IV. Поглиблення і розширення знань, умінь і навичок та засвоєння нового матеріалу

План

Соціальна робота з молоддю

Соціальна робота з молоддю має давню історію і ґрунтується на основних підходах і напрямках соціалізації особистості, які сформувались на основі теорії соціальної педагогіки. Соціальні перетворення в державі, кризовий стан економіки і зміни у суспільному житті спричинили необхідність появи нових соціальних інститутів, уповноважених реалізувати соціальний захист молодих людей, нових напрямків і підходів у соціальній роботі з молоддю, які відповідають потребам і вимогам суспільства, соціальним запитам юнаків і дівчат.

Стратегічні цілі реалізації державної молодіжної політики визначені Декларацією "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні", Законами України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", "Про молодіжні та дитячі громадські організації", "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" та іншими нормативно-законодавчими актами. (Закони України додаються)

1. Морфеміка як розділ мовознавства.

2. Поняття про морфему: корінь, суфікс, префікс, постфікс, інтерфікс.

3. Основа і закінчення слова. Основи непохідні, похідні і зв’язані. Морфемний аналіз слова.

4. Словотвір. Способи словотворення. Творення частин мови. Словотвірний аналіз.

5. Правопис складних слів.

6. Стилістичні засоби словотворення.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Література

1. Безпояско О. К., Городенська К. Г. Морфеміка української мови. К., 1987.

2. Клименко Н. Ф. Морфеміка // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000.- ISBN 966-7492-07-9

3. Клименко Н. Ф. Система афіксального словотворення сучасної укр. мови.- К., 1973.

4. Клименко Н. Ф. [та ін.]. Морфемно-словотв. фонд укр. мови як дослідницька та інформ.-довідкова система // «Мовознавство», 1990, № 6.

5. Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А. Морфемні структури слів у сучас. укр. літ. мові // «Мовознавство», 1991, № 4.

6. Клименко Н. Ф. Основи морфеміки сучасної української мови. К., 1998.

7. Ладоня В.О. Українська мова. Посібник для підготовки молодших спеціалістів вищих навчальних закладів. К.: Вища школа, 2001.

8. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика: Пробний підруч. для гімназій гумант.профілю. – К.: Вежа, 1994.- 240с. – с.192-195.

9. Плющ М.Я., Грипас Н.Я. Граматика української мови в таблицях: навчальний посібник. - К.: Вища школа. - 2004.

10. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 2007.

ПЕРЕБІГ ЗАНЯТТЯ

I. Організаційний момент

II. Ознайомлення учнів із темою, метою та завданнями уроку

III. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок

► Виразно прочитайте крилаті вислови. Як ви розумієте їх зміст? Поясніть розділові знаки. У виділених словах виділіть префікси та суфікси і поясніть їх значення і правопис.

1. Хто бере — усе той тратить, хто дає — усе придбав (Ш. Руставелі).

2. Умій відгадати, де треба виявити любов, а де — справедливість, це — велика мудрість (І. І. Огієнко).

Основний зміст навчального матеріалу

Будова слова або морфеміка (гр.morphetskos – формальний) – розділ мовознавства, що вивчає поділ слова на морфеми, типи морфем й семантичні відношення їх одна з одною і зі словом як цілісним утворенням. Морфеміка аналізує розподіл морфем, морфемний склад слова, описує закони конструювання морфем, структур слова, визначає допустимі в мові структури, їхні ознаки, правила формування, семантичної та стилістичної сполучуваності морфем.

У іншому значенні морфеміка — це сукупність усіх морфем, які виділяють у словах і використовують в мові за певними моделями сполучуваності.

Завдавання морфеміки –

1) поділ слова на морфеми, виділення найменших лінійних одиниць – морфів у слові;

2) склад морфем мови, класи їх за роллю в слові, позицією в ньому, за значенням, комбінаторними властивостями, ступенем поширеності в мові, походженням тощо;

3) сукупність морфемних структур слів та їх розподіл за частинами мови;

4) закони конструювання морфемних структур слів.

Як окремий розділ мовознавства морфеміку почали виділяти лише наприкінці 1970-их років ХХст.. Доти вона вважалася розділом морфології або, згодом, дериватології. [Н.Ф.Клименко. Морфеміка // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9]

Наука про укладання словників коренів та афіксів називається морфемографією.

В українському мовознавстві вивченням питань морфеміки серед інших займається Ніна Клименко, автор першого підручника у цій галузі «Основи морфеміки української мови».

Підставою для виділення морфології як окремого розділу граматики є членованість слова на менші одиниці — морфеми.

Певну інформацію про внутрішню структуру предмета, явища, названого словом, несе внутрішня структура (внутрішня форма) слова. Тобто слово виражає певне значення не тільки своєю цілістю, а й окремими своїми елементами. Це дає змогу обмеженою кількістю елементів позначити практично необмежену кількість понять.

Наприклад, у слові безмежний є чотири морфеми:

без - вказує на відсутність чогось;

-меж- викликає в нашій уяві лінію поділу, кінець чогось (межа);

-н- вказує на те, що тут йдеться про якусь ознаку, пов'язану з певним предметом, явищем (пор. -н- ще в словах залізний, молочний, розумний і под.),

-ий оформляє прикметник як частину мови, що називає ознаку.

Разом ці частини передають єдине значення: «нічим не обмежений, без країв». Це досягається за допомогою певного поєднання граматичних засобів — морфем.

Морфема – це найменша неподільна значуща частина слова. Слово можна поділяти на такі частини, кожна з яких матиме певне значення. У свідомості мовців за кожною морфемою закріплене певне значення і місце в слові. У слові фарбувати виділяється три такі частини: фарб-,-ува-, -ти. Фарб- має те саме значення, що й у слові фарба, -ува- те саме значення, що й у слові рах-ува-ння. Частина – ти має те саме значення, що й у дієслові-інфінітиві – чита-ти.

Як і серед слів, серед морфем трапляються омонімічні й синонімічні явища. Наприклад, однакові за звучанням морфеми -а в словоформах весна, човна, імена, холодна мають різне значення (омонімічні морфеми). І навпаки, різні за звучанням морфеми -ові, -у в словоформах другові і другу однаково вказують на давальний відмінок однини (синонімічні морфеми).

Морфемами є корінь, префікс, суфікс, закінчення, постфікс, інтерфікс. Більшість повнозначних слів в українській мові складається з двох або більше значущих частин слова:

- кореня і закінчення (хат-а, син-ій, садж-у);

- префікса і кореня (пере-хід, роз-клад);

- кореня і суфікса (сад-ок, клуб-ок);

- префікса, кореня, суфікса і закінчення (за-гад-к-а, з-буд-ов-ан-ий).

Кожна морфема має своє значення: Вона виражає певне лексичне або граматичне значення і регулярно відтворюється із своїм значенням у мовленні.

БУДОВА СЛОВА
Основа слова	Закінчення
Префікс	Корінь	Суфікс
Виражає лексичне значення слова	Виражає граматичне значення слова

Морфема відрізняється від звука і складу тим, що має певне значення. Звук і склад значення не мають. Морфема може іноді збігатися зі звуком чи складом. Але це лише зовнішня подібність. Поділимо слово фарба на звуки: [ ф ] - [ а ] -[ р ] -[ б ] -[ а ], і на морфеми – фарб-а. Кінцевий звук [ а] збігається з морфемою – а (закінченням). Проте якщо звук а нічого не означає, то закінчення – а вказує на Н.в., однину (число), жіночий рід.

Морфеми розрізняються:

1) за значенням;

2) за місцем у слові.

В українській мові за значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на:

Ø кореневі (корені - основна значуща частина слів),

Ø а фіксальні - ті, що служать засобами словотворення та формотворення:

· префікси (уточнюють зміст кореня, передають лексичне значення, інколи виражають граматичне значення, як вид у дієслів)

· суфікси (що мають дериваційне або словотвірне значення, передають лексичне та, частіше, граматичне значення)

· флексії або закінчення (мають реляційне значення, тобто вказують на зв’язок слова з іншими членами речення)

· постфікси та інтерфікси (службові морфеми, що не мають власного значення).

Кожна морфема позначається своєю умовною позначкою:

- корінь – ∩

- префікс - ⌐

- суфікс – Ʌ

- закінчення - □

- постфікс та інтерфікс -

Корінь — це частина слова, яка є визначальною у формуванні його лексичного значення й повторюється в споріднених словах. (це основна єдина обов’язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення). Наприклад, у групі слів вода, водичка, водний, водяний, водяник, водянка, водянистий, водень, водневий, підводний, безводдя, у яких повторюється частина -вод-, стрижневим значенням є «вода», і саме це значення визначає основну семантику кожного з поданих слів.

Кожне слово має корінь. Корінь може дорівнювати слову (так, під, ліс, день) або становити лише частину його (підтакувати, спідній, пролісок, щоденний). В українській мові в незапозичених словах корінь переважно односкладовий: погляд, допомога, опалення, перебудовувати, посаджений; рідше — двоскладовий: заморозки, обережний, запам'ятати.

Звуковий склад кореня, як правило, однаковий, але іноді корінь може змінюватися відповідно до фонетичних законів: гонити — ганяти — гнати — жену — перегін, брід — бродити — броджу — брести — бреду, їздити — їжджу, воля - вільний, ход - вихід, будити - буджу, вага - важити). Такі зміни називаються звуковими варіантами кореня (модифікаціями)

Дата добавления: 2014-01-07