Лекція 1. Теоретичні основиміжнародної економіки. Типологія країн світу та особливості їх МЕВ

1. МЕВ у системі світового господарства.

2. Типологія країн світу та особливості їх МЕВ.

3. Еволюційні періоди формування міжнародної економіки.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ), з одного боку, являють собою масштабну і найбільш динамічну частину міжнародних відносин (наряду з воєнними, політичними, гуманітарними, дипломатичними), а з іншого боку, – це система економічних зв’язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання, що вийшли за рамки національних границь.

В основі МЕВ лежить міжнародний поділ праці (МПП), як обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його просторової диференціації.

Світовий ринок – сфера тривалих товарно-грошових відносин між країнами, які базуються на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва. На основі розвитку світового ринку, перш за все товарів, на рубежі ХІХ – ХХ віків відбувається інтенсифікація міжнародних економічних зв’язків, які стали виходити за рамки міждержавного обміну товарів. Динамічний розвиток продуктивних сил та зростання фінансового капіталу призвели до виникнення світового господарства. На відмінність від світового ринку, світове господарство охоплює наряду з сферою обміну, також і сферу виробництва. Це один із існуючих підходів щодо характеру розвитку світового господарства, якій відображає стадійність процесу. Інші автори позиціонують поняття “світовий ринок” та “світова економіка” за стадійно-функціональним характером. З тієї точки зору “світова економіка” визначається як сукупність взаємодіючих національних економік (але з певною мірою умовностей, порівняно з поняттям “міжнародна економіка”), а контури “світового ринку” мають окремі прояви у взаємодіючих міжнародних ринках “тріади”.

Таким чином, об’єктом сучасних МЕВ є світове господарство, як сукупність національних господарств та їх економічних взаємовідносин. Визначення світового господарства ще не є усталеною категорією. Основні дискусії провадяться у площинні, що вважати первинним - міжнародні економічні відносини або національні господарства. На нашу думку, розвиток сучасних світогосподарських зв’язків свідчить про формування системи світового господарства з тісним переплетінням та взаємним впливом її елементів та відносин між ними, наслідком чого буде формування нової глобальної економіки.

Суб’єкти МЕВ – це їх учасники, які здатні відносно незалежно і активно діяти з метою реалізації своїх переважно економічних інтересів.

Основними суб’єктами МЕВ є фізичні та юридичні особи, держави та міжнародні організації.

Фізичні особи – це особи, які наділені правоздатністю та дієздатністю, переважно виступають як комерсанти або підприємці;

Юридичні особи – це об’єднання, які наділенні відокремленим майном, діють від свого імені і в межах свого майна, мають права та обов’язки і від свого імені виступають як сторона громадських відносин (все це закріплено в установчих документах юридичної особи, підсилено власною печаткою та відображено на банківському рахунку).

Відрізняють наступні типи організаційно-правової форми юридичних осіб:

- об’єднання людей - відповідальність учасників за результати діяльності поширюється на майно об’єднання та власне майно учасників (повне та командитне товариство)

- об’єднання капіталів – відповідальність учасників обмежена розміром вкладу кожного в уставний фонд підприємства (товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства)

Держава – як суб’єкт міжнародних економічних відносин це суверенне утворення, яке володіє верховною владою на своїй території на незалежністю по відношенню до інших держав. Держава реалізує як пряму участь у МЕВ (через міждержавні стосунки, державні підприємства, державні органи), так і побічну (формування умов для здійснення МЕВ всіма іншими учасниками). Внаслідок свого особливого місця серед інших учасників МЕВ, держава має можливість найбільш повно реалізувати принципи міжнародної економічної взаємодії. Основою особливого місця держави є її суверенність.

Міжнародні організації – формування та об’єднання, які приймають участь в МЕВ в залежності від цілей, завдань та напрямків їх діяльності.

Економічний принцип - передбачає поділ міжнародної економіки на два рівні. До першого належать такі структурні елементи міжнародної економіки:

а) промислово розвинені країни - держави, у яких обсяг промислового виробництва перевищує 50 % валового внутрішнього продукту;

б) аграрні країни - держави, де частка сільськогосподарського виробництва у валовому внутрішньому продукті перевищує 50 %;

в) промислово-аграрні країни. До них відносять ті держави світу, частка промисловості яких у загальному обсязі промислового і сільськогосподарського виробництва перевищує 50 %;

г) аграрно-промислові країни. Це ті держави світу, в яких частка сільсько­ господарського виробництва у загальному обсязі сільськогосподарського і промислового виробництва перевищує 50%.

На другому рівні економічного принципу структуризації міжнародної економіки виділяють її складові за ознакою економічного розвитку окремих груп країн світу. Відповідно до цього міжнародну економіку поділяють на такі частини:

а) економічно розвинені країни світу;

б) нові індустріальні країни - держави, які за допомогою економічно розвинених країн інтенсивно використовують сучасні досягнення науково-технічної революції з метою стабілізації економіки та зростання національного господарства. Нові індустріальні країни поділяються на дві хвилі. До першої хвилі належать: Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг. До другої хвилі - Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Таїланд, Бразилія, Аргентина, Чилі;

в) країни, що розвиваються. Останніх, відповідно до класифікації ООН, в сучасних умовах нараховується більше 150.

За принципом ступеня розвитку ринку виділяють окрему структуру міжнародної економіки, складовими якої є:

а) країни з розвиненою ринковою економікою. До них відносять промислово розвинені країни світу. За класифікацією ООН в сучасних умовах нараховується близько 40 таких держав;

б) країни з ринковою економікою. До цієї групи в цілому відносять країни, що розвиваються;

в) країни з перехідною економікою, яка еволюціонує у напрямі до ринку. За класифікацією ООН зараз у світі нараховується 26 країн з перехідною економікою;

г) країни з командною центрально-керованою економікою. До них відносять держави світу соціалістичної орієнтації.

Еволюція міжнародних економічних відносин відбувається у межах становлення і перемоги індустріалізму в розвинених країнах, переростанні їхніми економіками національних рамок, що стали завузькими для подальшого розвитку виробничих сил. Починається рух факторів виробництва: капіталу, технологій, робочої сили, формується міжнародна валютно-фінансова система, яка забезпечує міжнародний обмін товарів, послуг, факторів виробництва.

Становлення глобальної міжнародної економічної системи відбувається циклічно. Її початок більшість дослідників відносить до кінця 40-х рр.. ХІХ ст., коли зміцніла внаслідок індустріалізації національна економіка Англії відмовилася від політики протекціонізму. Почалася епоха вільної торгівлі, коли у міжнародних економічних відносинах переважаючим став ліберальний світовий лад, заснований на золотому стандарті. Світова торгівля у рамках першого глобального інтеграційного циклу (1840-1914 рр..) зростала найвищими темпами, у середньому на 3,5 відсотки в рік. Вивіз капіталу зріс за останню чверть ХІХ ст. більш ніж у 2,5 рази. Залежність від міжнародного розподілу праці сприяла становленню цілісності світу. На кінець ХІХ ст. склалась система глобального капіталізму. Найвищого розвитку глобальна економіка у першому періоді досягла 1913 року. Інтернаціоналізація суспільного і економічного життя стала майже абсолютною.

Другий період у еволюції МЕВ – 1914-1945 рр.. – це період глобальної дезинтеграції, економічних потрясінь, розвалу системи вільної торгівлі внаслідок введення обмежень, посилення автаркічних процесів, протекціонізму, нестабільності світової валютної системи. Міжнародна торгівля та інвестиції стагнують, світове господарство стає все більше мозаїчним. Дезинтеграція пов’язана не тільки з вимушеним економічним націоналізмом, як наслідком світових війн, але й з наслідками другої технологічної революції, яка створила більші можливості для використання капіталу в національних кордонах. Глибинні причини дезинтеграції пов’язані зі зміною технологічних укладів – завершенням епохи залізничного будівництва, розвитком автомагістралей, галузевою реструктуризацією.

Третій період у розвитку МЕВ – це другий глобальний інтеграційний цикл (1945 - початок 2000-х рр..), що виріс із промислової революції кінця ХІХ – початку ХХ століття, підсиленої імпульсами НТР. Друга промислова революція породила такі галузі як автомобілебудування, нафтодобування та нафтопереробку, які в другій половині ХХ століття стали головною рушійною силою міжнародного розподілу праці. Почуття експортного песимізму змінилися новим витком глобального інтеграційного циклу, відмітними ознаками якого стали перетворення транснаціональних корпорацій на провідні суб’єкти МЕВ, активне регіональне інтеграційне будівництво, яке стало наслідком перенесення конкурентної боротьби з національного на регіональний рівень, становлення системи наднаціонального регулювання міжнародних економічних відносин у рамках таких визначальних структур, як ГАТТ/СОТ, МВФ, Світовий Банк і багато інших.

Четвертий закономірний період циклічного розвитку глобальної економічної системи та міжнародних економічних відносин між її суб’єктами – це період нової дезинтеграції і кризових явищ, які за своєю глибиною та впливом на МЕВ можуть перевершити вплив найбільш глибокої до останнього часу світової економічної кризи 1929-1933 рр.. Його хронологічні рамки не є усталеними через незавершеність процесів дезинтеграції й виходу з системної світової кризи (початок 2000-х – 2011 рік).

Дата добавления: 2014-01-07