Сімейне виховання

Сімейне виховання – це складна система. На нього впливають спадковість і біологічне (природне) здоров'я дітей і батьків, матеріально-економічна забезпеченість, соціальний стан, уклад життя, кількість членів сім'ї, місце проживання, ставлення до дитини.

Метою сімейного виховання є формування таких рис і якостей особистості, які допоможуть гідно подолати життєві труднощі, перешкоди й негаразди.

Розвиток інтелекту і творчих здібностей, пізнавальних сил і початкового досвіду трудової діяльності, морального та естетичного формування, емоційної культури і фізичного здоров'я дітей — все це залежить від сім'ї, від батьків і все це є завданнями сімейного виховання.

Сімейне виховання є невід'ємною частиною національної системи освіти і виховання. З його допомогою в сім’ї як вічному загальнолюдському мікросередовищі життєдіяльності декількох поколінь людей починається процес соціалізації особистості, здійснюється передача дітям накопиченого людством, родом і батьками досвіду, закладаються основи громадянських, трудових і моральних принципів і норм поведінки, здійснюється підготовка дітей до самостійного сімейного життя.

Сімейне виховання (у широкому змісті слова) — це одна з найбільш давніх споконвічних форм соціалізації і виховання дітей, яка органічно об’єднує об’єктивний вплив культури, традицій, звичаїв, поглядів народу, сімейно-побутових умов і взаємодію батьків з дітьми, у процесі якої відбувається повноцінний розвиток і становлення їхньої особистості.

Під сімейним вихованням у вузькому змісті слова (виховною діяльністю батьків) нами розуміється взаємодія батьків з дітьми, яка ґрунтується на родинній інтимно-емоційній близькості, любові, турботі, повазі і захищеності дитини і сприяє створенню сприятливих умов для задоволення потреб у повноцінному розвитку і саморозвитку особистості дитини.

Сімейне виховання — своєрідний і специфічний процес. Його специфіка полягає в наступних основних характеристиках:

1) сприяння здійсненню нерозривного зв'язку поколінь, їхнього минулого, сучасного і майбутнього, морально-духовній єдності членів сім’ї як близьких людей і як представників суспільства;

2) здатність сімейного виховання на відміну від суспільного непомітно (мимоволі), але дуже дієво за допомогою унікального механізму функціонування сімейних зв'язків і інстинкту формувати в дітей людські почуття до своїх батьків, дідуся, бабусі, членів сім’ї і через них до всіх інших людей, свого народу, усього людства;

3) наявність природної теплоти любові і сердечності в сімейному спілкуванні і відносинах, що служить могутнім фундаментом для морально-емоційного виховання дітей;

4) неперевершеність сімейного виховання за своїм емоційним характером;

5) безперервність, тривалість і різноманіття виховного впливу на дітей людей різної статі і віку, професійних інтересів, життєвого досвіду і людських цінностей;

6) виконання ролі споконвічної (вихідної) ланки в процесі виховання;

7) можливість глибокого і систематичного практичного вивчення й врахування індивідуальності дитини;

8) відкритість виховного процесу в сім’ї на відміну від подібного процесу в навчальних закладах;

9) неформальність процесу виховання в сім’ї, заснованого на позитивних традиціях роду, сімейних традиціях, звичаях, звичках, вдачах, укладі життя;

10) можливість сприятливої сім’ї як виховного колективу виконувати роль організуючого "центра", що направляє на дітей усі виховні впливи, засоби і сили;

11) наявність визначеної стихійності і суб'єктивності батьків і інших членів сім’ї стосовно дітей;

12) можливість зменшення негативного впливу несприятливого середовища для виховання дитини, його повноцінного розвитку і виховання.

Суб'єктом сім’ї і сімейного виховання є особистість дитини (з моменту народження до досягнення 18-літнього віку). У системі сімейних відносин дитина не тільки почуває вплив на неї батьків і старших членів сім’ї, але, у свою чергу, також активно впливає на батьків, членів сім’ї, їхній спосіб життєдіяльності і стиль сімейного виховання. При гуманістичному стилі сімейного виховання як процесу міжособистісної взаємодії батьків і дітей (суб'єкт-суб'єктивна взаємодія) створюються необхідні умови для самостійного повноцінного розвитку дитини як суб'єкта сімейної життєдіяльності, особистості, індивідуальності.

Основними задачами сімейного виховання на сучасному етапі розвитку України як суверенної держави є виховання в дітей гуманності (поваги до людей, співчуття і чуйності, доброзичливого відношення до них, турботи про їхнє благополуччя) і духовності (прагнення до освоєння багатств вітчизняної і світової культури, до формування загальнолюдських ідеалів добра, справедливості, чуйності, чесності і порядності, до свого способу життя на основі волі, моральності, культури, краси); виховання дитини свідомим громадянином-патріотом своєї Батьківщини, чесним трудівником, гарним сім'янином. Для їхнього рішення використовуються різноманітні шляхи, засоби і форми виховання, спрямовані на освоєння дітьми визначених знань і оволодіння практичними уміннями і навичками; методи виховання як сукупність способів виховних взаємодій батьків з дітьми, що допомагають останнім розвивати свою свідомість, почуття і волю, активно стимулюють (заохочують) формування досвіду поведінка, організацію самостійної життєдіяльності, повноцінний психофізичний, моральний і духовний розвиток.

Найважливішою характеристикою сімейного виховання є його стиль, тобто типові для старших система прийомів і характер взаємодії з молодшими. Залежно від міри його «жорсткості-м'якості» стиль може бути визначений як авторитарний або демократичний з проміжними варіантами.

Авторитарний (владний) стиль характеризується прагненням старших максимально підпорядкувати своєму впливу молодших, припиняти їх ініціативу, жорстко вимагати виконання своїх вимог, повністю контролювати свою поведінку, інтереси і навіть бажання. Це досягається за допомогою невсипущого контролю за життям молодших і покарань. У ряді сімей це проявляється в нав'язливому прагненні повністю контролювати не тільки поведінку, але і внутрішній світ, думки і бажання дітей, що може вести до гострих конфліктів.

Чимало батьків і матерів, які фактично розглядають своїх дітей як віск або глину, з яких вони прагнуть «ліпити особистість». Якщо ж дитина пручається, його карають, нещадно б'ють, вибиваючи свавілля.

При такому стилі виховання взаємодія між старшими і молодшими відбувається за ініціативи старших, молодші проявляють ініціативу лише в разі необхідності отримати санкцію на якісь дії. Комунікація спрямована переважно або виключно від старших до молодшим. Такий стиль, з одного боку, дисциплінує молодших і формує в них бажані для старших установки і навички поведінки, з іншого - може викликати у них відчуження від старших, ворожість до оточуючих, протест і агресію часто разом з апатією і пасивністю.

Демократичний стиль характеризується прагненням старших встановити теплі відносини з молодшими, залучати їх до вирішення проблем, заохочувати ініціативу і самостійність.

Старші, встановлюючи правила і твердо проводячи їх у життя, не вважають себе непогрішними і пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення молодшими; в молодших цінується як слухняність, так і незалежність. Довіра до молодшим в принципі відрізняє тип контролю за ними порівняно з авторитарним стилем виховання, робить основними засобами виховання схвалення і заохочення. Зміст взаємодії визначається не тільки старшими, але і у зв'язку з інтересами і проблемами молодших, які охоче виступають його ініціаторами. Комунікація має двосторонній характер: і від старших до молодшим, і навпаки.

Такий стиль сприяє вихованню самостійності, відповідальності, активності, дружелюбності, терпимості. У реальності авторитарний і демократичний стилі виховання у чистому вигляді зустрічаються не так вже й часто. Зазвичай в сім'ях практикуються компромісні варіанти, які ближче до одного або іншого полюсу. Крім того, старші члени родини можуть реалізовувати не ідентичні один одному стилі (наприклад, батько більше авторитарний, мати демократична).

Так, є родини, в яких прагне мати не стільки «формувати» особистість дитини, дисциплінувати його, скільки допомагати його індивідуальному розвитку, домагаючись емоційної близькості, розуміння, співчуття. В той же час метою батька є

підготовка дитини до життя через тренування волі, навчання потрібним і корисним умінням (зрозуміло, за його уявленням).

Певну роль в сімейному вихованні грають матеріальні ресурси: дохід на кожного члена сім'ї, витрати на виховання, продумане харчування, наявність у молодших персональної території (окремої кімнати, «кута», «своїх» столу, шафи та ін.), відповідного гардероба, ігор та іграшок, домашньої бібліотеки, періодичних видань, спортивного інвентарю, аудіо - і відеоапаратури, комп'ютера, необхідних для задоволення різних інтересів предметів (музичних інструментів; столярних, слюсарних наборів; етюдників та ін.).

Дата добавления: 2014-01-07