Акти застосування норм права у механізмі правового регулю­вання

У процесі правового регулювання можлива (але не обов’язкова) стадія застосування норм права, яка полягає у виданні державно-владного акта – акта застосування норм права, який забезпечує ви­никнення, зміну або припинення правових відносин. Якщо суб’єкти права не в змозі самі реалізувати суб’єктивні права і юридичні обо­в’язки, держава в особі компетентних органів здійснює застосуван­ня норм права (наприклад, стягнення податків, призначення пенсій, здійснення правосуддя).

Акти застосування норм права мають форму рішень, розпоряд­жень, наказів, вироків тощо. У них персоніфікуються загальні права і обов’язки, а також, якщо це необхідно, індивідуалізуються санкції. Специфіка акта застосування норм права полягає в тому, що індив­ідуалізація здійснюється від імені держави як вимога, яка може бути у разі необхідності виконана і примусово.

У всіх випадках акти безпосередньої або опосередкованої реалі­зації прав і обов’язків завершують правове регулювання.

Стадії механізму правового регулювання. Використання у певному порядку тих чи інших елементів механ­ізмуправового регулювання характеризує процес правового регулювання. Він може бути простим і складним.

Простий процес правового регулювання припускає використання лише одного державно-владного акта – нормативно-правового. Інди­відуалізацію прав і обов’язків здійснюють самі суб’єкти, до яких цей акт звернений.

Складний процес правового регулювання припускає наявність двох актів державно-владного характеру, один із яких – нормативно-правовий, а інший – акт застосування норм права (індивідуальний акт). Його стадії залежать від правової поведінки суб’єкта – право­мірної чи неправомірної.

Процес правового регулювання – це досить складне і довготри­вале явище. Окремі науковці виділяють такі стадії механізму правового регулювання:

1. Правова регламентація суспільних відносин – це стадія, на якій проходить розробка юридичних норм як загальнообов'язкових правил поведінки.

2. Виникнення суб ’ єктивних прав і юридичних обов ’ язків – це стан переходу від загальних приписів правових норм до конкретної мо­делі поведінки конкретних суб’єктів.

3. Реалізація (фактичне використання) елективних прав і юри­дичних обов ’ язків.

4. Застосування норм права (можлива, але не обов’язкова стадія) – виявляється у виданні державно-владного акта, що забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Зобразимо основне із сказаного у вигляді схеми трьох стадій механізму правового регулювання:

Місце і роль держави у функціонуванні механізму правового регулювання суспільних відносин. Характер зв’язків держави і механізму правового регулювання обумовлений нерозривним зв’язком між державою і правом. Саме держава як апарат політичної влади здійснює через свої органи правотворчу, правозастосовчу і правоохоронну діяльність. Тому діяль­ність державних органів є необхідною умовою функціонування ме­ханізму правового регулювання суспільних відносин.

У функціонуванні механізму правового регулювання особливу роль відіграє правозастосовча діяльність державних органів, яка уособ­лює її діяльність щодо реалізації відповідних владних повноважень. Правозастосування стає необхідним тоді, коли для виникнення суб’єк­тивних прав та юридичних обов’язків наявності самої норми права недостатньо, і виникає потреба у виданні відповідними державними органами додаткових індивідуальних актів, що надають чинності механізму правового регулювання. Так, конституційною нормою закріплено право громадян України на житло. Але для здійснення цього права необхідне видання дер­жавними органами індивідуальних актів, що засвідчують факт наявності підстав для отримання житла (рішення про взяття на квартир­ний облік) і засвідчення права на отримання саме цього житла (вида­ча ордера на квартиру).

На шляху функціонування складових елементів і стадій механіз­му правового регулювання виникають перешкоди, які усуваються за допомогою засобів, що перебувають поза сферою правового ре­гулювання. Ці зовнішні сторони кваліфікуються як правові форми діяльності держави.

Правова форма діяльності – організаційно-управлінська форма діяльності уповноважених на те суб'єктів, завжди пов’язана зі здійсненням юридично значущих дій (розглядом юридичних справ) у порядку, визначеному законом.

Основні правові форми діяльності держави: правотворча; правозастосовна; правоохоронна; установча; контрольно-наглядова.

Правотворча діяльність – це правова форма діяльності держави, спрямована на офіційно встановлення (санкціонування) і зміну норм права компетентними органами, яка виражається в підготовці, при­йнятті і оприлюдненні нормативно-правових актів.

Правозастосовна діяльність – це правова форма діяльності дер­жави, яка забезпечує безперервність процесу здійснення норматив­но-правових розпоряджень через наділення одних учасників право­вих відносин суб’єктивними юридичними правами, а інших – суб’єк­тивними юридичними обов’язками; полягає у розгляді і вирішенні індивідуальних справ, що мають юридичне значення.

Правоохоронна діяльність – це правова форма діяльності держа­ви, спрямована на охорону суспільних відносин, урегульованих пра­вом, захист індивіда від правопорушень і притягнення винних до відповідальності. Будь-які органи держави тією чи іншою мірою здійснюють правоохоронну діяльність, тому її можна вважати одним з різновидів правозастосовної діяльності. Разом з тим існують і такі органи, для яких ця діяльність є основною – органи прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, митні органи тощо.

Контрольно-наглядова діяльність – це правова форма діяльності органів держави, що виражається в здійсненні юридичних дій у справі спостереження і перевірки відповідності виконання і додержання підконтрольними суб’єктами правових розпоряджень і припинення правопорушень певними організаційно-правовими засобами. Конт­рольні структури України: Президент, Кабінет Міністрів, Конституцій­ний Суд, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, прокурату­ра, Рахункова палата тощо.

На цей час у світі склалися декілька видів контрольно-наглядової діяльності, насамперед, конституційний контроль і фінансовий контроль.

Установча діяльність – це правова форма діяльності держави, яка виражається в реалізації на основі норм матеріального права повно­важень на формування, перетворення або скасування органів дер­жави, їх структурних підрозділів, посад.

Безпосереднє призначення установчої діяльності – кадрове за­безпечення всіх ланок державної влади і управління. Визначальною стадією установчої діяльності є виборчий процес, який полягає у реалізації виборчих прав громадян на формування представниць­ких органів держави і вищих посад.

До неправових форм діяльності держави відносять насамперед суто організаційну роботу (культурно-масову, технічно-виконавчу, організаційно-економічну тощо). Однак, це не означає, що організаційна діяльність ніяк не регулюється правом. Вона є підзаконною, здійснюється в рамках чинно­го законодавства і у межах компетенції того чи іншого органу.

Ефективність правового регулювання. Співвідношення фактичних результатів дії юридичних норм з ціля­ми, що ставилися при їх виданні, виявляє ефективність (або неефек­тивність) правового регулювання. Досягнутий рівень цих цілей і буде визна­чати рівень ефективності норми права. Інакше кажучи, при визначенні ефективності беруться до уваги дві обставини: а) цілі, що були по­ставлені при виданні норми права; б) реально досягнуті результати.

Основними чинниками, що забезпечують ефективність правового регулювання, можна вважати:

1. Відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства.

2. Рівень досконалості законодавства.

3. Рівень правової культури громадян. Ця умова досить об’ємна. Вона охоплює і режим законності при правотворчості та правозастосуванні, і рівень правосвідомості та низку інших явищ. Сутність пра­вової культури виявляється у тому, що всі суб’єкти суспільних відно­син мають бути обізнані зі змістом правових норм, чітко уявляти свої суб’єктивні права та юридичні обов’язки, неухильно дотримуватися їх. Без цих вимог не можуть бути ефективними правові вимоги. Однак, саме по собі знання права суб’єктами правових відносин не забезпечує його ефективності. Необхідні ще й умови для його втілення у життя.

Сутністю правового регулювання державного управ­ління є нормативне закріплення доцільних правил поведінки людей у відносинах щодо приводу здійснення державної влади й управлін­ня. Взаємозв’язки і взаємодії, що виникають у цьому процесі, є пред­метною сферою правового регулювання відносин державного управ­ління. Відповідно до цього використовується метод правового регулювання державного управління – комплекс прийомів, способів і засобів формування й упорядкування реалізації державно-управ­лінських впливів на державно-правові інститути й елементи, суспіль­ну свідомість, поведінку і діяльність у цій галузі. Усі ці явища, маючи функціональну визначеність, утворюють структуру правового регулювання державного управління, знаходячи юридичне відображен­ня і закріплення в правових формах

Дата добавления: 2014-01-07