Норма права в процесі керівництва, управління, правового регулювання

Поняття, ознаки та види норм права та способи їх викладення. Норма права – це загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або сан­кціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіцій­но закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспіль­них, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу пев­них суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами, складає систему права.

Специфічні ознаки норми права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру – норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв’яз­ки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зра­зок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов’язкове правило поведінки – норма права вихо­дить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру – норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата – неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відно­син, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства}.

4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобо­в’язуючого характеру – норма права закріплює права і обов’язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, мо­лоді люди мають право на навчання, обов’язок інших – забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після ви­кладення її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку – норма права видається уповноваженими на те суб’єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, – держава створює реальні умови для доб­ровільного здійснення суб’єктами зразків поведінки, сформульова­них у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.

Риси норми права як класичного розпорядження:

1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поведін­ки (вид і міру поведінки);

2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (норма­тивність, формальну визначеність, стабільність, владність);

3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

У державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою) (Рис. 2).

Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права)	Норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.
Норми права за методом правового регулювання	Імперативні – норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов’язків суб’єктів. Інакше – імперативні норми прямо наказують правила поведінки. Диспозитивні– норми, у яких держава вказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов’язки в окремих випадках. Інакше – диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.
Норми права за характером впливу на особу	Заохочувальні – норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб’єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій). Рекомендаційні – норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб’єктів.
Норми права по субординації в правовому регулюванні	Норма матеріального права – норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов’язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти грабіжи, красти тощо. Норма процесуального права – норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок притягнення до юридичної відповідальності.
Норми права за суб’єктами правотворчості	Норми органів представницької влади Норми глави держави Норми органів виконавчої влади Норми громадських організацій, комерційних структур тощо
Норми права за дією у просторі	Загальні Місцеві
Норми права за дією за колом осіб	Загальні –поширюються на все населення; Спеціальні –поширюються на певне коло осіб; Виняткові –роблять винятки із загальних і спеціальних норм.
Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права)	Регулятивні – встановлюють права і обов`язки суб`єктів; Охоронні – встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов’язків, встановлених у регулятивних нормах.
Регулятивні норми права за характером розпоряджень, що містяться в них	Дозвільні (що надають правомочності) – норми, що вказують на можливість здійснювати певні дії. наділяють суб`єктів певними правами (наприклад, подавати позов до суду, одержувати пенсію, розпоряджатися майном тощо). Ці норми містять у своєму тексті слова "вправі", "має право", "може". Зобов’язуючі – норми, що вказують на необхідність здійснювати певні дії, наділяють суб`єктів певними обов`язками (наприклад, заповнювати і вчасно подавати в податкову інспекцію декларацію про доходи). Ці норми містять слова "зобов`язаний", "повинен". Заборонні – норми, що вказують на необхідність утримуватися від здійснення дій певного роду, встановлюють заборони. Ці норми супроводжуються словами "забороняється", "не має права", "не може".

Рис. 2. Класифікація норм права

Спеціалізовані (нетипові) норми права. Крім зазначених видів загальних норм права є так звані спеціалізовані (такі, що забезпечують, або похідні) норми. Це – нетипові правові розпорядження, тобто розпорядження "нестандартного"
характеру, у яких відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об’єктивно притаманні класичній моделі норми права. _:

Ознаки спеціалізованих норм:

1. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допомагають основним нормам додати праву довершеність і повноту.

2. Самі не регулюють суспільні відносини і ніби приєднуються до регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор. Тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові.

3. Утворюються на основі "первинних", "вихідних" норм, але містять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові регуля­тивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних зв'язків. За характером утворення вони є похідними від основних норм.

Розрізняють такі спеціалізовані норми:

• загальнозакріпні норми, або норми-начала;

• установчі норми, або норми-принципи;

• прогностичні норми, або норми-цілі;

• декларативні норми, або норми-оголошення;

• дефінітивні норми, або норми-дефініції.

Загальнозакріпні норми, або норми-начала – норми, що містять положення, які закріплюють первинні основи суспільного і держав­ного ладу; в узагальненому вигляді виражають певні елементи регу­льованих відносин.

Установчі норми, або норми-принципи – норми, у яких сформульо­вані незаперечні вимоги загального характеру, що стосуються усіх або більшості інститутів або норм галузі права.

Прогностичні норми, або норми-цілі – норми, які містять прогнози розвитку державного або суспільно-політичного ладу.

Декларативні норми, або норми-оголошення – норми, які містять положення програмного характеру, нормативні оголошення.

Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) – норми, які містять визначення правових категорій і понять.

Серед спеціалізованих норм слід виділити: оперативні, або норми-інструменти; колізійні, або норми-арбітри. Їхня специфіка полягає в тому, що вони є нормами про норми.

Оперативні норми, або норми-інструменти – норми, роль яких виражається у встановленні дати вступу (зміни, припинення) нормативно-правового акта в силу, у його поширенні на нове коло суспіль­них відносин, на новий строк.

Колізійні норми, або норми-арбітри – норми, які у разі наявності протиріччя між окремими нормативними актами з того самого пред­мета регулювання, повинні застосовуватися в даному випадку, тоб­то це норми, що регулюють вибір норми.

Вони покликані вирішувати колізії (конфлікти норм, пов’язані з особливостями регулювання тих самих суспільних відносин різни­ми правовими актами).

Способи (форми) викладення норм права у статтях нормативно-правового акта. За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють такі форми (способи): повну (пряму), відсильну, бланкетну.

Повна форма викладу норм права в статтях нормативно-пра­вових актів. У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до інших статей.

Відсильна форма викладу норм права в статтях нормативно-правових актів. У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших статей цього акта, якщо є недостатні відо­мості.

Бланкетна форма викладу норм права в статтях нормативно-правових актів. У статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт.

За рівнем узагальнення виділяють такі форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів:

- казуїстична – зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, через певні факти, випадки, ознаки та ін.;

- абстрактна – зміст норми розкривається через загальні, абст­рактні, не індивідуалізовані поняття.

Структура норми права. Структура, або внутрішня форма норми права – це внутрішня по­будова норми права, яка виражається у її поділі на складові елемен­ти, пов’язані між собою (Рис. 3).

Елементи класичної моделі норми права можна умовно змалюва­ти за допомогою такої схеми: "якщо – то – а у противному разі" або "якщо – то – а інакше".

Слід пам’ятати, що не завжди норма права має двосторонній зобов’язуючий характер. Не обов'язково в її структурі присутні всі елемен­ти: гіпотеза, диспозиція, санкція. Наприклад, конституційно-правові норми мають у своїй структурі, як правило, одну диспозицію, рідше – гіпотезу і диспозицію, в окремих випадках – і санкцію. Норми, що передбачають адміністративну відповідальність, часто у своїй струк­турі не містять гіпотези, що пояснюється їхнім відсильним характе­ром. Санкція також не є обов’язковим структурним елементом адмін­істративно-правової норми.

Гіпотеза (припущення)	Диспозиція (розпорядження)	Санкція (стягнення)
- частина норми, яка вказує, за яких обставин норма вступає в дію. Від­повідає на питання: де? коли? у якому випадку? за яких умов?	- частина норми, у якій формулюється саме пра­вило поведінки, права і обов'язки	- частина норми, яка вста­новлює заходи (вид та об­сяг) державного примусу, що застосовуються у випадку її порушення

Рис. 3. Елементи правової норми

За ступенем визначеності змісту гіпотези, диспозиції, санкції мо­жуть бути:

• абсолютно-визначені,

• відносно-визначені,

• альтернативні.

Гіпотеза надає рух юридичній нормі. За допомогою гіпотези абст­рактний варіант поведінки "прив’язується" до конкретного життєвого випадку, до конкретної людини, часу і місця. Призначення гіпотези – визначити сферу і межі регулятивного дії диспозиції і правової норми.

Диспозиція – серцевина юридичної норми, яка вказує дозволену поведінку суб`єкта, обов`язкову (необхідну) або заборонену (неприпу­стиму). Диспозиція –основний елемент норми права, у якому фор­мується модель самого правила поведінки, тобто міститься розпорядження про те, як слід діяти в ситуації, в умовах, передбачених у гіпотезі даної норми.

Санкція – частина правової норми, яка забезпечує здійснення її диспозиції. У санкції виражається несхвальне ставлення суспільства, держави, особистості до порушників правової норми (охоронна санк­ція). У санкції може виражатися схвальне ставлення у вигляді заохо­чення – премії, підвищення в посаді до осіб, що виконують диспози­цію (корисні варіанти поведінки) на рівні, що перевищує загальні ви­моги (заохочувальна санкція).

Дата добавления: 2014-01-07