Тема 22 „Злочини проти життя та здоров’я особи”. 6 страница

Об'єктивна сторона злочину полягає в бездіяльності у вигляді неподання чи неналежного подання необхідної допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, за наявності можливості подання такої допомоги.

Небезпечне для життя становище – це стан, у якому опинилася особа, коли вона без сторонньої допомоги не має можливості до самозбереження внаслідок безпорадного стану. Причиною такого стану є хвороба, старість, малолітство або інший безпорадний стан (непритомність, наркотичне або алкогольне сп'яніння, травма, нещасний випадок або відсутність необхідних навичок під час знаходження у екстремальній ситуації, наприклад невміння плавати та ін.).

Такий стан може бути також обумовлений діями або поведінкою винного.

Злочин вважається закінченим з моменту залишення потерпілого, який перебуває у безпорадному стані, без допомоги. При цьому не суттєво, відвернула б чи ні подана допомога з боку винного можливу смерть або інші наслідки для особи, яка перебуває у небезпечному для життя становищі.

Для відповідальності за цією статтею обов'язковою ознакою є наявність можливості з боку винного подати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя становищі. Відповідальність з боку такої особи виключається у разі відсутності такої можливості.

Якщо подання допомоги пов'язане із ризиком для життя, то питання про відповідальність повинне вирішуватися за правилами про крайню необхідність. При цьому треба враховувати, що для певної категорії громадян така допомога є правовим обов'язком, зумовленим їх професійним чи службовим становищем (рятувальники, пожежники, працівники міліції та ін.).

Суб'єктивна сторона залишення потерпілого в небезпеці (ч.1 ст.135 КК) характеризується умисною виною: винна особа усвідомлює небезпечність для життя і здоров'я потерпілого його стану і байдуже ставиться до настання смерті потерпілого чи тяжких наслідків для його здоров'я.

Мотиви залишення у небезпеці при цьому мають значення лише для індивідуалізації відповідальності і покарання, а на кваліфікацію дій винного не впливають.

Залишення матір'ю без допомоги своєї новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані (ч.2 ст.135 КК), визнається кваліфікованим видом злочину.

Ч.3 цієї статті передбачає відповідальність у разі настання смерті потерпілого або інших тяжких наслідків – заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є причинний зв'язок між залишенням у небезпеці та вказаними наслідками.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст.135 КК, є осудна особа, яка досягла 16 років.

Диспозиція статті передбачає три категорії осіб, які можуть бути притягнені до відповідальності за залишення в небезпеці: які зобов'язані були піклуватися про осіб, що перебувають в небезпечному для життя становищі; які самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан; матері новонародженої дитини.

Зобов'язання піклування про осіб, що перебувають в небезпечному для життя становищі, можуть бути зумовлені відповідними законами або іншими правовими актами.

Кодекс про шлюб та сім'ю України, зокрема, зобов'язує батьків утримувати своїх неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх дітей і піклуватися про них; діти, у свою чергу, зобов'язані утримувати непрацездатних батьків; подружжя – матеріально підтримувати одне одного.

Це може бути договір довічного утримання або договір про догляд за хворим та ін.

Винні, які вчинили проти потерпілого злочин (заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, аборт) і залишили його без допомоги, підлягають відповідальності за ст.121-122, 134, 155 КК.

Стаття 136. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані

1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження, —

караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам —

караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого, —

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Злочин, передбачений ст.136 КК, встановлює загальний юридичний обов'язок подати допомогу кожному, хто такої допомоги потребує, оскільки перебуває в небезпечному для життя становищі.

Об'єктивна сторона злочину передбачає бездіяльність у вигляді:

- ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу;

- неповідомлення про такий стан належним установам чи особам.

Відповідальність за ч.1 ст.136 КК настає, якщо у разі цієї бездіяльності потерпілому спричинені тяжкі тілесні ушкодження і між бездіяльністю винного та суспільне небезпечними наслідками є причинний зв'язок.

Обов'язковою умовою відповідальності за цей злочин є наявність у винного можливості надати допомогу потерпілому (відвезти, наприклад, до медичної установи; надати притулок, їжу та ін.), а при відсутності такої можливості – повідомити про стан потерпілої особи належним установам (тобто тим, до функцій яких входить надання необхідної допомоги – медичним закладам, рятувальним та аварійним службам та ін., - або тим, що можуть у даних умовах надати таку допомогу чи вжити заходів для її надання (наприклад, органам місцевої влади) чи належним особам (службовим особам та особам, до професійних обов'язків яких входить надання необхідної допомоги, а також громадянам, які у конкретних умовах можуть надати таку допомогу).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу (стосовно бездіяльності) та необережності (щодо наслідків).

Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про це належним установам чи особам (без наслідків, передбачених ч.1 цієї статті) визнаються кваліфікованим видом злочину за (ч.2 ст.136 КК).

Ч.3 ст.136 КК передбачає відповідальність у разі настання смерті потерпілого. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є причинний зв'язок між залишенням у небезпеці та вказаними наслідками.

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла16 років, не була зобов'язана піклуватися про потерпілого і сама не поставила його в небезпечне для життя становище.

Стаття 137. Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей

1. Невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки, —

караються обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Норми цієї статті є новими для кримінального законодавства України та передбачають кримінальну відповідальність спеціальних суб'єктів за невиконання або за неналежне виконання ними професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх. Це, насамперед, службові особи, а також особи, що здійснюють трудову діяльність, яка вимагає відповідних спеціальних знань, практичних навичок у різних сферах суспільного життя: працівники навчально-виховних, професійно-технічних, соціальних, позашкільних, оздоровчо-профілактичних закладів, закладів по виконанню покарань, які призначаються судом, служб медико-санітарного, протиепідеміологічного забезпечення, служб з надання психологічної та інших видів допомоги (наприклад, з коригування аномалій фізичного і психічного розвитку дітей), співробітники охоронних, спортивних, туристичних організацій, органів внутрішніх справ тощо.

Мета зазначених норм полягає у правовому захисті суспільних відносин у сфері охорони життя і здоров'я дітей.

Невиконання обов'язків – це службова або професійна бездіяльність особи в умовах, коли вона повинна була і могла вчинити дії, які входять в коло її обов'язків і зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях, кваліфікаційних вимогах до посади і професії, в інших подібних документах.

Неналежним виконанням службових і професійних обов'язків треба вважати дії, виконані особою не так, як вимагають інтереси служби чи престиж професії. Невиконання, а так само й неналежне виконання службових і професійних обов'язків можуть виявлятись не лише в одноразовій бездіяльності або дії, але й у тривалій бездіяльності або в ряді дій, виконаних неналежним чином.

Злочин, вказаний у ч.1 ст.137 КК, матиме підтвердження за умови, що дії (невиконані або виконані неналежним чином) відносяться безпосередньо до компетенції конкретної особи, котра мала об'єктивну можливість їх виконати.

Склад названого злочину передбачає також настання наслідків у вигляді істотної шкоди здоров'ю неповнолітнього. У зв'язку з цим, необхідно встановити, які конкретно дії службового чи професійного характеру винна особа мала здійснити, а фактично не здійснила або здійснила неналежне, що обумовило негативні наслідки для здоров'я потерпілого у вигляді істотної шкоди.

Під істотною шкодою слід розуміти в даному випадку порушення функцій будь-якого органу потерпілого (мови, зору, слуху тощо). Це можуть бути і випадки повної, але тимчасової втрати органом його функцій, а також інший тривалий розлад здоров'я, не пов'язаний з порушенням функцій будь-якого органу, але призвівший до втрати працездатності менш ніж на одну третину (наприклад, зараження якою-небудь хворобою). Тривалим визнається такий розлад здоров'я, для відновлення якого необхідно більше трьох тижнів (більше 21 дня).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю у вигляді злочинної недбалості (винна особа не передбачає шкідливих наслідків своєї неналежної роботи, хоча повинна була і могла їх передбачити) або злочинної впевненості (винна особа передбачає можливість настання шкідливих наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховує на їх відвернення).

Шкідливі наслідки, що настали в результаті недосвідченості, недостатніх кваліфікації та професійних якостей або з інших обставин, не залежних від особи, яка не справилась зі своїми службовими або професійними обов'язками, не дають підстав для обвинувачення її за ст.137 КК. Винна особа звільняється від відповідальності й у випадку, коли шкідливі наслідки настали з незалежних від неї причин, які вона не могла усунути.

Суб'єктом злочину можуть бути особи, уповноважені в силу службових обов'язків або своїх професійних якостей забезпечувати охорону життя і здоров'я дітей (наприклад, директори, вихователі, педагогічні працівники та обслуговуючий персонал шкіл, інтернатів, дитячих будинків тощо, керівники закладів позашкільної освіти та груп (секцій) за інтересами, інструктор з плавання, туризму та ін.).

У випадках бездіяльності влади суб'єктом злочину можуть визнаватись представники владних утворень: служби у справах неповнолітніх, кримінальної міліції у справах неповнолітніх та ін.

Стаття 138. Незаконна лікувальна діяльність

Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, —

карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок заняття лікувальною діяльністю. Додатковим – життя або здоров'я особи.

Злочинні дії полягають у постійному або тимчасовому занятті лікувальною діяльністю. Під лікувальною діяльністю слід розуміти діяльність, що полягає у встановленні діагнозу, призначенні ліків та процедур, застосуванні різноманітних засобів і методів впливу на хворого. Не є лікувальною діяльністю пропагування методів і ліків для лікування певних хвороб, фармацевтична діяльність.

Враховуючи складність надання кваліфікованої медичної допомоги, законодавство України дозволяє займатися лікувальною діяльністю лише особам, що отримали відповідну медичну освіту, - лікарям, фельдшерам, акушерам, медсестрам, тобто особам, які закінчили відповідні медичні навчальні заклади. Як виняток, за спеціальним дозволом МОЗ України або уповноваженого ним органу охорони здоров'я особам без спеціальної освіти дозволяється діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини.

Обов'язковою ознакою злочину, що полягає в лікувальній діяльності без спеціальних дозволів, е настання тяжких наслідків, під якими слід розуміти розлад здоров'я або смерть потерпілого.

Даний злочин, як правило, скоюється з корисливою метою. Сукупність незаконного лікування та шахрайства (ст.190 КК) має місце тоді, коли винний видає себе за медичного працівника або особу, яка розбирається в лікуванні захворювання, при цьому впевнений, що таке лікування не принесе користі хворому, і бере за це певну плату.

Якщо особа займається лікувальною діяльністю по підробному документу про наявність медичної освіти, то відповідальність наступає за сукупністю злочинів – підробка документів (ст.358 КК) та заняття незаконною лікувальною діяльністю – за умови, що незаконне зайняття лікувальною діяльністю спричинило тяжкі наслідки для потерпілого. При відсутності тяжких наслідків дії винного слід кваліфікувати лише за ст.358 КК.

Незаконне лікування вчинюється необережно відносно наслідків. Сама ж дія вчинюється умисно. Умисне заподіяння шкоди здоров'ю тягне відповідальність за ст.121, 122 чи 125 КК.

Суб'єкт злочину – осудна фізична особа, яка досягла 16-річного віку і не має відповідної медичної освіти або без належного дозволу займається діяльністю у галузі народної і нетрадиційної медицини. Крім того, суб'єктами даного злочину є особи, яким заборонено займатися лікарською діяльністю на певний строк, або особи, які залишили з тих чи інших причин заняття лікарською діяльністю. Сюди також слід віднести медичних працівників, які займаються лікувальною діяльністю не у відповідності з своєю медичною спеціальністю або без належного дозволу.

Заняття медичним працівником не встановленою згідно з його категорією лікувальною діяльністю, що спричинило тяжкі наслідки для хворого, також має бути кваліфіковано за ст.138 КК.

Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, —

карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з

позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Згідно із ст.78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19.11.1992 р. фармацевтичні і медичні працівники зобов'язані надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу та безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях. Згідно з ст.37 цього Закону медична допомога у невідкладних та екстремальних ситуаціях забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами.

Об'єктом злочину є встановлений порядок надання медичної допомоги. Додатковим об'єктом виступає життя або здоров'я громадян.

З об'єктивної сторони злочин характеризується бездіяльністю: невиконанням обов'язків медичним працівником (лікарем, фельдшером, акушером, медсестрою), зобов'язаним надати медичну допомогу хворому при наявній можливості надати таку допомогу.

Відповідальність виключається, якщо у спеціалістів не було можливості надати допомогу. Поважними причинами ненадання допомоги можуть бути нездоланна сила, стихійні лиха, тяжка хвороба самого медпрацівника, стан крайньої неможливості та інші, що не дали змоги надати допомогу хворому, відсутність необхідних ліків або медичного обладнання тощо. Питання про поважність причин, на які посилається медичний працівник, вирішуються у кожному конкретному випадку на основі вивчення об'єктивних обставин справи.

Ненадання допомоги може полягати у відмові від надання медичної допомоги взагалі або від надання її в певному обсязі, необхідному у даних конкретних умовах. Воно може полягати у відмові прийняти хворого на розміщення в лікувально-профілактичний заклад або лікувати в ньому, наданні допомоги не у повному обсязі відповідно до його клінічного стану, неявці до хворого за викликом та ін.

З суб'єктивної сторони ненадання допомоги хворому характеризується умислом: медичний працівник усвідомлює, що ненадання допомоги хворому може спричинити тяжкі наслідки для хворого, але не надає необхідної допомоги.

Відповідальність за ненадання допомоги хворому настає з 16 років.

Суб'єкт злочину спеціальний – медичний працівник. Відповідальними за ст.139 КК можуть бути працівники медичних та фармацевтичних закладів, установ, незалежно від того, безоплатно чи за плату вони надають допомогу хворим, або ті особи, які займаються у встановленому законом порядку індивідуальною медичною діяльністю.

Ч.2 ст.139 КК передбачає відповідальність за ненадання допомоги хворому з боку медичного працівника, зобов'язаного згідно з встановленими правилами надати таку допомогу, якщо діяння спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки (зокрема, тривалий розлад його здоров'я, тілесні ушкодження тощо).

Обов'язковим елементом об'єктивної сторони у даному випадку є причинний зв'язок між ненаданням допомоги і настанням смерті або інших тяжких наслідків. У протилежному випадку відповідальність настає за п.1 ст.139 КК.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст.139 КК, характеризується необережною виною щодо наслідків. Якщо винна особа усвідомлювала можливість настання смерті або інших тяжких наслідків для хворого і бажала чи свідомо допускала можливість їх настання, то її дії повинні кваліфікуватися як навмисний злочин в залежності від наслідків, які настали.

Стаття 140. Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником

1. Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, —

карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Об'єктом злочину є встановлений порядок надання медичної допомоги. Додатковим об'єктом виступає життя або здоров'я людини.

Основи законодавства України про охорону здоров'я до професійних обов'язків медичних і фармацевтичних працівників відносять:

- сприяння охороні та зміцненню здоров'я людей, запобігання і лікування захворювань, подання своєчасної та кваліфікованої медичної та лікарської допомоги;

- безоплатне надання першої невідкладної медичної допомоги громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях;

- дотримання вимог професійної етики, зберігання лікарської таємниці;

- надання консультативної допомоги.

Перелік цих обов'язків не є вичерпним. Медичні та фармацевтичні працівники несуть також і інші обов'язки, передбачені чинними, у тому числі відомчими, нормативно-правовими актами.

Невиконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків полягає в утриманні від здійснення передбачених цими обов'язками діянь, спрямованих на надання медичної допомоги, що спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Під неналежним виконанням професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником розуміється виконання цих обов'язків при наданні ними медичної допомоги з порушенням встановлених правил правового або деонтологічного характеру, що спричинило тяжкі наслідки для хворого. Під такими наслідками слід розуміти настання смерті, тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, втрати працездатності, тривалого розладу здоров'я тощо.

Об'єктивна сторона злочину полягає у бездіяльності (невиконанні професійних обов'язків) чи у діях (неналежному виконанні професійних обов'язків) медичних працівників (лікарів, фельдшерів, акушерів, сестер тощо) і фармацевтів та настанні в результаті цих діянь тяжких наслідків для хворого.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини, яка часто пов'язана з порушенням встановлених правил лікувального процесу.

Суб'єктами злочину є медичні і фармацевтичні працівники, що досягли 16-річного віку.

Стаття 141. Порушення прав пацієнта

Проведення клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його законного представника, або стосовно неповнолітнього чи недієздатного, якщо ці дії спричинили смерть або інші тяжкі наслідки, —

карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Безпосереднім об'єктом злочину є встановлені правила проведення клінічних випробувань, а додатковими об'єктами – права пацієнта, його здоров'я та життя.

Пацієнт – особа, яка піддається лікуванню.

Об'єктивна сторона злочину виражається в порушенні встановлених правил проведення клінічних випробувань лікарських засобів шляхом дії.

Необхідними елементами об'єктивної сторони злочину є у сукупності:

1) діяння (дія чи бездіяльності), якими проведені клінічні випробування певних лікарських засобів;

2) відсутність письмової згоди пацієнта або його законного представника на проведення таких випробувань або проведення таких випробувань стосовно неповнолітнього чи недієздатного;

3) настання смерті або інших тяжких для здоров'я пацієнта наслідків;

4) наявність причинного зв'язку між проведеними випробуваннями лікарських засобів і смертю або іншими тяжкими для здоров'я пацієнта наслідками.

У відповідності зі ст.2 Закону України "Про лікарські засоби" від 4.04.1996 р. №123/96-ВР лікарські засобами – це речовини або їх суміші природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, які застосовуються для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або зміни стану і функцій організму.

Згідно із ст.43 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 р. проведення клінічних випробувань лікарських засобів є легальним лише за письмовою згодою пацієнта чи його законного представника. Проведення клінічних випробувань лікарських засобів з участю неповнолітньої чи недієздатної особи забороняється. Пацієнт, який дає письмову згоду на проведення на ньому клінічних випробувань лікарських засобів, або його законний представник повинні отримати повну інформацію щодо суті та можливих наслідків випробувань, властивостей лікарських засобів, очікуваної ефективності, ступеня ризику. Замовник клінічних випробувань лікарського засобу зобов'язаний перед клінічним випробуванням укласти договір про страхування життя та здоров'я пацієнта в порядку, передбаченому діючим законодавством.

Керівник клінічних випробувань зобов'язаний зупинити випробування чи окремі етапи в разі виникнення загрози здоров'ю чи життю пацієнта у зв'язку з їх проведенням, а також за бажанням пацієнта або його законного представника. Міністерство охорони здоров'я України або уповноважений ним орган приймає рішення про припинення клінічних випробувань лікарських засобів чи окремих етапів у разі виникнення загрози здоров'ю або життю пацієнта у зв'язку з їх проведенням, а також у разі відсутності чи недостатньої ефективності їх дії, порушення етичних норм. При невиконанні зазначених вимог винні особи несуть відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених ст.141 та 364 КК (зловживання владою або службовим становищем) або, в залежності від обставин справи, дії винних слід додатково кваліфікувати за ст.365 КК (перевищення влади або службових повноважень) і 367 КК (службова недбалість).

Суб'єктом злочину є осудні фізичні особи, в тому числі медичні і фармацевтичні працівники, що досягли 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується відносно діяння як умисною, так і необережною, а відносно наслідків діяння – необережною формою вини. Якщо відносно наслідків вина буде умисною, то дії винного слід кваліфікувати відповідно як умисне вбивство (ст.115 КК), умисне тяжке або умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст.121 або 122 КК).

Стаття 142. Незаконне проведення дослідів над людиною

1. Незаконне проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною, якщо це створювало небезпеку для її життя чи здоров'я, —

карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього, двох або більше осіб, шляхом примушування або обману, а так само якщо вони спричинили тривалий розлад здоров'я потерпілого, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Безпосереднім об'єктом злочину є порядок проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною, а додатковим – здоров'я та життя людини.

З об'єктивної сторони незаконне проведення дослідів над людиною характеризується як дією, так і бездіяльністю.

Медичний експеримент, в залежності від його призначення, можна розділити на терапевтичний, тобто пов'язаний з використанням нових методів і засобів для діагностування і лікування хворих, і науково-дослідницький, який не має прямого відношення до діагностичного або лікувального впливу на випробуваних.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи відносно медичних досліджень, які проводяться на людині, під медичним дослідом слід розуміти дослід або експеримент, який ставиться над людиною з метою поповнення медичних знань. Будь-яке медичне дослідження повинно проводитись на підставі і в межах плану науково-дослідних робіт. При медичному дослідженні інтереси та благополуччя людини, що є об'єктом дослідження, повинні завжди домінувати над всіма іншими інтересами. Ризик повинен бути мінімальним. Всі медичні досліди мають проводитися на підставі вільно і однозначно виявленої згоди особи, над якою проводяться досліди. Ця особа має бути проінформована про мету дослідження та методику його проведення. Піддослідний має бути проінформований про можливий ризик і можливі наслідки, пов'язані з проведенням дослідження та його результатами. Інформація про дослідження повинна бути викладена доступно, для того щоб особа змогла правильно прийняти рішення на своєї згоди чи незгоди щодо проведення дослідження.

Викладене у повній мірі відноситься як до особи, над якою проводиться дослід, так і до її законного представника. Недієздатна особа може бути об'єктом дослідження лише тоді, коли є реально обгрунтовані підстави для впевненості щодо настання для її здоров’я прямої і значної користі. Згоду на таке дослідження має дати законний представник недієздатної особи.

Дата добавления: 2014-01-07