Моделювання причинних комплексів

Структура взаємозв’язків і структурна форма моделі

Складність і багатогранність взаємозв’язків, наявність зворотного впливу зумовлюють необхідність використання моделей у вигляді системи взаємозалежних рівнянь. Розрізняють два типи таких систем. В одних системах рівняння описують послідовний ланцюг причинно-наслідкових зв’язків, що уможливлює послідовне їх розв’язування. Іншим системам властиві зворотні зв’язки, коли та сама змінна одночасно виступає і як причина, і як наслідок. У такому разі рівняння необхідно розв’язувати одночасно.

Логіко-методологічна схема побудови будь-якої системи рівнянь включає: формування логічного каркасу моделі та специфікацію рівнянь. Логічний каркас моделі можна представити геометрично у вигляді графа зв’язку або таблично у вигляді матриці суміжності. На рис. 8.1 зображено граф зв’язку з чотирма вершинами. Дуги графа відображують напрям зв’язку; послідовність дуг одного напряму називають шляхом, а кількість послідовно з’єднаних дуг — довжиною шляху. На основі графа можна простежити причинні ланцюги (прямі та опосередковані), виявити контури зворотного зв’язку тощо.

Рис. 8.1. Графи зв’язку:

а) послідовного прямого; б) одночасно реалізованого прямого і зворотного

При складному переплетенні взаємозв’язків шляхи впливу будь-якої довжини можна формалізувати за допомогою квадратної матриці порядку m з одиничними і нульовими елементами залежно від наявності (відсутності) дуг між вершинами x_i та x_k. Стовпці такої матриці асоціюються з причинами, а рядки — з наслідками. Якщо x_i впливає на x_k, на перетині і -го стовпця і k -го рядка ставиться одиниця. Нуль символізує відсутність впливу. Макет матриці суміжності порядку m = 5 наведено в табл.

Таблиця

хі	х 1	х 2	х 3	х 4	х 5
f 1
f 2
f 3
f 4
f 5

Як бачимо, x ₁ впливає на х ₂ та х ₅; у свою чергу х ₂ впливає на х ₃ та х ₄ , а х ₃ — на х ₄ і т. д. Контури зворотного зв’язку відсутні. Зберігаючи лише ті дуги, які не можна продублювати іншими шляхами, отримаємо мінімальний граф зв’язку — гамільтонів шлях: х ₁ → х ₂ → х ₃ → х ₄ → х ₅. Він найкомпактніше описує структуру взаємозв’язків і містить усю необхідну інформацію для побудови моделі у вигляді системи рівнянь.

Важливим етапом модельної специфікації є поділ змінних, що формують структуру моделі, на ендогенні та екзогенні. Ендогенні, тобто взаємозалежні, змінні зумовлені внутрішньою структурою процесу і є предметом аналізу. Кількість їх дорівнює кількості рівнянь і тотожностей моделі. Включені в модель незалежні змінні називаються екзогенними. Саме вони спричиняють зміни в системі взаємозв’язків, не зазнаючи на собі зворотного впливу. Класифікація змінних на ендогенні та екзогенні досить умовна і залежить від природи й суті явища, яке вивчається, та від мети дослідження. В динамічних моделях з’являються лагові змінні. Взаємозв’язок усіх типів змінних представимо такою системою рівнянь:

Y _{1 ,t} = f ₁ (y _{3 ,t} , y _{2 ,t –1,} x _{1 ,t} )

Y _{2 ,t} = f ₂ (y _{1 ,t,} y _{3 ,t –1}, x _{2 ,t} )

Y _{3 ,t} = f ₃ (y _{2 ,t} ,y _{1 ,t –1}, x _{3 ,t} ).

У системі стільки рівнянь, скільки ендогенних змінних (у _{1 ,t} , у _{2 ,t} , у _{3 ,t} ). Усі вони взаємозалежні, і кожна з них окремо зазнає впливу як незалежних (екзогенних) змінних (х _{1 ,t} , x _{2 ,t} , x _{3 ,t} ), так і ендогенних iз запізненням (у _{2 ,t –1}, у _{3 ,t –1}, у _{1 ,t –1}). Лаговим змінним властиві такі ж риси, як і екзогенним, тому вони об’єднуються в один клас визначених наперед змінних z_j.

Окреме і- те рівняння системи можна записати так:

у_i = Y_i a_i + Z_j b_j + e_i,

де Y_i — вектор ендогенних змінних і- го рівняння (і =1, 2,…, k_i);

а_i — коефіцієнти при ендогенних змінних, що входять в і- те рівняння;

Z _j — вектор екзогенних і лагових змінних і- го рівняння (j = 1, 2,…, m_i);

b_j — коефіцієнти при змінних z_j в і- му рівнянні.

Модель відображує структуру взаємозв’язків між змінними і тому називається структурною. Оскільки ті ж самі ендогенні змінні входять до різних рівнянь моделі, то це призводить до залежності залишків від ендогенних змінних, що ускладнює оцінювання параметрів моделі класичним МНК. Щоб виключити кореляцію залишків, структурну модель трансформують, приводять до скороченої, приведеної форми. У приведеній формі всі ендогенні змінні виражені виключно через визначені наперед (екзогенні та лагові) змінні:

у_i = Z_j r_j + v_i ,

де r_j — коефіцієнти приведеної форми при змінних z_j, оцінюються класичним МНК; v_i — залишок.

Проблема оцінювання параметрів структурної моделі і можливості її перетворення пов’язані з поняттям ідентифікації моделі. Модель називають ідентифікованою, якщо рівняння структурної форми однозначно описують зв’язок. Умова ідентифікації перевіряється для кожного i -рівняння за критерієм:

(k_i – 1) ≤ (m – m_i).

В ідентифікованому рівнянні різниця між загальною кількістю екзогенних і лагових змінних усієї системи m і кількістю таких змінних в i -му рівнянні m_i на одиницю більша за кількість ендогенних змінних цього рівняння k_i. Кожне рівняння ідентифікованої системи відображує певну систему взаємо­зв’язків, не дублює і не може бути замінено ніякою комбінацією інших рівнянь.

Коли (m – m_i) > (k_i – 1), оцінки параметрів моделі не можуть бути визначені однозначно, система вважається надідентифікованою. Якщо для i -го рівняння (m – m_i) ≤ (k_i – 1), то така система є неідентифікованою, і визначити параметри статистичними методами неможливо. Перевіримо ідентифікованість наведеної вище системи рівнянь, у якій загальна кількість екзогенних і лагових змінних m = 6. Перше рівняння містить дві ен­догенні і дві визначені наперед змінні z_j, тобто, k_i – 1 = 2 – 1 = 1, а m – m_i = 6 – 2 = 4, що свідчить про надідентифікованість рівняння. Аналогічно можна довести надідентифікованість другого і третього рівнянь.

Оцінювання параметрів надідентифікованих рівнянь здійснюється двокроковим МНК. На першому кроці (1) визначаються параметри приведеної системи рівнянь і теоретичні значення ендогенних змінних; на другому (2) — в системі струк­турних рівнянь значення ендогенних змінних замінюються значеннями, розрахованими в рамках приведеної системи. Для лінійної моделі:

1.;

2..

Побудовані у такий спосіб рівняння розглядаються як звичайні рівняння регресії, параметри їх визначаються МНК і використовуються при прогнозуванні. Якщо специфікація моделі не відповідає вимогам математичного апарату та емпіричним даним, а система рівнянь виявляється неідентифікованою, то можливі три шляхи видозмінення моделі:

· виключити з моделі деякі ендогенні змінні;

· ввести в модель додаткові екзогенні або лагові змінні;

· замінити певну множину взаємозалежних змінних багатовимірними оцінками, скажімо, головними компонентами.

У системі Statistica методи структурного моделювання реалізовано в модулі Sepath. Досить потужний математичний апарат модуля ефективний при побудові економетричних моделей. Ми розглянемо системи рівнянь, представлених однозначними причинними ланцюгами. Такі системи називаються рекурентними (рекурсивними).

Рекурентна модель

Рекурентна модель являє собою систему рівнянь, у якій залежна змінна i -го рівня виступає як незалежна в рівнянні i + 1 рівня. Скажімо, ознакова множина моделі містить m – 1 ендогенних змінних Y_i та екзогенну змінну Z_i. Тоді система рівнянь має вигляд

Y ₁ = b ₁₀ + а ₁ Z ₁

Y ₂ = b ₂₀ + b ₂₁ Y ₁ + а ₂ Z ₂

Y ₃ = b ₃₀ + b ₃₁ Y ₁ + b ₃₂ Y ₂ + а ₃ Z ₃

Y ₄ = b ₄₀ + b ₄₁ Y ₁ + b ₄₂ Y ₂ + b ₄₃ Y ₃ + а ₄ Z ₄

……………………………………………………………………….

Y_m= b_{m 0} + b_{m 1} Y ₁ + b_{m 2} Y ₂ + b_{m 3} Y ₃ + b_{m 4} Y ₄ +…+ b_{m- 1} Y_{m- 1} + а_m Z_m.

Розрахунок коефіцієнтів регресії рекурентної моделі здійснюється послідовно для кожного рівняння класичним МНК. Матриця коефіцієнтів регресії трикутна, тобто

.

Основана на принципах послідовного розкладання процесу за причинами його формування, рекурентна модель уможливлює оцінювання для кожної з них повного ефекту впливу. Останній дорівнює сумі прямого та опосередкованого впливів.

  Рис. 8.2. Граф зв’язку собівартості цементу

Методологічні засади вимірювання повного ефекту впливу розглянемо на прикладі двофакторної моделі собівартості 1 т цементу — х ₃. Фактори собівар­тості: x ₁ — погодинна про­дуктивність цементних млинів, т; x ₂ — питомі витрати електроенергії на помел 1 т цементу, кВт×г. Граф взаємозв’язку цих ознак наведено на рис. 8.2. Дуги графа вказують потоки зв’язків, спря­мованих від x_і до x_k, коефіцієнти регресії над дугами розглядаються як сила цих потоків. Сила послідовно з’єднаних на шляху потоків визначається як добуток відповідних коефіцієнтів регресії. За наявності двох і більше паралельних шляхів сила їх потоків підсумовується. Згідно з графом зв’язку собівартості цементу підвищення погодинної продуктивності цементних млинів на 1 т веде до зниження собівартості цементу в середньому на 2,418 грн., водночас зростає енергомісткість виробництва цементу на 0,483 кВт × г, що спричиняє зростання собівартості на 0,725 грн. (0,484 · 1,499). Тоді cумарний ефект впливу погодинної продуктивності цементних млинів на собівартість цементу становить: –2,418 + 0,725 = –1,693 грн.

Отже, алгоритм розрахунку повного ефекту впливу фактора х_і включає дві операції:

· множення коефіцієнтів послідовно з’єднаних дуг;

· підсумовування коефіцієнтів паралельних дуг.

Такий розрахунок можна здійснити і на основі матриці коефіцієнтів регресії. Проілюструємо його на прикладі рекурентної моделі продуктивності корів (надій молока в центнерах на одну корову). Ознакову множину моделі представляють: х ₁ — кількість корів на фермі; х ₂ — структура раціону корів (частка концентрованих і соковитих кормів); х ₃ — вміст протеїну в розрахунку на одну кормову одиницю; х ₄ — витрати кормів на одну корову за рік, ц корм. од.; х ₅ — яловість корів (телят на 100 корів і нетелей). У табл. наведено коефіцієнти регресії: вище головної діагоналі — частинні, нижче — повні.

Таблиця

хі	х 1	х 2	х 3	х 4	х 5	у
х 1		—	—	-0,136	—	—
х 2	—		0,255	—	0,450	0,014
х 3	—	0,255		0,110	0,052	0,105
х 4	–0,136	0,028	0,110		0,068	0,782
х 5	–0,009	0,465	0,059	0,068		0,280
у	–0,109	0,193	0,207	0,801	0,280

Повні ефекти впливу включених у модель факторів х_і на у (останній рядок таблиці) розраховані послідовним множенням справа наліво повних коефіцієнтів регресії на частинні за принципом рядок на рядок. Наприклад, повний ефект впливу х ₄ становить: 1 · 0,782 + 0,280 · 0,068 = 0,801. Аналогічний розрахунок для х₃ дає 1 · 0,105 + 0,280 · 0,052 + 0,801 · 0,110 = 0,207 і т. д. Як бачимо, повні коефіцієнти регресії для всіх факторів, окрім х ₅, який не має опосередкованого впливу, відрізняються від частинних коефіцієнтів регресії (останній стовпець). Для факторів х ₂ — х ₄, які характеризують кормовий раціон, повні коефіцієнти за рахунок опосередкованих впливів перевищують частинні; щодо фактора х ₁, то прямий його вплив виявився неістотним, а опосередкований — істотним.

За таким самим принципом можна розрахувати бета-коефі­цієнти та коефіцієнти еластичності. Процедура перевірки істотності повних коефіцієнтів регресії і визначення довірчих меж здійснюється так само, як і в однорівневій моделі. Похибка вибірки визначається за формулою

,

де — залишкові суми квадратів відхилень по факторах, які в мінімальному графі зв’язків передують факторам х_і та х_k;

n — обсяг сукупності;

m — кількість змінних у рівнянні х_k.

Враховуючи прямі та опосередковані зв’язки, рекурентна модель значно розширює аналітичні можливості регресійного аналізу, розкриває механізм формування варіації модельованого показника. Спроможність рекурентної моделі комплексно реагувати на будь-які зміни в системі взаємозв’язків робить її ефективним засобом при імітації варіантів економічних рішень.

НАУКОВИЙ РЕЗУЛЬТАТ: ЗМІСТ І ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ

Науковий результат - це нове знання, набуте в процесі фундаментального чи прикладного наукового дослідження. До наукових результатів пред'являються вимоги, пов'язані з такими категоріями, як: актуальність, наукова новизна, вірогідність, теоретична і практична значущість.

Актуальність наукового результату означає важливість йо­го для науки і практики, наукова новизна характеризує особис­тий внесок автора у розв'язок досліджуваної проблеми. Виділя­ють три ступеня наукової новизни результатів дослідження:

1) принципово нові в даній галузі знання (вперше здійснено..., розроблено..., визначено..., формалізовано...);

2) науковий результат розширює або доповнює відомі теоретичні чи практичні положення, вносить у них нові елементи (удосконалено...);

3) науковий результат конкретизує, уточнює відомі положення, поширює відомий метод на новий клас об'єктів або явищ (набуло подальшого розвитку...).

Вірогідність наукових результатів залежить від повноти і якості інформаційної бази дослідження, коректності застосуван­ня методів аналізу; точності проведених розрахунків; однознач­ності трактування результатів.

Теоретична значущість визначається тим, що дає результат дослідження для науки і подальшого її розвитку, практична - де і яким чином результати можна використати на практиці.

Основні вимоги щодо структури і порядку оформлення на­укових документів регламентуються Державним стандартом України ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення». Відповідно до цього стандарту обов'язковими складовими наукового документа є:

Вступ. Обґрунтовується актуальність теми дослідження, формулю­ється об'єкт і предмет дослідження, визначається мета, задачі, інформаційна база

Основний розділ Містить ґрунтовний виклад усього дослідження:

а) теоретичний аналіз проблеми і критичну оцінку різних поглядів;

б) систематизацію і узагальнення фактів, візуальну їх ілюстрацію; тестування гіпотез; інтерпретацію виявлених тенденцій і закономірностей;

в) аргументованість висновків, обґрунтованість пропозицій і рекомендацій

Висновки. Стисло викладаються найвагоміші результати дослідження, їхня наукова і практична значущість, даються пропозиції та рекомендації, вказуються напрями подальшого дослідження проблеми

Список інформаційних джерел. Бібліографічний опис інформаційних джерел, які були використані в процесі наукового дослідження

Додатки. Різний за змістом допоміжний матеріал, який має додаткове, довідкове значення, але необхідний для повного висвітлення теми дослідження

Реферат. Стисла характеристика наукового документа.

До ієрархічно поділеного наукового тексту застосовують таку сис­тему нумерації, за якою номер рубрики першого ступеня має од­ну цифру, другого ступеня - дві цифри і т. д. Заголовки рубрик мають точно відображати смисл викладеного в них наукового тексту.

Заголовки та номери початкових сторінок усіх складових наукового документа подаються у змісті. Заголовки змісту ма­ють точно відтворювати заголовки рубрикацій тексту. Слід уни­кати як надто коротких, так і широких формулювань заголовків. Недопустимо, щоб збігалися назви якоїсь однієї рубрики і нау­кового документа в цілому (тоді інші рубрики будуть просто зайвими).

У науковій статті також виокремлюється кілька логічно взаємопов'язаних складових.

I. Вступ (формулюється наукова проблема, ступінь її ви­вченості, актуальність тієї частини проблеми, якій при­свячена стаття).

II. Постановка задачі (формулюються мета і методи дослі­дження).

III. Результати (викладається система доведень запропонова­ної гіпотези, обґрунтовуються наукові результати).

IV. Висновки (вказується наукова новизна, теоретична і практична значущість результатів дослідження, перспек­тиви подальших розробок з цієї теми).

До тексту статті додаються анотація (резюме), ключові сло­ва та список використаних джерел інформації.

Наукова мова і стиль викладення матеріалу. Характер­ними рисами наукової мови є точність, ясність, стислість, смис­лова завершеність. Неправильно вжиті слова і словосполучення та лексичні помилки можуть спотворити висловлену думку, ви­кривити смисл написаного. Дня наукового тексту характерним є формально-логічний спосіб викладення матеріалу, наявність міркувань, що сприяють доведенню Істини, обґрунтуванню ос­новних висновків, використання спеціальної термінології. Клю­чові терміни і логічні підсилення часто виділяються курсивом або іншим шрифтом.

При викладенні наукових результатів увага зосереджується на змісті та логічній послідовності повідомлення. Спеціальні функціонально-лексичні засоби наукової мови вказують на такі логічні зв'язки:

• послідовність розвитку думки (спочатку; передусім; по-перше; по-друге; насамкінець тощо);

• причинно-наслідкові відношення (завдяки тому, що..; внаслідок...; окрім того.,.; оскільки...; водночас; інші).

• підсумовування (отже; таким чином; підбиваючи підсу­мок; інші).

Як засоби зв'язку використовують також займенники, при­кметники і прислівники: цей, даний, такий, названий, зазначе­ний. Слова дійсно і насправді вказують, що наступний за ними текст має слугувати доведенням, слова з іншого боку, навпаки, проте, але, втім готують до сприйняття протиставлення, або - до пояснення. Названі й подібні їм слова є покажчиками, які попереджають про варіанти думки автора, інформують про особли­вості його доводів. Проте зловживати цими словами не варто.

У науковому тексті використовують увідні слова і слово­сполуки, які вказують на ступінь вірогідності результатів. Завдя­ки цим словам той чи інший факт можна представити:

• як цілком імовірний (дійсно, звичайно; певна річ; звісно; адже);

• як припустимий (як видно; певно; очевидно);

• як можливий (ймовірно; можливо; мабуть).

Обов'язковою умовою об'єктивності викладення матеріалу є вказівка на джерело: ким висловлена та чи інша думка, кому конкретно належить той чи інший вираз. У тексті це реалізується за допомогою спеціальних увідних слів і словосполук (на повідомлення; за даними...; на думку...; на наш погляд).

У сучасних роботах стало неписаним правилом висловлю­вати свої міркування стосовно проблеми у множині, тобто за­мість «я» вживати «ми». Аби звузити поле вживання цих займе­нників, використовують різні словесні конструкції, зокрема:

• неозначено-особові речення (визначають напрями аналі­зу...; оцінюють вплив на...);

• форми викладення від третьої особи (автор вважає...);

• речення з пасивним станом (розроблено комплексний підхід до....) тощо.

Переліки. Одним із лексичних засобів наукової мови є пе­реліки: по-перше, по-друге, по-третє; спершу, потім, далі, наре­шті; на першому етапі, на другому етапі та ін. Якщо елементами переліку є незакінчені фрази, то вони починаються з маленьких літер, позначаються арабськими цифрами, маленькими літерами або маркерами і відокремлюються один від одного крапкою з комою. Наприклад, основні завдання дослідження ринкової кон'юнктури:

> встановити тенденції розвитку ринку, його коливання, сезонність й циклічність;

> виявити поведінку суб'єктів, шо діють на ринку;

> оцінити й проаналізувати потенціал та основні пропорції ринку.

Коли перелік складається із закінчених фраз, то вони обов'язково пишуться з абзацними відступами, починаються з великих літер і відокремлюються одна від одної крапкою. На­приклад, М. Д. Кондратьєв¹ довів існування в економічному роз­витку тривалих коливань (довгих хвиль), визначив, що довга хвиля має дві фази (підвищувальну і знижувальну), і виділив такі характерні їх риси.

1. У витоку підвищувальної фази або на самому її початку відбуваються глибокі зміни у всьому суспільстві. Цим змінам передують значні науково-технічні винаходи і нововведення.

2. Підвищувальні фази багатші на соціальні потрясіння (революції, війни), ніж знижувальні.

3. Знижувальні фази особливо гнітюче впливають на сіль­ське господарство.

Текст елементів переліку підпорядковується одній увідній фразі, яку не рекомендується переривати на прийменнику або сполучнику {на, із, що, як та ін.).

Скорочення слів слід здійснювати відповідно до чинного стандарту- ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Ско­рочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Зага­льні вимоги та правила». Найуживаніші способи скорочення:

а) залишається лише перша (початкова) літера слова (м. - місто, с. - сторінка, т. - том, к.к.д. - коефіцієнт корисної дії);

б) залишається частина слова, закінчення і суфікс відкидається (рисунок –рис., дивись - див., область - обл.);

в) при позначенні цифрами років І століть (р. - рік, рр. - роки, ст. - століття).

Після переліку використовують умовні позначення: та ін. -та Інше, і т. д. - і так далі, (' т. п. - і тому подібне. В середині речення слова «та інші, і таке інше» не скорочуються, не рекомендується скорочувати слова «так званий, наприклад, формула, рівняння».

У наукових текстах широко вживаються літерні абревіату­ри (ЄС, МВФ), символи та фізичні одиниці, прийняті в Міжна­родній системі одиниць СІ (ГОСТ 988677-61). Вводячи в текст власні скорочення, необхідно дотримуватися правила, за яким перше згадування такої абревіатури зазначається у круглих ду­жках після повної назви, наприклад, валовий внутрішній продукт (ВВП), далі по тексту - без розшифровування. При використанні певного символу необхідно, щоб одна й та сама величина по всьому тексту була позначена однаково.

Подання цифрової інформації. У наукових працях еконо­мічного та соціального напрямків широко представлена цифрова інформація. При її поданні також необхідно дотримуватися за­гальноприйнятих правил:

Числові значення величин з одиницями вимірювання записуються арабськими цифрами, а без одиниць вимірювання від 1 до 9 - словами. Наприклад, «Протягом дня на біржі укладено п'ять угод на загальну суму 900 тис. грн.». Коли наводиться діа­пазон значень, виражених в одних і тих же одиницях вимірюван­ня, то одиниця вимірювання вказується після останнього число­вого значення, наприклад: від 5 до 15 років. У великих числах нулі замінювати скороченнями: тис, млн, млрд (пишуться без крапки).

Прості та складні порядкові числівники пишуться словами (другий, двадцять п'ятий, триста шостий). Числівники, що входять до складних слів, пишуться цифрами (10-процентна ви­бірка). Порядкові числівники, позначені арабськими цифрами, мають відмінкові закінчення (3-тя декада, 90-тіроки). При пе­реліку порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться одинраз (товари І та 2-го сорту).

Без відмінкових закінчень записуються порядкові числів­ники, позначені арабськими цифрами, якщо вони стоять після іменника, до якого відносяться {у розділі 2, нарис. 5.1). Так само, без відмінкових закінчень, записуються порядкові числівники римськими цифрами для позначення століть, кварталів року, томів видань (XXI століття, II квартал).

Формули. Формула вводиться в речення як повноправний його член, тому в кінці формули і в тексті перед нею розділові знаки ставлять відповідно з правилами пунктуації. Формули розміщують окремими рядками посередині аркуша. Ті формули, на які є посилання далі по тексту, нумеруються. Порядкові номе­ри формул позначають арабськими цифрами і записують у круг­лих дужках праворуч. Посилання на формули беруть у круглі дужки «...у формулі (6.1)...».

Для набору математичних формул використовують формули.

Використання в одній формулі умовних символів (літер) з різних алфавітів, наприклад, 0_сум, не допускається. Переносити формулу на наступний рядок можна лише на знаках операцій, повторюючи їх у наступному рядку.

Таблиці. Систематизований цифровий матеріал подається у формі статистичних таблиць. Статистичні таблиці спрощують порівняння та аналіз даних. Не даремно кажуть, що «у німих статистичних таблицях уся красномовність статистики». Підпорядковуючись принципу компактного та раціонального викладення матеріалу, необхідно додержуватись певних правил технічного оформлення таблиць, зокрема:

Назва таблиці, заголовки рядків і граф мають бути чіткими, лаконічними, без скорочень. У назві таблиці слід уни­кати слів «значення, величина, розрахунок». Натомість обов'язковими є вказівки на об'єкт, його часову і географічну ознаки, наприклад, табл. 6.1.

Таблиця 6.1- Динаміка боргового навантаження на економі­ку України за 1996-2009 рр.

Заголовки граф починаються з великої літери, а підзаго­ловки, якщо вони становлять одне речення, - з малої. Заголовки вказують в однині (рік, країна, емітент), одиниці вимірювання -з використанням загальноприйнятих скорочень (т, кВт, грн. то­що), іноді для них відводиться окрема графа. Якщо одиниця ви­мірювання спільна для всіх наведених у таблиці даних, її вказу­ють над таблицею.

Якщо рядки чи графи таблиці виходять за формат сторін­ки, частину таблиці можна перенести на наступну сторінку. Тоді в першій частині таблиці нижню горизонтальну лінію, яка обме­жує таблицю, не проводять. Над наступною частиною пишуть «Продовження таблиці...». Заголовки граф (рядків) замінюють­ся відповідними номерами граф (рядків). Першу графу з перелі­ком одиниць сукупності чи груп позначають великою літерою, інші графи - номерами.

Інформація, що міститься у рядках (графах) таблиці, узагальнюється підсумковим рядком «Разом» або «В цілому за сукупністю», який завершує статистичну таблицю. Коли підсумковий рядок розмішується першим, то деталізація його подається за допомогою словосполучення «у тому числі» або «з них». При цьому можна подавати перелік не всіх, а лише визначальних складових.

Числа, по можливості, необхідно округляти у межах одного і того самого рядка чи графи обов'язково з однаковим ступенем точності. Відсутність даних у таблиці позначається відповідно до причин:

а) якщо клітинка таблиці, передусім підсумкова, не може бути заповнена, ставиться знак «*»;

б) коли відомості про явище відсутні, ставиться три крапки «...» або «н.від.»;

в) відсутність самого явища позначається тире («-»);

г) дуже малі числа записуються (0,0) або (0,00).

Якщо потрібна додаткова інфомація, певні уточнення цифрових даних, до таблиці додається примітка.

Узагальнення за даними таблиці пишуть у такий спосіб: таблиця дозволяє зробити висновок; як видно з таблиці; за ре­зультатами аналізу даних таблиці.... Іноді таблиця є безпосере­днім продовженням викладеного матеріалу і граматично зв'язана з увідною фразою тексту. Тоді використовують спрощені таблиці-висновки без заголовка.

Графіки. Досить поширеною формою ілюстрації наукових результатів є графічні зображення. їх використовують як для наочного візуального відображення результатів дослідження, так і для аналізу досліджуваних явищ, узагальнення даних і вияв­лення закономірностей. Як показано в 3.5, за допомогою графіків аналізується структура, взаємозв'язки і динаміка соціально-економічних явищ, здійснюється порівняльний аналіз явищ, гео­графічне їх розміщення. Відповідно до мети дослідження і наяв­ного статистичного матеріалу:

• вибирається тип графічного образу (діаграма, картограма, картодіаграми);

• визначається система координат;

• задаються масштабні орієнтири (масштаб і масштабні шкали).

Наведені у науковому документі таблиці, графіки, схеми нумеруються окремо за кожним видом ілюстрацій так само, як і формули, - арабськими цифрами наскрізно або у межах розділу. На всі Ілюстрації в тексті мають бути посилання. їх пишуть ско­рочено і без №, наприклад: рис3.2; табл. 2. /.

Посилаючись на ілюстрації, не слід словами переказувати їхній зміст. Словесний коментар необхідний лише тоді, коли треба звернути увагу на найбільш значимий факт або частину ілюстрації, які будуть використані для теоретичних викладок або для обґрунтовування висновків.

Цитати. Для Ідентифікації поглядів при зіставленні різних точок зору, для підтвердження власних доводів посиланням на авторитетне джерело наводяться цитати. Нагадаємо загальні техніко-орфографічні правила їх оформлення:

• текст цитати береться в лапки І приводиться у тій грама­тичній формі, як у першоджерелі;

• якщо цитата повністю відтворює текст, її починають з ве­ликої літери в усіх випадках, крім одного, коли цитата є частиною речення автора.

Кожна цитата повинна мати посилання на джерело, бібліо­графічний опис якого подається відповідно до вимог діючого стандарту. Бібліографічні посилання можна:

- винести з тексту вниз сторінки, використовуючи для зв'язку з текстом знаки зносок;

- винести за текст, посилаючись на список джерел інфор­мації. Номер джерела і номер сторінки, на якій надруко­вана цитата, беруться у квадратні дужки [ 5, с. 122].

Коли першоджерело недоступне, можна скористатися цита­тою, наведеною в іншому виданні, зробивши бібліографічне посилання словами «Цит. за...». Окрім прямого цитування, часто застосовують переказ текс­ту першоджерела своїми словами. При непрямому цитуванні треба бути максимально точним при викладенні думки автора. Форми словесних запозичень різні, проте академічний мовний етикет виробив низку сталих речових штампів.

Питання про.... докладно викладено в роботі... (зноска).

Визначається за методикою, розробленою.... (зноска).

Як стверджує..., чиї рекомендації наводяться далі... (знос­ка).

Цифрові дані взяті з... (зноска).

Спираючись на зміст цитат, можна створити систему пере­конливих доказів, які потрібні для об'єктивної характеристики явища.

Важливою складовою наукового документа є висновки, тобто послідовне, логічне, стисле викладення власних міркувань і тверджень щодо проблеми, підсумовування, узагальнення отриманих результатів і виявлених закономірностей, співвідно­шення їх з метою та конкретними завданнями, поставленими і сформульованими у вступі.

Висновки мають форму синтезу наукових результатів, їх не можна підміняти деклараціями про результати роботи (розгляну­то, проаналізовано, вивчено і т.д.). Саме у висновках проявляєть­ся здатність (нездатність) автора ясно мислити, систематизува­ти, узагальнювати і чітко формулювати результати дослідження.

Як аргумент при обґрунтуванні висновків використовують посилання на інформаційні джерела (наукові праці, нормативні документи, логічні судження, результати обробки статистичних даних). Зазвичай висновки починаються зворотом «Таким чи­ном...)), далі формулюється зміст самого висновку.

Якщо в основному тексті, не порушуючи його композицію, необхідно навести додаткові факти, уточнити певні моменти, використовують авторські примітки. Цей додатковий поясню­вальний текст виводиться за межі основного (вниз сторінки, в кінець розділу, статті, книги), набирається іншим шрифтом або відокремлюється від основного тексту рубрикою. Часто примітка береться в дужки і помічається ініціалами прізвища та імені ав­тора.

Бібліографічний список подасться відповідно до вимог Державного стандарту «Библиографическое описание докумен­та. Общие требования и правила составления: ГОСТ 7.1-84». До списку включають не лише ті джерела, на які є посилання, а й ті, що вивчалися в процесі дослідження. Літературні джерела роз­міщуються у такій послідовності:

1. нормативно-правові акти органів законодавчої і вико­навчої влади;

1. відомчі правові акти;

3. джерела статистичних даних;

4. документи і матеріали державних архівних установ;

5. наукова література у алфавітному порядку.

Джерела за пунктами 1-4 розміщуються за хронологією пу­блікацій, наукова література - за алфавітом прізвищ перших ав­торів або перших слів назви творів. В одному списку не можна змішувати різні алфавіти. Спершу наводяться списки кирили­цею, потім латиницею.

Включені до списку літературні джерела нумеруються по­слідовно від першого до останнього. Загальна схема запису кон­кретного джерела з урахуванням стандартів, що визначають способи скорочення слів і словосполук, має таку форму:

Автори. Назва твору. Дані про відповідальність (укладачі, редактори, перекладачі). Дані про видання (повторність видання, переробка). - Місце видання, видавництво, рік, кількість сторі­нок.

Додатки містять різний за змістом допоміжний матеріал, який має додаткове, довідкове значення, але необхідний для по­вного висвітлення теми. За формою це може бути текст, таблиці, графіки, карти. Кожний додаток починається з нової сторінки, позначається великою літерою українського алфавіту (за винят­ком літер, написання яких схожі на цифри, - І, Ї, З, Й, О, Ч, Ь), наприклад, «Додаток А». Формули в додатках мають окрему нумерацію арабськими цифрами «(А.1); (А.2)». Зв'язок основ­ного тексту з додатками здійснюється через посилання зі словом дивись - «див. додаток А».

Обов'язковими елементами наукового документа є резюме (анотація) та реферат. Резюме - це стислий перелік основних висновків за змістом документа (статті чи доповіді), реферат - стислий виклад основного змісту документа, який реферується (стаття, книга, звіт, дисертація тощо).

Резюме відрізняється від основного тексту шрифтом або форматом, розмішується перед основним текстом зразу після назви документа або в кінці документа. У наукових журналах резюме публікують двома і більше мовами.

Реферат - корот­кий виклад змісту наукового документа. Як засіб наукової кому­нікації він виконує дві функції: інформаційну (відповідає на питання, яка інформація міститься у науковому документі) та інди­кативну (описує документ).

Згідно з вимогами Державного стандарту (ГОСТ 7.9-77), у рефераті виокремлюються три частини: заголовна, довідкова і власне реферативна. У заголовній частині міститься прізвище автора, назва документа, ключові слова, назва видавництва та вихідні дані. Довідкова частина - це відомості, що характеризу­ють документ: кількість сторінок, ілюстрацій, таблиць, додат­ків, джерел інформації у бібліографічному списку.

Власне реферативну частину формують основні аспекти змісту наукового документа, а саме:

> мета і завдання дослідження;

> предмет та об'єкт;

> методи дослідження,

> основні результати, їх новизна;

> теоретична і практична значущість результатів;

> апробація результатів (доповіді на конференціях, нарадах тощо);

> рекомендації щодо використання результатів.
Поаспектний метод реферування дозволяє передавати зміст

документа достатньо повно і концентровано. Реферати можуть бути надруковані безпосередньо при документах, в реферативних журналах, збірниках або самостійно як автореферат дисертації. Обсяги їх визначається специфікою теми і змістом документа.

Наукові доповіді. Досить поширеною формою оприлюд­нення наукових результатів є доповіді та повідомлення на кон­ференціях, з'їздах, симпозіумах. Наукова доповідь - це публічно виголошене повідомлення, розгорнутий виклад певної наукової проблеми (теми, питання). Основні ідеї, думки, положення нау­кової доповіді коротко, точно і послідовно викладаються в тезах доповіді, які зазвичай публікуються до початку наукової конфе­ренції (з'їзду, симпозіуму). Схематично структуру тез можна по­дати так: теза — обґрунтування — доказ — аргумент —результат —перспективи.

Структура тексту доповіді практично аналогічна структурі статті. Умовно в доповіді можна виділити три частини.

I. Вступ, де окреслюється проблемна ситуація, зазнача­ються причини, які спонукали до підготовки доповіді.

II. Основна частина, в якій аналізується нинішній стан про­блеми, наводяться аргументи, обґрунтовується основна ідея ав­тора.

ІІІ. Підсумкова частина містить висновки, рекомендації, пропозиції.

Специфіка усного виступу має свої відмінності від друкова­ного документа. При підготовці доповіді слід зважати на те, що науковий результат викладено в тезах доповіді, а отже, увага має акцентуватися на власне доказах і аргументах. До найсуттє­віших, дискусійних тез подається ілюстративний матеріал у ви­гляді таблиць, схем, діаграм.

Дата добавления: 2014-01-06