Суть та будова комунікативного середовища редактора

План

ТЕМА: Комунікативне середовище роботи редактора

ЛЕКЦІЯ П’ЯТА

1. Суть та будова комунікативного середовища редактора.

2. Проблема взаємодії автора і редактора.

3. Читач у системі редакторсько-видавничої діяльності.

Комунікативне середовище редактора формується у взаємодії з автором (джерелом інформації) і читачем (сприймачем інформації). Ланцюг проходження інформації від автора до читача виглядає так: Автор– Задум – Твір – Текст – Твір 2 – Задум автора – Сприймач. Ефективна робота редактора дозволяє з цього ряду утворити коло адекватного розуміння сприймачем авторського задуму. Розглянемо основні константи запропонованого ряду:

Автор – це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Задум – це уявлення про те, що має бути написано в творі, для чого він буде писатися і як все краще назвати, задум – це уявлення про тему, ідею твору та заголовок.

Твір – змістово-смислова єдність компонентів, що відображає реальну або віртуальну дійсність.

Текст – графічно-знакова фіксація твору.

Задум автора – це відтворений сприймачем задум автора, тобто уявлення читача про тему, ідею твору, а також – оцінка змісту твору, окремих фактів твору чи самого автора.

Сприймач – особа, яка сприймає твір і формує уявлення про події і факти, дає їм логічну або емоційну оцінку, формує ставлення до автора твору. Сприймання буває активне і пасивне. Активне – читач усвідомлює зміст і смисл твору і виражає його у думці або дії. Пасивна – читач не встановлює ні змісту, ні смислу твору.

На основі тексту читач відкриває твір. Сприйманню твору сприяють:

- загальний рівень знань;

- система критеріїв оцінки соціального буття, принципи, морально-етичні цінності, культура і т.д.;

- фізіологічна і психологічна готовність до сприймання;

- соціальний досвід та система асоціацій.

Соціальний досвід – знання, уміння і навички, отримані в процесі життя людини в суспільстві.

Асоціації – зв’язки, які встановлюються між тим об’єктом, що сприймається, та тим, що відомий раніше.

Завдання редактора так організувати зміст твору, його тематичну структуру, щоб смисли цього твору стали доступними читачеві, щоб сприймач міг адекватно відтворити тему та ідею цього твору.

2. Проблема взаємодії автора і редактора

Проблема взаємодії автора і редактора завжди залишається гострою. Межі редакторського втручання в авторський текст визначити раз і назавжди для всіх випадків неможливо.

Редактор має право робити правки, якщо це не збіднює змісту. Коли ж правка зачіпає важливі питання змісту, то редакція має її здійснювати тільки за згоди автора. Найменше втручання редактора в авторський текст має бути обґрунтованим. Досвідчені редактори вважають, що найскладніше при редагуванні – внести зміну до тексту так, щоб вона не виглядала чужою. Кожне зауваження редактора повинно не тільки фіксувати недоліки тексту, але й містити конкретні рекомендації.

Редактор не має права нав’язувати авторові свої думки, примушувати його говорити так, як це сказав би він, редактор. Не можна підміняти мову й стиль автора мовою й стилем редактора, навпаки, необхідно спряти виявленню авторського «Я».

Виправляючи текст, некваліфікований редактор нехтує особливостями авторського стилю, нав’язуючи чужий спосіб мислення, а це знижує вимогливість, спричиняє зневіру у власних силах того, кого так правлять. Уміння редактора викликати в автора бажання самому попрацювати й удосконалити твір – одна з важливих рис редактора-професіонала.

Спільна робота автора і редактора над текстом – той ідеальний випадок, який далеко не завжди здійснюється на практиці. Наприклад, в друкованих ЗМІ найжорсткіші для матеріалу правки відбуваються перед виходом номера (враховуються обсяг публікації, жанрові вимоги, умови верстування). Тим більша відповідальність лягає на редактора, тим з більшою вдячністю називають журналісти імена тих, хто допоміг їм підготувати текст до публікації, хто не поспішає написати понад авторськими рядками свій текст, а осмислює авторську логіку, бачить риси авторського стилю.

Етичні засади редакторської діяльності, основу яких складають набуті в результаті життєвого та професійного досвіду певні моральні принципи, є надто важливою складовою професіограми сучасного редактора. Освоюючи методику редагування, редактор-початківець має пам’ятати про деякі правила з видавничої етики, які вироблялися на основі досвіду багатьох попередників у площині стосунків «редактор-автор». Виділимо найголовніші.

1. Протягом усього періоду роботи з автором над підготовкою до друку й випуском його твору зберігати у взаємостосунках дух толерантності й поваги. Треба пам’ятати три принципові позиції: а) видавництво не може існувати без автора; б) автор є головною фігурою у видавництві в період проходження його оригіналу на будь-якому етапі редакційно-видавничого процесу; в) редактор та автор мають бути по один бік у питаннях удосконалення майбутнього видання, кращого сприйняття його читачем.

Щоб глибше зрозуміти твір, автора, редакторові доцільно ставити сбе на його місце: зрозуміти логіку авторської думки, його точку зору на тему, його мотивацію, обсяг зробленого.

2. Редакторові слід уникати категоричності суджень і менторського тону при оцінці авторського твору загалом і при обґрунтування необхідності виправлень зокрема.

Текст, народжений у муках творчості, не раз і не два переораний, перелопачений власними виправленнями, мало не завчений напам’ять стає для такого автора настільки дорогим і близьким, що будь-яка необдумано й необґрунтовано кинута сторонньою людиною критична думка сприймається ним особливо ранимо.

Ця рекомендація сповна стосується й іншої категорії авторів, яких видавці зазвичай намагаються уникати, – графоманів, самовпевнених компіляторів, просто безнадійних мрійників письменницької слави, які в авторському цеху опинилися випадково. Інтелігентна поведінка редактора в таких випадках допоможе уникнути конфліктних ситуацій, ствердить його як професіонала своєї справи.

3. Будь-які виправлення, внесені під час редагування, обов’язково слід погоджувати з автором.

У процесі роботи над оригіналом такі виправлення вноситимуться на різних етапах: після завершення редагування загалом перед відправкою авторського оригіналу на верстку, після першої верстки, перед підписанням до друку завершальної верстки. І щоразу автор має бути ознайомлений з характером унесених правок.

4. Уникати виправлень смакового характеру.

Здебільшого ця рекомендація стосується мовностилістичних виправлень. Дбаючи про зрозумілість і доступність сприймання тексту, варто, однак, зважати на особливості мови й стилю самого автора, його синтаксичні конструкції. Коли правописні вимоги дозволяють варіативність слів чи фраз, слід залишати все ж лексичний ряд автора, а не той, який подобається редакторові.

Дата добавления: 2014-01-07