Суспільно-правові та природні чинники застосування права в управлінні

Правозастосування в умовах управлінського рішення чи одер­жання доручень, які суперечать чинному законодавству.

Роль міжнародних стандартів та договорів в правозастосовчій діяльності щодо управління.

Законність, доцільність та обґрунтованість правозастосовчої діяльності в управлінні.

Суспільно-правові та природні чинники застосування права в управлінні.

В державному управлінні

Соціально-управлінська природа і функція застосування права

Лекція № 7

Література:

1. Аверьянов В.Б. Державне управління: теорія і практика / В.Б.Аверьянов / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В.Б.Аверьянова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.

2. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П.Битяк, В.М.Гаращук, О.В.Дьяченко та ін.; ред. Ю.П.Битяк. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.

3. Адміністративне право України [Текст]: підручник / ред. Т.О.Коломоєць. – К.: Істина, 2009. – 480 с.

4. Атаманчук Г.В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы) / Г.В.Атаманчук: Учеб. пособ. – М.: ОАО НПО "Экономика", 2000. – 302 с.

5. Виконавча влада і адміністративне право // За заг. ред. В.Б.Авер`янова – К.: Видавничий Дім "Ін-Юре", 2002. – 668 с.

6. Горбунова Л.М. Принцип законності у нормотворчій діяльності органів виконавчої влади: монографія / Л.М.Горбунова. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 240 с.

7. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / За ред. М.В.Цвіка та ін. – Харків: Право, 2002. – 432 с.

8. Закон України від 29.06.2004 № 1906-ІV "Про міжнародні договори України" // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.

9. Закон України вiд 16.10.1996 № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.

10. Іжа М.М., Пахомова Т.І., Різникова Я.О. Організаційно-правові засади державного управління: Навчальний посібник. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2008. – 308 с.

11. Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики [Текст]: Зб. наук. статей: Матеріали наук. практ. конф. / Ред. Ю.С. Шемшученко. – К.: НАН України, 2006. – 334 с.

12. Конституція України: прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

13. Конституційне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. В.П. Колісника та Ю.Г. Барабаша. - X.: Право, 2008. – 416 с.

14. Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс) / О.Ф.Скакун: Учебник. – Х.: "Эспада". – 2005. – 840 с.

15. Скрипничук В.М. Правове забезпечення державного управління. Конспект лекцій. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. – 556 с.

16. Указ Президента України від 22.07.1998 № 810/98 “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” // Офіц. вісн. України. – 1999. – № 21. – Ст. 32.

Норми права існують для того, щоби активно впливати на суспільні відносини. Завдяки цьому впливу – правовому регулюванню – пове­дінка людей впорядковується, відповідає потребам суспільного роз­витку, приписам норм права. Прийняття законів і інших нормативно-правових актів є дуже важливим чинником, але вирішальне значення має здійснення на практиці загальнообов’язкових вимог, що містяться в них. Сформульовані в нормативно-правових актах норми тільки тоді стають живими, коли вони втілюються в дійсності, реалізуються у свідо­мо-вольових вчинках (діях) людей. Втілення приписів норм права у поведінку людей називають реалізацією права.

Реалізація норм права – це втілення положень правових норм у фактичній поведінці (діяльності) суб`єктів права, в їх практичній діяль­ності, її можна розглядати як процес і як кінцевий результат. Інакше кажучи, реалізація норм права – це втілення виключно правомірної поведінки, різноманітний процес практичного здійснення правових вимог у діяльності тих або інших суб`єктів. Саме через реалізацію норм права досягається результат, зміст якого був закладений зако­нодавцем при виданні норми права. Тому своєчасна і точна реаліза­ція правових норм – це найважливіша передумова додержання та зміцнення правопорядку.

Форми реалізації права можна також класифікувати за складністю і характером дій суб’єкта (за участю чи без участі держави):

а) проста, безпосередня (без участі держави) – дотримання (до­держання), виконання, використання;

б) складна, опосередкована (за участю держави) – застосування. Розрізняють такі форми реалізації норм права:

а) використання (прав) – форма реалізації уповноважуючих юри­дичних норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб`єктів, що здійснюється ними за їх власним бажанням;

б) виконання (обов’язків) – форма реалізації зобов`язуючих юри­дичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюєть­ся ними незалежно від їх власного бажання;

в) дотримання (обов’язків) – форма реалізації забороняючих юри­дичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь.

Дотримання (додержання) норм права. Це форма реалізації норм права, яка знаходить свій вираз в узгод­женні суб`єктами своєї поведінки з нормами-заборонами. Інакше ка­жучи, сутність додержання норм права полягає у тому, що суб`єкт утримується від порушення заборон, які містяться у тих чи інших пра­вових нормах. Характерною рисою даної форми є пасивна поведінка суб`єктів: вони не чинять дій, що заборонені нормами права, і таким чином виконують правові заборони.

Виконання норм права. Це форма їх реалізації, що знаходить свій вираз у діях суб`єктів щодо здійснення зобов`язуючого припису права. Якщо норма права
містить обов`язок, то простого утримання суб’єкта від вчинення певних дій вже недостатньо. Більше того, в деяких випадках воно може кваліфікуватись як протиправна поведінка. Виконання полягає в обов`язковому вчиненні активних дій, що передбачені нормами права в інтересах правомочної сторони, у виконанні обов’язків. Особливою рисою виконання норм права є активна поведінка суб`єктів: вони чи­нять дії, відповідні до юридичних норм, тобто виконують покладені на них активні обов`язки.

Використання норм права. Ця форма реалізації норм права полягає у здійсненні тими або інши­ми суб’єктами повноважень, наданих їм нормами права. Для викори­стання норм права характерна поведінка суб’єктів, яка стосується використання юридичних можливостей, втілених у суб’єктивних пра­вах. Здійснюючи, наприклад, продаж чи дарування якої-небудь речі, власник здійснює своє право володіння, користування і розпорядження майном шляхом використання прав, наданих йому відповідною нор­мою права. Особливістю використання норм права є те, що суб’єкт сам вирішує, використовувати чи утриматися від використання суб’єктивного права, що йому належить. На відміну від додержання і вико­нання норм права, які можуть бути як добровільними, так і примусови­ми, використання норм права може бути лише добровільним.

Поняття застосування права та його ознаки. Наведені форми реалізації правових норм вважаються безпосе­редніми, оскільки правові приписи реалізуються учасниками суспіль­них відносин безпосередньо, самостійно, в процесі діяльності. Якщо ж ці форми не дозволяють у повному обсязі реалізувати права та обо­в’язки, що передбачені правовими нормами, виникає потреба задіяти особливу форму реалізації права – застосування. Як особлива форма реалізації права, застосування здійснюється в певних ситуаціях:

По-перше, норма права застосовується компетентними органами (посадовими особами) у разі, коли передбачені юридичні права та обов`язки не можуть виникнути у конкретних осіб та реалізуватися без їхньої державно-владної діяльності. Для виникнення та реалізації цих прав та обов'язків у кожному конкретному випадку необхідне видання компетентним органом владного рішення щодо конкретної особи;

По-друге, правозастосовна діяльність компетентних органів необхідна тоді, коли наявними є певні перешкоди для використання особами суб`єктивних юридичних прав. У такому разі громадянин звер­тається до адміністративного органу чи до суду, які приймають рішен­ня щодо поновлення порушеного права.

По-третє, необхідність у застосуванні норм права виникає і тоді, коли юридичні обов’язки не виконуються добровільно.

По-четверте, правозастосовна діяльність необхідна, коли вчинено правопорушення і потрібно визначити міру стягнення правопорушни­кові.

Застосування норм права – це владна діяльність компетентних державних органів та посадових осіб з реалізації правових норм щодо конкретних життєвих випадків та індивідуально-визначених осіб че­рез винесення індивідуально-правових рішень.

Застосування норм права – це спрямована на реалізацію норм права і здійснювана в спеціально встановлених формах державно-владна, творчо-організуюча діяльність державних органів і уповноважених державою громадських органів щодо прийняття індивідуально-конкретних правових приписів з метою вирішення конкретної справи. В процесі застосування норм права уповноважений орган за допомогою індивідуальних актів вирішує два завдання:

а) організації виконання приписів норм права, їх позитивного виконання;

б) забезпечення відповідної реакції на порушення або неналежне виконання норм права.

Існує низка ознак, які суттєво відрізняють застосування норм пра­ва від додержання, виконання і використання норм права.

• Застосування норм права – це діяльність, яка здійснюється лише
відповідними державними органами та їх посадовими особами чи за їх делегуванням громадськими структурами. Відповідно до чинного законодавства це можуть бути органи законодавчої влади, судові, прокурорські органи й органи виконавчої влади, адміністрація підпри­ємств і установ, посадові особи різних рангів, громадські органи й організації з доручення держави. Громадяни (чи піддані в даний час у конституційних монархіях), що не є посадовими особами, правозастосувальною діяльністю займатися не можуть. Громадяни не можуть
бути суб`єктами застосування норм права. Навіть, якщо суб`єктом зас­тосування норми права виступає окрема особа (суддя, прокурор, інша посадова особа), то вона виступає не як окремий громадянин, а як орган держави або як представник відповідного державного органу.

Застосування правових норм – це здійснювана компетентними державними органами або уповноваженими на те громадськими об`єднаннями організаційно-правова діяльність, яка полягає у встановленні формально обов`язкових правил поведінки індивідуального характе­ру з метою забезпечення необхідних умов для належної реалізації юридичних норм.

Акт застосування права – це індивідуальний правовий акт державновладного характеру, прийнятий компетентним органом, у встанов­леній законодавством формі, з конкретної справи, стосовно конкрет­ного суб`єкта, і підтверджує, встановлює, змінює або припиняє його права чи обов`язки. Акти застосування права поділяються за наступ­ними критеріями:

1) за суб’єктами прийняття: правозастосувальні акти органів дер­жавної влади та управління, правозастосувальні акти судових органів, правозастосувальні акти контрольно-наглядових органів тощо.

2) за галуззю права: цивільно-правові, кримінально-правові та ін. акти застосування права.

3) за формою зовнішнього виразу: письмові, усні, конклюдентні.

4) за характером індивідуальних приписів: уповноважуючі, зобов’язуючі, забороняючі.

5) за юридичними наслідками: правоконстатуючі, правовстановлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі.

Головними ознаками правозастосовного акту вважають:

1. Акт застосування норми права має владний характер та охоро­няється примусовою силою держави.

2. Акт застосування – це індивідуально-правовий акт. Він стосується чітко визначеної особи і має силу тільки для даного випадку і на ана­логічні випадки не поширюється.

3. Правозастосовні акти повинні бути законними, виноситись у суворій відповідності до закону. Якщо акт застосування норми пра­ва не відповідає закону, він має бути скасованим.

Акти застосування норм права видаються у встановленій законом формі та мають чітку назву.

Основні вимоги, що пред’являються до актів застосування, поля­гають в тому, щоб вони:

а) строго відповідали нормативно-правовим актам, на основі яких вони приймаються;

б) видавалися в межах компетенції правозастосувального органу чи посадової особи;

в) містили глибоке і всебічне мотивування;

г) мали всі необхідні реквізити, що додають актам застосування
офіційний характер (найменування акта, час і місце його прийняття,
найменування органа, що видав даний акт, наявність відповідної пе­чатки, підпису і т. ін.).

Акти застосування, чи індивідуальні акти, не є джерелами права. Вони не містять у собі яких-небудь загальних правил поведінки, а лише застосовують відповідні норми права до конкретного випадку, події чи особи.

На відміну від нормативно-правових актів, індивідуальні акти роз­раховані не на багаторазове, а на однократне застосування.

Індивідуальні акти, у порівнянні з нормативно-правовими актами, звернені до строго встановленої особи чи кола осіб, видаються сто­совно до строго визначеного випадку чи випадків. Нарешті, на відміну від нормативно-правових актів, індивідуальні акти безпосередньо спри­чиняють юридичні наслідки, виступають як юридичні факти, служать підставою для виникнення, зміни чи припинення конкретних право­відносин.

У державно-правовій теорії і практиці виділяється ряд відносно самостійних стадій застосування норм права. Найбільш типовими виз­наються наступні: а) встановлення і дослідження фактичних обставин справи; б) вибір і аналіз норми права з погляду її дійсності, законності, дії її в часі, у просторі і по колу осіб; в) аналіз змісту норми права й ухвалення рішення (видання індивідуального акту); г) доведення змісту прийнятого рішення до відома зацікавлених державних і громадських органів і посадових осіб.

Застосування норм права буде вірним лише тоді, коли цей процес відповідає таким умовам:

а) він повинен бути законним. Тобто, коли весь процес застосуван­ня конкретної норми права відбувається саме в межах, визначених відповідними правовими нормами;

б) він повинен бути обґрунтованим, тобто мас застосовуватися нор­ма права, передбачена для даного конкретного випадку. Обґрунто­ваність правозастосування передбачає точне і своєчасне виконання вимог правових норм, виключення випадків свавілля правозастосовувачів, иемотивованість правозастосовчих рішень.

Згрупувавши всі випадки застосування норм права, можна дійти висновку, що правозастосування полягає у:

• наділенні одних учасників правовідносин суб’єктивними юридич­ними правами і покладенні на інших суб’єктивних юридичних обо­в’язків;

• вирішенні спору про право – про наявність або міру суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

• визначенні міри юридичної відповідальності правопорушника.

Виходячи з викладеного слід визначити, що застосування норм права – це спрямована на реалізацію норм права і здійснювана в спеціально встановлених формах державно-владна, творчо-органі­зуюча діяльність державних органів і уповноважених державою гро­мадських органів щодо прийняття індивідуально-конкретних право­вих приписів з метою вирішення конкретної справи.

Отже, в процесі застосування норм права уповноважений орган за допомогою індивідуальних актів вирішує два завдання: а) організації виконання приписів норм права, їх позитивного виконання; б) забезпе­чення відповідної реакції на порушення або неналежне виконання норм права.

Дата добавления: 2014-01-07