Протидія та запобігання злочинам, вчинюваним засудженими до кримінальних покарань, та особами, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру

Протидія та запобігання злочинам передбачає комплекс загальносоціальних, спеціально-кримінологічних та індивідуальних заходів, спрямованих на усунення причин та умов вчинення злочинів.

Загальносоціальне запобігання злочинам покликане поліпшити можливості організації загальноосвітнього та професійно-технічного навчання і дозвілля засуджених, вирішити проблеми матеріального і медико-санітарного забезпечення засуджених, створення додаткових робочих місць для залучення засуджених до суспільно корисної праці.

Для вирішення питання щодо приведення умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту, в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах у відповідність до вимог законодавства, міжнародних норм і стандартів створюються державні програми, прикладом якої є Державна програма покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006−2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1090. На жаль, на виконання завдань Програми передбачено із загального і спеціального фондів державного бюджету залучити 60,4 млн грн, що становить лише 10% від запланованих обсягів. Питання щодо забезпечення достатнього фінансування залишається невирішеним. Загалом недофінансування заходів Програми протягом 2006−2008 років становило 1,1 млрд грн, у тому числі у 2008 році – 502,2 млн гривень.

Департаментом за участю Міністерства юстиції України та інших центральних органів виконавчої влади розроблено Концепцію Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на період до 2017 року, схвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 року № 1511-р, яка дасть змогу забезпечити комплексний підхід до розв’язання проблем, а також збільшити фінансові й технічні можливості для подальшого вдосконалення діяльності установ виконання покарань шляхом створення умов для виправлення та ресоціалізації засуджених, здобуття ними освіти та набуття професії, їх соціальної адаптації в суспільстві, приведення умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання, у відповідність до вимог Європейських пенітенціарних правил, організації діяльності кримінально-виконавчої інспекції на засадах пробації.

У межах загальносоціального запобігання злочинності проводиться робота щодо поглиблення інтеграції промислового потенціалу установ виконання покарань в економіку регіонів, вживаються заходи з оновлення виробничої бази підприємств, створення засобів економічного стимулювання організацій різних форм власності до виробничої кооперації з установами виконання покарань. Забезпечення впровадження заходів щодо технічного переоснащення та нарощування виробничих потужностей підприємств установ кримінально-виконавчої служби, модернізації та введення в експлуатацію сучасного технологічного устаткування надасть можливість створити нові робочі місця для засуджених, виробляти конкурентоспроможну продукцію.

Заходи загальносоціального характеру також полягають у залученні громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян до надання допомоги у створенні належних умов для тримання засуджених, їх матеріально-побутовому та медико-санітарному забезпеченні, здійсненні оздоровчо-профілактичних заходів. Активна співпраця на постійній основі зі громадськими організаціями та благодійними фондами України також сприятиме покращенню соціально-виховної роботи з засудженими. Останнім часом в установах Державної кримінально-виконавчої служби України духовно-просвітницьку роботу проводили понад 1,5 тис. священнослужителів – представників практично всіх релігійних конфесій та організацій, офіційно зареєстрованих в Україні [5].

В установах виконання покарань потребує подальшого розвитку система загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених. Збільшення кількості установ, при яких працюють професійно-технічні навчальні заклади, дасть змогу покращити процеси ресоціалізації засуджених в умовах виправних і виховних колоній, полегшити соціальну адаптацію після звільнення. У виправних і виховних колоніях функціонують гуртки соціально-корисної спрямованості, у бібліотеках створено фонди навчальної та художньої літератури, проводиться клубна робота, організовуються дозвільні заклади. Удосконалення форм і методів організації суспільно-корисної зайнятості засуджених, демонстрація їх творчих та професійних можливостей, привернення уваги громадськості, органів законодавчої й виконавчої влади, підприємців і засобів масової інформації до актуальних проблем забезпечення процесу виправлення і ресоціалізації засуджених сприятиме запобіганню злочинам, вчиненим засудженими особами.

Окремої уваги потребує недопущення поширення кримінальної субкультури, агресивних і насильницьких зразків поведінки у суспільстві, що сприятиме запобіганню як злочинам, учиненим особами, засудженими до кримінальних покарань, та особами, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру, так і іншим різновидам злочинності.

Заходи спеціально-кримінологічного запобігання злочинам, учиненим особами, засудженими до кримінальних покарань, та особами, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру, різноманітні і містять багато складових. Зокрема, це:

– удосконалення нормативно-правового регулювання суспільних відносин, які виникають під час виконання і відбування покарання, що забезпечуватимуть дотримання прав людини при виконанні кримінальних покарань;

– усунення організаційно-управлінських недоліків у діяльності кримінально-виконавчої служби, зокрема підвищення рівня професійної підготовки працівників ДДУПВП, спеціалізована підготовка і перепідготовка персоналу установ виконання покарань;

– здійснення оперативно-розшукової діяльності, основним завданням якої є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою запобігання, виявлення і розкриття злочинів, учинених в установах виконання покарань та попереднього ув’язнення;

– здійснення контролю, у тому числі за допомогою аудіовізуальних, електронних та інших технічних засобів, за ділянками установ, де найчастіше виникають конфліктні ситуації, негативні явища, які породжують вчинення злочинів;

– активізація оперативних заходів, спрямованих на запобігання порушенню вимог кримінально-виконавчого законодавства щодо заборони передачі засудженим заборонених предметів, алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Враховуючи складність криміногенних характеристик засуджених, наявність глибоких дефектів правосвідомості, асоціальних та антисоціальних установок, що призводять до формування кримінальної мотивації поведінки особи, окрему увагу слід приділити індивідуальним заходам запобігання злочинності. Заходи індивідуальної роботи слід починати з виявлення кола осіб, схильних до антисоціальної поведінки, виявлення і нейтралізації детермінант формування конфліктної поведінки, мотивів учинення злочинів. Проведення індивідуальної роботи передбачає створення спеціальних програм соціально-психологічної реабілітації засуджених.

Зокрема Програма індивідуальної роботи із засудженими має включати до себе заходи, спрямовані на:

– ознайомлення засудженого з відповідальністю за продовження протиправної поведінки, а також злісну непокору адміністрації установи;

– роз’яснення правового статусу засуджених, вимог Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, обов’язків засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі;

– вивчення соціального оточення засудженого на волі для використання його позитивного впливу на поведінку. З цією метою доцільно опрацювати питання щодо утворення при установах виконання покарань комітетів родичів засуджених осіб для сприяння адміністрації таких установ в організації виправного процесу та створення належних умов тримання засуджених;

– залучення засуджених до праці та контроль за виконанням норм виробітку, відшкодування збитків, виплати аліментів;

– вивчення ставлення засудженого до підтримання негативних (злочинних) традицій та переконання його відмовитися від них;

– з’ясування ролі засудженого у середовищі засуджених, запобігання негативному впливу на інших осіб, розвінчання статусу неформального лідера або особи, яка дотримується злочинних традицій;

– формування позитивного ставлення до підвищення загальноосвітнього рівня, участі у диференційованих програмах виховного впливу;

– проведення заходів психотерапевтичного та психокоригуючого характеру;

– здійснення із засудженим соціально-психологічних тренінгів з метою розвитку позитивних особистісно-психологічних якостей;

– проведення із засудженим індивідуальних бесід з метою підвищення соціальної активності, зменшення негативних реакцій на своє перебування в установах виконання покарань.

Заходи індивідуального характеру повинні включати підготовку засуджених осіб до звільнення з урахуванням їх індивідуальних особливостей, проведення серед осіб, які звільняються з установ виконання покарань, інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо їх прав, забезпечення збереження під час проведення досудового слідства документів, що посвідчують особу і підтверджують громадянство, та їх видачу перед звільненням засудженим особам. § 5. Протидія та запобігання злочинам, вчинюваним засудженими до кримінальних покарань, та особами, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру органами прокуратури

Відповідно до п. 4 ст. 121 Конституції України та статей 44, 45 Закону України «Про прокуратуру» здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, є одним із напрямів діяльності органів прокуратури. Прокурор залишається єдиною службовою особою, наділеною державою достатніми повноваженнями для своєчасного виявлення та негайного усунення порушень законності в установах виконання покарань.

Правові підстави здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, у тому числі при виконанні кримінальних покарань, завдання і повноваження прокурорів при його здійсненні регламентується також ст. 22 КВК України та наказом Генерального прокурора України від 26 грудня 2005 року № 7гн зі змінами, внесеними наказом «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян» від 12 лютого 2007 року № 7гн-2 та від 10 січня 2009 року № 7гн-3.

Відповідно до статей 44 та 45 Закону України «Про прокуратуру» для запобігання й протидії злочинам у цьому напрямі прокурори наділені такими правами і повноваженнями:

– у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

– перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;

– прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, обмеження чи позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов’язковими і підлягають негайному виконанню.

Для реалізації своїх повноважень щодо запобігання та протидії злочинам прокурор має право:

1) проводити перевірки законності наказів, розпоряджень і постанов адміністрації, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;

2) входити безперешкодно до всіх приміщень, де можуть утримуватись особи, до яких застосовані заходи примусу;

3) опротестовувати (ст. 21 Закону України «Про прокуратуру») і в разі необхідності зупиняти виконання неза­конних і необґрунтованих рішень про застосування примусових заходів, які пов’язані з обмеженням особистої свободи громадян;

4) звільняти з установ виконання покарань або місць тримання тих осіб, щодо яких відсутня постанова судді про застосування адміністративного арешту або інші законні підстави (ч. 2 ст. 44 Закону України «Про прокуратуру»);

5) негайно припиняти незаконне і необґрунтоване застосування до громадян спеціальних засобів примусу (наручників, гамівної сорочки, інших засобів) та інше.

Якщо порушення законодавства, пов’язані з незаконним обмеженням особистої свободи громадян, тягнуть за собою певні види юридичної відповідальності (залежно під обставин і характеру порушень, наприклад, дисциплінарну, адміністративну, матеріальну чи кримінальну), прокурор зобов’язаний у таких випадках застосувати встановлені законом заходи для забезпечення принципів невідворотності відповідальності та справедливості, а також запобігання незаконному обмеженню особистої свободи громадян у подальшому.

З метою протидії та запобігання злочинам при здійсненні наглядової діяльності прокурорам слід ретельно перевіряти додержання:

− законів під час перебування осіб в установах попереднього ув’язнення, виконання кримінальних покарань та інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

− режиму та умов тримання або відбування покарання особами у цих місцях і установах, дотримання їх прав та виконання ними своїх обов’язків;

− вимог законодавства посадовими особами цих установ, звертаючи особливу увагу на запобігання та викриття фактів корупції і хабарництва;

− законів при здійсненні оперативно-розшукових заходів, спрямованих на виявлення та припинення правопорушень.

Важливо забезпечити принципове реагування на виявлені правопорушення, звертаючи особливу увагу на усунення їх причин та умов, поновлення порушених прав і відшкодування завданої матеріальної шкоди.

Для запобігання терористичним актам, масовим заворушенням, захопленню заручників, умисним вбивствам, втечам з установ виконання покарань або з-під варти та інших злочинів за наявності підстав працівники прокуратури зобов’язані застосовувати кримінально-правові засоби боротьби з порушеннями режиму у піднаглядних установах.

У разі виникнення надзвичайних подій прокурорам або їх заступникам необхідно особисто виїжджати на місця з метою належної організації проведення першочергових слідчих та оперативно-розшукових дій, про що невідкладно інформувати прокурорів вищого рівня телефоном та спеціальними повідомленнями.

Наказом Генерального прокурора України «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян» від 26 грудня 2005 року № 7 гн зі змінами, внесеними наказами від 12 лютого 2007 року №7гн-2 та від 10 січня 2009 року № 7гн-3 встановлюється періодичність проведення прокурорами комплексних перевірок додержання законів у наступні строки:

– ізоляторах тимчасового тримання, кімнатах для доставлених чергових частин органів внутрішніх справ, спеціальних приймальниках для тримання осіб, підданих адміністративному арешту, гауптвахтах, кімнатах тимчасового затримання у військових частинах, пунктах тимчасового тримання осіб прикордонних загонів – щодекадно;

− слідчих ізоляторах, дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, комісіях Департаменту з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, міжобласних центрах та відділеннях стаціонарної судово-психіатричної експертизи для осіб, які тримаються під вартою, приймальниках-розподільниках для осіб, затриманих за бродяжництво, приймальниках-розподільниках для неповнолітніх, пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні – щомісячно;

− кримінально-виконавчих інспекціях – щоквартально;

− установах виконання покарань, дисциплінарному батальйоні Збройних Сил України, підрозділах Державної виконавчої служби, Республіканській психіатричній лікарні з суворим наглядом, відділеннях психіатричних лікарень з посиленим наглядом − один раз на півроку.

Крім того, прокурорам необхідно щомісячно перевіряти повноту реєстрації, законність розгляду та вирішення заяв і повідомлень про злочини.

Важливим напрямом запобіжної діяльності органів прокуратури є контроль за проведенням індивідуально-профілактичної роботи із засудженими до покарань без позбавлення волі, а також контроль за поведінкою осіб, які звільнені судом від відбування покарань з іспитовим строком, вагітних жінок та жінок, які мають на утриманні дітей віком до семи років, а також умовно-достроково звільнених від покарання осіб.

Особливу увагу слід звернути на здійснення перевірок у психіатричних лікарнях Міністерства охорони здоров’я України, в яких виконуються ухвали судів щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Діяльність прокурорів із запобігання та протидії злочинам у цій сфері має бути спрямована на беззастережне дотримання прав і основоположних свобод людини, недопущення вчинення будь-яких правопорушень.

З метою запобігання злочинам при здійсненні наглядових перевірок працівникам прокуратури рекомендується проводити особистий прийом осіб, які перебувають у піднаглядних установах, та приділяти особливу увагу забезпеченню адміністрацією їх прав звертатись із заявами і скаргами до будь-яких органів, установ, організацій та посадових осіб.

[1] Лукашевич С.Ю. Попередження злочинності засуджених в місцях позбавлення волі: моногр. / Лукашевич С.Ю. – Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2006. – С.14.

[2] Довідковий матеріал до прес-конференції за участю в.о. Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань М. Ільтяя 18 травня 2009 року «Главред-Медіа»: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/punish/control/uk/publish/article;jsessionid=D3C35835BDDCA288D4907852E1F75007?art_id=64091&cat_id=47123

[3] Див. пп.пп. 1.4.1.–1.4.9. Правил тримання осіб, узятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань, затверджених Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 20 вересня 2000 року № 192.

[4] Буроменський М.В. Оцінка соціально-економічних витрат при застосуванні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту: аналіт. звіт / Буроменський М.В., Сердюк О.В., Точений В.І. – К.: Юстиніан, 2008. – C. 40–63.

[5] Про підсумки діяльності органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України у 2008 році та заходи щодо її поліпшення: прес-реліз: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kvs.gov.ua/punish/control/

Дата добавления: 2014-01-07