Сучасна сім'я. Соціалізуючі функції сім'ї

Сім’я – це спільнота, заснована на шлюбі подружжя (батька, матері) та їх неодружених дітей (власних та усиновлених), пов’язаних духовно, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю.

Сімейний кодекс України, прийнятий 10 січня 2002 р., визначає, що “Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я створюється на основі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства”.

Отже, сім'я - це заснована на шлюбі або кровній спорідненості мала група, члени якої пов'язані між собою спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою; нею виробляється сукупність норм, санкцій і зразків поведінки, що регламентують взаємодію між подружжям, батьками і дітьми, дітей між собою.

Сім'я - найважливіший інститут соціалізації підростаючих поколінь. Вона являє собою персональне середовище життя і розвитку дітей, підлітків, юнаків, якість якого визначається низкою параметрів конкретної сім'ї. Це наступні параметри:

- демографічний - структура сім'ї (велика, включає інших родичів, або нуклеарна, включає лише батьків і дітей; повна або неповна; однодітна, мало або багатодітна);

- соціально-культурний - освітній рівень батьків, їх участь в житті суспільства;

- соціально-економічний - майнові і характеристики занятість батьків на роботі;

- техніко-гігієнічний - умови проживання, обладнання житла, особливості способу життя.

Сучасна родина істотно відрізняється від сім'ї минулих часів не тільки іншою економічною функцією, але і - що для нас ще важливіше - корінною зміною своїх емоційно-психологічних функцій. Відносини дітей і батьків протягом останніх десятиліть змінюються, стаючи усе більш емоційно-психологічними, тобто визначаються глибиною їх прихильності один до одного, бо для все більшого числа людей саме діти стають однією з головних цінностей життя. Але це, як не парадоксально, не спрощує сімейне життя, а лише ускладнює його. На те є свої причини. Назвемо лише деякі з них.

По-перше, велика кількість сімей однодітні і складаються з двох поколінь - батьків і дітей; бабусі і дідусі, інші родичі, як правило, живуть окремо. В результаті батьки не мають можливості користуватися досвідом і повсякденною підтримкою попереднього покоління, так і застосування цього досвіду часто є проблематичним. Таким чином, зникла різноманітність, внесена в міжособистісні відносини літніми людьми, братами та сестрами, тітками, дядьками і ін.

По-друге, при збереженні традиційного поділу на «чоловічу» і «жіночу» працю перший аспект в багатьох сім’ях (крім сіл і малих міст) зведений до мінімуму. Підвищився статус жінки у зв'язку з чим стала типовою її провідна роль в сім'ї (у домашньому господарстві) і позадомашній зайнятості.

По-третє, відносини подружжя все більш визначаються ступінню і глибиною їх прихильності один до одного, різко підвищується рівень очікувань по відношенню один до одного, реалізувати які багато пар не можуть в силу традицій культури і своїх індивідуальних особливостей.

По-четверте, складнішими і проблематичнішими стали відносини дітей і батьків. Діти рано набувають високий статус в родині. Вони нерідко мають більш високий рівень освіти, можуть проводити більшу частину вільного часу поза сім'єю. Цей час діти наповнюють заняттями, прийнятими серед однолітків, і далеко не завжди піклуються про схвалення їх проведення часу батьками. Авторитет батьківського влади сьогодні часто не спрацьовує - на зміну йому повинен приходити авторитет особистості батьків.

Яку б сторону розвитку дитини ми не взяли, завжди виявиться, що вирішальну роль у його ефективності на тому чи іншому віковому етапі грає родина. Тому охарактеризуємо основні соціалізуючі функції сім´ї.

По-перше, родина забезпечує фізичний і емоційний розвиток людини. У дитинстві і в ранньому дитинстві родина відіграє визначальну роль, яка не може бути компенсована іншими інститутами соціалізації. У дитячому, молодшому шкільному та підлітковому віці її вплив залишається провідним, але перестає бути єдиним. Потім роль цієї функції зменшується.

По-друге, родина впливає на формування психологічної статі дитини. В перші роки життя це визначальний вплив, бо саме в сім'ї йде незворотний процес статевої типізації, завдяки якій дитина засвоює атрибути приписуваної їй статі: набір особистісних характеристик, особливості емоційних реакцій, різні установки, смаки, поведінкові зразки, пов'язані з маскулінністю (чоловічими властивостями) або фемінністю (жіночими властивостями). Істотну роль у цьому процесі родина продовжує грати і на наступних вікових етапах, допомагаючи або заважаючи формуванню психологічної статі підлітка, юнака.

По-третє, сім'я відіграє провідну роль у розумовому розвитку дитини (американський дослідник Блум виявив, що різниця в коефіцієнті розумового розвитку дітей, які виросли в благополучних і неблагополучних сім'ях, доходить до 20 балів), а також впливає на ставлення дітей, підлітків й юнаків до навчання і багато в чому визначає її успішність. На всіх етапах соціалізації освітній рівень сім'ї, інтереси її членів позначаються на інтелектуальному розвитку людини, на тому, які пласти культури він засвоює, на прагнення до продовження освіти і до самоосвіти.

По-четверте, родина має важливе значення в оволодінні людиною соціальними нормами, а коли йдеться про норми, що визначають виконання ним сімейних ролей, вплив сім'ї стає кардинальним. Зокрема, дослідження показують, що вибір супутника життя і характер спілкування в родині детерміновані атмосферою і взаєминами в батьківської сім'ї. Батьки, які самі пережили в дитинстві брак уваги або яким не вдалося успішно вирішити в родині свої дитячі конфлікти або проблеми, пов'язані з статевим дозріванням, як правило, не здатні встановити зі своєю дитиною тісний емоційний зв'язок.

По-п’яте, у родині формуються фундаментальні ціннісні орієнтації людини, які проявляються в соціальних і міжетнічних відносинах, а також визначають його стиль життя, сфери та рівень вимог, життєві цілі, плани і способи їх досягнення.

По-шосте, сім'я відіграє велику роль у процесі соціального розвитку людини у зв'язку з тим, що її схвалення, підтримка, байдужість або засудження позначаються на рівні домагань людини, допомагають їй чи заважають шукати виходи у складних ситуаціях, адаптуватися до нових обставин його життя, встояти у мінливих соціальних умовах. Цінності і атмосфера сім'ї визначають і те, наскільки вона стає середовищем саморозвитку і ареною самореалізації її членів, можливі аспекти і способи того й іншого.

Сучасні сім'ї досить різноманітні, і від цього залежить те, яким змістом наповнюється в них соціалізація, які її результати. Так, соціалізація у великій групі сімей має явно антисоціальний характер і її результати. За деякими даними, до 25% сімей в нашій країні взагалі не в змозі позитивно соціалізувати дітей, а до 15% - формують правопорушників.

Частина таких сімей має спадкову дегенерацію, яка проявляється не тільки в психічних захворюваннях, але і в повній емоційній тупості, що призводить до соціальної дезадаптації.

Так, у XVIII ст. в Північній Америці від шлюбу п'яниці-рибака і повії утворилася родина Джюків. До 30-м рр. XX ст.серед більш ніж двох тисяч їхніх нащадків налічувалося 55% бродяг, злодіїв, повій і недоумкуватих. Статистика таких сімей в Україні відсутня, але їх наявність та зростання їх числа – емпіричний факт. І нарешті, сьогодні поширилося прагнення збувати дітей з рук. У рідких випадках - родичам, частіше - на піклування держави, деколи дітей просто виганяють з дому, багато випадків вбивства небажаного немовля. Все це прояви дезорганізації сім'ї, що відбиває негативні процеси в суспільстві і державі.

До характеристик, що визначають особливості соціалізації в сім'ї, зараховують:

• соціально-демографічну структуру сім'ї (соціальне становище членів сім'ї, професійний статус батьків, стать, вік, кількість членів сім'ї, наявність різних поколінь);

• превалюючий психологічний клімат, емоційну настроєність сім'ї;

• тривалість і характер спілкування з дітьми;

• загальну і, зокрема, психолого-педагогічну культуру батьків;

• зв'язок сім'ї з іншими спільнотами (школою, родичами тощо);

• матеріально-побутові умови. Можна констатувати ускладнення виконання виховної функції сім'ї з таких причин:

• через відсутність у дитини досвіду взаємодії з людьми різного статусу (братами, старшими родичами);

• через утруднення в засвоєнні соціальних цінностей, нагромаджених старшими поколіннями, відносну ізоляцію від старших родичів;

• через можливу суперечливість виховних впливів внаслідок передання батьками права на виховання іншим соціальним інститутам.

Отже, в будь-якій родині людина проходить стихійну соціалізацію, характер і результати якої визначаються її об'єктивними характеристиками (складом, рівнем освіти, соціальним статусом, матеріальними умовами та ін.), ціннісними установками (просоціальними, асоціальними, антисоціальними), стилем життя і взаємин членів сім'ї.

Що ж стосується виховання в сім'ї як соціально контрольованої соціалізації, то його в змозі здійснювати відносно невеликий відсоток сімей (за різними даними, розрив дуже великий - від 20 до 60%).

Дата добавления: 2014-01-07