В. Симоненко

Більше тебе не буде

Очі твої ­ одні.

Ти знаєш про це чи ні?

Ти знаєш, що ти людина?

Т.Шевченко

Нащо живем? Чого бажаєм?

Чи для добра? Чи то для зла?

Нащо нас мати привела?

Джон Донн

Людина ­ не острів, а частина материка.

План.

Тема 2. Неповторність та особливості кожної людини, методика її усвідомлення.

1.Людина як особистість, як складно-організована, моральна і самоцінна істота.

а). Неповторність кожної людини.

б). Цінність життя і здоров'я.

2.Формування уявлень про організм людини, як про цілісну систему:

- Які якості притаманні новоєвропейській людині ХХ ст.?

- Чи згодні ви з думкою В.Гюго: "Наше життя ­ подорожування; ідея ­ дороговказ. Немає дороговказу, і все зупиняється. Мету втрачено, і сил як не було"?

Література для студентів

(основна)

1.Особа і суспільств: підручник для 10 кл./ Р.А.Арцишевський, С.О.Бондарчук, В.І.Бортников та ін. ­ Київ; Ірпінь: ВТФ "Перун", 1997. ­ 352 с.

2.Світ сучасної людини / В.М.Поздняков (керівник авторського колективу), Л.В.Долинська, З.М.Кононова, В.І.Онопрієнко та ін. ­ К.: "Магістр-S", 1996. ­ 404с.

3.Будна Н.О., Головко З.Л. "Я і Україна". Зошит з громадянської освіти. 3 клас. - Тернопіль: навчальна книга - Богдан, 2004. - 48с.

4.Будна Н.О., Головко З.Л. "Я і Україна" зошит з громадянської освіти. 4 клас. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2005. - 64с.

(додаткова)

5.Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. - 2006. - №2. - Вкладка

6.Закон України про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про освіту". - Київ: Генеза, 1996. - 36с.

7.Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Початкова школа. - №3. - 2004. - С.1-9.

8.Сімейно-побутова культура та домашня економіка: навчальний посібник / За ред. Т.Б.Гриценко, Т.Д.Іщенко, Т.Ф.Мельничук. - К.: Вища освіта, 2004. - 480с.

Один у одного питаєм,

А не дознавшись, умираєм,

І покидаємо діла…

Усмішка твоя ­ єдина,

Мука твоя ­ єдина,

Завтра на цій Землі…

1.Ви ­ громадяни України, громадяни Землі, мешканці Всесвіту на порозі третього тисячоліття підійшли до межі, за якою відкривається новий, ніким не звіданий шлях у сфері гуманного духу і розуму ­ ноосфера.

Еволюція природи, людини, суспільства і цивілізацій спрямовуватиметься розумом не "гомотехнократуса", а гуманної людини, людини-творця.

Сучасна дійсність свідчить, що майбутнє світу залежить від можливостей інтелекту гуманних громадян Землі, їх єдності, сили волі. Тобі і твоєму народу належить бути учасником діалогу між минулим, сучасним і майбутнім.

З давніх-давен філософи, досліджуючи найзагальніші закономірності взаємодії природи, людини, суспільства, цивілізації і космосу, прагнуть відповісти на запитання, які хвилювали людство.

Філософія розкриває природу свідомості, закономірності форм мислення, обґрунтовує способи і методи пізнання людиною самої себе, довкілля, Всесвіту, визначаючи шлях до пізнання істини. Спираючись на загальнолюдські цінності, що існують у суспільстві, й на уявлення людей про життя, вона допомагає орієнтуватися у сфері ідей і духовних потреб, сприяє формуванню світогляду особистості. Загалом усі разом узяті філософські школи дають лише уявлення про ті чи інші історичні епохи, культурну спадщину різних країн, їхній рівень освіти, наукових знань і проблем, мрії, сподівання тощо.

Кожна людина є від'ємною частиною якогось суспільства. Вона народжується, виховується, діє серед людей. Суспільством, у якому вона живе, визначаються її особистісні якості. Належно до суспільства, взаємовідносинами з іншими людьми опосередковується її ставлення до навколишнього природного середовища, до минулого і майбутнього. Тільки в суспільстві людина може реалізувати себе, розвинути і розкрити свої задатки і здібності, визначити сенс і мету свого життя. Тому не випадково ще Аристотель підкреслював, що "людина є істотою суспільною більшою мірою, ніж бджоли і всілякі стадні тварини". Але ще важливіше те, що вона не тільки є суспільною істотою, а й здатна усвідомлювати це. І на основі такого усвідомлення, на основі певного розуміння суспільства, своєї належності до нього і свого місця в ньому вона самовизначається як соціальна істота і займає певну соціальну позицію, сформованість якої є свідченням її соціальної (громадянської, політичної, моральної тощо) зрілості.

Пошуки людиною свого місця в світі, осмислення власного "Я", прагнення поліпшити, удосконалити себе і світ ­ споконвічна проблема кожної людини. Шлях до самопізнання, самовдосконалення, світорозуміння, самовизначення кожна людина знаходить самостійно, спираючись на історичну спадщину людства.

Самостійно доведеться це робити кожному з вас. Кожному з вас важливо осмислити себе як частину своєї держави, свого народу з тисячолітньою історією. На ваших очах відроджується багатовікова мрія українського нарду ­ вільна Україна, незалежна держава. Саме вам випало пережити труднощі, нестатки, мужньо, з розумінням і людською гідністю долати доленосні випробування в становленні своєї держави.

Коли ми знайомимося з людиною, завжди звертаємо увагу на її зовнішній вигляд: яке у неї обличчя, який голос, мова, як зодягнена. Наше перше враження ­ поверхове. Як сказав Аміназіно: "Ми ніколи не матимемо другого шансу створити перше враження". Зовнішній вигляд людини ­ це тільки знайомство з її "Я". Спілкуючись з людиною далі, ми глибше пізнаємо її внутрішній світ, з'ясовуємо, яка вона: добра чи зла, щира чи лукава, милосердна чи жорстока. Тобто пізнаємо її справжнє "Я". Справжнє "Я" людини повніше розкривається в різних життєвих ситуаціях. Щоб не помилятися в людях, треба навчитися розрізняти чесноти і недоліки особистості.

Запам'ятай! Знання без застосування їх у практичному житті­ марні. Зусилля людини над розвитком своїх чеснот, боротьба з недоліками ­ це робота над своїм справжнім "Я".

Розгляньте схему виявів людського "Я". Поясніть їх суть.

Біологічне значення "Я" Суспільне значення

Індивідуальне значення

Ми говоримо про неповторність кожної людини. Що означає слово людина? Тлумачний словник визначає це поняття так: ЛЮДИНА ­ жива істота, яка наділена даром мислення і мовлення, здібністю створювати знаряддя і користуватися ним у процесі суспільної праці.

Що ж є найголовнішою цінністю кожної людини? Недаремно писав поет, що в житті найголовніше, мабуть, саме життя.

У загальній Декларації прав людини першим назване право на життя. У статті 3 Конституції України записано, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Але так вважали не завжди. Давно колись існувала держава Спарта, яка славилася своїми нездоланними воїнами: сильними, здоровими, витривалими. У цій державі оглядали кожного новонародженого хлопчика й вирішували його долю: якщо він міцний, здоровий ­ нехай живе. А коли дитя народилось слабким, хворим ­ кидали його зі скелі. Якби вас попросили намалювати життя, які б фарби ви обрали? (можна запитати дітей).

Яка це радість ­ жити!

Творити чудеса!

Сміятись і радіти,

Як вранішня роса!

В чому полягає цінність, радість життя? Напевно полягає у самому усвідомленні того, що ти дихаєш, смієшся, можеш побачити сонце, торкнутися ніжної пелюстки троянди, почути пісню жайворонка ­ радість від того, що ти існуєш.

Тетяна Ктитарева з 25 років прикута до інвалідної коляски, але ніякою мірою не вважає себе неповноцінною, хоча захворювання у неї серйозне ­ занепад м'язів. На жаль, воно невиліковне. Людині важко іноді утримувати олівець в руках, не говорячи про те, щоб створити художній витвір. Але Тетяна Іванівна впевнена: у творчості важлива не тільки мускулатура. Головне ­ пропустити все через серце, вкласти душу. Єдина в Україні професійна художниця лакової мініатюри відкрила школу, у якій щедро ділиться своєю майстерністю.

Дмитро Дидоренко ­ харківський художник. До 1991 року написав 700 картин, а потім сталося лихо. Під час пошукової експедиції, яка займалася перезахороненням солдатів, що загинули у роки Великої Вітчизняної війни, розірвалася німецька міна. Дмитро втратив зір. Але вже через декілька місяців повернувся до творчості. "Мистецтво для мене ­ не просто заняття чи захоплення, це все моє життя", ­ говорить художник. Його роботи знаходяться в колекціях харківського і Донецького художніх музеїв. Його картини були виставлені в Києві, Балтиморі, Москві, Осаці, Бостоні та Нью-Йорку. Життя створюють мудрі люди, які окрилені вірою. (До самостійної роботи підготувати розповіді, знайти повідомлення ще про таких видатних людей України, написати прислів'я про життя, намалювати на ватмані квітку життя і на пелюстках записати, у чому радість, цінність, сенс саме вашого життя).

- Живи не минулим, а прийдешнім.

- Живи не тужи: нема в тебе межі.

- Жити ­ значить творити.

2.Як відомо, сучасна людина, або, як її ще називають, Homo sapiens (людина розумна) багатьма своїми характеристиками відрізняється від представників тваринного світу. Це і мова, і прямоходіння, і виготовлення знарядь праці, і свідоме регулювання взаємовідносин із подібними до себе тощо. Саме ця відмінність, вочевидь, і змусила колись поставити людину над усіма живими істотами. Проте вже в античному світі почали виникати ідеї про природне походження людини та її близькість до тварин. Так, наприклад, давньогрецький філософ Анаксимандр, який народився ще в VІІ ст. до н.е., вважав, що люди, як і інші живі істоти, зародилися спочатку в воді, а вже потім почали заселяти і землю. Подібних поглядів дотримувався і такий славнозвісний філософ давнього світу, як Демокріт, який жив у V ­ на початку ІV ст. до н.е. На його думку, люди жили спочатку подібно до тварин, користуючись тим, що давала їм природа. Але зростаючі потреби змусили їх виготовляти різні речі та вдосконалюватися самим.

Відтоді багато інших мислителів поверталися до версії про природне походження людини, розвивали її далі. Але минуло понад 2 тис. років, перш ніж наука спробувала довести походження людини від тваринних предків. Такі вчені, як К.Лінней, Ж.-Б.Ламарк, а Ч.Дарвін, стверджували, що людина є останньою ланкою в ланцюзі розвитку живих істот і має спільних предків із людиноподібними мавпами. Доказом цього, як вважають деякі вчені, може служити, зокрема, наявність спільних ознак. Підраховано, що в людини і горили 385 спільних анатомічних ознак, у людини і шимпанзе ­ 369. Ще більш ця близькість простежується при вивченні білків, нуклеїнових кислот, генів тощо.

Надзвичайно важливим і не менш складним є також питання про ті фактори, що найбільше впливали на становлення людини та її виокремлення зі світу тварин. Сьогодні вчені вважають, що спочатку формування людини відбувалося під дією двох груп факторів: природних, чи біологічних (мутацій і природного відбору), і культурних, або соціальних (здатність створювати нові речі та ідеї, навчатися, свідомо регулювати свої відносини з навколишнім середовищем та іншими подібними до себе тощо). Одначе в перебігу самої еволюції на перший план щораз більше виступали фактори соціальні.

У процесі біологічної еволюції відбувалися насамперед зміни нервової системи і мозку, будови тіла і зовнішнього вигляду, внаслідок чого, приміром, розвинулося прямоходіння. Культурна ж еволюція людини, хоча вона теж певною мірою впливала на розвиток людських органів, як-то руки, здебільшого приводила до змін у способі життя і людській діяльності, у взаєминах і спілкуванні між людьми, у пристосуванні до своїх потреб навколишнього середовища, у швидкому нагромадженні та способах передачі інформації. Згідно з гіпотезою Ф.Енгельса, що підтримується зараз багатьма антропологами (антропологія ­ наука про людину), найбільшу роль у становленні людини відіграла трудова діяльність, або праця, що є однією з головних відмінностей людини від тварин. Проте й сама праця пройшла дуже довгий і складний шлях розвитку.

Окремі представники сучасної філософії стверджують, що людину створюють її культура, інтелігентність і моральність. Природа відвела людині особливе місце в житті: її буття є завданням і результатом. Організуючий принцип розвитку й удосконалення людської істоти ­ культура.

З давніх часів людство шукає відповіді на запитання, якою є людина. Античні філософи Сократ, Платон, Арістотель конструювали модель образу античної людини. Біблійна гіпотеза створила образ "ветхої" людини. Людину християнської віри змальовано в Новому заповіті, мусульманської ­ в Корані. Образ і світ людини другої половини ХХ ст. побудовано на основі ідей Д.Локка і положень "Загальної декларації прав людини".

Людина античності, як доводять учені, ­ це втілення, насамперед, інтересів і потреб первісного світу в тому розумінні, що вона живе речами і мислить фізичними категоріями. Основу всього існуючого вбачає обов'язково чомусь матеріальному, наприклад, у воді, повітрі тощо.

Людина, як вважали греки, мислить усім тілом: отже, щоб думати, треба мати міцне здоров'я, добре бігати, кидати диск, влучно стріляти з лука. Недивно, що в Стародавній Греції олімпійський чемпіон одночасно міг бути видатним філософом.

В епоху середньовіччя вважали, що життя людей в усьому залежить від волі бога. Смертна людина не може самостійно добувати знання, бо вони відкриваються їй тільки богом; без божої благодаті люди неспроможні подолати свою гріховну природу.

Світ середньовічної людини орієнтований здебільшого на духовні, моральні цінності. Ідеалом для неї був безкорисливий праведник, який відмовився від матеріальних благ. Людина вважалася органічною частиною природи. Праця була богоугодною справою, що очищала душу від скверни. Внутрішній світ людей та їх оточення становили одне ціле.

Отже, якщо античність звеличувала атлета, середньовічність ­ аскета. Атлет ­ переможець, підкорювач, уособлення фізичної сили і раціонального знання. Аскет ­ покірливий, скромний, духовно зосереджений, прагне не підкорювати і споживати, а допомагати, спокутувати свої й чужі гріхи, не брати, а дарувати, не мати, а бути. Атлет тримає за рукоятку, готовий трощити. Аскет тримає меч за вістря, перетворюючи знаряддя вбивства в символ спасіння душі, здатний любити ближнього і навіть ворога свого.

Людина нової доби поступово зміщує бога на периферію свого повсякденного життя. Вона починає вірити тільки в себе. Віхою, що позначила перехід від старого образу людини до нового, була філософія Р.Декарта, який розумів людину як "мислячу річ". Очі сотні поколінь людей, раніше звернені на небо, в новий час заглянули всередину людини. Її особистісні, найсуб'єктивніші інтереси і потреби стають реальністю. Суб'єктивність починає визначати все, що є в світі. Відома формула життя "мислю, отже існую" була поштовхом до народження раціоналізму, який дав початок експериментальній і прикладній науці.

У новий час людина відірвалася від бога і лишилася віч-на-віч з речами. Та й сама перетворилася на річ, предмет. Вона є предметною сутністю через те, що завжди має справу з предметами. Матеріальна предметність ­ не деградація, а природний стан людини. Як предметна істота людина, насамперед, є природною істотою, живим почуттєвим предметом з людським мозком, очима, руками, ногами і володіє природними силами, впливаючи на інші природні предмети. Водночас вона залежна істота, бо на неї впливають інші предмети.

Однак людина не тільки природно-предметна, а й соціально-суспільна істота, що живе у власне людському, суспільно-предметному світі, який, з одного боку, створюється людиною, а з другого, ­ формує і соціалізує її. Тому не тільки людина, а й її почуття, слух, зір культурно зорієнтовані. Отже, кожний природний суспільний предмет є посередником між людьми, і найголовніше, засобом соціального з'єднання людини з людиною.

Людина реалізує себе як ціле тому, що в ній невіддільні душа і тіло, вольові і системно-ціннісні здібності (менталітет). Вона є предметом, засобом, посередником у розвитку суспільної системи, водночас суспільство є предметом, засобом і посередником у розвитку людини. Завдяки такому взаємозв'язку людина не тільки смертна, одинична істота, а й духовно безсмертна, нескінченна, цілісна.

У цих умовах громадськість активно обстоює нову модель світу людини, що ґрунтується на загальнолюдських, гуманних цінностях. Видатний мислитель ХХ ст. А.Швейцер закликає відмовитися від технократичної культури й обрати духовно високі форми розвитку. Людина, як мисляча істота, повинна ставитися до чужого так само бережно, як до власного. Берегти життя, сприяти його удосконаленню, підтримувати все, що здатне розвиватися до найвищих гуманістичних цінностей, ­ це добро. Етика благоговіння перед життям має включати в себе все, що можна охарактеризувати як любов, радість, співчуття, самовідданість.

Дата добавления: 2014-01-07