Основні категорії та поняття етнологічної науки

1. Загальнонаукові терміни в етнології.

2. Терміни зі сфери соціального життя етносів.

3. Основні поняття сімейно-шлюбних стосунків.

4. Категорії з системи спорідненості

5. Статево-вікова стратифікація.

6. Категорії духовної культури.

Кожна наука оперує своєю термінологією, яка дозволяє їй достатньо точно висловити думку. Значною мірою цьому сприяє той факт, що велика її частина, як уже говорилося, запозичена з класичних мов (грецької, латини). Не виняток тут і етнологія. Її понятійний апарат стосується практично всіх сфер життя людського суспільства – соціальної організації, сімейно-шлюбних стосунків, матеріальної та духовної культури тощо. Частина таких термінів має загальнонаукове значення. Передусім зупинимося саме на найбільш вживаних з них.

1. Загальнонаукові терміни в етнології.

Чи не найчастіше ми уживаємо таку категорію, як культура. Його трактування є багатозначним і залежить від сфери застосування. Загалом же наука знає до 200 визначень культури, але найбільш загальним серед них є філософське визначення: культура – означає все те, що створено руками або розумом людини на відміну від того, що створено природою. В перекладі з латини це означає "обробіток, оброблення, вирощування".

З плином часу, зокрема в етнології (етнографії), культуру стали трактувати як сукупність вироблених конкретним етносом явищ і об’єктів матеріального та духовного життя, що є його специфікою, яка вирізняє один етнос від іншого.

В західній літературі культура трактується як феномен, який має незалежне від соціально-економічного життя походження і часто відіграє роль суб’єкта в історії народів.

Етнологи розрізняють матеріальну і духовну культуру.

Матеріальна культура – це об’єкти (предмети, речі), які матеріально існують у просторі і часі. Традиційно це знаряддя праці, житло і господарські будівлі та їх начиння, їжа, в тому числі і культурні рослини та домашні тварини, одяг і прикраси, засоби транспорту і зв’язку.

Духовна культура – вироблена колективним розумом людей вся система виробничих навичок, народних знань, міфів, традицій і звичаїв, різних видів мистецтв, народної творчості, релігійних уявлень і вірувань, яка передається як обов’язкова інформація від покоління до покоління через існуючі форми передачі інформації і виховання.

Генеза – з давньогрецької народження, походження, джерело. В етнології застосовується як виявлення джерел і походження самих етносів, а також явищ і об’єктів культури.

Так, звідси походить етногенез – походження будь-якого конкретного етносу. Можна також вести мову про походження (генезу) якогось типу знарядь праці чи житла, походження певного шлюбного чи поховального обряду або культу тощо.

Неолітична революція – перехід первісної людини від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих.

Автохтон, автохтонний – (з давньогрецької) той, що належить за походженням даній території, місцевий, корінний за походженням. Грецькому автохтон відповідає давньоримською абориген, аборигенний – корінний мешканець країни, той, що здавна живе в даній місцевості. В вітчизняній традиції частіше вживаються слова корінний або місцевий мешканець/етнос.

Етнологи часто користуються поняттям побут, яке дещо відрізняється від його філософського трактування. Деякі автори трактують побут як специфічні форми поведінки людей у їхньому повсякденному житті, тобто в ситуаціях, які виникають упродовж дня, року, життя, а також взаємостосунки, що складаються при цьому між людьми, засоби використання ними предметів, які слугують задоволенню їхніх матеріальних і духовних потреб. В етнології, таким чином, розрізняється виробничий, громадський, сімейний, домашній побут. Виникаючи в межах конкретної групи людей, побут неминуче має етнічну специфіку і є частиною предметної сфери етнологічних досліджень.

Деякі із загальнонаукових термінів етнологи запозичили з біології. Як приклад тут може слугувати термін ойкумена – заселена людиною частина земної поверхні.

2. Терміни зі сфери соціального життя етносів.

Важливими для етнології є політичні форми соціального життя, тобто пов'язані з владою. За рівнем складності політичні системи поділяються на: община, плем'я, вождівство, держава.

Потестарна організація (лат. рotestas – влада) – система владно-управлінських інститутів в докласовому або дополітичному/додержавному суспільстві, додержавна організація влади.Спершу потестарне суп-во базувалось на авторитеті старійшин чи вождів, пізніше виробляються особливі інститути влади: чоловічі союзи, таємні союзи, племена, дружини. В пережитковій формі зустрічається і досі (селянські братства, общинне самоуправління, союзи земляцтв, харизматичність влади лідерів (Китай, Корея))

Таємні союзи – своєрідні соціальні інститути у деяких народів, що виникли як релігійні міжродові, пізніше міжетнічні секти, але перетворилися в організації, які переслідують соціально-політичні цілі на противагу племінній чи іншій офіційній владі.

Матріархат – буквально "влада матері", що трактується як "панування жінок", період в історії людства, коли жінки стояли на вершині соціальної структури, і з них обиралися вожді. Таке звичне уявлення, за винятком легендарних повідомлень античних авторів про амазонок, не відповідає етнологічним даним. В сучасній етнології матріархат трактується як період панування материнського роду, в якому суспільна значимість людей і їх права визначалися спорідненістю по жіночій (материнській) лінії. Виконавцями влади роду і племені були найчастіше чоловіки – члени роду по жіночій лінії. Тобто матріархат у чистому вигляді ніде не зафіксований.

Патріархат – найчастіше трактується як "панування чоловіків"; домінуюче становище чоловіків в сім'ї та суспільстві. В етнології це перехідний період конституювання родів по батьківській лінії спорідненості при збереженні пережитків материнського роду (матріархату). Хронологічно період виникнення патріархату збігається з відділенням скотарства від землеробства для багатьох народів. А точніше буде визначати час виникнення патріархату виниклою економічною потребою перерахування з материнської лінії спорідненості на батьківську.

Рід – основний соціальний осередок первісного суспільства. Союз кровних родичів, які походять від спільного предка. В античному світі слову рід відповідав термін генс, звідси поняття гентильний, гентильна організація – родовий, родова організація. В західній літературі синонімом батьківського роду є термін клан – так називалася батьківсько-родова організація у шотландців.

Материнський рід – союз кровних родичів, пов’язаних спорідненістю по лінії матері. Батьківський рід – союз кровних родичів, пов’язаних спорідненістю по лінії батька.

Фратрія – підрозділ племені, який об’єднує декілька взаємошлюбних родів, що найчастіше походять з одного роду. Первинна форма племені – поєднання щонайменше двох родів.

Плем'я – тип етнічної пільноти або соціально-потестарної структури. Існують різні теорії племені (як різні теорії етносу та нації): еволюціонізм: плем'я – еволюційна стадія політичної організації між общиною та вождівством;

Радянське визначення племені – перша етнічна спільність в історії людства (перша стадія розвитку етносу), що виникла після епохи первісного гурту і характеризується стійкістю та чіткою єдністю за походженням, культурою, мовою і історичною долею членів, які в неї входять.

Громада, община в широкому значенні – надсімейне об’єднання людей, що природно склалося, яке характеризується спільністю інтересів, іноді спільністю походження, емоціональною чи культурною єдністю і т.п (земляцька, емігрантська, релігійна тощо). В вузькому значенні – самоврядний і самовідтвоюючий соціальний осередок надсімейного рівня, типовий переважно для доіндустріальних суспільств, який характеризується особистісними стосунками між людьми, що в нього входять (в Укр. – населення 1 села).

Родова община – особлива форма господарювання роду, яка базується на колективному виробництві і колективній власності на засоби виробництва і продукти праці, побудована за ознакою спорідненості (кровної чи за шлюбом).

Поява майнової нерівності, порушення винятковості кровноспоріднених зв’язків і виникнення зв’язків територіальних призвело до перетворення родової общини в сільську, яка вже характеризується дуалізмом власності – колективною власністю на землю, угіддя, пасовища і приватною власністю окремих сімей на всі засоби виробництва. В етнології вживаються аналогічні "сільській общині" терміни: сусідська/територіальна община (підкреслені територіальні зв’язки), кочова община (у скотарів), аульна община, аільна община (за типом поселень – аул, аіл) і т.п.

Функції сільської громади в Україні: піклування про громадську власність (ставки, колодязі, церкви, мости, дороги, школи, млини тощо); розпорядження громадськими землями, пасовиськами, водоймищами; організація впасу худоби; письмова фіксація актів сімейних поділів, заповітів, купівель-продажів тощо; судові функції, сусідська взаємодопомога (толока – буд-во, супряга – оранка один одному спільними волами), зараз на Київщині увесь рід копає картоплю по черзі кожній сім'ї; звичаї громадського дозвілля – календарні і родинні свята, вулиці, колодки, вечорниці, досвітки; звичаї громадського осуду (вимазування воріт нечесної дівчини дьогтем, викрадення в неї воріт, покривання її голови, зав'язування спідниці на голові гулящій жінці, побиття гулящого чоловіка, злодіїв водили по селу з мотузкою на шиї) (яскравий приклад – «Украдене щастя» І. Франка: жінка зраджує, чолові терпить, а громада – ні, під тиском громади він убиває коханця). Подібне – в радянському суспільстві: кожен вважає за можливе виховувати інших: бабусі на лавочках, тітки в транспорті, тих дітей, що святили паски і колядували, вичитували на лінійці пеед усією школою тощо. Тобто все життя людини підпорядковувалося нормам поведінки, принятим у її громаді.

Органи громадського самоуправління в Україні – сільська управа/рада, віче. На чолі – війт, староста, старшина, отаман, рядні, судні, присяжні, возний.

Патронімія – група великих чи малих сімей, які утворилися внаслідок розростання і поділу однієї патріархальної сімейної общини., що зберігають тією чи іншою мірою і формою господарську, суспільну і ідеологічну єдність і носять загальне патронімічне, тобто утворене від власного імені глави сім’ї, яка розділилася, найменування. В західній етнології синонімом патронімії є лінідж.

Рід і плем’я, як соціальні організми, вимагали свого управління. Їхні функції були різними тому для найменування глави роду і племені використовуються різні терміни.

Старійшина – виборний глава роду, який часто суміщав духовні і світські функції. Він слідкував за суворим дотриманням традицій і звичаїв роду і представляє інтереси роду в племені.

Старець – почесна особа старшого покоління в роді, хранитель і тлумач родових традицій.

Вождь – вища виборна особа в племені чи союзі племен. Функції вождя племені – керівництво господарською діяльністю, вирішенні міжродових спорів, відстоювання інтересів племені зовні, керівництво військовою справою.

Рада роду, або родова рада – зібрання всіх рівноправних членів роду або старців для вирішення важливих справ, пов’язаних з життям даного колективу.

Рада племені, або племінна рада – зібрання старійшин родів племені для вирішення господарських справ або міжродових стосунків, а також загальні збори всіх повноправних членів племені з екстраординарних приводів (війна, переселення, стихійне лихо і т.п.).

Бігмени – тип лідерів, влада яких, не маючи спадкового характеру, заснована на володінні багатством і на прояві високої соціальної активності.

Ініціація – в широкому значенні будь-які обрядові дії, які супроводжують і формально закріплюють зміну соціального статусу і соціальної ролі індивіда або групи людей у зв’язку зі вступом у якесь корпоративне об’єднання чи введенням в якусь соціальну посаду, пов’язану з виконанням особливих функцій (служителів культу, носіїв суспільної влади і т.п.) (в цьому значенні синонім – обряди переходу) різновиди обрядів переходу: сегрегація (перлімінальні), транзиція (лімінальні) та інкорпорація (постлімінальні обряди); в вузькому значенні слова – так звані первісні вікові ініціації – обряд посвячення юнаків і дівчат (зазвичай у віці 12-15, але може бути й більше років) в повноправні члени роду, перехід до групи дорослих, який часто супроводжується пролиттям власної крові. Форми ініціації у різних народів можуть бути різними, але суспільний смисл скрізь однаковий.

Звичаєве право – традиційний народний правопорядок. який регулює взаємостосунки між людиною і суспільством в конкретному етнічному колективі.

Стан – група осіб, пов’язаних спадковою професією і особливим (зазвичай юридично закріпленим) становищем в суспільстві. Радянський аналог – клас.

Каста – замкнута ендогамна суспільна група зі своїми звичаями, спадковими суспільним статусом і професією та усвідомленням спільного походження.

3. Основні поняття сімейно-шлюбних стосунків.

Одним з основних об'єктів етнології є вивчення того, як люди пов'язані між собою згідно зі встановленим набором правил, які виходять за межі біологічних зв'язків. Зазвичай люди організовувались в групи на базі родинних стосунків. І до сьогодні всі народи мають власниві їм системи спорідненості. Ставлення до предків завжди відігравало ключову роль в соціальній структурі традиційних суспільств аж до того, що людина без роду була позбавлена соціального статусу (→ негативне ставленн до сиріт, чужинців). Під впливом індустріалізації родинні зв'язки перестали відігравати визначальну роль в житті людини, проте родинні відносини залишаються важливим елементом суспільного життя.

Сімейно-шлюбні стосунки – комплекс звичаїв і обрядів, який відображає форми шлюбу і форми сім’ї.

Шлюб – оформлений звичаєвим правом чи законом союз чоловіка і жінки (або кількох чоловіків чи кількох жінок) для статевого співжиття, який породжує права і обов’язки чоловіка і жінки по відношенню один до одного і до нащадків від такого союзу.

Сім’я – форма співжиття шлюбної пари для самовідтворення, самостійний соціально-економічний осередок.

Шлюбні норми – порядок, що допускається традицією чи законом, за яким регулюється поєднання тих, хто вступає в шлюб.

Форми шлюбу – характер поєднання шлюбних пар. В етнології розрізняють:

шлюб (умиканням) викраданням – крадіжка нареченим молодої зі згоди чи без згоди її самої або її батьків;

шлюб викупом (калимний шлюб) – плата за молоду її сім’ї в грошовій або товарній формі; такий же характер має шлюб відробітком – молодий працює в господарстві батьків молодої певний час і тільки і тільки по його закінченню може вступити в шлюб;

Шлюбний викуп – плата, яку наречений (або його родичі) дають сім'ї ао роду нареченої (калим у тюркомовних народів) – відшкодування трудової та дітородної цінності нареченої.

За кількістю членів шлюбу він має дві форми:

Моногафія – шлюб однієї жінки та одного чоловіка, або

полігамія (буквально "багатошлюбність") у варіантах:

полігінії – один чоловік і кілька/багато жінок (класичний приклад – гарем) і

поліандрії – одна дружина і багато чоловіків (розповсюджена в Тибеті).

Існують так звані обов’язкові форми шлюбу:

Кузенний шлюб – форма обов’язкового або такого, якому віддається перевага шлюбу між двоюрідним братом сестрою: а) ортокузенний шлюб – шлюб дітьми одностатевих сиблінгів (братів чи сестер); б) кроскузенний шлюб – шлюб дітьми різностатевих сиблінгів (брата та сестри).

Сорорат – шлюб з декількома сестрами одночасно. В подальшому обов’язок або можливість одружуватися на сестрі дружини, що померла;

Левірат – шлюб з удовою брата, право або обов’язок удови вийти заміж за брата, що помер.

Шлюб відвідуванням – форма співжиття при розселенні подружжя в різних родах або, що вірогідніше, при поселенні чоловіка не в будинку дружини, а в спеціальному чоловічому будинку;

Груповий шлюб – нерегламентоване тимчасове або постійне статеве співжиття пар, що належать до одного вікового класу за обов’язкового дотримання принципів екзогамії. Це основна форма шлюбу, яка охоплювала практично весь період первісного суспільства. Довготривалість саме групового шлюбу як найхарактернішої форми в первісному суспільстві, підтверджується збереженням його пережитків в античних суспільствах і у багатьох сучасних народів Азії, Aфрики і Океанії.

Типовими пережитками групового шлюбу були сатурналії в давньому Римі – свята на честь Сатурна, присвячені завершенню польових робіт, під час яких не тільки допускалось, але й убуло обов’язковим статеве спілкування між представниками різних родів.

Гостьовий шлюб – варіантна форма групового шлюбу, за якої гість, що належить до одного вікового класу і роду з господарем, має право на співжиття з його дружиною.

Відомий за класичними етнографічними роботами ХІХ ст. проміскуітет – безладне статеве співжиття, тобто своєрідна форма шлюбу на найраніших етапах історії людства (епоха первісного стада), сучасною етнологією не приймається, бо подібне явище не є характерним і для вищих класів тварин.

Епігамія – норма, яка зобов’язує укладання шлюбу між членами певних соціальних спільностей; спрямованість шлюбу (коннубіум). Обов’язковість взаємних (епігамних) шлюбів в первісних суспільствах мала своїм наслідком як екзогамію, так і ендогамію. Пережитками епігамії є обов’язкові і переважні шлюбні норми (кроскузенні шлюби, левірат, сорорат тощо).

Екзогамія – буквально "шлюб ззовні", норма, згідно з якою дозволяються шлюби лише за межами певної, найчастіше спорідненої групи. Неухильне дотримання принципу екзогамії відіграло важливу роль в господарському і сімейно-шлюбному життя членів роду. Ціль: уникнення кровозмішення (інцесту).

Ендогамія – буквально "шлюб всередині", норма, яка зобов’язує укладання шлюбу в межах певної соціальної групи чи категорії (стани, касти, деякі етнічні групи). Ціль: збереження спадщини в межах роду, релігійні міркування. Важлива ознака племені /етносу не тільки як першої етнічної спільності, але й як вищої форми соціальної організації первісної епохи.

Локальність – місце поселення шлюбних пар:

амбілокальність – норма шлюбного поселення, за якою молоді за вибором, що визначається найрізноманітнішими обставинами, поселяються або там, де до шлюбу жив молодий (віролокальність ), або там, де до шлюбу жила молода ( уксорілокальність );

матрілокальність – в материнському роді,

патрілокальність – в роді батька,

білокальність – почергове поселення в роді батька і матері,

авункулокальність – у брата матері чоловіка,

неолокальність – подружжя селиться окремо від родичів,

дислокальність – подружжя живе кожен в своєму родовому поселенні, зустрічаючись лише час від часу. Такий випадок гіпотетичний);

Форми сім’ї – специфічна регламентація поєднання шлюбних пар.

Мала (нуклеарна/індивідуальна) сім'я – це члени максимум трьох послідовних поколінь, що проживають під одним дахом і ведуть спільне господарство: літнє подружжя, хтось із їхніх одружених дітей та в свою чергу їхні неодружені діти. Велика (об'єднана/патріархальна) сім'я – це така, в якій разом проживають батьки та кілька їхніх одружених дітей зі своїми сім'ями.

4. Категорії з системи спорідненості.

Спорідненість – це тип соціальних зв'язків, які пов'язують людей в одну групу родичів.

Спорідненість між людьми має два основні види: кровна та штучна.

Кровна спорідненість – це така, коли індивіди мають спільного біологічного предка. В Україні відповідала терміну рід, мав значення для порцедури успадкування, розрізнявся рід матері і рід батька. Поєднання цих двох родів на весіллі називалося породичатися.

Штучна спорідненість (соціальна, фіктивна, названа, хрещена, псевдоспорідненість, квазіспорідненість) – різновид спорідненості для встановлення чи зміцнення господарських, соціальних і ідеологічних зв’язків з метою взаємодопомоги та взаємозахисту. Основними її видами є:

а) кумівство – форма штучної спорідненості, яка виникла на основі стосунків між кумами – хрещеними батьком і матір’ю з батьками хрещеника і один з одним. Кумівство використовувалося у християнських народів з метою взаємодопомоги і виховання дітей-хрещеників;

б) побратимство/посестринство – встановлення між людьми, що не мають кровної спорідненості, стосунків, що прирівнюються до братерських/сестринських: побратимства (військові), церковні братства, цехові братства;

в) свояцтво – спорідненість за шлюбом, тобто встановлення родинних зв'язків між родинами пошлюбленої пари;

г) адопція (всиновлення, укр. приймацтво) – прийом в рід, сім’ю людини іншого походження і надання йому повних прав кровного родича;

д) аталицтво – звичай віддавання дитини на виховання в іншу сім’ю; близький до цього термін – кормильство (спорідненість жінки та відгодованої її молоком дитини, а також у князівських київських родах кормильцем називали вихователя, няньку дитини, напр., Добриня для кн. Володимира Великого);

е) територіальна спорідненість (сусідська, общинна) – для встановлення господарських і соціально-політичних відносин між сусідніми общинами і іншими локальними групами,

є) ритуальна спорідненість – встановлення родинних зв'язків на час певних обрядодій: баба-повитуха в пологах, посаджені батьки на весіллі тощо.

Рахунок спорідненості – принцип рахування походження індивіда в формі вибудовування лінійних зв’язків між ним і його предками;

Коли мова йде про передачу прізвища, соціального статусу, спадку, вживають поняття лінійність (філіація) – лінія, за якою здійснюється рахунок спорідненості: матрілінійність – по матері, патрілінійність – по батьку, білінійність/ дуолінійність – по матері і батьку одночасно, унілінійність – лише по батьку чи лише по матері, амбілінійність – правило рахунку спорідненості, що (як і унілінійність) формує лише одну лінію походження від предка до потомка, але дозволює в кожном поколінні проводити лінію від будь-кого з батьків.

Якщо ж справа стосується стосунків індивіда з ріднею з того чи іншого боку, послуговуються термінами система спорідненості/латеральність – стосунки між людьми за спорідненістю, за походженням: білатеральність – симетричні відносини індивіда з родичами як з боку батька, так і з боку матері (наприклад білатеральний кроскузенний шлюб – звичай одруження або на дочці брата матері, або на дочці сестри батька – на відміну від унілатеральних шлюбів (матри/патрилатеральність), коли кузини з одного з боків підпадають під шлюбну заборону – кузенний шлюб. Ці терміни використовуються для позначення родичів з боку батька чи матері: напр., матрилатеральний дід, патрилатеральній дядько. У бойків Карпат досі розрізняють батьків і тіток по батьку і по матері: вуйко (по матері), стрийко (по батьку).

Системи спорідненості бувають класифікаційні (у первісному суспільстві – класифікаційний термін спорідненості означає не одного родича (мати, батько, дружина, а групу)) та генеалогічні. При побудові генеалогічного дерева використовують термін лінія спорідненості – послідовність родичів, пов’язаних один з одним відносинами породження. Розрізняють пряму (прадід-дід-батько-син-внук-правнук) і бокові (колатеральні – родичі, які мають спільного предка) лінії спорідненості. Пряму лінію спорідненості поділяють на висхідну (від нащадків до предків) і нисхідну (від предків до нащадків).

Терміни спорідненості – прийняті назви на означення родичів (батько, мати, дід, баба, секруха, невістка приймак, хрещені тощо). Не плутати з іменами спорідненості – слова, за допомогою яких зверталися до родичів (мати і батько – не лише рідні, а й свекри, тесті, хрещені, молочна матір, отаман у козаків; дочко, синку – старі люди звертаються до молодих (чужих), бабо, діду – звертання до літніх (на відміну від нейрального радянського «молодой человек», «женщина», «девушка». В європейських суспільствах це виршено простіше – сеньор, містер, мсьє тощо)).

Сімейно-шлюбні стосунки мають чимало прикладів, які свідчать про колишній перехід від материнського роду до батьківського.

Ці явища відображені в наступних прийнятих в етнології поняттях: кувада –обряд-імітація чоловіком акту народження дитини, спроба ствердити природні права на дітей (чоловік імітує пологові перейми, лягає в постіль породіллі, приймає вітання зі сприятливим для нього наслідком пологів і т.п.);

травестизм – звичай "зміни статі", коли чоловік зрікався від своєї статі, носив жіноче вбрання, виконував жіночу роботу (бойки: роль Жирівки у вертепі виконує хлопець, «бабу» грає хлопець, «діда» - дівчина);

авункулат (авункулат) – система особливих стосунків між дядьком з боку матері і його племінником, коли брат матері відіграє важливішу роль, ніж рідний батько, є його головним вихователем, спадково передає племіннику статус і майно. Іноді такі стосунки зводяться до чисто символічних, ритуально-поведікових правил (деякі форми кепкування, подарунки з боку дядька по матері, ритуальні крадіжки з боку племінників і т.п.).

Дата добавления: 2014-01-07