Види правового режиму території

Правова природа території

Лекція 10. Територія у міжнародному праві

Термін територія походить від латинського terra – земля, суша.

Територія — це частина земної кулі, на якій держава здійснює своє верховенство, будучи вищою владою по відношенню до всіх осіб і організацій, що знаходяться в межах цієї території.

До складу території входять суша з її надрами, води, включаючи морське дно, і повітряний простір, що лежить над сушею і водою. До повітряного простору входять тропосфера, стратосфера і якась частина вищерозміщеного простору, доступного для польотів.

Верховенство держави на своїй території — це її можливість застосовувати відповідно до закону всі засоби владного примусу до своїх громадян і іноземців на цій території, якщо немає угоди про інше. Закони держави, як відомо, можуть поширюватися на своїх громадян за межі державного кордону; владне примушення — ні.

Найстаріша – об’єктна теорія, що пояснює правову природу державної території, базується на визнанні земельної ділянки об’єктом приватної власності. Територія держави утворювалась із цих ділянок і держава мала правові переваги на своїй території. Але ця теорія не повною мірою охоплювала регулювання з урахуванням наявності водного і повітряного простору.

Друга теорія – теорія компетенції (Г. Кельзен). Згідно цієї теорії під територією розуміється сфера валідатарності (юридичної дійсності) національного юридичного порядку.

Третя теорія – просторова, користується найбільшим визнанням. Вона розроблена українським юристом В.А. Незабитовським. За нею, територія держави представляє собою сферу її владності, територіального верховенства, суверенітету, здійснюваного в тих межах, які утворюються сукупністю земельних, водних і повітряних ділянок, що входять до складу даної держави як країни у цілому.

Під територією у сучасному МП розуміється вся земна куля з її сухопутною і водною поверхнею, надрами, повітряним простором, а також космічний простір.

Види правового режиму території.

1. Правовий режим державної території. Визначається її приналежністю до певної держави, яка здійснює відносно неї і в її межах своє територіальне верховенство (в т.ч. в умовах здачі в оренду).

2. Міжнародна територія загального користуванн я. Це – відкрите море і повітряний простір над ним, міжнародний район морського дна, Антарктика, космічний простір, включаючи Місяць і інші небесні тіла. Вона не підлягає національному присвоєнню і відкрита для дослідження і використання всіма державами на основі рівності у відповідності до МП.

3. Території із змішаним режимом. Це прилягаюча зона, континентальний шельф і виключна морська зона. Прилягаюча (митна, фіскальна, імміграційна і санітарна) зона є морським районом, що прилягає до територіального моря і разом з ним має ширину не більше ніж 24 морських миль, у межах яких прибережна держава здійснює контроль та юрисдикцію у спеціально встановлених сферах.

У виключній економічній зоні відповідна держава має суверенні права і виключну юрисдикцію відносно розвідки, розробки і збереження природних ресурсів, використання енергії води й вітру, а також обмеженою юрисдикцією відносно охорони природного середовища у межах 200 морських миль від тієї ж лінії, від якої відраховуються її територіальні води.

На континентальному шельфі за прибережною державою визнані суверенні права на розвідку і розробку природних ресурсів і надр морського дна.

До державних територій міжнародного користування відносяться міжнародні річки, протоки, канали, а також острови, відносно яких існують спеціальні міжнародні договори: Шпіцберген, Аландські острови, Додеканезькі острови.

Дата добавления: 2014-01-07