Лекція 1. Таким чином, за Сосюром, лінгвістичний знак є цілком імматеріальний – хоча він не любив називати його «абстракцією»

Таким чином, за Сосюром, лінгвістичний знак є цілком імматеріальний – хоча він не любив називати його «абстракцією». Нематеріальна природа знака у Сосюра переважно замовчується сучасними коментаторами.

Звук і думка (the signifier and the signified) є такими ж нероздільними, як дві сторони одного листа паперу. Сосюр подає цих два елементи знака як повністю взаємозалежні, а не як такі, що виступають передумовою для існування одного перед другим.

Сосюр вважав, що знаки можуть створювати сенс лише як частина формальної, генералізованої і абстрактної системи. Його концепція значення є чисто структуральною і відносністною, а не референційною: первинність надається відношенням радше ніж речам. За Сосюром знаки первинно відносяться один до одного у лінгвістичній системі, яка і слугує передумовою генерування значення. Жоден знак не генерує значення з самого себе, а лише через відношення до інших знаків.

Тобто, іншими словами, тотальність систематичної мови, яка є аналогом до певних організованих структур, існує у світі реальності, а наше розуміння йде від одної цілості чи гештальту до іншої, а не відбувається на основі «від одного до другого».

За Сосюром, довільна природа знака є першим принципом мови. У контексті природної мови не існує внутрішнього, притаманного, самоявного чи природного зв’язку між позначенням (означником) і позначеним (позначуваним) – між звуком чи формою слова і концептом, до якого воно відсилає.

Довільність знака є радикальною концепцією тому, що вона пропонує автономію мови відносно реальності. Сосюрова модель мови, з наголосом на внутрішній структурі в межах знакової системи, може вважатися такою, що підтримує погляд, згідно з яким мова не відображає реальність, а радше конструює її.

Довільність знака дає можливість витлумачити його природу через інтерпретацію і вагомість тексту. Знаки мають радше множинне, а не одиничне значення. Сосюр заявляє, що цілісна лінгвістична система заснована на ірраціональному принципі про те, що знак є довільним.

Маємо зауважить, що коли відношення між означником і позначенням є онтологічно довільними, то це не означає, що система сигніфікації є соціально й історично довільною. У частині його соціального застосування у межах коду, кожен знак здобуває історію і конотацію властиву лише йому, таку, яка знайома для членів культури, що використовують ці знаки.

Принцип довільності не означає, що індивід може довільно вибирати будь який означник для даного означення. Відносини між означником і позначенням не є справою індивідуального вибору; інакше комунікація була б неможливою. Знаки встановлюються лінгвістичною комунікативною спільнотою; індивіду доводиться приймати їх такими, якими вони вже існують. Онтологічна довільність для нас залишається невидимою, оскільки ми навчаємося тому, що вже існує як «натура» для знака.

Відношення між означником і означенням є конвенційними, тобто залежними від соціальних і культурних конвенцій, це випливає зі спадщини Сосюра.

Модель знака Ч. С. Пірса. На відміну від дуальної моделі знака, Пірс говорить, що «Ніщо не може бути знаком, якщо воно не піддається інтерпретації як знак».

• The Representamen: the form which the sign takes (not necessarily material);
• An Interpretant: not an interpreter but rather the sense made of the sign;
• An Object: to which the sign refers.

- Репрезентамен: форма, якої набирає знак (не обов’язково матеріальна),

- Інтерпретант: але не інтерпретатор а радше сенс, зроблений знаком,

- Об’єкт: до якого знак відсилає, реферує.

Пірс: «Знак у формі репрезентамена є чимось, що стоїть для когось, щоб позначати щось у деякому відношенні чи спроможності (компетенції). Він адресується комусь, тобто створює у розумі тієї особи еквівалентний знак, або, можливо, більше розвинутий знак. Той знак, який він породжує, я називаю інтерпретантом першого знака. Знак, який стоїть для чогось іншого є об’єктом. Він стоїть для того об’єкта не у всіх стосунках, але в референції до такого сорту ідеї, яку я часом називав ґрунтом, основою репрезентамена» (Peirce 1931-58, 2.228).

Пірсова модель знака може бути показана на прикладі знака «стоп» для вуличного руху: він складається з 1) червоного світла, яке зустрічаємо на перехресті (репрезентамен); 2) автомобіля, який стоїть (об’єкт); 3) ідеї про те, що червоне світло вказує на те, що авто мусить зупинитися (інтерпретант).

Семіоз. Взаємодія між репрезентаменом, об’єктом та інтерпретантом виводиться Пірсом як семіоз (ibid., 5.484).

Пірсова модель знака включає об’єкт або референт, чого немає у моделі Сосюра.

Репрезентамен за значенням подібний до Сосюрового означника, тоді як інтерпретант є подібний за значенням до позначення. Однак, інтерпретант має також якість неподібну до означення: він сам є знаком у розумі інтерпретатора.

Згідно з Пірсом, «значення репрезентації не може бути нічим іншим, але репрезентацією». Будь-яка початкова інтерпретація може бути ре-інтерпретована. З цього випливає, що означення саме може грати роль означника. Ще один концепт, що випливає з моделі Пірса, стосується діалогічної структури мислення. Але саме ця остання особливість повністю вилучена з моделі Сосюра. Це також пов’язано з баченням Пірсом семіозу як процесу, на відміну від Сосюрівської моделі синхронної структури.

Пірс підкреслював, що «мислення має діалогову форму. Ваше «я» відносно чогось негайно звертається до вашого глибшого «я», щоб воно ствердило попередню думку». Одним з важливих аспектів цього є характеристика навіть його внутрішньої рефлексії як фундаментально соціальної.

Трибічна структура може бути подана через феноменологічну відмінність: сам знак (або репрезентамен) є зразком «первинності», його об’єкт – зразком «Вторинності», а інтерпретант – зразок «третинності».

Варіанти Пірсової тріади часто подаються як «семіотичний трикутник».

Тут пропонується модель в якій змінені маловідомі терміни Пірса.

· Sign vehicle: the form of the sign;

· Sense: the sense made of the sign;

· Referent: what the sign 'stands for'

-

-

- Знак -носій: форма знака,

- Сенс: сенс, значення, що його створює знак,

- Референт: те, для чого знак поставлений.

Однією з поширених версій семіотичного трикутника є схема Огдена і Річардса. У ній використано терміни: (а) «символ», (b) «думка чи референція» і (c) «референт» (Ogden & Richards 1923, 14). Пунктирна лінія в основі трикутника показує, що не існує прямого відношення між знаком-носієм і референтом.

1. Вступ в дисципліну

В курсі будемо використовувати багато математичних моделей. Тому для кращого розуміння викладеного матеріалу заохочую Вас повернутися до конспектів лекцій та практичних занять з математичного аналізу, теорії ймовірності та аналітичної геометрії. Інтуїтивне розуміння обробки зображень часто підсилює розуміння математичних моделей.

Ну, а на сам кінець, будь який курс такого технічного спрямування повинен бути тісно пов'язаний з комп'ютерною графікою та системами і програмними пакетами, які дозволяють обробляти необхідне зображення та виконувати інші прикладні задачі пов'язані з перетворенням та розпізнаванням образів. Таким програмним пакетом, який будемо використовувати для прикладних задач в нашому курсі є MatLab, а саме Signal Processing Toolbox блок.

Що Ви уявляєте, коли чуєте поняття розпізнавання образів? Чи це зображення з відеокамери, чи може це просто стара фотографія, яку потрібно відсканувати та перевести в цифровий вигляд, чи можливо це складні системи, які використовуються в сучасних роботах для формування в них штучного бачення? У буди якому випадку Ви будете мати рацію, на рахунок того, що таке розпізнавання образів в сучасному світі.

Важливий аспект в розумінні курсу, це відмінність між розпізнаванням та власне перетворенням зображень (чи образів). В перетворенні зображень головну увагу приділяється перетворенню одних зображень в другі, в той час як розпізнавання зображень зосереджене на формуванні висновків на основі зображень і явному отриманні необхідних для цього описання сцен.

Дата добавления: 2014-01-06