Виникнення задуму

Початкова стадія створення журналістського твору – зародження задуму. Це найважливіший момент творчості. Імпульсом для задуму служить інформація про конкретну реальну ситуацію, однак цьому передує процес попереднього накопичення інформації. Часто відправною точкою формування та розроблення задуму є побачена проблемна ситуація, ідеологічні протиріччя.

Отже, початкова стадія створення ЖТ – це усвідомлена, цілеспрямована пізнавальна діяльність, включена у процес міжособистісного спілкування. Завдання журналіста – усвідомити проблемну ситуацію, правильно поставити проблему, привернути до неї пильну увагу суспільства.

Постановка проблеми вимагає аналізу відповідної життєвої ситуації: виявлення її сутнісних властивостей, осмислення всіх факторів, що впливають на вирішення цієї проблеми.

Утілюючи ідею в змістову структуру ЖТ журналіст на всіх етапах роботи над ним контролює якість своїх оцінок та висновків, перевіряє факти та зроблені на їхні основі висновки.

Журналіст дізнається про подію, знайомиться з фактами, оцінює їхню значущість. Існують кілька видів зародження задуму: редакційне завдання, індивідуальне зародження задуму, комбінований в аріант.

2. Процес збирання і систематизації матеріалу та формування теми й створення концепції.

На цьому етапі журналіст визначає, яка інформація йому потрібна, де її можна отримати, збирає та опрацьовує її, а також формує тему матеріалу.

Загальний алгоритм опрацювання інформації журналістом

Доцільно дотримуватися вже апробованого часом алгоритму опрацювання інформації.

1. Концентрація інформації (збирається повна інформація за вказаною темою, оскільки лише на основі аналізу всієї системи журналістові можна робити висновки).

2. Фільтрація інформації (передбачає виділення істотної інформації для її аналізу).

3. Класифікація суттєвої інформації (передбачає аналіз усієї інформації та вибір потрібного масиву).

4. Ранжування інформації (починається з відбору найбільш цінної для журналістського матеріалу інформації).

5. Систематизація класифікованої інформації (бачення цілісної картини стану проблеми в цілому).

6. Візуалізація систематизованої інформації.

Журналістська тема. Методологія розроблення теми в журналістиці.

Тема виростає із задуму як процес глибинного осмислення, заповнення думками, фактами чи може бути відразу сформульована в замовленні редакції. Народження теми – це процес, що трансформує задум у тему. Для журналіста важливо знати свою тему, бути зацікавленим у подачі матеріалу, бажано, щоб вона збігалася з його особистими інтересами тощо.

Журналістську тему можна трактувати як певну інтелектуальну цінність, результат творчих зусиль, а також як елемент творчої конкуренції у редакційному колективі. Журналісту-початківцю не варто очікувати на тематичну підказку старшого колеги, краще починати тематичну розробку самотужки. Здатність продукувати тематичні ідеї та вміння їх втілювати – високо цінуються. В основі тематичної розробки має бути певна суперечність, тобто проблемність, що надає адекватно­сті журналістському твору.

Журналістська тема – це реальна суперечність соціально-політичного, економічного чи морально-етичного характеру, дослідження якої здійснюється інформаційними засобами. Усвідомлення теми як реальної суперечності налаштовує журналіста на виявлення причиново-наслідкових зв'язків явища, події, факту.

У процесі проблемно-тематичного пошуку журналістові недоста­тньо керуватися принципом: це мені цікаво. Обрана тема має бути актуальною і резонансною. Хтось знаходить цікаву тему в громадсь­кому транспорті, спілкуючись з людьми. Комусь її підказує преса, Інтернет, участь у прес-конференції, врешті, спілкування з колегами. Тематичне чуття розвивається завдяки досвіду журналіста, його комунікативним здібностям, спостереженню.

Вибудовуючи ланцюг підготовки тематичного пошуку, на пер­шому місці ставимо заявку. Не обов'язково, щоб журналіст готував офіційну заявку на розробку теми (крім випадків, коли цього вима­гає виробничий конвеєр). Заявка як задум виникає під враженнями від побаченого, почутого, прочитаного, в результаті переживань, конкретних дій тощо. Запрограмувавши себе на певну тему, журна­ліст зосереджується на ній енергетично, у нього ніби формується емоційна аура. У таких випадках здається, що інформаційний масив стосовно цієї теми ніби сам пливе до рук. Тоді виникає неабиякий творчий запал і задоволення від пошуку.

Виношування – наступний етап роботи над темою. Етап досить творчий та індивідуальний. На цьому етапі ретельно обдумується схема дослідження, визначається конкретний об'єкт, з різних джерел збирається додаткова інформація. Виношування – це та неймовірна мить творчості, коли несподівано у запрограмованій на пошук свідомості журналіста виникає цікава ідея чи поворот розробки теми. Таке може статися в будь-якому місці, за будь-яких обставин і в будь-який час. У цьому і полягає принадність журналістської творчості.

Планування – формування сценарію розробки теми, визначен­ня фабули її пошуку, головних тематичних аспектів, орієнтовних запитань до об'єктів дослідження, вивчення героїв, їх оцінка через призму комунікативної психології, врешті визначення жанру розповіді.

Після зазначених підготовчих етапів можна вже переходити до конкретної роботи над темою.

Розроблення теми може здійснюватися за такою орієнтовною схемою:

ü Основна ідея теми (назва, теза, гасло, анонс).

ü Актуальність і мотивація (інформаційний привід).

ü Об'єкт та учасники дослідження теми.

ü Інформаційна база (преса, Інтернет, ТБ, власні спостереження).

ü Ключові аспекти дослідження теми (правовий, соціальний, історичний, культурологічний, етнографічний тощо).

ü Перелік запитань для інтерв'ю (щонайменше п'ять запитань).

ü Підсумок (резюме, що випливає з усього інформаційного масиву).

Отже, першим пунктом цієї схеми є аспект ідеї, обраної для розробки теми. Ідея ніби концентрує увагу журналіста на головному, визначає стилістику викладу. Вона може формулюватися як заголо­вок, теза, гасло, анонс, тобто дуже стисло, а то й образно. Аспект актуальності й мотивації програмує журналіста на усвідомлення зна­чущості теми: чи матиме вона резонанс? Окреслюючи об'єкт та уча­сників дослідження, автор тематичної розробки конкретизує свою подальшу роботу. її успіх залежить від того, наскільки багатою й різноманітною буде інформаційна база теми, сформована на джере­льній інформаційній основі. Ключові ж аспекти теми допомагають визначити стрижень її змісту. Продуманий заздалегідь перелік запи­тань для інтерв'ю означає готовність журналіста до реалізації свого тематичного задуму. Резюме теми також має бути продуманим за­здалегідь, це дає уявлення про її цілісність, сприяє аналітичному ви­кладу; дарма, що під час подальшого дослідження підсумкові акцен­ти можуть змінитися.

Тему можна сформулювати й без доказів, а концепція обов’язково містить обґрунтування та докази. Концепцію потрібно створювати до збирання матеріалу, осмислювати її. Фактично журналіст іде поперед подій, («побачив – передбачив – написав»). Концепція дає змогу передбачити подробиці, деталі, факти, вислови, які потрібні для написання твору.

3. Реалізація творчого задуму: процес написання матеріалу. Послідовність кроків у процесі написання матеріалу

Перед тим, як сісти за написання матеріалу варто відповідно до задуму обрати тему, скласти список джерел інформації, дібрати факти, проаналізувати їх. Уже у відборі фактів є елемент його оцінки та аналізу. На наступних етапах створення ЖТ здійснюється аналіз факту або групи фактів, виявляються їхні найбільш істотні риси, установлюються зв'язки з іншими фактами і причинами, які їх породжують, розкриваються явища і тенденції, що ховаються за ними. На цьому етапі доцільно також продумати прийоми композиційної побудови та скласти план майбутнього матеріалу.

Складання плану – важлива стадія написання матеріалу. План дисциплінує думку, зберігає в полі зору всі необхідні компоненти майбутнього твору і ніби тримає журналіста в певних межах. Можна обійтися і без плану, проте для великого за обсягом матеріалу він необхідний. Звичайно, план не є догмою і в процесі роботи текст може відійти від заздалегідь наміченої структури.

Також непогано було б на початку роботи зробити окремі заготовки (ключові фрази, цитати, образи, порівняння тощо, які потім увійдуть до тексту.

Підбір заголовка. Заголовок – це головна теза журналістського матеріалу, частина композиційної структури тексту. Заголовний комплекс як первинний синтез змісту ЖТ об'єднує шапки, анонси, рубрики, власне заголовки, підзаголовки, ліди. Заголовний комплекс свідчить про концепцію видання, його спрямованість та аудиторію. Крім того, заголовок відбиває суть матеріалу, анонсує його зміст. Мета заголовка – зацікавити аудиторію. Сучасні видання практикують також над-заголовок чи підзаголовок, які доповнюють зміст матеріалу настільки, що читач легко може визначити, чи цікава для нього публікація і чи варто її читати.

Заголовок є важливим не лише як своєрідний навігатор в інфор­маційному морі. Він так само важливий і для автора, бо дисциплі­нує логіку викладу фактів. Тому рекомендація досвідчених журна­лістів: не сідати за стіл, не маючи хоча б приблизної назви майбут­нього матеріалу, – є вельми слушною. Обравши певну тезу, оформлену в заголовок, автор ніби нанизує на неї аргументи і деталі, за­вдяки чому матеріал виходить цільним. У заголовку закладено та­кож інтонаційний підхід автора, образну систему викладу. Після написання матеріалу заголовок може змінюватися, однак ця зміна буде не за суттю, а за формою. Підзаголовок – це необхідне уточнення сенсу, а тому він повинен взаємодіяти з заголовком, має підхоплювати та розвивати основну думку заголовка іншими словами.

Прийоми створення заголовка. Робота над заголовком – це широке поле творчої діяльності журналіста. Основна мета заголовка – це вплив на сприйняття всього тексту. Часто тільки через один інтригуючий або сенсаційний заголовок купують журнал чи газету. Заголовок виконує в тексті номінативну, комунікативну та рекламну функції. Газетний заголовок є втіленням лінійної стислості викладу. Тема бере на себе найважливіші функції тексту та характеризується різноманітністю структур.

При створенні заголовків використовують такі прийоми, як констатацію, коли суть тексту викладається спокійно і просто; коментар, оцінку, цитування тощо. Часто також використовують ігрові заголовки (перефрази, навмисне порушення граматики, заміна слова у відомому афоризмі, римовані заголовки тощо.

Існують образні заголовки, у яких є помітними асоціативні мотиви з відомими виразами, і це допомагає включити уяву читача, інтригує його, залучаючи прочитати текст далі. Добре, коли заголовок знайдено відразу; це говорить про продуманість концепції, стрункість логіки, точність висновків і взагалі про зрілість матеріалу. Але нерідко заголовок з'являється наприкінці роботи. Іноді його добре обігрують всередині тексту, ніби повторюють, але не обов'язково дослівно. А можна цього й не робити – тут все залежить від майстерності автора і його завдання.

Композиція журналістського матеріалу. Композиційні прийоми.

Композиція – це будова твору, системно-структурна організація в плані його змісту. Змістовні частини твору, з яких утворюється твір і які становлять його композицію мають бути тематично однорідними, оскільки композиція завжди є тематично зумовленою. В основі композиції лежать елементарні типи змісту, що визначають логіку розгортання змісту: часова і просторова логіка для розповіді, аналітична для опису, індуктивна чи дедуктивна для роздуму, експресивна для заклику.

Редакторський композиційний аналіз твору включає в себе 3 вимоги: будь-які частини твору на різних рівнях ієрархії змісту, включаючи рівень фраз, мають бути тематично однорідними; частини – логічно пов’язаними; вибір композиції має мати жанрово-стильову зумовленість.

Отже, перед тим як писати сам матеріал треба продумати її композицію (з’ясувати для себе: з чого почати статтю, чим її закінчити, на які частини поділити, що повідомити відразу, а що потім, про що розповісти докладно, а про що побіжно). Корисно уявити й коротко записати її «каркас» – основні події та думки початку, середини та кінцівки. Це дасть вам змогу відчути ціле, з’ясувати, за чим стежитиме читач і як розвиватиметься ідея статті. Попереднє обмірковування композиції – справа складна, але необхідна, бо від неї великою мірою залежать стрункість і доладність вашого матеріалу І якщо ми прагнемо завоювати увагу читача, нам варто передусім з’ясувати, якою ж має бути композиція цікавої статті. Для цього варто оперувати основними прийомами композиційної побудови журналістського тексту.

Найпоширенішим для невеликих газетних заміток є прийом «перевернутої піраміди», коли найцікавіший, свіжий чи сенсаційний факт виносять на самий початок або в заголовок. Стаття, власне, починається з найважливішого, що хоче повідомити журналіст, а вже йдуть інші факти в порядку зменшення їхньої важливості: деталі, обставини, передісторія, додаткові пояснення – уся та інформація, яку випусковий редактор може безболісно опустити, якщо є потреба скоротити статтю.

Для статей трохи більшого обсягу можливий інший варіант: перший і другий абзаци вводять у суть справи, а далі йде найголовніше. І лише потім наводять деталі та подробиці. Можна вибудувати матеріал за асоціативним принципом, досить вільно викладаючи факти. Це дозволяє відступити від хронології та повідомити максимум цікавих фактів.

Творчі прийоми написання журналістського матеріалу. Пошуки творчого алгоритму.

Украй важливим є початок твору. Що виносить автор у перший абзац. Бажано уникати поширених штампів. (Черкаси – місто наречених…тощо). Найчастіше складно написати саме перший рядок, і на це автор зазвичай витрачає багато часу. Усім знайомим є стан, коли не пишеться (так званий «синдром чистого листа»). Але писати треба, і доводиться, писати (навіть, що завгодно). Відомо, що існує взаємозв'язок між фізичними діями і розумовими, фізичний процес написання рано або пізно викличе відповідну реакцію в розумовому процесі, і потрібна фраза з'явиться. Корисно буває для цього почати читати якийсь близький текст, і теж виникають творчі імпульси. Загалом, щоб щось написати, треба - писати. Іншого шляху немає. Перший рядок важлива і для всього тексту. Перша фраза може з'явитися в результаті довгого писання і знаходження цієї самої першої фрази, а всі ці «муки творчості» лишаються за межами готового твору. Фактично за першими фразами можна визначити майстерність журналіста. Існує думка, що перша фраза не повинна перевищувати 13-ти слів. (це актуально насамперед для інформаційних жанрів, а от для аналітичних та художньо-публіцистичних – не завжди).

ІЦоб не було у Вас перед очима – білий аркуш чи монітор комп’ютера, правило одне: пишіть що-небудь. Іншими словами, досвідчені журналісти радять не перебирати в думках кращі й гірші варіанти заголовків, початків, кінцівок, а одразу ж викладати їх. Не треба боятися великої кількості закреслювань або варіантів на екрані, навпаки, чим більше чорнових варіантів тим ліпшим вийде кінцевий продукт.

Отже, кожен журналіст має знайти для себе власний творчий алгоритм –сукупність таких психофізичних обставин, завдяки яким виникає та неповторна мить, коли з-під пера чи клавіатури комп'ютера вже з'являються пе­рші довгоочікувані рядки. Такий процес дуже індивідуальний, навіть інтимний.

У ході написання матеріалу автор, аби заволодіти увагою аудиторії, професійно добирає ті чи інших засобів залежить від спрямування на запланований результат. Якщо творче завдання журналіста полягає в простому донесенні до аудиторії новин, факту, явища, то й образні засоби в повинні обиратися більш прості, однозначні і без особливих образів. Але якщо ви розраховуєте на більш тривалий резонанс, хочете привести в дію громадську думку, то образні засоби мають відповідні. Тут уже має бути краса логіки, переконливість аргументів, співтворчість. Важливим є і розташування тексту за абзацами, розставлення розділових знаків, тощо.

Завершення роботи над журналістським матеріалом. Часто труднощі виникають у журналістів і на завершальній стадії своєї роботи, коли потрібно написати останній абзац чи останню фразу статті. Американський письменник Ернест Хемінгуей одного разу сказав, що переписував фінал роману «Прощавай, зброя» 39 разів, перш ніж залишився ним задоволений. Отже, закінчення журналістського тексту майже так само важливо, як і початок. Якщо написати невдалу кінцівку (найчастіше на неї просто може не вистачити часу й сил), то матеріал виходить «зім'ятим». Тому варто завчасно підготувати фінішний шматок, і тоді скоректувавши, ви його спокійно вводите в текст і ставите крапку. Але якщо це нарис, серйозна стаття, то непогано, щоб ця крапка не закривала ваші роздуми, а їх продовжувала. Великі за обсягом публікації завершувати плавно. Звичайно, не можна приводити їх до дутому, вимученого висновку, коли автор відчуває, що має винести свій вердикт або «зробити ручкою» читачеві. Не можна і різко обривати їх, немов автору просто все набридло. Хороша кінцівка – це який-небудь епізод, і краще без квазі-філософської заключній ремарки. Підійдуть також короткі описи фінальної сцени, ефектна цитата, який-небудь поворот основного сюжету, збережений наостанок; можна зробити перекличку кінцівки зі вступом або з епізодом зі статті. Загалом, все, що додасть матеріалу завершеність і не залишить у читача відчуття, ніби журналіст писав-писав - і раптом згадав про якусь важливу особисту зустріч.

Алгоритм саморедагування журналістського матеріалу

Коли написаний останній абзац, то завершальною стадією є редагування та правка написаного тексту. Для цього авторові потрібно:

ü Перечитати текст і з’ясувати, чи не відійшли у процесі написання від теми.

ü Якщо це потрібно, викреслити зайве, повтори, тавтології.

ü Перевірити фактаж (прізвища, імена, ініціали, дати, цифри тощо).

ü Співставити абзаци, виправити однакові початки.

ü Ще раз прочитати матеріал, виправити мовні помилки.

ü Після всіх правок дати матеріалові «відлежатися» кілька днів (якщо такої можливості немає, то хоча б кілька годин), а потім ще раз передивитися по всіх пунктах (можна, і не один раз).

Своя специфіка є у підготовці та відтворенні тексту в телевізійній й радіожурналістиці. І якщо в газеті текст можна змінювати, допрацьовувати, правити і всіляко покращувати навіть протягом тривалого часу, то на ТБ нерідко він народжується швидше і прямо в ефірі. Так на відміну від журналіста пише телевізійник повинен вміти відразу чітко формулювати свої думки.

Основні методи і прийоми редагування написаного матеріалу

Правка входить до структури технологічного процесу редагування, де їй передує редакторський аналіз і прийняття рішення щодо правки тексту. Мета правки – літературно досконалий твір. Майстерність правки матеріалу досягається через освоєння різних методів та прийомів.

Основні методи правки:

Метод корекції тематичної системи і структури. Після аналізу тематичної системи й структури матеріалу та прийняття рішення про їх вдосконалення редактор має через автора або власноручно визначити бажану тематичну організацію твору. Коригуючи тематичну систему, він визначає, яка тема буде головною, які мікротеми і як будуть розташовані. Основними прийомами цього методу є: скорочення твору, перестановки фрагментів, фраз, вставки тощо, використовуючи знаки коректури.

Метод актуалізації теми – пошук такого звучання теми, яке б робило її актуальною. Актуалізація теми має здійснюватись в межах факторів, що зумовлюють мовну діяльність. Основними прийомами цього методу є: атрибуція предмета розповіді (про директора – про суч. директора), узагальнення предмета розповіді (про вчителя – про працівників освіти), поняттєва трансформація предмета розповіді (про сучасника – про проблеми сучасності.

Метод селекції фактичного матеріалу. Не кожен факт, передбачений поняттєвим обсягом, має використовуватися у творі: основний критерій тематичного відбору фактів – комунікативна логіка. Основним прийомом цього методу є: зіставлення підібраних фактів.

Метод корекції розкриття теми. Зміна композиції та архітектоніки матеріалу, будови фрази, правописній правці. Основним прийомом цього методу є: скорочення, вставки, перестановки, заміни.

Стадії впливу та етапи сприйняття журналістського тексту

Стадії впливу журналістського матеріалу

Будь-якии журналістський матеріал має три стадії впливу. Він повинєн:

ü привернути увагу;

ü залучити до розмови;

ü змусити повірити або змусити діяти.

Шлях, який проходить реципієнт під час сприйняття тексту, може бути представлений у вигляді такого ланцюжка

Ефективність журналістського тексту визначається передусім тим, наскільки авторський задум збігається з реакцією читача. Іншими словами, журналістський текст буде ефективним, якщо він виконає своє призначення.

Різноманітність масових реакцій на журналістську публікацію мо­же бути зведена до трьох типів (за В. Різуном):

ü реакції виконання - дії інститутів, установ, підприємств, груп й окремих осіб, котрі у тій чи тій ролі безпосередньо беруть участь у по- діях, дотримуються журналістських рекомендацій, прагнучи підви­щити ефективність докладання власних зусиль;

ü реакції залучення – дії необмеженої кількості людей, які не є безпосередніми учасниками події, але дивляться на неї з погляду своїх інтересів і свого розуміння культурних традицій і моральних засад су­спільства. Кожна окремо взята реакція другого типу не має істотного значення, але вона може викликати резонанс у суспільній думці;

ü реакції соціальної гарантії – дії керівних інстанцій, інститутів, організованих соціальних груп або повноважних осіб, що, одержуючи від журналістики «сигнали» зворотного зв'язку, можуть і повинні за­стосовувати заохочення і штрафні санкції стосовно безпосередніх учасників подій. Реакції третього типу не обов'язково виливаються в дію. Часто буває достатньо й їхньої потенційної сили.

Ці реакції доповнюють одна одну, підкріплюють одна одну й зале­жать одна від одної. У практиці журналістського впливу на аудиторію реакції соціальної гарантії визначаються тим, які думки, судження і вчинки викликає в масах та або та публікація, яка буде оцінка суспі­льної думки. У свою чергу, реакції виконання будуть визначатися ін­тенсивністю реакцій соціальної гарантії, а також силою реакції залу­чення, які хоча й не істотні самі по собі для виконавчих органів, але зумовлюють активність контрольних інстанцій. Нарешті, реакції за­лучення залежать від надій на результативність реакцій виконання.

Отже, журналістський текст тільки тоді може досягти практичної ефективності, коли він викликає в аудиторії реакції виконання, залу­чення та соціальної гарантії.

Ефективність журналістського тексту принципово багатовимірна, і його вплив повинен бути різнобічним. До того ж, мета журналістського впливу передусім полягає в тому, щоб викликати органічно поєднувані реакції (такі, що взаємодопов­нюють одна одну), скоординувати загальні зусилля, організувати ма­сову аудиторію для єдиної та цілеспрямованої дії.

Дата добавления: 2014-01-07