Вплив грошей на перебіг макроекономічних процесів

План розкриття теми

Тема 8. КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Після вивчення цієї теми Ви зможете:

· Пояснити сутність та необхідність виникнення кредиту;

· Пояснити, чому у суспільстві повинні існувати кредитні відносини;

· Дати характеристику принципам кредитування та різним видам кредиту;

· Зрозуміти сутність вексельних відносин.

1. Вплив грошей на перебіг макроекономічних процесів

2. Необхідність та сутність кредиту. Принципи кредитування

3. Форми, види та функції кредиту

4. Правове положення векселя в національному законодавстві України

5. Загальна характеристика банківських кредитів

6. Межі кредиту

Питання для перевірки знань

Будь-яка структурна ланка економіки, в т.ч. і грошова система реалізує свої закономірності лише як частка цілісного механізму господарської діяльності. Аналіз монетарних проблем має сенс лише тоді, коли він органічно пов'язаний із характеристикою макроекономічних процесів.

Вплив грошей на розвиток макроекономічних процесів може розглядатися під різними кутами зору, тому що кожна ланка економіки реалізує себе через грошовий компонент.

Для аналізу місця грошей в системі макроекономічних процесів треба з’ясувати принципово важливу позицію щодо макроекономічної нейтральності грошей.

Ця концепція звужує їх макроекономічне використання до дії простого інструментарію товарного обігу, який полегшує здійснення економічних процесів і зводить застосування грошей тільки до номінального виразу економічних процесів. (Її підвалини закладені в теоретичній моделі економічної рівноваги Ж.-Б. Сея.)

Концепція економічної нейтральності грошей сперта на такі теоретичні передумови:

- за суттю реальна економіка – бартерна безгрошова;

- бартерне господарство внутрішньо збалансовано.

Але ці положення, не дивлячись на те, що в історичному аспекті ринкова економіка сформувалась на підвалинах бартерної структури, не можна абсолютизувати. Рівновага в системі економічного розвитку завжди дискретна. А гроші, виражаючи номінальні параметри економіки, водночас активно впливають і на їх реальне перетворення.

Принциповим у цьому відношенні є позиція Дж. М. Кейнса з приводу того, що гроші виступають у системі макроекономічного відтворення як структурна ланка, що органічно поєднує поточну господарську діяльність з її кінцевими результатами.

Сучасні монетаристи вважають, що саме зміна грошової маси має значення для циклічного розвитку ринкового господарства. «Гроші мають значення» - головне гасло монетаристів.

Рівновага на грошову ринку виступає також як лише тенденція, що реалізує себе через постійну невідповідність між грошовою масою і попитом на її структурні агрегати. Ця незбалансованість зумовлює розвиток економічних процесів і їх динаміки

Тому концепцію нейтральності грошей можна розглядати як застереження від абсолютизації впливу грошового чинника на розвиток макроекономічних процесів.

На практиці вплив грошового чинника на розвиток макроекономічних процесів є широким і вагомим. Цей вплив розглядається по за кількома напрямками:

- на капіталізацію економічних відносин;

- на циклічність відтворювального процесу;

- на розвиток інфляційних процесів.

Економіка базується на трьох провідних чинниках виробництва – праця, капітал і земля. Праця і земля є первинними чинниками виробництва. Капітал є похідним чинником, результатом процесу виробництва.

Капітал – це накопичене багатство, що створює необхідні умови виробничого процесу з метою одержання прибутку;

Капітал за висловом А. Сміта – це запас уречевлених засобів виробництва, які є результатом минулої праці. Тому капітал являє собою вартість, яка забезпечує отримання прибутку, тобто само зростає. Але вартість само зростає, коли експлуатується робоча сила.

Капітал – це накопичена праця, яка здатна реалізувати себе через своє поєднання з живою працею. Тому у марксистській політичній економії, капітал – це виробничі відносини експлуатації найманої праці. При цьому треба враховувати не тільки використання матеріальних і людських ресурсів, а й працю, пов’язану з організацією виробництва, тобто підприємницькі здібності, які теж є продуктивними при досягненні спільного результату.

У процесі свого обігу капітал виступає у товарній, продуктивній і грошовій формах. Грошовий капітал – це вартісна форма всього дійсного капіталу. У формі грошового капіталу стираються специфічні ознаки дійсних чинників виробництва. Для нього немає значення, що він представляє в обігу – основні чи оборотні фонди, реалізовану продукцію чи товарні запаси. Його втіленням стає особливий різновид грошей – гроші, як капітал, гроші як носій самозростаючої вартості. При його характеристиці стадія виробництва виступає як проміжний етап, зміст якого притамається. Суть грошового капіталу відображає формула: Г…Г′, де Г′ =Г+ΔГ: гроші роблять гроші. (Загальна формула капіталу Г-Т-Г′).

Тобто мета та мотив функціонування грошового капіталу становить отримання ΔГ – приросту грошей порівняно з їх авансовою сумою.

Поважне уточнення у визначенні суті й функціонального призначення грошового капіталу зробив Й. Шумпетер. Капітал нерозривно пов'язаний з розвитком. Це економічний важіль, що дозволяє підприємцеві отримати ресурси для досягнення нових цілей та переорієнтації процесу продукування в новому напрямку. Грошовий капітал не бере безпосередньої участі у виробництві. Це фонд купівельної сили. Він складається с грошей та майна, що використовується у процесі продукування. Перерахована у гроші немонетарна частка майна, яку можна використати як платіжний засіб у підприємницьких цілях є теж складовою капіталу. «Ми визначаємо капітал, - писав Й. Шумпетер, - як суму грошей та інших платіжних засобів, що в будь-який момент можуть бути представлені у розпорядження підприємцеві.» Лише знаходячись у розпорядженні цієї особи, платіжні засоби здатні виконувати функцію капіталу.

Грошовий капітал втілюється у різні функціональні форми: лихварський, позичковий.

Вони пов’язані з нагромадженням кредитних ресурсів і застосовуються з метою отримання відсотка.

Лихварський капітал (Capital of usurer) – найпростіша елементарна форма грошового капіталу, який нагромаджується для надання позик в основному споживчого характеру, використовується для задоволення некомерційних і невиробничих цілей, не пов'язаний з підприємницькою діяльністю.

Лихварство як специфічний вид діяльності сформувалося завдяки реалізації функції грошей як засобу платежу та розвиткові кредитних відносин. Ці позики породжували гостру проблему їх погашення. Погашення відбувалося за рахунок обмеження рівня майбутніх споживань або посилення залежності від кредитора.

Посилюючи заборгованість суб’єктів кредитування і підриваючи цим можливість само відтворення економічної бази їхнього розвитку, лихвар тим самим підривав і базу власного розвитку. Тому лихварський капітал не міг суттєво вплинути на зміну дійсних економічних відносин та способу виробництва. Він призвів до трансформації античної та феодальної форми господарювання в капіталістичну.

Лихварський капітал продовжує існувати. Виникли спеціалізовані кредитні установи, що обслуговують його обіг: кредитні асоціації, каси взаємодопомоги, ощадні установи, кредитні спілки.

Реакцією на обмеженість і внутрішнє протиріччя лихварства стало виникнення банківської справи.

Лихвар та банкір як економічні суб’єкти ринку суттєву відрізняються між собою. Різниця полягає в тому, як використовуються нагромаджені кошти. У лихваря з грошима не відбувається метаморфози, гроші лише переходять із рук у руки. У банкіра, який використовує гроші для надання кредитів для виробничих цілей, гроші перетворюються на капітал. Банківський кредит надається лише в тому випадку, коли є впевненість, що гроші буде використано як капітал. У забезпеченні такої трансформації полягає головна функція банку. Банківський кредит спирається на нагромадження позичкового капіталу.

Позичковий капітал – одна з форм грошового капіталу, що надається його власником на тимчасове користування підприємцеві з метою отримання прибутку у вигляді відсотка.

Позичковий капітал безпосередньо не інвестується його власником у виробництво, це здійснює підприємець. В результаті відбувається роздвоєння капіталу на капітал-власність і капітал-функцію.

Власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла божникові. Ця умова регламентується в кожній країні чинним законодавством. (Умовою повернення є позичковий відсоток).

Позичковий капітал реалізує себе як товар. Об’єктом купівлі-продажу є самі гроші, але не гроші як товар, а гроші як капітал, як гроші задля отримання прибутку, гроші як вартість самозростання. І кредитор і боржник стають власниками капіталу.

Так відбувається капіталізація економічних відносин. Тобто після реалізації грошей, як капіталу, змінюється економічний статус обох.

Джерела нагромадження позичкового капіталу.

1. Грошовий капітал, що тимчасово вивільняється у процесі обігу промислового нагромадження у вигляді амортизаційних відрахувань, тимчасово вільних коштів після продажу готової продукції, накопичення протягом певного часу фонду оплати праці, частки доходу яка виплачується у вигляді податків.

2. Капітал Рантьє – тобто гроші осіб, які самі не займаються підприємницькою діяльністю, а живуть за рахунок отримання відсотка від використання капіталу, як власності.

3. Збереження населення, що перевищує їх фонд споживання.

4. Вільні кошти державного і місцевого бюджету, та інших організацій: пенсійних фондів, страхових компаній, профспілок.

Нагромадження позичкового капіталу. Фіктивний капітал.

При розгляді питання про нагромадження капіталу слід зупинитися на питанні: а якою мірою цей процес відтворює реальне нагромадження дійсного капіталу, що виступає у продуктивній і товарній формах і використовується в процесі виробничого відтворення?

Теорією і практикою доведено, що такої відповідальності, як правило не досягається. Позичковий капітал нагромаджується швидшими темпами, ніж реальний. Чинників, що визначають таке випередження, багато. Це і платні інструменти кредитної системи, і ефект мультиплікатора, і емісія та обіг облігацій або інших цінних паперів, що випускаються не для фінансування реальних інвестицій, а для покриття видатків, пов’язаних із поточним споживанням.

Сформований у такий спосіб позичковий капітал дістав у економічній теорії назву фіктивного капіталу (fictitious capital) – частка позичкового капіталу, яка не відображає реальний процес нагромадження дійсного капіталу. Тому капітал може існувати як засоби праці (виробничий), як гроші (позичковий), як цінні папери (фіктивний).

Фіктивний капітал породжує неоднозначні економічні наслідки. Таке розмежування дійсного і фіктивного капіталу має принципове не мале теоретичне, а й практичне значення.

Залежність нагромадження позичкового капіталу від економічного циклу: динаміка капіталу і рух норми позичкового відсотка відбуваються обернено до процесу циклічності.

Найпоширенішою є позиція економістів класичного напрямку теорії грошей, за якою позичковий відсоток розглядається як ціна капіталу, взятого у кредит. Ціна, яка виплачується за те, щоб одержати ресурси зараз, а не чекати нагромадження грошей.

Економісти неокласичної школи розглядають відсоток, як плату за жертву й відмову власника грошей негайно використати їх на придбання певних цінностей. Це результат більш високої оцінки поточних потреб, аніж майбутніх. Величина відсотка визначається на базі суто психологічних чинників, як різниці в ціні між теперішніми та майбутніми благами. Їх оцінюють у майбутньому нижче від теперішніх. Психологічна теорія процента (автор австрійський теоретик Бам-Баверк). Ґрунтується на тому, що для власника капіталу він має більшу граничну корисність сьогодні, ніж у майбутньому. Процент – це плата за можливе погіршення свого становища.

Також розглядав природу відсотка і Кейнс. «Як плату за розставання з ліквідністю», яка

1. прямо пропорційна «перевагам ліквідності»

2. обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу.

Позичковий відсоток являє частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у позику грошовий капітал. Його джерелом є прибуток, що його одержав підприємець. Пропорція розподілу прибутку на підприємницький доход і позичковий відсоток залежить від рівня конкуренції на позичковому ринку – попиту і пропозиції на позичковий капітал.

Величина позичкового відсотка характеризується його нормою. Але закону, який би обґрунтував принципи визначення ринкової ціни за використання грошового капіталу, немає. Вважається, що норма відсотка може коливатися від нуля до середньої норми прибутку – максимальна межа. Але й вони можуть бути перевищені.

Ринкова норма відсотку, що встановлюється на підставі попиту і пропозиції, схильна до коливань і досягає свого максимуму в період найбільшого загострення економічної кризи, тобто тоді, коли норма прибутку падає до мінімуму.

Під час кризи виникає масова гонитва за грішми як засобом платежу, і значно зростає попит на позичковий капітал.

Після кризи норма відсотка знижується; максимальною вона стає в період депресії, коли відбувається масове вивільнення з виробництва і торгівлі грошових капіталів, що пропонуються в позику. Однак у цей період попит на них стає обмеженим. Тоді ж спостерігається зростання норми прибутку.

Така динаміка дає підставу для висновку, що залежність змін норми відсотка та норми прибутку треба розглядати з урахуванням циклічних коливань економічного розвитку.

Нарешті, норма позичкового відсотка – об’єкт державного регулювання.

Дата добавления: 2014-01-07