Взаємодія психолога та клієнта

Вирішення конфліктів у психологічній практиці: психологічні консультації та групова корекційна робота

Зазвичай у разі виникнення конфлікту індивід схильний до нераціональної поведінки, яка зумовлюється значним емоційним відгуком на конфліктну ситуацію.

Практика психологічного консультування та групової корекційної роботи показує можливості зміни поведінки особистості у конфліктних ситуаціях.

Психологічне консультування - це професійна допомога пацієнтові у пошуку розв'язання проблемної ситуації. До таких проблемних ситуацій належать екзистенційні кризи, міжособистісні конфлікти, сімейні труднощі, проблеми професійного вибору.

Відмінність між психотерапією та психологічним консультуванням полягає в тому, що у разі психологічного консультування пацієнт сприймається консультантом як дієздатна особа, яка здатна нести відповідальність за розв'язання своєї проблеми. Однак сьогодні день доволі часто межа між психологічним консультуванням та психотерапією залишається недостатньо чіткою, і ці поняття часто застосовують як синоніми.

А. Анцупов та А. Шипілов визначають психологічне консультування як різновид психологічної допомоги, яка у своїй основі спирається на психологічну просвіту клієнта. У процесі консультації психолог має дати клієнтові можливість висловитися стосовно проблеми, надати підтримку, допомагає поглянути на ситуацію з іншого боку. Психологічне консультування досить широко застосовують з метою надання допомоги у разі виникнення сімейних, подружніх конфліктів, конфліктів між батьками й дітьми та інших міжособистісних конфліктів.

Автори "Психотерапевтичної енциклопедії" виділяють такі основні підходи у психологічному консультуванні:

1) проблемно-орієнтоване консультування (consulting) спрямоване на аналіз проблеми та ситуацію, зовнішні причини її виникнення;

2) особистісно-оріснтоване консультування (counseling) передбачає аналіз особистісних детермінант виникнення проблеми в людини та роботу з ними;

3) рішення-орієнтованс консультування (solution talk) спрямоване на вирішення проблеми, пошук ресурсів та варіантів ЇЇ розв'язання.

Окрему увагу у "Психотерапевтичній енциклопедії" звернено на той факт, що у разі особистісно-орієнтованого консультування консультант має утримуватися від того, щоб давати поради клієнтові та надавати організаційну допомогу щодо розв'язання проблеми.

Під час надання психологічної допомоги, зокрема щодо розв'язання різноманітних конфліктів, основне завдання психолога полягає в тому, щоб допомогти індивіду налагодити діалог із самим собою та найближчим оточенням. Такий діалог є способом усвідомлення індивідом наявних у нього проблем. Водночас такий діалог дає змогу індивіду навчитися долати проблеми. Н.В. Гришина зазначає, що такий діалог передбачає насамперед "чесну, відверту розмову людини із собою, у ході якої не придушуються протилежні, протидіючі сторони "Я" та не ігноруються внутрішні суперечності". Аналогічні принципи мають бути покладені і в основу реального чи уявного діалогу з оточенням. Але діалог людини із собою у процесі психологічної допомоги вбудовується у процес взаємодії клієнта з терапевтом.

Сьогодні існує значна кількість підходів, які стають теоретичною основою,для надання психологічної допомоги. А тому однозначно говорити про необхідність дотримуватися певного типу контакту психотерапевта з клієнтом не можна. Точніше буде говорити про діапазон можливих позицій психолога у взаємодії з клієнтом.

Можливі позиції психотерапевта щодо клієнта різняться залежно від міри директивності чи недирективності його поведінки у процесі взаємодії з клієнтом. Цей аспект взаємин у діаді "психотерапевт-пацієнт" відображає розподіл влади, а відтак - і відповідальності за хід та результати лікування. Директивну поведінку психотерапевта пов'язують із позиціями керівника, вчителя, опікуна, наставника, а недирективну поведінку позначають поняттями партнера, консультанта, експерта, помічника. Директивні форми поведінки виявляються в активній, домінантній позиції терапевта. Він повністю контролює процес психотерапії, дає клієнтові відповідні інструкції щодо поведінки, використовує елементи навіювання. Навпаки, прихильники недирективних форм взаємодії зазначають, що "керівна" позиція психотерапевта обмежує самостійність клієнтів та позбавляє їх відповідальності за події, що відбуваються у їхньому житті. Тому в сучасній практиці надання психологічної допомоги психологи надають перевагу недирективним формам взаємодії з клієнтами, що відображає вплив гуманістичної традиції в психології, закладеної К. Роджерсом.

Однак вибір тієї чи іншої позиції психолог здійснює, спираючись на власні уявлення про те, яка саме позиція буде ефективнішою з погляду реалізації психотерапевтичного процесу та досягнення запланованого результату. Загалом же психотерапевт має враховувати й індивідуальні особливості клієнта. Зокрема, тоді, коли клієнт виявляє пасивність, невпевненість, коли він слабо мотивований на вирішення проблеми, терапевту доцільно вдаватися до більш директивних форм роботи з тим, щоб поступово стимулювати власну активність клієнта і спиратися на неї. Ідеальним є варіант, коли терапевт вільно володіє різними стилями взаємодії і може, гнучко реагуючи на зміни у своєму клієнті, змінювати власну рольову поведінку.

Однією з ключових проблем у наданні психологічної допомоги щодо конфліктів є, на думку Н.В. Гришиної, питання про межі можливого впливу терапевта на клієнта, зокрема впливу на рішення, які приймає клієнт.

Конфлікт є біполярним явищем. Боротьба, протистояння двох тенденцій всередині самої людини чи у її взаєминах з оточенням спонукає до пошуку "істини", до пошуку "правильного" вирішення ситуації, пошуку "правильної" відповіді на питання, які виникли. Тому людина вертається по допомогу до психолога, сподіваючись, що той має більший життєвий та професійний досвід, атому має готові відповіді і на його питання. А іноді людина, навіть не усвідомлюючи того, розраховує на те, що психолог візьме на себе відповідальність за прийняття рішення та й за ситуацію загалом.

Проте доцільним, на нашу думку, є такий підхід до психологічного консультування: психолог може надати клієнтові необхідну психологічну інформацію, обговорити з ним альтернативні підходи до вирішення його проблеми. Однак психолог не має права радити клієнтові, як йому діяти у тих чи інших обставинах. Р. Кочюнас аргументує доцільність утримання психолога від надання порад тим положенням, що поради порушують автономність особистості, ми не маємо права вирішувати за інших. Даючи поради, консультант бере на себе відповідальність за їхні наслідки. Унаслідок цього посилюється залежність клієнта від консультанта. Варто також пам'ятати, що більшість проблем, з якими люди стикаються на своєму життєвому шляху, не мають однозначного вирішення. Приймаючи самостійне рішення, людина бере на бе відповідальність за власне життя та власне рішення, за власну долю. У такому разі людина стає більш впевненою у собі, зростає як особистість.

Рішення, яке приймає людина у складній ситуації, не може бути однозначно правильним або неправильним. Найчастіше, оцінюючи правильність чи неправильність того чи іншого рішення, ми зважаємо на те, якими будуть (або вже є) його наслідки. Однак у реальному житті передбачити усі можливі наслідки прийнятого рішення доволі складно. Завдання психолога полягає в тому, щоб націлити клієнта на самостійне, відповідальне, зважене рішення, яке сам клієнт вважає правильним. Адже людина схильна захищати і виправдовувати прийняті нею рішення. А тому, приймаючи рішення за клієнта, психолог позбавляє його необхідності аргументувати свої вчинки, а відтак - і впевненості у власній правоті. А тому завдання психолога ще й у тому, щоб клієнт вважав прийняте ним рішення своїм власним, а не нав'язаним зовні.

Отже, діяльність психолога, спрямована на врегулювання конфлікту, включає в себе медіацію, або посередницьку діяльність, та надання психологічної допомоги учасникам конфлікту з елементами психодіагностики, консультування та психотерапії.

Дата добавления: 2014-01-07