Загальні положення. Основи моделювання в спорті

Основи моделювання в спорті.

ТЕМА 9. МОДЕЛЮВАННЯ В СПОРТІ.

СПОРТ ВИЩИХ ДОСЯГНЕНЬ

ЗМІСТ

1. Основи моделювання в спорті.

2. Моделі змагальної діяльності.

3. Моделі підготовленості.

4. Морфофунціональні моделі.

5. Моделювання змагальної діяльності і підготовленості в залежності від

індивідуальних особливостей спортсменів.

Ефективне управління тренувальним процесом зв'язане з використанням різних моделей. Під моделлю прийнято розуміти зразок (стандарт, еталон) в ширшому сенсі - будь-який зразок (уявний або умовний) того або іншого об'єкту, процесу або явища.

Розробка і використання моделей пов'язані з моделюванням - процесом побудови, вивчення і використання моделей для визначення і уточнення характеристик і оптимізації процесу спортивної підготовки і участі в змаганнях.

Терміни «модель», «моделювання» глибоко проникли в теорію і практику спорту. У періодичних науково-методичних виданнях по спорту ці терміни і їх похідні в даний час зустрічаються приблизно в 20 разів частіше, ніж в кінці 60-х - початку 70-і роки XX в. Вже одне це свідчить про те, що моделювання як науково-практичний метод широко розповсюдилося в сучасній теорії і практиці спорту.

Функції, які виконують моделі при рішенні задач теорії і практики спорту, можуть носити різний характер.

По-перше, моделі використовуються як замінник об'єкту з тим, щоб дослідження на моделі дозволили отримати нові відомості про сам об'єкт. При експериментуванні з моделлю вдається отримати нові знання, які є віддзеркаленням структури і функцій моделі. Після перевірки знань про модель з погляду їх значення для об'єкту отримані теоретичні уявлення можуть стати складовою частиною теорії об'єкту. Так, результати досліджень структури м'язової тканини у тварин як в звичайних умовах, так і після напруженого тренування на підставі аналогій між структурою тканин людини і тварин використані для вдосконалення теорії спортивного відбору і орієнтації, розвитку швидкісний-силових якостей і витривалості. Теоретичні уявлення, отримані в результаті роботи з цією моделлю, останніми роками були піддані додатковій перевірці і уточненню в процесі біопсичних досліджень на людях.

По-друге, моделі використовуються для узагальнення емпіричного знання, збагнення закономірних зв'язків різноманітних процесів і явищ у сфері спорту. Емпіричне знання, перероблене в модельних уявленнях і реалізоване в моделях, сприяє створенню відповідних теоретичних узагальнень.

По-третє, моделі роблять величезний вплив на переклад експериментально проведених наукових робіт в практичну сферу спорту. При цьому важливий не аналіз моделей як квазіоб'єктів для отримання теоретичного знання, а їх практична реалізовується. Таку роль грають численні морфофункціональні моделі при рішенні задач спортивного відбору і орієнтації, моделі підготовленості і діяльності змагання - при побудові тренувального процесу.

Моделі, використовувані в спорті, діляться на дві основні групи. До першої групи входять: 1) моделі, що характеризують структуру діяльності змагання; 2) моделі, що характеризують різні сторони підготовленості спортсмена; 3) морфофункціональні моделі, що відображають морфологічні особливості організму і можливості окремих функціональних систем, що забезпечують досягнення заданого рівня спортивної майстерності. Друга група моделей охоплює: 1) моделі, що відображають тривалість і динаміку становлення спортивної майстерності і підготовленості в багаторічному плані, а також в межах тренувального року і макроциклу; 2) моделі крупних структурних утворень тренувального процесу (етапів багаторічної підготовки, макроциклів, періодів); 3) моделі тренувальних етапів, мезо- і мікроциклів; 4) моделі тренувальних занять і їх частин; 5) моделі окремих тренувальних вправ і їх комплексів. В процесі моделювання необхідно: 1) пов'язати вживані моделі із завданнями оперативного, поточного і етапного контролю і управління, побудови різних структурних утворень тренувального процесу; 2) визначити ступінь деталізації моделі, тобто кількість параметрів, що включаються в модель, характер зв'язку між окремими параметрами; 3) визначити час дії вживаних моделей, межі їх використання, порядок уточнення, доопрацювання і заміни. Моделі, використовувані в практиці тренувальної і змагання діяльності, можуть бути розділені на три рівні: узагальнені, групові і індивідуальні.

Узагальнені моделі відображають характеристику об'єкту або процесу, виявлену на основі дослідження щодо великої групи спортсменів певної підлоги, віку і кваліфікації, що займаються тим або іншим видом спорту. До таких моделей можуть бути віднесені, наприклад, моделі діяльності змагання в бігу або плаванні, функціональні моделі баскетболістів або гандболістів, моделі багаторічної підготовки або структури річного макроциклу в лижному спорті або футболі і т.п. Моделі цього рівня носять загальноорієнтуючий характер і відображають найбільш загальні закономірності тренувальної і змагання діяльності в конкретному виді спорту.

Групові моделі будуються на основі вивчення, конкретної сукупності спортсменів (або команди), що відрізняються специфічними ознаками в рамках того або іншого виду спорту. Прикладом можуть служити моделі техніко-тактичних дій «п'ятірок» в хокеї з шайбою, моделі діяльності змагання борців або плавців, що відрізняються високим швидкісний-силовим потенціалом і недостатньою витривалістю, і т.п. Дослідження показують, що спортсмени, що досягають видатних результатів в різних видах спорту, можуть бути розділені на декілька щодо самостійних груп, в кожну з яких об'єднуються спортсмени із спорідненою структурою діяльності змагання і підготовленості. Так, наприклад, плавці, веслярі, бігуни на середні дистанції можуть бути розділені на три основні групи:

• спортсмени, здатні досягти високих результатів за рахунок швидкісний-силових здібностей;

• спортсмени, що досягають високих результатів переважно за рахунок спеціальної витривалості;

• спортсмени, що відрізняються рівномірною підготовленістю.

В результаті вивчення структури діяльності змагання видатних борців виділяють:

• спортсменів, які досягають успіху за рахунок високого рівня швидкісний-силових якостей, інтенсивного ведення першої половини сутички;

• спортсменів, що досягають високих показників в результаті високого рівня розвитку витривалості і ефективної боротьби в кінці сутички;

• спортсменів з рівномірним розвитком різних сторін підготовленості;

• спортсменів, що володіють на вищому рівні окремими прийомами при щодо невисокої фізичної підготовленості.

Різностороння підготовка спортсменів, що спеціалізуються, наприклад, в сучасному п'ятиборстві на ранніх етапах багаторічного вдосконалення, забезпечує відносно рівномірний приріст можливостей в різних дисциплінах, що входять в програму даного вигляду. Проте на третьому етапі багаторічного вдосконалення (зазвичай після п'яти років тренування) визначаються види, в яких спортсмен перестає помітно прогресувати, і види, в яких можливий подальший серйозний прогрес. Зокрема, вимоги ефективної тренувальної і змагання діяльності і індивідуальні пристосовні можливості окремих спортсменів-п'ятиборців дозволяють розділити їх на наступні групи:

• з переважним розвитком координаційних здібностей, що сприяє досягненню високих спортивних результатів у фехтуванні, стрілянині і верховій їзді;

• з превалюючим розвитком витривалості, що забезпечує високі спортивні результати в плаванні і бігу;

• з рівноцінним розвитком координаційних здібностей і витривалості, що зумовлює високі спортивні результати в плаванні або бігу і в одному або двох видах, що відносяться до першої групи;

• з пропорційним середнім рівнем розвитку спеціальних фізичних якостей, що забезпечує рівномірний виступ у всіх видах п'ятиборства.

Практика переконливо показує, що спортсмен високого класу, що входить в будь-яку з виділених груп, має приблизно рівні шанси досягти успіху в найбільших змаганнях.

Така ж картина формування довготривалої адаптації до навантажень змагань виявляється і у спортсменів, що спеціалізуються в інших видах спортивних багатоборств, наприклад в легкоатлетичному десятиборстві. Тут виділяють групи спортсменів, здатних досягти високих результатів як рівномірної підготовленості, так і успішного виступу в окремих видах спорту при рядових результатах в інших. Так, виділяють групи десятиборців, що показують високі результати в сумі бігових або стрибкових видів, в метаннях або бігових і стрибкових видах. Навіть такий видатний десятиборець, як світовий рекордсмен, двократний олімпійський чемпіон Д. Томпсон, маючи достатньо високі результати у всіх видах десятиборства, відрізнявся помітною диспропорцією підготовленості. Виступаючи на Іграх XXIII Олімпіади в бігу на 100 м він показав результат 10,44 с, в бігу на 400 м - 46,56 с, в стрибках в довжину, висоту і з жердиною - відповідно 8,01; 2,03 і 5,00 м. Ці результати є одними з вищих показників десятиборців в окремих видах. В той же час результати Д. Томпсона в штовханні ядра і метанні списа значно поступаються вищим досягненням - 15,72 і 66,24 м при кращих результатах десятиборців в цих дисциплінах - 19,17 і 81,14м.

По суті, рідко хто з сильних спортсменів, на основі показників яких створювалися узагальнені моделі, відповідають «усередненому ідеалу» діяльності змагання або підготовленості, реакцій організму на тренувальні або змагання навантаження.

Індивідуальні моделі розробляються для окремих спортсменів і спираються на дані тривалого дослідження і індивідуального прогнозування структури діяльності змагання і підготовленості окремого спортсмена, його реакції на навантаження і т.п. В результаті отримують самі різні індивідуальні моделі діяльності змагання, різних сторін підготовленості, моделі занять, мікроциклів, безпосередньої підготовки до змагань і т.п.

У спортивній практиці знаходять застосування моделі всіх трьох рівнів. Моделі вищого рівня, забезпечуючи загальні напрями спортивної підготовки і участі в змаганнях, деталізують в індивідуальних моделях і створюють передумови для різностороннього управління тренувальною і змаганням діяльністю спортсменів.

Стосовно структури діяльності змагання і підготовленості основної методології розробки моделей разом з вивченням і використанням даних про групи спортсменів високої кваліфікації повинні бути всесторонні дослідження завдатків, здібностей, адаптаційних можливостей, закономірностей становлення основних складових спортивної майстерності, взаємозв'язку між окремими чинниками, компенсаторних можливостей організму конкретних спортсменів.

Встановлено, що ефективність використання узагальнених і групових моделей для орієнтації і корекції тренувального процесу особливо висока при підготовці юних або дорослих спортсменів, що не досягли вершин спортивної майстерності. Що стосується підготовки спортсменів міжнародного класу, то орієнтація на такі моделі виявляється мало ефективною. Річ у тому, що обдарований спортсмен - це, як правило, людина з яскраво вираженими індивідуальними рисами, які можуть мати самі різні прояви, що свідчать про унікальні здібності до освоєння спортивної техніки, можливостях тих або інших функціональних систем або до прояву вольових якостей і т.д.

Розробка моделей етапів багаторічної підготовки, макроциклів і періодів тренування повинна передбачати дотримання основних закономірностей становлення спортивної майстерності, забезпечення умов для якнайповнішого використання індивідуальних адаптаційних ресурсів з метою досягнення оптимального для демонстрації найвищих спортивних результатів рівня підготовленості. Моделі етапів, мезо- і мікроциклів повинні будуватися на основі сучасних уявлень про механізми довготривалої адаптації, знаннях про взаємодію навантаження і відновлення як чинників, стимулюючих пристосовні процеси і що створюють умови для їх трансформації в структурні і функціональні перетворення в організмі спортсмена.

Зведення про закономірності взаємодії різних тренувальних вправ в програмах занять, особливостях протікання процесів стомлення і підтримки високого рівня працездатності і заданих характеристик навантаження лежать в основі розробки моделей занять. Моделі окремих вправ і їх комплексів будуються на основі обліку механізмів термінової адаптації, а також параметрів тренувального навантаження (тривалості окремих вправ і їх комплексів, інтенсивності роботи, тривалості і характеру пауз між вправами, загальної кількості вправ), оптимальних для направленого вдосконалення різних складових підготовленості.

Показники, що застосовуються при формуванні моделей у сфері спорту, повинні знаходитися в строгій відповідності з особливостями виду спорту, групою і видом створюваних моделей, рівнем кваліфікації і підготовленості спортсмена, його віком і підлогою і т.д. При цьому слід враховувати, що показники, що відображають функціональні можливості спортсменів, можуть носити консервативний і неконсервативний характер, бути такими, що компенсуються, не компенсуються або компенсуються частково.

Дата добавления: 2014-01-07