Історія виникнення технологічного підходу

Незадоволення багатьох країн результатами системи шкільної освіти сьогодні призвело до необхідності її реформування. Для цього необхідно було розробити стратегічний напрям розвитку освіти. Вирішенням цієї важливої проблеми, визначення пріорітетів освіти та її реформування, занепокоєне практично все світове суспільство. Від школи очікують виховання дитини, яка вміє самостійно вчитись, формувати мету та шляхи досягнення, гнучко адаптується у мінливих життєвих ситуаціях, генерує нові ідеї.

Таким чином, головний стратегічний напрям розвитку світової системи освіти знаходиться в площині вирішення проблем розвитку особистості учня та вчителя. Вчитель найчастіше виступає в ролі організатора усіх видів діяльності тому вчителю потрібно надати методологію вибору та механізм реалізації відібраного вченими змісту освіти в реальному навчальному процесі як з урахуванням інтересів та здібностей учнів, так і його особистої творчої індивідуальності. Прагнення оптимізувати навчально - виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення вже відоми педагогічних технологій.

Термін,,педагогічна технологія” з’явився порівняно недавно. Вперше його застосував Джеймс Саллі у 1886 році.

Думки про технологізацію освіти висловлював ще Я.А.Коменський 400 років тому. Він порівнював школу з,, живою типографією ’’, яка,, друкує ’’людей. Я.А.Коменський вважав, що вчитель у педагогічному процесі користується тими засобами для виховання й освіти дітей, що й типографські працівники, створюючи книгу. Технологія, за переконанням Я.А.Коменського повинна гарантувати позитивний результат навчання. Для цього слід чітко окреслити цілі, вміло вибрати засоби навчання.

Елементи технологічного підходу висвітлено в працях більшості видатних іноземних та вітчизняних педагогів, таких як А.Дістерверг, Й.Г.Песталоцці, Л.М.Толстой, А.С. Макаренко, В.О.Сухомлинський.

Так приміром Йоганн-Генріх Песталоцці вважав актуальним завданням педагогіки створення,, механізму освіти ”, що дасть змогу кожному добре підготовленому педагогу виховати будь-яку дитину.

На відміну від педагогічної технології як інструменту впливу на дитину ґрунтуються традиції,,вільного виховання ’’ започатковані Львом Толстим та Констянтином Вентцелем. Вони заперечували можливість,,технологізувати’’ навчальний процес, пропогували ідею створення особливого дитячого світу,,, пробудження душі дитини’’, тобто прагнення зберегти в людині оригінальність і яскравість дитинства. Успішність чи не успішність роботи навчального закладу оцінювали беручи до уваги творчу спрямованість особистості педагога, на створення ним клімату у процесі навчання й виховання.

У колишньому Радянському Союзі педагогічні технології використовувались як засіб формування комуністичного світогляду і поведінки. У 20-х роках ХХ ст. була створена педологія – комплексна наука про дитину. Саме у наукових працях із педології, вперше згадано термін,, педагогічна технологія’’. Тоді розповсюджувалося і поняття,, педагогічна техніка’’- сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. Елементами педагогічної технології вважали також уміння оперувати навчальними і лабораторними обладнаннями, використовувати наочні посібники. Представники цього підходу (М.Басов, В.Бехтерев, О.Ухтомський, С.Шацький та ін.) намагалися вивчити побутові, природні, соціальні й культурні чинники середовища, які зумовлювали розвиток дитини. З цією метою вони використовували тести, анкети, інтерв’ю, експерименти.

Розвиток педагогічної технології у світовому освітньому просторі умовно поділяють на етапи, кожен з яких характеризується перевагою тієї чи іншої тенденції.

1. Перший етап (1920-1960рр.) характеризувався спробою підвищення ефективності викладання шляхом підняття інформаційного рівня навчання за допомогою засобів масової комунікації.

2. Другий етап(1960-1970рр.) характеризувався перенесенням акценту на процес навчання, що пов’язано з розвитком програмованого навчання, яке вимагало суворого врахування вікових та індивідуальних відмінностей учнів. Якщо до 1960 року навчальні посібники були призначені для навчання групи учнів, то з 1960 року навчальну програму було поділено на порції, до яких було розроблено інструкції, дібрано дидактичний матеріал, авдіовізуальні та інші засоби навчання. Ці порції дістали назву,,модулів’’,,,одиниць навчання’’,,, навчальних пакеті в’’.

3. Третій етап (80-ті роки ХХ – початок ХХІ ст.) На цей період припало створення і розвиток мережі комп’ютерних лабораторій, дисплейних класів.

Дата добавления: 2014-01-07