст дорослої традиції – практика образної поведінки, а саме: сліпий шукає зрячого, мертвий – живого. У цьому контексті розглядатиметься семантика гри у жмурки.

1. Сліпота / смерть.

Співвідношення сліпоти і смерті зрозуміле у контексті опозиції видимого / невидимого, проявленого / прихованого, соціального / антисоціального. Померти – буквально закрити очі. Пор. з рос прислів’ями: «Закрыть глазки да лечь на салазки», «Свет из очей выкатился», «Померк свет в очах».

У слов’янській міфології смерть незряча: «Смерть ни на что не глядит», «Смерть сослепу лютует». У народних повір’ях говориться, коли не закрити очі покійнику, смерть скористається його відкритими очима і вибере тами чином нову жертву.

Мрець – сліпий. Судячи зі слов’янських етнографічних матеріалів, покійний начебто уникає сліпоти, коли про це піклуються живі (запалюють свічку в смертний час, обмітають гроби батьків, щоб «прочистити їм очі», одягають покійника у світлий одяг). В такому випадку зір є прерогативою добрих, сліпота – недобрих покійників. Наприклад, сліпими є упирі. У М. Гоголя сліпа панночка намагається схопити Хому, що нагадує гру у жмурки. «Хома не имел духа взглянуть на нее. Она была страшна. Она ударила зубами в зубы и открыла мертвые глаза свои. Но, не видя ничего, с бешенством — что выразило ее задрожавшее лицо — обратилась в другую сторону, и распростерши руки, обхватывала ими каждый столп и угол, стараясь поймать Хому. <...> Бурсак содрогнулся, и холод чувствительно пробежал по всем его жилам. Потупив очи в книгу, стал он читать громче свои молитвы и заклятья и слышал, как труп опять ударил зубами и замахал руками, желая схватить его. Но, покосивши слегка одним глазом, увидел он, что труп не там ловил его, где стоял он, и, как видно, не мог видеть его».

Формування образу сліпої смерті, а також смертельної загрози, що виходить від сліпих, не випадкове. Сліпота була однією з прикмет заразних у середньовічній Європі хвороб – віспи і прокази. Кількість сліпих в результаті захворювання прокази і сифілісу було досить великим.

Зв’язок назви гри з образом сліпого. Жмуритися походить від дієслова *müzuriti й іменника *müzura – «темрява», а чергування голосних пов’язує його з іменниками «мить / миттєвість», а також з групами слів «жму / жать». На Півночі Росії побутували міфологічні персонажі Жма Ї Жмара – які насилали нічні страхи й задуху («Жма тебя побери»). Пор. також з діалектизмом, що позначає покійника – «жмурик».

Тема смерті простежується у західноєвропейській назві гри: чеськ., словен. slepa baba, польск. slepa babka («сліпа баба», те ж в рум. baba oarba). Слово баба служить для табустичного позначення міфологічних персонажів, духів і демонів. Епітет сліпа – вказує на чорну природу персонажу. Яга сліпа, вона винюхує жертву. Пор. з казковим: «руським духом пахне».

У англичан та же игра известна как Blindman's buff («толчок слепца»), у немцев как Blindekuh («слепая корова»), у итальянцев — а mosca cieca («слепая муха»), у испанцев — la gallina ciega («слепая курица») и т. д.

В іспанців гра називається «сліпа курка» - звідси «последняя курица жмурится».

Зір виконує функцію соціалізації членів традиційного колективу. Пор. з жаргонізмами: жмурка – «босяк», сліпий – «безпаспортний волоцюга»); нім. аргонізм: Blindgänger – буквально «сліпий ходок», тобто «холостяк / бездітний чоловік».

Позбавлення зору асоціюється з виключенням з ієрархії колективу. Незрячий перестає бути повнокровним членом колективу, тому сліпота є покаранням за найтяжчі злочини – прелюбодіяння й інцест. За насилля на своєю наложницею беотійський цар Амінтор осліплює свого сина Фенікса, Ойнопіон Хіоський осліплює велитня Оріона за насилля над його донькою; цар Епіра Ехет випалює очі своїй доньці Метопі за зв’язок з чужоземцем Ехмодіком; Едіп осліплює сам себе за зв’язок з матір’ю («Едіп-цар» Софокла); Тіресій був осліплений за те, що побачив оголену Афіну.

Тут вступає у дію аксіологія – «краще один раз побачити, ніж сто раз почути», яка підтримується не стільки психофізіологією, скільки традиційною ідеологією, яке знало таку форму покарання «око зо око», «зуб за зуб», «влаштувати темну», «заточити у темницю». Або, наприклад, вислів Ежена Сю про користь осліплення злочинців: «Ми вважаємо, що при важких злочинах, таких, як батьковбивство, чи інших зухвалих злодіяннях, осліплення і вічна самотність, ув’язнення поставили б злочинця у такі умови, за яких він ніколи не зміг би шкодити суспільству; і покарання було б для нього в тисячу разів страшніше і дало б йому час для повного розкаяння й виправлення» (Сю Э. Парижские тайны. / Пер. Я. Лесюка и М. Трескунова. Т. 2. М., 1989. С. 582).

Аналогічні сюжети зустрічаються в міфології. Зевс осліплює повсталого проти Діоніса фракійського царя Лікурга. Насильницьке осліплення Василька Теребовльского в «Повісті минулих літ» описується як страшне діяння, страшніше, ніж батьковбивство. Серед інших роздумів обмежимося словами Леонардо да Вінчі: «Хто не віддав би перевагу втратити, скоріше, слух, нюх ніж зір? Той, хто втратив зір подібний до того, хто вигнаний зі світу, тому що він його більше не бачить, не бачить речей. І таке життя подібне смерті».

2. Міфологія сліпоти.

Соціальна і психофізична неповноцінність сліпих компенсується можливостями іншого характеру. Вони володіють потаємними, прихованими знаннями, іншим досвідом, іншою силою (як паночка М. Гоголя). Відомо, що у сліпих трапляється індивідуальна тенденція до соціальної надкомпенсації, яка компенсує нестачу зору механізмом екстраординарної – тактильної, мнемонічної, вербальної орієнтації. Сліпими були пророки і провидці – Тиресій, Фіней, Едіп, Самсон, Гомер. Сліпець знає те, що не знають зрячі. Більш того, він знає правду про зрячих (Ванга віщує майбутнє).

Репрезентуючи інше, сліпота одночасно спокушає і страшить. Інше небезпечніше, ніж звичне. Небезпека, яка виходить від сліпоти, небезпечна самим нагадуванням про інше. Небезпечний сліпий знахар, сліпий чарівник, зустріч зі сліпцем – погана прикмета.

Дата добавления: 2014-01-07