Тема 22 „Злочини проти життя та здоров’я особи”. 4 страница

11) ушкодження з повним (усіх шарів) порушенням цілості стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу, незалежно від того, з боку шкіряних покривів чи з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні;

12) закриті переломи під'язичної кістки, закриті й відкриті ушкодження ендокринних залоз ділянок шиї (щитовидної, паращитовидної, вилочкової – у дітей) – все за наявності загрозливих для життя явищ;

13) поранення грудної клітки, котрі проникли в плевральну порожнину, порожнину перикарду чи клітковину середостіння, у тому числі і без ушкодження внутрішніх органів;

14) ушкодження живота, що проникли в черевну порожнину, у тому числі і без ушкодження внутрішніх органів; відкриті ушкодження внутрішніх органів, розміщених у зачеревному просторі (нирок, наднирників, підшлункової залози) і в порожнині таза (сечовий міхур, матка, яєчники, передміхурова залоза, верхній і середній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри);

15) закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини, органів зачеревного простору, порожнини таза — все за наявності загрозливих для життя явищ;

16) відкриті переломи діафіза (тіла) плечової, стегнової і великогомілкової кісток (відкриті переломи інших відділів і закриті переломи будь-яких відділів названих кісток, а також відкриті і закриті переломи променевої, ліктьової та малогомілкової кісток можуть бути зараховані до небезпечних для життя за наявності загрозливих для життя явищ);

17) переломи кісток таза за наявності загрозливих для життя явищ;

18) ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому, гостру ниркову, печінкову недостатність, гостру недостатність дихання, кровообігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонарного і органового кровообігу, жирову чи газову емболію;

19) ушкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, підклубової, стегнової, підколінної артерій чи вен, що їх супроводять. Ушкодження інших периферичних судин (голови, обличчя, шиї, передпліччя, кисті, гомілки, стопи) кваліфікуються у кожному випадку залежно від спричинених ними конкретних загрозливих для життя явищ;

20) загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удари) за наявності загрозливих для життя явищ: термічні опіки III-IV ступеня з площею ураження понад 15% поверхні тіла;

21) опіки III ступеня – понад 20% поверхні тіла; опіки II ступеня – понад 30% поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що супроводжувались шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для життя явищ;

22) ушкодження від дії низької температури, променеві ушкодження та такі, що були отримані в умовах баротравми, - всі за наявності загрозливих для життя явищ;

23) отруєння речовинами будь-якого походження з перевагою як місцевої, так і загальної дії (у тому числі і харчові токсикоінфекції) за умови, що в клінічному перебігу мали місце загрозливі для життя явища;

24) усі види механічної асфіксії, що супроводжувалися комплектом розладів функції центральної нервової системи, серцево-судинної системи та органів дихання, котрі загрожували життю, за умови, що це встановлено об'єктивними клінічними даними.

Тяжке тілесне ушкодження буде небезпечним для життя за наявності хоча б однієї із вказаних ознак.

Втратою будь-якого органу чи втратою органом його функцій вважаються: втрата зору, слуху, язика, руки, ноги і репродуктивної здатності.

Під втратою зору треба розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору можливості підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). При цьому ушкодження сліпого ока, що привело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я.

Під втратою слуху треба розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 сантиметрів від вушної раковини.

Під втратою язика (мовлення) треба розуміти втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих (заїкання не слід розуміти як втрату мовлення).

Під втратою руки, ноги треба розуміти відокремлення їх від тулуба чи втрату ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність). Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів. Всі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності.

Під втратою репродуктивної функції треба розуміти втрату здатності до злягання чи втрату здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження).

При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини, функція якого була втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості ушкодження встановлюється за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров'я.

Під душевною хворобою слід розуміти психічне захворювання (психічну хворобу). До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози).

Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалого розладу здоров'я.

Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюються психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків експертизи.

Ознакою тяжкого тілесного ушкодження визначається розлад здоров'я, пов'язаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину (не менше 33%).

Під таким розладом здоров'я належить розуміти безпосередньо пов'язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Стійкою (постійною) втратою загальної працездатності є така необоротна втрата функції, котра повністю не відновлюється.

Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після настання наслідку ушкодження, що визначився на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керуються у своїй роботі медико-соціальні експертні комісії.

Ушкодження, що призвело до переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умов, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок.

Кримінальна відповідальність за переривання вагітності настає лише в тих випадках, коли винний знав, що потерпіла була вагітною, та коли воно спричинилося внаслідок дій винного, а не патологічних властивостей організму потерпілої.

Тілесне ушкодження визнається тяжким, якщо воно спричинило потерпілому невиправне знівечення обличчя.

Знівеченим обличчя вважається тоді, коли воно має неприємний, огидливий зовнішній вигляд, не властивий нормальному людському обличчю (відсутність носа, губ).

Під виправністю ушкодження вважається значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних заходів. Коли ж для усунення необхідне оперативне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається невиправним.

Судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження обличчя як знівечення, оскільки це поняття юридичне, а не медичне. Він визначає вид ушкодження, його особливості і механізм утворення, встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним.

Знівеченими при тілесних ушкодженнях можуть бути тільки обличчя (передня частина голови і верхня частина шиї), а не інші частини тіла.

За наявності хоча б однієї із вказаних ознак тілесні ушкодження визнаються тяжкими і кваліфікується за ч.1 ст.121 КК. Наявність у скоєному винним кількох із цих ознак на кваліфікацію його дій не впливає (але враховується при визначенні міри покарання).

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК, характеризується умисною формою вини. Умисел може бути як прямим, так і непрямим.

Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень в стані сильного душевного хвилювання кваліфікується за ст.123 КК, а при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, – за ст.124 КК.

Ч.2 ст.121 КК передбачає п'ять кваліфікуючих ознак тяжкого тілесного ушкодження, які є обтяжуючими обставинами:

1) вчинене способом, що має характер особливого мучення;

2) вчинене групою осіб;

3) вчинене на замовлення;

4) вчинене з метою залякування потерпілого та інших осіб;

5) якщо це спричинило смерть потерпілого.

За ч.2 ст.121 КК кваліфікуються дії винного, якщо тяжкі тілесні ушкодження вчинені способом, що має характер особливого мучення.

Заподіяння особливого мучення передбачає, що потерпілому спричиняють тяжкі страждання, для чого спеціально діють таким чином, щоб заподіяти, причинити нестерпну фізичну біль. Це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення його в шкідливих для здоров'я умовах та інші подібні дії; дії, що полягають в багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, діяння термічних факторів та інші аналогічні дії.

Під час судово-медичної експертизи експерт не кваліфікує ушкодження як заподіяння особливого мучення, тому що це не входить до його компетенції. Він лише встановлює наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність утворення, особливості ушкоджуючих предметів, механізм їх дії та ступінь тяжкості.

Питання про те, чи були певні дії мученням, вирішують слідство і суд. Для цього треба довести, що винний умисно діяв таким чином, маючи на меті заподіяти потерпілому особливі страждання, спричинити особливу фізичну біль.

За ч.2 ст.121 КК діяння кваліфікується як вчинене групою осіб, коли всі учасники групи без попередньої змови між собою мали намір заподіяти потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Під заподіянням тяжких тілесних ушкоджень на замовлення треба розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовником). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження або угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується заподіяти потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, а замовник – вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального (сплата винагороди та ін.) чи нематеріального характеру (допомога у працевлаштуванні, вирішення певних життєвих проблем та ін.).

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб. Йдеться про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілим або іншим учасникам кримінального судочинства (особам, які заявили до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брали участь чи сприяли у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів, а також їх близькі родичі) з метою їх залякування.

Під залякуванням розуміється спричинення потерпілому або іншим особам (близьким родичам) тяжких тілесних ушкоджень з метою створення перешкод для виконання громадянського обов'язку давати свідчення (вчинення таким способом тиску з метою примушення потерпілого до відмови від дачі показань або до дачі неправдивих показань).

Тяжке тілесне ушкодження кваліфікується за ч.2 ст.121 КК, якщо внаслідок нього була спричинена смерть потерпілого.

З суб'єктивної сторони заподіяння тяжких тілесних ушкоджень характеризується умисною формою вини, а спричинення смерті потерпілого — необережністю. Якщо смерть потерпілого сталася внаслідок необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, діяння кваліфікуються як необережне заподіяння смерті (ст.119 КК).

Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, за деякими ознаками схоже на умисне вбивство або замах на вбивство. Розмежування цих злочинів проходить за суб'єктивними ознаками: за спрямованістю умислу і за змістом його інтелектуального моменту.

Замах на вбивство може бути вчинений лише за прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.

Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема слід враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини.

Визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. Якщо при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, то у випадку заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності.

При цьому час, у тому числі тривалий, між тілесними ушкодженнями та настанням смерті для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень кваліфікується за ч.4 ст.189 і додаткової кваліфікації за ст.121 КК не потребує.

Не потребують додаткової кваліфікації і дії, передбачені ч.3 ст.345 КК, - умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам у зв'язку із виконанням цим працівником службових обов'язків, а також ч.3 ст.346, ч.3 ст.350 КК та ін.

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень внаслідок перевищення влади або службових повноважень повинно кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст.121 і 365 КК.

Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень з хуліганських мотивів утворює сукупність злочинів, передбачених ст.121 і 296 КК.

Суб'єктом заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень є особи, яким до вчинення злочину виповнилося 14 років.

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, —

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій, —

караються позбавленням волі від трьох до п'яти років.

Безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я людини. Умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження характеризуються такими ознаками: по-перше, в момент заподіяння вони не є небезпечними для життя потерпілого і не мають наслідків, передбачених ст.121 КК, а по-друге, спричиняють тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

До ушкоджень, які спричиняють тривалий розлад здоров'я, у відповідності із Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затвердженими наказом Міністерства здоров'я України від 17.01.1995 р. №6, відносять розлад здоров'я строком понад три тижні (більш як 21 день). При цьому під розладом здоров'я розуміють безпосередньо пов'язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес.

Під ушкодженнями, які спричиняють значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, треба розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33%.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Умисел може бути як прямий, так і непрямий.

Умисне заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень з метою залякування потерпілого або його родичів чи з метою примусу їх до певних дій кваліфікується за ч.2 ст.122 КК.

Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 14 років.

Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, —

карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, визнається як заподіяне при пом'якшуючих обставинах (п.7 ст.66 КК), оскільки винний знаходився у такому емоційному стані, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Даний злочин за об`єктивними та суб`єктивними ознаками співпадає зі складом злочину, передбаченого ст.116 КК, з такими відміностями – наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень та суб`єктом з 16 років.

Стаття 124. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, —

карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Об'єктивна сторона злочину передбачає заподіяння тяжких тілесних ушкоджень лише у випадках, коли винний здійснює свій захист або захист інших громадян від нападу, а також під час затримання злочинця. При цьому передбачається, що дії супроводжувалися перевищенням меж необхідної оборони або перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця.

Даний склад злочину має аналогічні ознаки злочину, передбаченого ст.118 КК, з відмінностями – за наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень та суб`єктом – з 16 років.

Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження

1. Умисне легке тілесне ушкодження — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, —

карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я людини.

Легкими тілесними ушкодженнями вважаються тілесні ушкодження, які:

1) не містять ознак тяжких ушкоджень (ст.121 КК) чи ушкоджень середньої тяжкості (ст.122 КК);

2) викликають короткочасний розлад здоров'я потерпілого чи незначну стійку втрату працездатності (ч.2 ст.125 КК) або не спричинюють зазначених наслідків (ч.1 ст.125 КК).

Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, — це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки тривалістю не більш як шість днів.

Спричинення цих тілесних ушкоджень кваліфікується як вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК.

Короткочасним належить вважати розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день).

Під незначною стійкою втратою працездатності розуміють втрату загальної працездатності до 10%.

Спричинення тілесних ушкоджень, що викликали такий стан здоров'я, кваліфікується як вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК.

Суб'єктом злочину є особа, якій виповнилося 16 років.

Заподіяння легких тілесних ушкоджень під час вчинення злочинів, відповідальність за які передбачена іншими статтями чинного Кодексу, - наприклад, розбою (ст.187 КК), хуліганства (ст.296 КК), - з урахуванням того, що для цих злочинів здоров'я потерпілих є додатковим об'єктом посягання, кваліфікується тільки за статтями, які передбачають відповідальність за посягання на головний об'єкт (відповідно за ст.187, 296 КК).

Стаття 126. Побої і мордування

1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я людини.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.126 КК, полягає в завданні винним потерпілому ударів, побоїв або вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю, але не спричинили тілесних ушкоджень (тобто не порушили анатомічної цілісності тканин тіла чи функцій якого-небудь органа).

Ударом називають одноразовий раптовий потужний фізичний вплив на тіло людини будь-яким твердим предметом, що спричиняє фізичну біль.

Побої – це нанесення потерпілому кількох ударів з метою завдання йому фізичного болю.

Іншими насильницькими діями можуть бути: викручування рук, ніг, стискування горла, статевих органів тощо.

Ч.2 ст.126 КК передбачає відповідальність за удари, побої та інші насильницькі дії, якщо вони носили характер мордування, вчинені групою осіб або з метою залякування потерпілого чи його близьких.

Під мордуванням розуміються дії, що полягають в багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, діяння термічних факторів та інші аналогічні дії.

При цьому судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження як заподіяння мордування, тому що це не входить до його компетенції. Він повинен у таких випадках встановити наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність їх утворення, особливості ушкоджуючих предметів, механізм їх дії, а також ступінь тяжкості ушкоджень.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст.126 КК, характеризується умисною формою вини.

Суб'єктом злочину є особи, яким до його вчинення виповнилося 16 років.

Стаття 127. Катування

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Ст.28 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

У Конституції враховані міжнародні стандарти прав людини. Україна 26.01.1987 р. ратифікувала Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10.12.1984 р.

Відповідно до цієї Конвенції Україна визнала, що катування означає будь-яку дію, якою будь-якій особі умисно заподіюються сильний біль або страждання, фізичні чи моральні, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи зізнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу до чогось чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними службовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди.

Між тим, диспозиція ст.127 КК не передбачає у якості суб'єкта злочину лише державних службових осіб чи інших осіб, які виступають як офіційні.

Безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я людини.

Об'єктивна сторона злочину полягає в катуванні, тобто в заподіянні потерпілому сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі.

Всі ці дії спрямовані на заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання і вчиняються винним з метою спонукати потерпілого або інших осіб (наприклад, його родичів) до вчинення дій, що суперечать волі та інтересам потерпілого (передати дані, які є комерційною таємницею; підписати документи, передати цінності та ін.).

Катування, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, кваліфікується за ч.2 ст.127 КК.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умисною формою вини. Мета злочину – примусити потерпілого виконати вимогу винних, вчинити дії, що суперечать його волі.

Заподіяння під час катування тілесних ушкоджень утворює сукупність злочинів, передбачених ст.121, 122 або 125, 127 КК. Якщо внаслідок катування настала смерть потерпілого, то вчинене кваліфікується за ст.115 або за ст.119 і 127 КК.

Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16 років. Заподіяння катування службовою особою при перевищенні влади або службових повноважень кваліфікується за сукупністю ст.127 та відповідної частини ст.364 КК.

Стаття 128. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження —

карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю. Винна особа, яка заподіяла потерпілому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або ж не передбачала можливість настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Особа, яка заподіяла тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, але яка не повинна була чи не могла передбачити їх настання, не може бути відповідальною за них, бо відсутня її вина.

Відповідальність за спричинення з необережності тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень настає з 16 років.

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, кваліфікується за ст.119 КК як необережне заподіяння смерті.

Отже, ми розглянули з Вами ще одну групу злочинів проти особи, а саме - злочини проти здоров’я. Визначились, що існує три види тілесних ушкоджень: легкі, середньої тяжкості та тяжкі. Основним нормативним документом, яким керуються судові медики при визначенні ступеня тяжкості тілесного ушкодження є "Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.01.1995 р. № 6.

4. Злочини, що ставлять в небезпеку життя та здоров`я особи (ст. 129–145 КК)

Стаття 129. Погроза вбивством

1. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, —

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене членом організованої групи, — карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

Об'єктивна сторона злочину полягає у погрозі вчинити вбивство за наявності реальних підстав побоюватися виконання такої погрози. Вона може бути доведена до потерпілого усно (у тому числі віч-на-віч), письмово (листом, телеграмою), демонстрацією необхідних засобів (наприклад, зброї), жестом – тобто діями, які переконливо вказують на намір винного. Погроза може бути передана і через третіх осіб.

Злочин вважається закінченим в момент сприйняття погрози потерпілим.

Обов'язковою ознакою складу злочину є реальність погрози, якою вона буває у випадках, коли потерпілий має підстави боятися її виконання. Якщо сам потерпілий не вірить у реальність погрози, то така погроза складу злочину не має.

Погроза визнається реальною, якщо винного характеризують обставини, які дають потерпілому підстави вважати, що ця погроза може бути здійснена (має зброю, раніше був засуджений за насильницькі злочини, його психічний стан та ін.), своєю поведінкою, взаємовідносинами з потерпілим винний переконував, що погроза немарна і вона буде здійснена (систематично переслідував потерпілого тощо).

Дата добавления: 2014-01-07