Регулювання, планування та прогнозування діяльності підприємств

План

1. Економічні функції держави
2. Фінансова та кредитна політика держави
3. Система оподаткування суб’єктів господарювання
4. Макроекономічне планування.
5. Стратегія розвитку підприємства та бізнес планування.
6. Тактичне й оперативне планування.

1. Будь-яка держава виконує ряд функцій, з яких основною є функція регулювання економіки, тобто ступінь втручань держави, формування стратегії і тактики розвитку народного господарства.

Метою державного регулювання економіки є досягнення найбільш стабільно-поступального економічного, наукового, соціального і культурного розвитку країни. Таке регулювання здійснюється, як економічними так і адміністративними методами.

Основні економічні функції держави:

1) забезпечення сприятливої правової бази та суспільної атмосфери

2) визначення глобальної стратегії розвитку країни, індикативне макроекономічне планування

3) узгодження і стимулювання пріоритетних напрямків інноваційних процесів та інвестиційної діяльності

4) перерозподіл ресурсів, стабілізація економіки та соціальний захист населення

5) моніторинг та регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природного середовища.

2. Основним елементом сучасного ринкового господарства є фінансова та кредитна політика держави, яка має забезпечувати регулювання стану ринкового середовища, нормальний перебіг економіки і соціальних процесів, повне задоволення суспільних потреб по фінансових ресурсах.

Це реалізується через бюджетне планування (державний бюджет і національні цільові фонди).

Державний бюджет--це затверджений у законодавчому порядку розпис доходів і видатків держави на один рік.

Сукупність визначених у бюджеті доходів разом з коштами відповідних цільових фондів (пенсійний, соціального страхування) характеризує консолідований (об’єднаний) розмір фінансових ресурсів, який має держава і може витратити на відповідні потреби. Основним джерелом формування державного бюджету є:

1 надходження від оподаткування юридичних і фізичних осіб

2 надходження від зовнішньо--економічної діяльності

3 надходження від приватизації

4 акумульовані доходи (відрахування на геологорозвідувальні роботи, централізація певної частини амортизаційних відрахувань, продажу військового майна та інші неоподатковані доходи).

Напрямки використання ресурсів (видатків):

n фінансування народного господарства

n наукових і соціально--культурних установ

n оборони

n соціального захисту населення

n утримання владних структур

n трансфертні платежі (субсидії та інші)

n створення резервів кабміну тощо.

Для нормального перебігу ринкових взаємовідносин можливий за активнодіючої грошово--кредитної системи, яка має забезпечувати ефективне управління грошовим обігом та кредитом.

Грошово-кредитна політика полягає у зміні пропозиції грошей з мстою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цій. Грошово-кредитна політика викликає збільшення пропозиції грошей під час економічного споду для заохочення витрат, а за умов інфляції, навпаки, обмежу: пропозицію грошей, стримуючи витрати. В практичній діяльності грошово-кредитна політика може спрямовуватися або на стимулювання грошової емісії та кредиту (кредитна експансія), або на їх стримування та обмеження (кредитна рестрикція). В умовах спаду виробництва та зайнятості проводиться політики кредитної експансії, що має на меті пожвавлення економічної кон'юнктури. В умовах економічного підйому з метою попереджені н перевиробництва застосовують політику кредитної рестрикції.

Через регулювання обсягів та грошової емісії кредитних операцій, держава впливає на економічну кон'юнктуру.

Грошова підсистема--це встановлена державою форма організації грошового обігу:

А) кредитна -- відображає сукупність кредитних відносин та інститутів, які організують фінансування цих відносин.

Кредитними називають ті відносини, що складаються з приводу мобілізації тимчасово--вільних грошових коштів підприємств, бюджету та населення.

Кредит характеризує відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій або товарній формі або повернення в певний строк зі сплатою відсотка за користування.

Існують три основні форми кредиту:

А) державний

Б) банківський

В) комерційний

Державний кредит – це особлива кредитна форма, коли позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади, а сам кредит набирає вигляду цінних паперів, які реалізуються в основному фінансово-кредитними установами – облігації, казначейські зобов’язання, сертифікати банку. Державний кредит, як правило, використовується для покриття частки державних видатків, особливо, якщо державний бюджет є дефіцитним. Найбільш поширеною формою кредиту є банківський кредит, який видається фізичним, юридичним особам і державам. Більшість таких позичок мають забезпечення, тобто видаються під заставу (рухоме і не рухоме майно).

Комерційний кредит надається у товарній формі продавцям, покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари і оформлюються векселем.

3. Податкова система – це сукупність податків, що стягуються в державі, методи їх розрахунку і їх стягнення, а також сукупність відповідних державних органів, які практично здійснюють цю діяльність. Податки (у найзагальнішому тлумаченні) - це обов'язкові платежі, встановлені державою для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів держави. Зібрані податки формують дохідну частину державного та місцевих бюджетів, а деякі з них можуть бути безпосередньо спрямовані до державних цільових фондів. Кошти, стягнуті із суб'єктів господарювання та фізичних осіб у вигляді податків або інших, подібних за суттю, платежів, спрямовуються на утримання органів державної влади, фінансування бюджетних галузей (охорони здоров'я, освіти, культури тощо), утримання автомобільних шляхів та інших благ загального користування, соціальний захист населення тощо. Згідно з Податковим кодексом в Україні існує низка податків, зборів та обов’язкових платежів.

Класифікація податків:

- За формою оподаткування:

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об’єкта оподаткування.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

- За економічним змістом:

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств.

Податок на споживання сплачується не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків споживання, які сплачуються тільки один раз – при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

- Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки:

Загальнодержавні податки встановлюються щодо рухомого і нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз – при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади і управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків: 1) у вигляді надбавок до загальнодержавних податків; 2) введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади; 3) можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

- За способом стягнення:

Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні – між платниками.

Окладні податки передбачають установлені спочатку ставок, а відтак і розміру податків для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі включають 4 групи:

а) прямі податки:

- податки на прибуток підприємств;

- податок з доходів фізичних осіб;

- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

- податок на нерухомість;

- податок на землю;

- податок на промисел;

б) непрямі податки:

- податок на додану вартість;

- акцизний збір;

- мито;

в) платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі:

- збір за спеціальне використання природних ресурсів;

- рентні платежі;

- державне мито.

г) єдиний соціальний внесок до цільових фондів:

- збір на обов’язкове соціальне страхування;

- збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

- збір на страхування на випадок безробіття;

д) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства тощо.

4. Головний зміст макроекономічного планування, що має суто індикативний характер, полягає в розробці й науковому обгрунтуванні цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропозицій та структур соціально-економічного розвитку країни на певний перспективний період.

Основні принципи індикативного макроекономічного планування такі:

- поєднання аналітичних і прогнозних методів для вивчення соціально-економічних процесів, визначення конкретних об’єктів державного впливу та вибору способів цього впливу.

- інформування суб’єктів ринкових відносин про перспективне та прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення їхньої відповідної орієнтації та вибору власних господарських рішень;

- застосування переважно непрямих регуляторів і нормативів, обов’язкових для всіх суб’єктів ринкових відносин;

- реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси та відповідні групи суб’єктів господарювання переважно через кошти державного бюджету.

Індикативні, перспективні плани бажано складати на підставі довгострокових науково –технічних та соціально-економічних прогнозів. В індикативному плані - прогнозі особливе місце мають зайняти програми, зміст та підходи до реалізації котрих докорінно відрізняються від таких документів, що розроблялися раніше. Основні принципи їхнього формування полягають у такому:

1) програми розробляються для кожної адміністративно-економічної одиниці, їх зорієнтовано на вирішення не глобальних, а конкретних територіальних завдань;

2) кожна програма є складовою частиною народногосподарського плану відповідного регіону;

3) виконання програми має спиратись на визначені в плані фінансові, матеріальні й трудові ресурси;

4) кількість програм і обсяг реалізованих ними завдань встановлюються, виходячи з наявних реальних ресурсів.

5. Постійні зміни ринкового середовища зумовлюють необхідність застосування стратегічного підходу до системи господарювання.

Стратегія – це генеральна комплексна програма дій яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення. За своїм змістом стратегія є: довгостроковим, плановим документальним результатом стратегічного планування.

Відповідно до зміни умов підприємство обирає одну з таких базових стратегій:

Стратегія зростання – намір підприємства збільшувати обсяг продажу, прибутку капіталовкладень, тощо;

Стратегія стабілізації – у разі діяльності підприємства при відчутній нестабільності обсягу продажу та прибутку;

Стратегія виживання – оборонна стратегія, що застосовується за слабкої кризи підприємства.

Залежно від тривалості планового періоду, планування поділяється на перспективне і поточне. Перспективне охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове планування. Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць).

Бізнес план підприємства – це письмовий документ, в якому викладено суть, напрями і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризувати ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ними.

Він є дозвільною підставою для здійснення підприємницької діяльності необхідною передумовою залучення інвестицій для розробки і реалізації підприємницької ідеї, розробка бізнес плану передбачає послідовне здійснення таких дій:

1. Вибір продукції (послуг) для ринку;

2. Дослідження ринкового середовища для майбутнього бізнесу;

3. Вибір дій та обгрунтування місця для розміщення фірми, яка створюється;

4. Прогнозування можливих обсягів продажу продукції;

5. Визначення виробничих параметрів майбутньому бізнесу;

6. Розробка цінової та збутової політики;

7. Обгрунтування вибору організаційних параметрів фірми;

8. Опис потенціальних ризиків і ідей для їх оптимізації;

9. Оцінка фінансових параметрів бізнесу;

10. Узагальнення висновків з основних положень бізнес плану.

6. Складання середньо- та короткострокових планів належить до тактичного планування діяльності будь–якого підприємства. Воно істотно відрізняється від стратегії: 1) часовий – що віддаленіші наслідки має план, то важче від нього відмовитись. 2) за охопленням сфери впливу – тактичне має вузьке спрямування. 3) сутністю-змістовий – мають чітко визначити всю сукупність конкретних практичних засобів, необхідних для здійснення намічених цілей.

Характеристика тактичних планів передбачає також виокремлення за певними ознаками показників:

- За економічним змістом показники поділяються на: натуральні (необхідні для матеріально-речового виразу та обгрунтування плану) та вартісні (використовуються для характеристики загальних обсягів виробництва, темпів його розвитку, тощо)

- За економічним призначенням показники поділяються на: кількісні – характеризують абсолютні обсяги виробництва та ресурсів, що споживаються; та якісні – показують ефективність використання виробничих ресурсів і всього процесу виробництва.

Розрізняють також абсолютні – характеризують те чи інше явище абсолютно, без порівняння з іншими показниками; й відносні – дають змогу здійснити таке порівняння.

Типова структура тактичних планів підприємства:

1. Маркетингова діяльність – плани маркетингу для основних виробів і загальних планів для всієї продукції підприємства.

2. Виробнича діяльність – випуск продукції в натурі і за вартістю обґрунтування виробничої програми підприємства.

3. Науково-дослідні, конструкторсько-технологічні та експерементальні роботи (нові технології виробництва).

4. Праця, кадри, соціальний розвиток колективу (персонал, фонд зарплати, продуктивність, умови праці та побуту).

5. Капітальні вкладення та капітальне будівництво (інвестиції, будівельно-монтажні роботи, уведення в дію нових фондів).

6. Матеріально-технічне забезпечення;

7. Організація виробництва, праці та управління;

8. Природоохоронна діяльність;

9. Зовнішньоекономічна діяльність;

10. Витрати, прибуток, рентабельність;

11. Фінансова діяльність.

Оперативне планування є з одного боку завершальна ланка в системі планування, а з іншого – засобом виконання довго-, середньо- і короткострокових планів.

Оперативне планування поєднує 2 напрямки роботи:

1) у рамках якого розробляються оперативні плани та графіки виготовлення й випуску продукції, називають календарним плануванням;

2) напрямок включає роботи, що необхідні для безперервного оперативного обліку, контролю та регулювання виконання оперативних планів і ходи виробництва. Цей напрямок дістав назву диспетчеризації.

У практиці господарювання розрізняють 3 основні системи оперативного планування: подетальну, комплектну та на замовлення.

Подетальна система за планово-облікову одиницю бере деталь певного найменування. Найпоширенішими різновидами подетальної системи є:

- складська система, коли рівень завантаження та рівномірність випуску продукції визначається через наявність складських запасів певних розмірів.

- Система планування за нормами технологічних засобів, яка передбачає встановлення постійної насиченості всіх стадій виробничого процесу необхідним запасом напівфабрикатів і суворе дотримання розрахункового рівня цих запасів.

- Система планування за строками подачі в основу якої покладаються встановлені строки запуску та випуску партій деталей з урахуванням технічних запасів і строків міжцехових подач.

- Система планування за тактом потоку базується на синхронізації діяльності всіх виробничих підрозділів і встановленні єдиного такту випуску готової продукції.

Комплектна система – за планово-облікову одиницю беруть об’єднаний за певними ознаками комплект деталей:

- комплектно-вузлова підсистема за планового обліку одиницю бере вузловий комплект, до якого входять деталі одного складного вузла.

- Комплектно-групова підсистема може застосовуватися тоді коли виготовляються деталі, що обробляються за такою самою технологією, мають таку саму періодичність запуску-випуску.

- Машинокомплектна підсистема є найпростішою, тому що її планово-обліковою одиницею є машинокомплект деталей, що їх виробляє той або той цех для певного виробу.

Система оперативного планування на замовлення характеризується встановленням конкретних строків запуску-випуску виробів за кожним замовленням. Замовленням і є планово-обліковою одиницею для підприємства вцілому.

Розробку та реалізацією оперативного плану здійснює диспетчерська служба (виробничо-диспетчерський відділ підприємства).

Дата добавления: 2014-01-07