Організаційна структура

ЛЕКЦІЯ. ПРАВОСЛАВ’Я.

1. Організаційна структура.

2. Віровчення і культ.

3. Сучасний стан православ’я в Україні.

Своїми витоками православ'я сягає перших автокефа­льних християнських церков — Константинопольської, Александрійської, Антиохійської, Єрусалимської, що вини­кли у IV ст. на територіях східної частини Римської імпе­рії і суміжних з нею держав.

Автокефалія (грец. autos — сам ikephale — голова) — повне само­врядування церкви, її незалежність від інших єдиновірних церков.

Вони почали називатися православними, тобто такими, що «правильно прославляють Бога». Разом ці церкви утво­рили Святу православну церкву. З часом з'являлися нові автокефальні церкви, і сьогодні їх за офіційним церков­ним переліком 15.

Православні вважають, що оскільки церква не обмежена ані в часі, ані в просторі і є запропонованим людям новим життям із Христом і у Христі, то організаційна структура не має великого значен­ня. Адже Христос реально присутній у своїй церкві. Ана­логічно немає потреби у формальному проголошенні нових догматів. Із погляду православних, усе суттєве було вира­жено у Символі віри Нікейського собору 325 р. і в бого­словських визначеннях семи Вселенських соборів.

Православ'я не має єдиного світового адміністративно­го центру. Це децентралізована асоціація автокефальних церков зі спільними догматичною та канонічною система­ми. Вони мають назву «помісних» і співвідносяться між собою згідно з диптихом («по честі») у такій послідовно­сті: Константинопольська, Александрійська, Антиохійська, Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Румунська, Бол­гарська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Поль­ська, Православна церква Чехії та Словаччини, Американ­ська. П'ять церков не одержали офіційного визнання сво­єї автокефалії. Серед них — Українська православна церква Київського патріархату.

Отже, перше місце поміж церков посідає Константино­польська, а серед єпископів — її предстоятель, який має титул «Святійший Архієпископ Константинополя — Но­вого Риму і Вселенський Патріарх» і вважається «першим серед рівних». З 1991 р. Константинопольську церкву очо­лює патріарх Варфоломей І.

Нова автокефальна церква набуває статусу канонічної (грец. капоп — правило, зразок) лише після того, як отримає спеціальну грамоту — томос — від Константинополь­ського патріарха або відпускну грамоту від тієї церкви, частиною якої ця автокефалія до того була. Константинопольському патріарху слід обов'язково повідомити про обрання нового глави помісної церкви. Його представник має бути присутнім при інтронізації (возведенні на престол) нового предстоятеля помісної церкви.

Хоча у православних немає єдиного адміністративного центру на зразок Ватикану, у них є центр православного життя ченців. Він розташований на півострові Афон, що належить Греції. Із 1920 р. Афон вважається своєрідною теократичною республікою, до складу якої входить 20 мо­настирів (17 грецьких, російський, болгарський та серб­ський). Кожний монастир є автономним. Щорічно він ви­бирає одного представника до ради, яка керує республікою. Греція призначає на Афон губернатора і тримає там під­розділ поліції. З 1046 р. на територію Афону не допуска­ються жінки.

Окрім Східних автокефальних церков, до православ'я відносяться і шість Давніх східних православних церков, які або не брали участі, або не визнали рішень Халкидонського Собору 451 р. До нехалкидонських церков, що об'єд­нували два напрями — несторіанство й монофізитство, належать Вірменська церква (центральна резиденція глави церкви — м. Ечміадзін у Вірменії); Коптська православна церква (резиденція патріарха — монастир Георгія Побідоносця неподалік м. Каїр у Єгипті); Сирійська православна церква (офіційна резиденція глави церкви в Антак'ї (Анті­охія), фактично в м. Дамаск); Маланкарська Сирійська пра­вославна церква (резиденція в м. Коттаян у штаті Керала, Індія); Ефіопська православна церква (резиденція патріар­ха в м. Аддис-Абеба); Ассирійська церква Сходу (резиден­ція католікоса-патріарха в м. Тегеран).

Віросповідну основу православ’я складають Святе Письмо (Біблія) і святий Переказ (рішення перших 7 Вселенських соборів у 325-787 рр., праці «Отців церкви» ІІ – VІІІ століть). Основні принципи православ’я як віросповідної системи викладені у 12 членах (пунктах) Символу віри, який був прийнятий на першому і другому Вселенських соборах (325; 381).

Дата добавления: 2014-01-07