Висновок

Вступ

ПЛАН

Одеса – 2011

Мета:

Дидактична: активізація пізнавальної діяльності у курсантів, студентів (слухачів); розвиток абстрактного й логічного мислення; сприяння цілеспрямованому формуванню знань, умінь та навичок.

Навчальна: надання необхідних знань за темою лекційного заняття для засвоєння матеріалу з навчальної дисципліни для наступного їх використання у практичній правоохоронній діяльності майбутнього фахівця.

Виховна: подальше формування у курсантів, студентів (слухачів) позитивних якостей, спрямованих на: дотримання законності, поважного ставлення до особи та його прав і свобод, розвиток морально-психологічних якостей тощо. Сприяння формуванню чіткого уявлення про криміногенну ситуацію в державі.

Завдання лекційного заняття:

вільно й грамотно оперувати поняттями та надавати характеристику щодо: кримінологічної характеристики, детермінації (причин та умов), профілактики (запобігання) злочинності неповнолітніх, молоді та насильства в сім’ї.

Міжпредметні зв’язки:

1. Кримінальне право;

2. Кримінально-виконавче право;

3. Кримінально-процесуальне право;

4. Адміністративне право;

5. Правова статистика;

6. Юридична психологія;

7. Судова медицина та психіатрія;

8. Психологія;

9. Психіатрія;

10. Соціологія;

10. Педагогіка

11. Управління в ОВС...

1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх, молоді та насильства в сім’ї.

2. Детермінанти злочинності неповнолітніх, молоді та насильства в сім’ї.

3. Профілактика злочинності неповнолітніх, молоді та насильства в сім’ї.

Злочинність серед неповнолітніх, молоді та прояви насильства в сім’ї – це одна із найнебезпечніших форм злочинної діяльності, тому що ставить під загрозу найважливішім для суспільства цінностям й благам. На думку авторів (В.В. Вітвіцька, В.В. Голіна, О.М. Джужа, І.М. Даньшин, А.Ф. Зелінський, Я.Г. Лизогуб, А.П. Мозоль та ін.), які займаються дослідженнями цих проблем, виступає універсальним інструментом вчинення різних за характером злочинів. І хоча злочинні прояви – це наслідок відповідних процесів і явищ у країні економічного й соціально-політичного характеру, який залежить від рівня розвитку економіки, соціальної сфери, внутрішньої й зовнішньої політики держави тощо, проте вони являють собою важливу самостійну проблему.

Як зазначають дослідники цих проблем, детермінація (причини та умови) проявляються у повсякденному житті, в “звичайних” тяжких умовах людського існування: триваюча економічна криза; глибокі конфлікти між особистістю й суспільством, породжені різного роду невдачами, стресами, катастрофою надій; стан суспільної депресії; підвищена конфліктність окремих верств населення; зростання перекручених форм індивідуальної й групової свідомості; напруженість, яка викликана соціальною диференціацією й загостренням відносин між різними верствами суспільства; ослаблення соціального контролю; зниження моральних підвалин суспільства; поширення серед підростаючого покоління установок на корисливі, корисливо-насильницькі способи поводження та задоволення своїх потреб; активізація злочинних дій організованих, у тім числі бандитських груп та угрупувань; поширення нетрадиційних закритих релігійних об’єднань (тоталітарних сект), характерною рисою діяльності яких є психологічний вплив на людину аж до будь яких проявів злочинної поведінки; формування організаційних структур з відкритою ворожнечею між собою земляцтв іноземців із ближнього й далекого зарубіжжя, які мають досвід ведення бойових дій і здатних впливати на стан в окремих регіонах України, а також ряд інших факторів які суттєво впливають на зростання злочинності, як серед неповнолітніх та молоді, а також й дорослої злочинності.

Певну суспільну небезпеку несе в собі й насильство в родині (насамперед це стосується жінок та дітей) призводить до її руйнування, впливає на їх психіку, завдає непоправної шкоди моральності. Так діти, які виховані в таких умовах, нерідко самі стають на злочинний шлях.

Висвітлені в лекції кримінологічні характеристики надають можливість стверджувати, що останніми роками в багатьох регіонах України відзначається тенденція щодо несприятливої криміногенної ситуації. Зростає питома вага вчинення злочинів, особами які мають яскраво виражені нервово-психічні відхилення, пов’язані із психопатичними рисами особистості й залишкові явища після перенесених травм тощо. Особистісні змін у психіці під впливом насильства, які відбуваються, а також психічні аномалії, властиві певної категорії осіб, у деякій мері сприяють формуванню криміногенних поглядів, прагнень, орієнтації, потреб, потягів і звичок, зниженню вольових процесів, ослабленню стримуючих контрольних механізмів, виникненню таких рис характеру, як дратівливість, агресивність тощо.

Відсутність же реальних заходів усунення (нейтралізації) детермінації, які породжують висвітлену у лекції злочинні прояви, призводить до їх поширення у всіх верствах суспільства. При цьому масштаби й характер їх може викликати побоювання за безпеку як окремої людини, так і суспільства взагалі.

У цих умовах проблема запобігання злочинності серед неповнолітніх, молоді та насильства в сім’ї, що безпосередньо зачіпає важливі сфери життєдіяльності людей, будучи частиною загальної проблеми запобігання злочинності, стає не тільки важливою теоретичною, але й однією з найбільш гострою практичною проблемою.

Саме в цьому і полягає необхідність організації комплексної системи запобігання зазначених злочинів, які є складовою пріоритетних напрямків боротьби зі злочинністю в державі.

1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх, молоді та насильства в сім’ї.

Майбутнє України як правової європейської держави залежить від реалій сьогодення. На жаль, кризові явища в економічній, політичній і соціальній сферах, притаманні перехідному трансформаційному етапу, на якому перебуває наша держава, впливають на кожну людину. Особливо вразливі до всіх негараздів діти. Міжнародно-правові документи, присвячені правам дітей, до яких відносять осіб до 18 років (зокрема, Декларація прав дитини 1959 р. і Конвенція про права дитини 1989 р.), націлюють усі держави на допомогу дітям та їх захист, на створення здорових умов життя та своєчасне розв’язання їхніх проблем. Але відсутність соціально сприятливих умов для саморозвитку дитини в сучасному українському суспільстві часто призводить до девіацій (відхилень) у поведінці підлітка, а потім і до вчинення злочинів.

Злочинність неповнолітніх є загальним поняттям, яке охоплює випадки, коли злочини вчинено особами від 14 до 18 років. У зарубіжній кримінології для характеристики даного виду злочинності часто використовується інший термін – «делінквентність».

Дедалі частіше кримінологи говорять про окрему галузь кримінологічних знань – ювенальну кримінологію, яка вивчає злочинність неповнолітніх, їх причини й умови, психологічні особливості неповнолітніх правопорушників і заходи протидії їх злочинам.

Розглянемо деякі кількісно-якісні показники даного різновиду злочинності. Неповнолітніми або за їх участю у 2006 р. вчинено 19,9 тис. злочинів, у 2007 р. – 18,7 тис., що на 4,5 % менше, ніж у попередньому році. Питома вага (структура) злочинів, вчинених неповнолітніми або за їх участю у загальній злочинності у 2007 р. склала 7 %.

З 2001 р. динаміка злочинності неповнолітніх або за їх участю має тенденцію до знижується. Якщо у 2001 р. кількість злочинів учинених неповнолітніми або за їх участю складає 36 218 тис., то у 2002 р. – 32 335, у 2003 р. – 33 493 тис., у 2004 р. – 30 950 р., у 2005 р. – 26 470 тис., то у 2007 р. – 19,9 тис. Однак інший показник – судимості, навпаки, зростає. Якщо у 1992 р. було засуджено 11,6 тис. неповнолітніх, то у 2006 р. 13,9 тис. Із 160,9 тис. осіб, засуджених в Україні у 2006 р., неповнолітні складали 8,7 %. Більшість неповнолітніх була засуджена за тяжкі та особливо тяжкі злочини – 67 %. Частка неповнолітніх від 14 до 16 років серед засуджених неповнолітніх дорівнювала 27 %. Починаючи з 1992 р. кількість 14 – 15-річних засуджених за вчинення злочинів у загальній кількості засуджених неповнолітніх неухильно зростає. Це свідчить про те, що злочинність щороку стає молодшою.

Стійка тенденція до зменшення кількості виявлених неповнолітніх, які вчинили злочини, може бути пов’язана з декількома чинниками. По-перше, скорочується частка неповнолітніх у загальній кількості населення. По-друге, кримінологи говорять про те, що останніми роками злочини, у тому числі вчинені неповнолітніми, реєструвалися лише тоді, коли було встановлено особу злочинця. По-третє, злочинність неповнолітніх, особливо стосовно злочинів невеликої і середньої тяжкості, є високолатентною.

Слід звернути увагу і на той факт, що питома вага неповнолітніх злочинців перевищує питому вагу 14 – 17-річних осіб у структурі загальної кількості населення України. Наприклад, у Харківській області в 2005 р. особи віком від 14 до 17 років складали 5 % населення області, а серед виявлених злочинців їх питома вага дорівнювала 9 %.

Найчастіше діти вчиняють такі види злочинів: крадіжки, грабежі, розбої, хуліганство, незаконне заволодіння транспортними засобами, зґвалтування, злочини у сфері обігу наркотичних засобів, тілесні ушкодження. Останніми роками спостерігається збільшення кількості тяжких злочинів, учинених з особливою жорстокістю. Офіційні статистичні дані свідчать про те, що 30 – 36 % неповнолітніх вчинюють злочини разом із дорослими, 60 – 75 % – у складі групи недалеко від місця проживання чи навчання 10 – 15 % вчиняють суспільно небезпечні дії у стані алкогольного сп’яніння.

У 80 % випадків злочинам передує девіантна поведінка: вживання алкоголю, наркотиків, ранні сексуальні стосунки, прояви вандалізму тощо.

Поточна ситуація стосовно злочинності неповнолітніх може бути охарактеризована такими основними фактами та загальними тенденціями: 1) спостерігається помітне зростання кількості насильницьких злочинів та злочинів, вчинених за обтяжуючих обставин; 2) стрімко зростає рівень вживання наркотичних та інших токсичних речовин і, як наслідок, кількість злочинів, пов’язаних із наркотиками; 3) дитяча злочинність стала більш жорстокішою. Багато в чому це пов’язано з тим, що досить часто агресивна та кримінальна поведінка позитивно відображається у засобах масової інформації, створюючи заплутану картину прийнятних суспільних норм у межах певних молодіжних субкультур; 4) як і загальна злочинність, цей вид злочинності є в декілька разів вищим в урбанізованих регіонах.

За офіційними даними, станом на 2007 р. кількість споживачів наркотиків, які перебувають на медичному обліку, становить понад 170 тис., серед них 5,2 тис. неповнолітніх. Реальна кількість наркоспоживачів і хворих на наркоманію (із урахуванням латентності) сьогодні складає від 1 до 3 млн. осіб.

Великою проблемою для України є стрімке зростання бродяжництва та дитячої безпритульності. Ця категорія дітей дедалі частіше стає і жертвами, і злочинцями одночасно: вони втягуються у проституцію і пов’язану з нею торгівлю людьми.

ІЦодо кримінологічної характеристики особи неповнолітнього злочинця, то у межах даної проблеми розглянемо ті якості та риси характеру, які відрізняють у своїй більшості неповнолітнього злочинця від законослухняних однолітків. У цьому зв’язку потрібно мати уявлення про загально вікові особливості дітей та підлітків, обумовлені процесами фізіологічного і внутрішнього становлення особи.

За соціально-демографічною структурою співвідношення хлопців і дівчат серед злочинів є приблизно 15:1. Як і серед дорослих злочинців, більшість неповнолітніх на момент вчинення злочину ніде не працювали і не навчалися.

Для неповнолітніх правопорушників характерними є такі риси морально-психологічної та емоційно-вольової сфери: скептичність і байдужість щодо інших, відсутність інтелектуальних інтересів, емоційна нестійкість, дуже низький рівень законослухняної поведінки, жорстокість, підозрілість, тривожність, депресивність, низький самоконтроль, гіперзбудженість, фрустрація і низька самооцінка.

Має місце поширеність щодо орієнтації на зовнішню підтримку і тенденція перекласти відповідальність за вчинки на інших. Це обумовлює домінування таких особистісних рис, як емоційна напруга, невпевненість у собі, підвищена чутливість до думок оточуючих, а також залежність від їх впливу.

На жаль, більшість дітей, які вчинили злочини, не засвоїли у родині уроків моралі, а тому, як правило, неспроможні передбачати негативні наслідки своїх вчинків.

Емпіричні дослідження психологів свідчать про те, що, наприклад, вбивцям властивий високий рівень фізичної агресії, крадіям непрямої агресії, хуліганам – дратівливості й вербальної агресії, а ґвалтівникам – підозрілості.

Щороку збільшується питома вага підлітків із розладами психіки і поведінки. Доволі розповсюдженою є поведінка, характерна для соціопатів – агресивних, вельми імпульсивних осіб, які мають незначну чи не мають жодної поваги до суспільних цінностей. Їм притаманне супер-его: неспроможність до відчуття провини та каяття. Соціопати зростають у сім’ях, де батьки виявляли насилля, не визначали норми поведінки, були непослідовними у своїх діях. Єдиним авторитетом для таких дітей є сила.

Однак відомі і клінічно описані випадки появи соціопатів у практично-ідеальних соціальних умовах. Їх патологія полягає у невмінні себе поводити, виконувати прийняті у даному суспільстві норми поведінки, відповідати за свої вчинки і поважати чужі права. Це свідчить про важливу роль біологічних чинників, які визначають поведінку людини.

Часто говорять про те, що до 30 % підлітків є вихідцями із неповних сімей, однак половина або більшість неповнолітніх злочинців мали повну сім’ю. Тому казати про підвищену криміногенність даної обставини видається не зовсім правильним. Інша річ – так звані неблагополучні сім’ї, де відбуваються постійні сварки, конфлікти, бійки, де батьки зловживають алкоголем, аморально себе поводять, мають досвід вчинення правопорушень або навіть злочинів. Для таких батьків є характерною повна відсутність педагогічних навичок до виховання. За даними вибіркових досліджень, 40 – 45 % неповнолітніх правопорушників були вихідцями саме з таких родин.

Згідно з кримінологічною типологією (В.В. Голіної) злочинців можна відокремити на такі типи неповнолітніх злочинців: 1) випадкові 2) ситуаційні; 3) нестійкі; 4) злісні. Більшість неповнолітніх, що вчинили злочини, належать до перших двох типів.

У кримінологічній літературі виокремлюють й інші погляди щодо типології неповнолітніх злочинців (М.В. Корнієнко, Б.В. Романюк, І.М. Мельник):

1) особи, які в цілому мають позитивну спрямованість і вчинюють злочини через легковажність, непідготовленість до правильного виходу зі складної ситуації, а також через випадковий збіг обставин;

2) особи, яких до злочину приводить ситуація, але які характеризуються нестійкою соціальною спрямованістю;

3) особи з негативною спрямованістю, що не досягла рівня усталення, і з передкримінальним досвідом;

4) особи, що характеризуються сформованою, антисоціальною спрямованістю і мають кримінальний досвід.

Характеристика злочинності серед неповнолітніх, її причин і заходів попередження повинна розглядатися у взаємозв’язку із злочинністю осіб молодого віку (від 18 до 35 років). Суттєво значущі показники тут співпадають або бувають схожими. Звичайно, ступінь зрілості, як і засвоєння правил поведінки, змінюються відповідно до віку. Однак зазначені раніше особливості юнацької психології у тому чи іншому ступені продовжують проявлятися протягом декількох років і після досягнення особою повноліття. Звідси відносне поширення “змішаних” злочинів, у яких беруть участь і неповнолітні, і особи молодого віку.

Динаміка злочинності осіб молодого віку виявляє у цілому тенденцію до збільшення. Ці особи складають відносно значну частку як у злочинності у цілому, так і в окремих видах злочинів порівняно з неповнолітніми. У розрахунку на один віковий рік контингент 18 – 25-річних осіб перебуває на другому місці по розповсюдженню злочинів (після контингенту 26 – 29 років), а 14 – 17-річних – на третьому. Такий розподіл осіб, які вчиняють злочини, за віковими ознаками відповідає соціально-побутовим умовам життя, їх соціально-психологічній характеристиці.

За вибірковими даними частка осіб віком від 18 до 35 років порівняно з часткою неповнолітніх у складі контингенту осіб, які вчинили хуліганські дії, вище у чотири-п’ять разів, пограбування і розбійні напади – у три-чотири рази.

Співвідношення осіб чоловічої і жіночої статі складає 9:1, не досягаючи, однак, величини відповідного показника злочинності дорослих.

Освітній рівень осіб молодого віку, які вчиняють злочини, як і у неповнолітніх злочинців, знижений: за вибірковими даними від 50 % до 75 % з них мають освіту нижче 8 класів і, відповідно, низький культурний рівень.

Серед злочинців віком від 18 до 24 років домінує частка тих, хто працює, і зменшується частка тих, хто навчається, порівняно із структурою злочинності неповнолітніх. Меншою є і частка осіб, які не навчалися і не працювали на момент злочину.

Молодими людьми віком 14 – 25 років вчиняється близько 50 % злочинів в Україні. Кримінологічні дослідження підтверджують тісний зв’язок між злочинністю неповнолітніх і молодих дорослих, які притягують до злочинної діяльності осіб більш молодих вікових категорій.

Зв’язок між злочинністю неповнолітніх і молодіжною злочинністю має двосторонній характер. З одного боку, злочинність неповнолітніх є резервом молодіжної злочинності у цілому, а з іншого, неповнолітні копіюють зразки молодіжної злочинності у своїй злочинній діяльності. Однак у них є і відміни. Молодіжна злочинність більш агресивна, ніж злочинність неповнолітніх.

Не меншої уваги потребує й кримінологічна характеристика насильницька злочинність в сім’ї. Насильство в сім’ї – це сукупність умисних посягань, спрямованих на втручання у фізичну і психічну цілісність жертви злочину з метою заподіяння їй смерті, тілесного ушкодження або морального страждання. Коло насильства в сім’ї різноманітне та широке. Воно насамперед передбачено розділом ІІ Особливої частини Кримінального кодексу України. До них належать злочини проти життя людини: умисне вбивство; умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання; умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини; умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; вбивство через необережність; доведення до самогубства (ст.ст. 115 – 120 КК). Злочини проти здоров’я людини: умисне тяжке тілесне ушкодження; умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження; умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; умисне легке тілесне ушкодження; побої і мордування; катування; необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження; погроза вбивством (ст.ст. 121 – 129 КК); інші злочини проти життя та здоров’я особи, передбачені цим розділом Кодексу (ст.ст. 130 – 145 КК), крім насильницького донорства (ст. 144 КК), не пов’язані з насильством.

Цей розділ присвячений найбільш небезпечним проявам насильницької злочинності – тяжким і особливо тяжким злочинам проти життя та здоров’я особи: умисне вбивство і умисне тяжке тілесне ушкодження, питома вага і кількісні показники яких у злочинності проти життя і здоров’я особи у 1990-х рр. помітно збільшилися і погіршилися, але у наступні роки динаміка цих злочинів суттєво зменшилась.

Абсолютна кількість зареєстрованих умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень в Україні починаючи з 1972 р. зросла більш ніж у 3,5 разу і склала у 2000 р. – 4 806 і 6 852. Однак останніми роками їх рівень суттєво знизився і у 2004 р. було зареєстровано 3 788 і 5 855 злочинів, у 2006 р. – 3 220 і 5 283, у 2007 р. – 2 907 і 5 486. Така тенденція, як уявляється, буде продовжуватися. Наявність латентності злочинності такого виду дещо збільшує ці показники. Щорічно зростає кількість осіб, які зникли безвісно або причина смерті яких не встановлена.

Структура насильницької злочинності проти життя визначається і зараз сімейно-побутовою і ситуаційно-дозвільною спрямованістю. Дійсно, значна кількість цих злочинів продовжує вчинятися ситуативно, імпульсивно, на ґрунті міжособистісних стосунків і конфліктів, що виникають у побутовій сфері життєдіяльності, тобто є проявами насильства в сім’ї.

Найбільша кількість злочинів учиняється під час сварок, які переходять у взаємні образи і бійки. При цьому основою криміногенної поведінки і злочинця, і потерпілого є побутові взаємовідносини, оскільки переважну більшість вбивств і тілесних ушкоджень, мордувань вчинено у квартирі, будинку, дворі, гуртожитку тощо. Близько 80 % таких злочинів учиняється у вечірні та нічні години, під час та після вживання спиртних напоїв, шляхом заподіяння потерпілому побоїв руками і ногами, побутовими предметами та іншими речами. Так у вечірні (з 18 до 21) години (45,8%), та близько опівночі – з 21 до 24 години (23,7%). Найменша їх кількість припадає на період з 1 до 6 години (9,2%) та з 6 до 12 години (3,0%). Майже кожний п’ятий побутовий злочин вчинений у вихідні, святкові та передсвяткові дні. Встановлено, що у 57,2 % випадках злочини в сфері сімейно-побутових відносин супроводжувались фізичним насильством над жертвою, у 18,3 % випадках злочинцем застосовувалась холодна зброя. Знаряддями вчинення злочину у 20,6 % випадках слугували предмети, випадково підібрані на місці події. Як правило, це були різноманітні предмети господарського вжитку, які в силу ситуаційного характеру розглядуваних злочинів заздалегідь спеціально не готувались до застосування при вчиненні злочину. В поодиноких випадках побутові конфлікти вирішувались із застосуванням вогнепальної зброї.

Сімейно-побутові і ситуаційні насильницькі злочини в сім’ї, як правило, вчиняються в умовах конфліктної ситуації (часто алкоголізованої), що виникли за раптового розвитку подій, коли винні не мають часу всебічно їх осмислити, і тому оцінка обстановки і вибір лінії поведінки відбуваються виключно на емоційній основі. Нерідко такі злочини вчиняються імпульсивно, тобто у стані сильного душевного хвилювання, коли винний діє без більш-менш зрозумілої мети.

Спостереження підтверджують, що у 60,0 % випадків конфлікти тривали понад 6 місяців, а в 39,8% випадків – понад 1 рік. Найчастіше конфлікти відбуваються між подружжям або співмешканцями. Конфлікти з близькими родичами (батьками, дітьми, тестем, тещею та ін.) мають місце рідше. Часто злочинці конфліктують одразу з кількома членами сім’ї. Антигромадська поведінка в сім’ї чи побуті виявляється, як правило, в скандалах, систематичних образах, бійках, побоях, мордуваннях, погрозах життю та здоров’ю, заподіянні матеріальної шкоди. Важливо відзначити, що більшість із названих протиправних дій можна кваліфікувати як злочини, які тягнуть відповідальність за статтями Кримінального кодексу України. Проте кримінальні справи в переважній більшості випадків не порушувались, і винні не притягувалися до відповідальності.

Встановлено також, що існує зв’язок між видом конфлікту й категоріями осіб, які складають сімейно-побутове оточення. Зокрема, не криміногенні конфлікти частіше відбуваються в стосунках між родичами, які мешкають окремо.

За даними факторами, які викликали конфлікт в сфері сімейно-побутових відносин, є:

- небажання конфліктуючої сторони працювати (7,0%);

- конфліктно-агресивний характер злочинця (90,0%);

- конфліктно-агресивний характер осіб, що проживали з нею раніше (9,0%);

- пияцтво злочинця (80,0%);

- пияцтво осіб, які проживали зі злочинцем (10,0%);

- невиконання членами сім’ї злочинця сімейних обов’язків (0,5%);

- протиріччя у вихованні дітей (0,5%);

- протиріччя із-за користування комунальним приміщенням (2,5%);

- протиріччя із-за користування присадибною ділянкою (3,0%).

Посилюється тенденція до підвищення ступеня суспільної небезпечності таких насильницьких злочинів, зростання тяжкості їх наслідків, зухвалості та невиправданої жорстокості. Однак треба мати на увазі, що ці дані, залежно від криміногенної обстановки, можуть коливатися. Кожне п’яте вбивство і тяжке тілесне ушкодження вчинюються особами, які мають судимості. Нерозкритими за минулі роки залишилося понад 7 тис. вбивств і більше 16 тис. тяжких тілесних ушкоджень. Що стосується «географії» даних злочинів і міста їх вчинення, то серед областей України першість займають Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська та деякі інші області, де взагалі високий рівень загально-кримінальної злочинності.

Мотивами розглядуваних злочинів стають ревнощі, помста, хуліганські спонукання і так звані «неприязні стосунки», змістом яких є ненависть, неповага, ворожнеча, заздрість та ін.

При загальній кримінологічній характеристиці цих злочинів слід враховувати регіональні, демографічні, сезонні і часові коливання та особливості. Дослідження свідчать про те, що поширення у містах і сільській місцевості має відмінність, але незначну.

Переважна частина тяжких злочинів учиняється чоловіками. Але спостерігається тенденція до зростання жіночої злочинності. Частіше за все дії жінок – це реакція у відповідь на протиправну або віктимну поведінку потерпілих (знущання, нанесення побоїв, подружня зрада, алкоголізм тощо).

Кримінальна активність має і вікові особливості: при вчинені побутових злочинів в своїй більшості виступали особи, які зв’язані між собою сімейно-родинними стосунками: дружина (29,3%), чоловік (11,3%), батьки (6,8%). Щодо неповнолітніх, то вони рідко ставали безпосередньою жертвою сімейно-побутового злочину. Через малолітство вони, як правило, лише опосередковано ставали учасниками конфлікту (в якості свідків) і лише в окремих випадках приймали сторону потерпілого. Крім вказаних осіб, учасниками побутових злочинів були: сусіди (12,8%), давні друзі (7,5%), випадкові знайомі (6,8%). Найчастіше злочини в сфері сімейно-побутових відносин вчинюються особами у віці 30 – 40 років (42,8%), на другому місці – особи віком від 25 до 30 років (19,5%). Кожний шостий злочин в сфері сімейно-побутових відносин вчинений особою у віці від 40 до 50 років. Серед осіб, що вчинили злочини в сфері сімейно-побутових відносин молоді у віці до 25 років виявлено лише у 10,7%. Аналогічні дані були отримані і при вивченні віку осіб, які перебували на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ. Особи вікової групи 30 – 40 років становлять 27,0% від загального числа осіб. Правопорушники у віці від 25 до 30 років – 23,6%. Це пояснюється тим, що на ці вікові групи припадає найбільша кількість населення, що перебуває у шлюбі, а отже серед них більш поширені злочини, що направлені проти інших членів родини. Слід врахувати і таку обставину, що саме на ці вікові категорії припадає більшість осіб, які зловживають спиртними напоями.

Більшість злочинів в сфері сімейно-побутових відносин вчинюються особами, що мешкають переважно в одному районі (мікрорайоні) або невеликому населеному пункті. Однак дещо побільшала кількість випадків вчинення злочинів в зазначеній сфері особами, ступінь знайомства між якими має випадковий характер (7,0%).

Переважна більшість злочинців мають базову або базову спеціальну освіту. Мабуть, низька культура і прогалини в інтелектуальному розвитку злочинців пов’язані не стільки з їх освітою, скільки із загальною проблемою виховання людей.

Інші показники свідчать про те, що у осіб, які вчинили злочини в сфері сімейно-побутових відносин, істотно переважали антисуспільні інтереси та спрямування до зловживання спиртними напоями (63,1%), асоціальної небезпечної поведінки в колі сім’ї (15,8%), порушень громадського порядку (10,5%). В інших випадках негативні інтереси і спрямування проявлялись у спілкуванні з особами антигромадської поведінки та раніш судимими (5,3%), в ухиленні від суспільно-корисної праці (6,0%). В окремих випадках спостерігався потяг до жебрацтва, прояви аморальної поведінки. В порівнянні з винними 40,0% потерпілих від злочинів, вчинених в сфері сімейно-побутових відносин, не були схильні до правопорушень, і їх поведінка не свідчила про схильність до антигромадських та інших негативних вчинків.

Натомість, лише кожний п’ятий злочинець виявляв бажання до праці і тільки одиниці проявляли інтерес до спорту або цікавились досягненнями культури і мистецтва.

Зміст мотивів злочинців стає конкретним, якщо аналізувати види зв’язків між злочинцем і потерпілим. Майже 50 % потерпілих при вбивствах без обтяжуючих обставин – це подружжя, у тому числі колишні, особи, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Таке не є характерним для кваліфікованих видів убивств, хоча й тут кожний шостий потерпілий – подружжя або розлучені. Основна маса потерпілих припадає на осіб, знайомих із злочинцем (спільна робота, місце проживання і проведення дозвілля). Часто їх соціальний стан і морально-психологічні риси збігаються із рисами злочинців. Однак ці риси різняться, якщо жертвами злочинів стають інші категорії населення (підприємці, бізнесмени, заможні громадяни, пенсіонери та ін.).

2. Детермінанти злочинності неповнолітніх, молоді та насильства в сім’ї.

На злочинність неповнолітніх передусім впливають загальні криміногенні фактори (на макрорівні), які є наслідком глибинних соціально-економічних, політичних, морально-психологічних суперечностей. Стратифікація суспільства, соціально-економічна нерівність, відсутність реальних можливостей задоволення матеріальних і нематеріальних потреб, бідність, вимушена трудова міграція, смерть батьків, розпад сімей – ось деякі із таких факторів.

Що стосується причин та умов даного виду злочинності, то необхідно виокремити як обставини, що породжують делінквентність у сфері формування особистості, так і ті чинники, які пов’язані з конкретною несприятливою ситуацією.

Зазначимо, що безпосередньою причиною злочинної поведінки неповнолітніх є антисуспільна мотивація (спрямованість) конкретної особи.

Існують багато численні пояснення злочинної поведінки дітей, які втілились у відповідних теоріях. Більшість із таких теорій сконцентровані на ролі тих чи інших складових мікросередовища, які негативно впливають на процес соціалізації неповнолітніх. Такі теорії здебільшого можна віднести до соціологічних.

Саме на мікрорівні проблеми в сім’ї, у школі, серед найближчого оточення поєднані з проблемами перехідного віку і здоров’я, призводять до появи серед неповнолітніх великої групи ризику. Як вважають кримінологи різних країн, важко точно визначити кількість таких дітей. Приблизний склад групи ризику – майже 25 % всіх неповнолітніх до 17 років. Саме такі діти найчастіше мають проблеми із законом. До групи ризику входять безпритульні діти, яких в Україні налічується близько 200 тис.

Розглянемо деякі чинники (причини), під впливом яких формується така особа неповнолітнього, яка зумовлює вчинення злочину (злочинів).

Роль сім’ї у становленні молодої людини є вирішальною. Як підтверджують дослідження українських і західних кримінологів, важливим є емоційний зв’язок дитини з батьками або одним із них. Якщо немає емоційного контакту і прив’язаності у сім’ї, у поведінці неповнолітніх розвиваються різного роду відхилення від норми.

Навіть негативні макроекономічні впливи можуть нівелюватися правильним вихованням. Згуртовані родини, яким притаманні послідовні дії батьків стосовно дітей, ефективний контроль, міцні емоційні зв’язки, можуть подолати несприятливі соціальні умови. Діти, які виховуються у таких родинах, мають відносно невеликі шанси перетворитися на правопорушників.

І навпаки, у зовнішньо благополучній і матеріально забезпеченій родині можуть зростати егоїстичні, бездушні до почуттів інших неповнолітні, які демонструють зневагу до морально-правових правил і норм суспільства, оскільки саме таку поведінку вони спостерігали у своїй сім’ї.

Агресивна поведінка дітей нерідко пов’язана з насильством у родині з боку батьків. Адже дуже часто вона є першим кроком, який призводить до вчинення злочинів. Статистика свідчить, що 70 % батьків, які жорстоко поводилися з дітьми, у дитинстві зазнавали саме такого поводження.

Практичні працівники спостерігають, що неповнолітні злочинці здебільшого відрізнялися жорстоким поводженням із тваринами. Зниження порогу чутливості, бажання отримати насолоду від спостереження страждань «братів наших менших» є серйозним індикатором, що вказує на високу вірогідність повторення такої поведінки щодо людей.

Переважна більшість родин, в яких жили неповнолітні правопорушники, мала ворожу атмосферу: у них переважали брехня, лайки, безчинства, а матеріальний рівень та рівень культури і освіти батьків був низьким.

Ряд негативних факторів у системі загальноосвітньої школи і професуйно-технічних закладів, які є найважливішими інститутами виховання дитини, можуть об’єктивно і суб’єктивно призводити до формування антисоціальної мотивації. До таких негативних факторів належать: відсутність індивідуального підходу до кожного учня як через обтяженість педагогічних працівників, так і низькі фахові здібності деяких із них; сприймання педагогами учнів та їх батьків як джерела отримання додаткового заробітку і внаслідок цього несправедливе оцінювання знань учнів (меркантильний або корупційний підхід); відсутність програм, розрахованих на неоднакові здібності дітей. Ці фактори багато в чому пов’язані з приниженням ролі і місії вчителя в суспільстві, з відсутністю адекватного матеріального стимулювання його роботи.

Серйозно впливає на формування особистості дитини сфера проведення дозвілля. Що стосується неповнолітніх правопорушників, то саме беззмістовне, бездіяльне проведення вільного часу в групі однолітків або старших товаришів разом із пляшкою спиртного, цигарками призводить до того, що такий спосіб життя стає звичкою, потім формує відповідні потреби.

Потреба в самоствердженні за відсутності позитивних нахилів і відповідних можливостей призводить до негативних форм активності.

Велика кількість дітей, яких можна назвати дітьми вулиці, є тим сприятливим фактором, який збільшує їх втягнення у проституцію, насилля, вживання (розповсюдження) наркотиків, торгівлю людьми, трудову експлуатацію.

Особливою криміногенної ситуації відзначаються приміські зони, де близькість до зразків матеріального успіху наштовхується на недостатність доступу до законних засобів його досягнення, що призводить до агресії, до формування сталих підліткових груп кримінальної спрямованості.

Макросередовище може негативно впливати на формування особистості дитини через засоби масової інформації. Інтенсивність інформаційних впливів збільшилася за короткий проміжок часу. Однак найбільш потужні джерела надання інформації телебачення, газети, радіо, не кажучи вже про мережу Інтернет) у тандемі з рекламними агенціями почали концентруватися на досить вульгарних,примітивних, часом жорстоких зразках масової культури. Деякі з них безпосередньо пропагують насильство, розбещеність. Оскільки для підліткового віку є характерним наслідування поведінки дорослих, то щоденне споглядання і сприйнятгя саме такої інформації багато в чому утворює перекручений світогляд дитини. Причини й умови злочинності неповнолітніх більш детально виявляються через відповідні теорії, які набули поширення, перш за все, у зарубіжній кримінології.

Останнім часом все більше поширюються теорії, які акцентують увагу на таких процесах, як «включеність і виключеність» як одного із джерел кримінальної та девіантної поведінки. Особи, які підпадають під категорію «виключені» – це ті, хто не має можливостей для нормального існування. Вони становлять соціальну базу різних негативних явищ (алкоголізм, наркотизм, проституція, жебрацтво та ін.). «Виключені» є наслідком великої стратифікації суспільства. Наприклад, різниця між доходами багатих і бідних в Україні у 7 – 10 разів більша, ніж у державах Західної Європи і США. Виключення відбувається поступово, шляхом накопичення труднощів, розриву соціальних зв’язків, дискваліфікації, кризи ідентичності.

Причини й умови злочинності осіб молодого віку пов’язані, передусім, із обставинами, що обумовлюють і злочинність неповнолітніх, але значення деяких із них змінюється.

Причини й умови злочинності молоді криються у протиріччях державної молодіжної політики і, перш за все, у сфері трудової зайнятості і професійного навчання, організації дозвілля молоді.

Соціально-економічні і соціально-психологічні протиріччя переходу до ринкових відносин призвели до глибинної переорієнтації молоді з колективістських духовних цінностей, що пропагувалися у радянський період, на корисливо-індивідуалістичні цінності у період переходу до ринкових відносин. Пропагується культ грошей і сили, ідея, що ціль виправдовує будь-які засоби, в тому числі і відверто злочинні. За останні десять років виросло ціле покоління молоді, яке займається дрібною і посередницькою комерцією, охоронною діяльністю у кримінальних структурах, грубо нехтуючи кримінально-правовими, адміністративно-правовими, податковими та іншими заборонами.

Розшарування суспільства у часи кримінального ринку призвело до загострення соціальних конфліктів між багатими і бідними, на що найбільш гостро реагує молодь. Це спричинило появу психології помсти за несправедливість щодо незахищеної державою молоді, що психологічно полегшує вчинення злочинів, особливо корисливої спрямованості, за принципом “грабуй награбоване”. Безробіття вдарило, перш за все, по молодих громадянах, які не встигли отримати досить високої кваліфікації або відповідної професії для роботи у нових структурах. Руйнування механізмів працевлаштування молоді, що діяли раніше, у тому числі й осіб, які звільнилися з виправних колоній, стає сильним криміногенним чинником як для формування кримінальної психології, так і антисоціальної спрямованості діяльності молоді і злочинної поведінки.

У системі ціннісних орієнтацій молоді традиційно важливе місце займають дозвілля і спорт, спілкування з однолітками. Комерціалізація сфер дозвілля і спорту призвела до того, що вони стали досяжними лише для частини молоді. Більшість молоді стала шукати умови для задоволення своїх потреб дозвілля на вулиці. Це призвело до зростання наркоманії, проституції, злочинів серед молоді.

Таким чином, виникли всі умови для посиленого формування антисоціальної спрямованості молоді, яка знайшла свій вихід у вчиненні корисливих, корисливо-агресивних, сексуально-агресивних і хулігансько-агресивних злочинів. Саме це і є безпосередньою причиною злочинної поведінки молоді.

Сприяють її проявам і недоліки державного регулювання молодіжних проблем, індивідуальні обставини життєдіяльності, які не стимулюють законослухняну поведінку.

Молоді люди віком 18 – 25 років проводять у сім’ї батьків значно менше часу, ніж неповнолітні; вплив і контроль сім’ї, як правило, послаблюються при збереженні піклування про матеріально-побутові потреби молодих людей. У той же чай у них збільшується вільний час, кількість власних грошей (заробітки, стипендія). Нерідко саме у цей період дають про себе знати негативні погляди і звички, сформовані сім’єю: споживацьке ставлення до життя, уявлення про те, що вимоги і заборони суспільства мають лише формальний характер; потяг до розваг як головного змісту життя; занижене уявлення про свої обов’язки перед суспільством і завищене – про обов’язки суспільства; притуплення відчуття соціальної справедливості; правова невихованість, жорстокість, егоцентризм, вузькість інтересів. У результаті протиріч між настанням фактичної зрілості і опікою сім’ї, яка продовжується, ці негативні морально-психологічні якості можуть інтенсифікуватися у відповідній ситуації, стати базою формування і реалізації конкретного злочинного умислу.

Слід відмітити також, що близько однієї третини молодих злочинців проживали у сім’ях із стійкою негативною поведінкою батьків; частка неповних сімей у досліджуваного контингенту є у півтора-два рази вищою, а частка батьків з низькою освітою – у два-три рази вищою порівняно з контрольною групою.

Посилюється і значення негативного впливу побутового оточення, оскільки у осіб, які досягли 18-річного віку, розширюється можливість встановлення і підтримки різних знайомств.

Для осіб молодого віку, які вчинили злочини, характерними є шлюбні проблеми (за вибірковими даними на момент злочину у більшості були коханки або коханці з негативним впливом).

Умовами, які об’єктивно сприяють вчиненню злочинів особами молодого віку, є недоліки в організації дозвілля молоді, у роботі закладів загальноосвітнього, культурного, професійного рівня.

Криміногенні явища і процеси, які детермінують насильство в сім’ї, мають широкий діапазон: від явищ, які породжуються глибинними соціально-економічними і політичними суперечностями (погіршення психологічного стану суспільства, зниження інтелектуального рівня населення, руйнування духовності і законності, підвищення міжособистісної і між групової конфліктності, агресивності та ін.), до патологічних рис і неусвідомлених установок особи. Але передбачені законом тяжкі насильницькі злочини проти особи, маючи кримінально-правову видову спільність, за набором детермінуючих їх криміногенних явищ, а також структурою конфлікту в конкретній життєвій ситуації неоднакові. Проблеми конфлікту, зокрема криміногенного конфлікту, його структурі, причинам виникнення і механізму розвитку присвячена значна кількість досліджень зарубіжних та вітчизняних вчених. Структурними елементами будь-якого конфлікту можуть бути різні особисті та індивідуальні особливості учасників конфліктів.

Залежно від набору криміногенних явищ, а також структури і процесів, що лежать в основі міжособистісних криміногенних конфліктів можна зазначити сімейно-побутові. До неї входить входять насильницькі злочини, головним типом мотиву яких є тривала побутова і сімейно-побутова конфліктність між злочинцем і жертвою. Характерна особливість причинно-наслідкового комплексу цієї групи злочинів: 1) криміногенні явища і процеси переплітаються і створюється складне об’єктивно-суб’єктивне міжособистісне становище, що породжує, як правило, стійкі або періодично криміногенні ситуації (ворожнеча, ревнощі, сварки, аморальна поведінка жертви одного з учасників конфлікту, матеріальні та побутові проблеми та ін.); 2) злочинам нерідко передують загострення та ускладнення конфлікту в зв’язку з одностороннім чи взаємним застосуванням фізичної сили для розв’язання конфліктних епізодів; 3) важливим криміногенним детермінантом конфліктів і таких злочинів є алкоголізація мікросередовища та безпосередніх їх учасників – сторін конфліктних інцидентів; 4) недоліки в діяльності правоохоронних органів, місцевих органів влади, громадськості, пасивність родичів щодо запобігання ескалації криміногенних ситуацій в суспільстві.

3. Профілактика злочинності неповнолітніх, молоді та насильства в сім’ї

До заходів загально соціального запобігання злочинності неповнолітніх належать дії, спрямовані на підвищення соціального захисту сімей з дітьми, збільшення матеріальної допомоги дітям-сиротам і дітям-інвалідам, реформування освітніх закладів, належне фінансове забезпечення праці вчителів і вихователів. Вони націлені на зменшення протиріч і стабілізацію соціально-економічних, політичних, морально-психологічних, правових відносин у державі і суспільстві.

Значну запобіжну роль можуть виконувати школи, центри юнацької творчості, спортивні гуртки і секції, що організовують дозвілля підлітків. Слід звернути увагу на можливості громадських організацій екологічних, просвітницьких) у протидії злочинності неповнолітніх. Великої ваги набуває виховання шанобливого ставлення до пам’яток культури,національних надбань.

До спеціально-кримінологічного запобігання потрібно віднести дії (розраховані як на всіх неповнолітніх, так і на їх окремі групи), спрямовані на зменшення негативного впливу криміногенних чинників, а також заходи, скеровані на конкретних осіб з девіантною або злочинною поведінкою з метою недопущення виникнення антисуспільної мотивації.

Згідно із Законом України «Про органи і служби у справах неповнолітніх» від 24 січня 2005 р., суб’єктами запобігання злочинності неповнолітніх є такі державні органи: Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту; служби у справах дітей, створені при органах місцевої виконавчої влади; відділи кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ; школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров’я; притулки для дітей; служби у справах дітей; суди; приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ; спеціальні виховні установи Державного департаменту України з питань виконання покарань; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри і дитячі містечка).

Прикладом спеціально-кримінологічного запобігання є Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007 – 2009 роки, що схвалена постановою Уряду № 1767 від 20 грудня 2006 р. У ній визначено, що особлива увага приділятиметься запобіганню злочинності серед дітей та підлітків. Передбачено також розробку низки інформаційно-методичних матеріалів з питань запобігання дитячій бездоглядності, бродяжництву та жебрацтву.

Заплановано проведення рейдів з метою соціального та правового захисту дітей, запобігання їх безпритульності та бездоглядності. Ці профілактичні заходи дадуть змогу влаштувати безпритульних дітей до закладів соціального захисту та вплинути на дітей, що вживають спиртні напої, наркотичні засоби або психотропні речовини. На жаль, поки що державою фактично не контролюється продаж та масове вживання неповнолітніми алкогольних напоїв, а також їх тютюнопаління. Далеко не повністю використані запобіжні можливості Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 р.

Допомогою правоохоронцям стане розширення мережі центрів медико-соціальної реабілітації дітей, хворих на наркоманію та алкоголізм. Також будуватимуться молодіжні центри праці, діяльність яких буде спрямована на професійну орієнтацію і працевлаштування молоді. На це передбачається витратити майже 50 млн. гривень.

На кримінальну міліцію у справах дітей покладено завдання забезпечення профілактичного впливу на підлітків, які перебувають у конфлікті із законом, мінімізації негативного впливу правопорушуючої поведінки дорослих на дітей, захисту прав неповнолітніх.

У цей час в Україні проходить етап реформування системи поводження з неповнолітніми правопорушниками і дітьми з девіантною поведінкою. Передбачається практичне втілення випробуваних часом і ефективних некаральних впливів на неповнолітню особу, яка вчинила злочин – пробації, відновлювальної юстиції, медіації, які є складовими системи ювенальної юстиції – тієї ланки судової системи, яка в демократичному світі опікується неповнолітніми в їхньому конфлікті із суспільством чи законом. Ії метою є соціальна реабілітація неповнолітніх.

Ювенальні судді уповноважені розглядати як кримінальні справи щодо неповнолітніх, так і цивільні і наприклад справи щодо встановлення опіки та піклування, позбавлення батьківських прав тощо), а також справи про адміністративні правопорушення неповнолітніх, займатись профілактикою бродяжництва, бездоглядності серед дітей та підлітків.

На основі теорій злочинності неповнолітніх кримінологи, соціальні працівники, працівники відповідних міністерств і відомств розробляють профілактичні програми. Вони розраховані як на окремі групи неповнолітніх, так і на конкретних осіб. Суб’єкти запобігання злочинності неповнолітніх, які, головним чином, займаються індивідуальним запобіганням злочинності, можуть застосовувати різні форми залучення окремих осіб до наступних програм.

Фахівці звертають увагу на наявний взаємозв’язок певних проблем у поведінці дітей у тих родинах, яким притаманні недостатні виховні навички батьків. Тому у всьому світі зростає кількість впроваджених освітніх профілактичних програм. Головна їх мета – поліпшення практичного виховання дітей, яке повинно призвести до покращення їхньої поведінки. Найефективнішими наразі є спеціальні уроки, коли батьків навчають навичкам переговорів щодо розв’язання конкретних проблем і конфліктних ситуацій у родині, вмінню уважно стежити за поведінкою своїх дітей, визначаючи час їх відсутності вдома, сфери інтересів, уподобань і коло друзів.

Інша категорія – програми запобігання злочинності неповнолітніх, спрямовані на поліпшення молоді ясного дозвілля. Кримінологи вважають безцільне марнування часу і неструктуроване дозвілля неповнолітніх негативним чинником, який впливає на підвищення рівня злочинності. Навпаки, «свідоме» дозвілля може утримувати їх від делінквентних вчинків. Проте це дуже часто залежить від конкретних форм проведення вільного часу і, безперечно, не може бути панацеєю від делінквентності як такої. (Відомо, що чимало злочинів вчиняються заради розваги або бажання пережити «гострі відчуття».)

Програми поширення інформації про шкідливість вживання наркотиків здатні зачепити моральні і релігійні аспекти наркоманії або навіть викликати острах перед нагальною загрозою. Інші програми навчають долати тиск неформального ватажка або інших осіб, які прагнуть затягти підлітка у процес вживання наркотиків, вони орієнтують дітей на створення дружніх зв’язків з однодумцями тощо.

Велика кількість програм спрямована на позитивну зміну поведінки тих підлітків, імовірність перетворення яких на злочинців є досить високою. Це, насамперед, ті, хто вже «мав справу» з правоохоронними органами, підлітки, чиї батьки або вони самі зловживають наркотиками чи алкоголем, діти, які втекли з дому внаслідок жорстокого поводження з ними, мають погані оцінки з двох або більше шкільних дисциплін, злісні прогульники уроків.

Школи є впливовим чинником запобігання злочинності неповнолітніх. Важливою є робота з особами, які в ранньому віці виявили агресивну поведінку, дезадаптацію або психопатологію. Друга складова – це реформа процесу навчання в тих школах, які не забезпечують належної соціалізації молоді.

Першочергової уваги потребує розробка і впровадження потужних національних програм антипропаганди тютюнопаління, вживання алкогольних напоїв, наркотиків, яких поки що немає в державі.

Один із напрямів запобігання злочинності неповнолітніх, який поки що недостатньо використовується, – підтримка позитивної поведінки.

Важливим є дотримання законодавчих норм, що регулюють захист дітей, всіма суб’єктами запобігання злочинності неповнолітніх.

Система попереджувальних заходів стосовно злочинної поведінки молоді суттєво відрізняється від системи попереджувальних заходів злочинності неповнолітніх перш за все тим, що на цю категорію осіб не може впливати система попередження злочинності неповнолітніх, значно послаблений і вплив сім’ї. Тому головна роль тут належить загально соціальній системі профілактики і раннього попередження злочинів.

Викладене визначає і основні напрямки загального і спеціального попередження злочинності серед молоді. Заходи державних органів і суспільства по підвищенню загальноосвітнього і культурного рівня, забезпеченню правильного вибору професії і організації нормального дозвілля, формуванню відчуття соціальної відповідальності і свідомості, смаків і інтересів – усі ці елементи виховання молоді мають у той же час значення заходів загального попередження злочинності у її середовищі. Важливо також враховувати специфічні інтереси і потреби молоді, надавати допомогу молодій сім’ї.

Суттєве значення має своєчасне припинення дій конкретних джерел негативного впливу на молодь (зокрема, встановлення адміністративного нагляду за особами, які засуджувалися за тяжкі злочини).

У відношенні конкретних осіб молодого віку, поведінка, спосіб життя і зв’язки яких створюють реальну можливість вчинення ними злочину, практикується проведення роз’яснювальної роботи, застосування (відповідно до характеру вчинків) громадських або адміністративних заходів впливу, щоб у них не складалося уявлення про безкарність. Ці заходи поєднуються з контролем за поведінкою, усуненням дій конкретних джерел негативного впливу і обставин, що полегшують їх дії (постановка на профілактичний облік, усунення можливості збиратися для пияцтва у під’їздах, сараях, на горищах тощо).

У ході провадження по кримінальних справах про злочини осіб молодого віку значна увага має приділятися виявленню недоліків сімейного, шкільного, виробничого виховання, недоліків в організації дозвілля. Практично ця робота проводиться у тому ж обсязі, що і у справах неповнолітніх. Подібні і заходи, що застосовуються для попередження рецидиву. Потрібно лише відмітити, що відносно осіб молодого віку ширше, ніж стосовно неповнолітніх, практикується влаштування їх на роботу не у місця колишнього проживання після відбуття покарання з тим, щоб не припустити повернення у колишнє негативне середовище; у необхідних випадках застосовується також нагляд.

Попередження злочинності є головним напрямом і практичною задачею всіх різноманітних зусиль держави і суспільства в сфері боротьби з антигромадськими злочинними проявами. Попередження являє собою раціональний і гуманний засіб боротьби із злочинністю, що передбачає не покарання, а передусім вдосконалення умов життєдіяльності людей і їх виховання. Суспільство значно більше зацікавлене в тому, щоб не допустити вчинення злочинів, ніж у застосуванні покарання до винних після того, як вони заподіяли збитки (іноді необоротні, непоправні) пануючим суспільним відносинам, суб’єктам цих відносин. Здійснення попереджувальної діяльності забезпечує не тільки захист суспільних відносин від небезпечних посягань, але також захист нестійких членів суспільства від подальшого морального падіння, оскільки не дає їм стати злочинцями, тим самим позбавляє їх від практично неминучого наслідку злочину у вигляді відповідного покарання.

З урахуванням криміногенних комплексів, які детермінують зазначені злочини, можна запропонувати такі основні напрями діяльності щодо спеціально-кримінологічного запобігання насильства в сім’ї: кримінологічна профілактика, відвернення злочинів та їх припинення.

Кримінологічна профілактика – діяльність різних суб’єктів боротьби з насильницькою злочинністю, спрямована на своєчасне відвернення виникнення криміногенно-небезпечних явищ, їх обмеження, а якщо можливо, то й їх усунення та створення достатнього захисту і безпеки особи від злочинних насильницьких посягань. Найважливішими профілактичними комплексами є: втручання у кризові ситуації; зменшення практичних можливостей вчинення саме насильницьких злочинів; виховна та інформаційна робота серед населення; залучення громадськості до запобігання насильства в сім’ї; надання допомоги жертвам цих злочинів.

Втручання у кризові ситуації припускає нейтралізацію і розв’язання міжособистісних напружених конфліктів за допомогою набору спеціальних засобів діяльності суб’єктів запобігання насильства. Цей набір складається з таких заходів:

- здійснення постійного соціального контролю за обстановкою у сімейно-подружній сфері і сфері дозвілля шляхом виявлення мотивів криміногенної поведінки, постановки на профілактичний облік конфліктуючих осіб і вироблення конкретних організаційно-управлінських, педагогічних, психологічних, правових засобів їх усунення або послаблення ступеня конфліктного напруження;

- орієнтація правоохоронних органів на превентивну роботу з молоддю;

- ефективне застосування Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»;

- обмеження практики застосування такого покарання, як позбавлення волі, і доцільність заміни його альтернативними видами покарання;

- створення електронно-пошукової системи «Насильство» для обліку злочинів проти особи та централізованої автоматизованої системи обліку прикмет невпізнаних трупів;

- проведення паспортизації вулиць, майданів, парків, транспортних магістралей та інших місць масового перебування і відпочинку людей і містах, інших населених пунктах з метою виявлення і усунення несприятливих для охорони громадського порядку факторів;

- підвищення рівня уваги до поведінки акцентуйованих осіб і осіб з психічними аномаліями тощо.

Зменшення практичних можливостей вчинення насильницьких злочинів – це аспект кримінологічної профілактики, який передбачає вжиттязаходів, що максимально ускладнювали б вчинення їх на вулицях, у гуртожитках, домоволодіння тощо. Для цього потрібне: посилення патрулювання у населених пунктах, містах, мікрорайонах, селах, особливо у вечірні та нічні години; припинення перебування в Україні осіб без певних занять із інших країн, використання для цього відповідних адміністративно-правових норм; практикування комплексних оперативно-запобіжних заходів у тих населених пунктах, де спостерігається складин криміногенна обстановка; посилення контролю за обігом зброї, боєприпасів, вибухових речовин, наркотиків, отрути; підвищення рівня боротьби з пияцтвом, наркоманією, що є надійним способом запобігання насильства.

Виховна та інформаційна робота серед населення може включати наступну групу заходів: запровадження у масштабах країни кримінологічної поінформованості населення про стан злочинності, причини і умови вчинення насильницьких злочинів, особу злочинців і потерпілих; запобіжні заходи і роль населення при їх здійсненні; пропагандистські заходи з використанням засобів масової комунікації; розроблення програм навчання для різних верств населення засобам захисту від насильницьких посягань тощо.

Залучення громадськості до запобігання насильства. Широке залучення громадян у сферу запобіжної діяльності передбачає розвиток правосвідомості і розуміння єдності суспільних і особистих інтересів. Для цього потрібна тривала та добре організована робота з поширення відповідних знань, створення нової системи громадських формувань, налагодження взаємодії та координації з державними суб’єктами запобігання насильницьким злочинам, інші заходи.

Надання допомоги жертвам злочинів. Надання моральної підтримки і матеріальної допомоги громадянам, які потерпіли від насильства в сім’ї – обов’язок правової держави. Тому заслуговують на увагу такі пропозиції: створення відповідних фондів; підвищення готовності громадян до самооборони тощо.

Запобігання насильства і перенести на ту стадію злочинної поведінки, яка характеризується виникненням злочинного наміру вчинити злочин або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати. Основними запобіжними комплексами заходів є такі:

- переорієнтація антисуспільних установок осіб (підвищення рівня інформаційного забезпечення суб’єктів запобігання насильства; зміна стереотипу поведінки, тобто цілеспрямований запобіжний вплив на осіб, які здатні до вчинення таких проявів; примирення конфліктуючих сторін тощо);

- активні контрзаходи, які використовуються здебільшого на рівні індивідуального запобігання насильницьких злочинів проти особи (оперативне втручання у процес розвитку злочинної поведінки; створення умов, які усували б або утруднювали розвиток злочинної поведінки і схиляли особу до добровільної відмови від її продовження тощо).

Припинення злочинів. У системі спеціально-кримінологічного запобігання злочинам особливе місце посідає припинення розпочатих насильницьких злочинів на стадіях готування до злочину і замаху на злочин. Активний захист особи повинен виходити не тільки від суб’єктів припинення злочинів, а й від самої особи. У статті 36 КК України, де регулюються положення про необхідну оборону, зазначено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав і свобод людини і громадянина, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Залежно від характеру злочинних дій і криміногенної обстановки розрізняють такі комплекси заходів припинення насильницьких злочинів:

- організаційно-превентивний напрям припинення насильницьких злочинів (наприклад, створення спеціалізованих підрозділів, груп і органах внутрішніх справ по боротьбі саме з тяжкою насильницькою злочинністю; вдосконалення кримінального і кримінально-процесуального права, а також правозастосовної практики щодо посилення їх запобіжного ефекту тощо);

- спонукальний напрям об’єднує різні заходи примушування осіб, якіготуються до вчинення злочинів, до добровільної відмови від підготовки до вчинення злочину і замаху на нього, від продовження злочинної поведінки і взагалі кримінальної діяльності;

- активна протидія розвитку злочинної діяльності і настанню тяжких наслідків (постійний і ефективний контроль за особами, які реально готуються до вчинення насильницького злочину); негайне вжиття заходів щодо забезпечення безпеки осіб на яких готується замах тощо.

Існують також інші напрями та заходи запобігання насильницьким злочинам в сім’ї, які випливають із законодавчих актів, комплексних цільових програм боротьби зі злочинністю, а також науково-методичних публікацій.

Проблема запобігання злочинності й на сьогодення є однією з найактуальніших і гострих проблем в період економічної та політичної нестабільності. Довкола неї точиться чимало спорів та дискусій. Одним із кола спорів та визначення є саме визначення дієвих напрямів запобігання злочинності тощо. Розглянуті види злочинних проявів, як свідчать теорія та практика, можлива тільки у двох основних напрямках. По-перше, це призначення кримінального покарання за вчинений злочин, і по-друге, – запобігання державою, суспільством, громадянами суспільно-небезпечних діянь, які можуть бути вчинені.

Отже, відповідно до двох практичних напрямків у боротьбі зі злочинністю в теорії права й сформувані дві наукові галузі, які покликані розробляти засоби її подолання. Перша галузь заснована на юридично-догматичному методі вивчення злочинів. Вона як сукупність (система) правових ідей, поглядів, принципів та уявлень розробляється теорією кримінального права. Друга галузь випливає з юридично-соціологічних теорій, в основі яких лежать конкретно-соціологічні методи вивчення таких явищ, як злочинність, особа злочинця, запобігання злочинності й певним видам злочинів. Ця самостійна система поглядів, ідей і концепцій охоплюється кримінологічною наукою й надають можливість правоохоронним органам втілювати дієві заходи боротьби зі злочинністю.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Конституція України [ Електронний ресурс ]: закон України від 28. 06. 1996 р. № 254к/96-ВР із змін., внес. згідно із Законами України: за станом на 25. 06. 2008 р. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрана.

2. Кримінальний кодекс України [ Електронний ресурс ]: закон України від 05. 04. 2001 р. № 2341-III із змін., внес. згідно із Законами України та Рішеннями Конституційного Суду: за станом на 10. 09. 2009 р. № v020p710-09. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрана.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України [ Електронний ресурс ]: закон України від 28. 12. 1960 р. № 1001-05 із змін., внес. згідно із Законами України: за станом на 07. 05. 2008 р. – Електрон. дан. (3 файли). – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрана.

4. Про державну допомогу сім’ям з дітьми: закон України від 17. 11. 1992 р., № 21/95-ВР зі змінами, внесеними згідно із Законами № 312-ХIV від 11. 12. 98, ВВР, 1999, № 4, ст. 35 № 864-ХIV від 06.07.99.

5. Про захист суспільної моралі: закон України від 20. 11. 2003 р. // Урядовий кур’єр. – 2003. – 26 груд.

6. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні уст

Дата добавления: 2014-01-06