Юрій Єненко

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

Як в біографії Олександра Шевченка відобразилися типові явища вітчизняної історії другої половини ХХ століття?

Поясніть, що означає вислів письменника: «Мене викупив з неволі мій батько».

Що допомагало в творчості юному поету із оповідання «Поезія і логарифми»?

Чи ви полюбляєте читати літературу подібного жанру?

Література

Шевченко О.А. Вибрані твори про вовків: Гумористична про-за, поезія, публіцистика.– Луганськ,1992.

Шевченко О.А. Пан Шура.– Новоайдар, 1997.

Неживий О.І. Споріднені творчістю.– Луганськ: Книжковий світ, 1998.

Все частіше світла пам’ять повертає мене до осмислення життєвого й творчо­го шляху, на моє тверде переконання, одного з найвидатніших луганців – Юрія Олексійовича Єненка. Що було голов­ним у його житті? Лікарська праця, пись­менницька творчість, громадська робо­та?

Думається, подібні запитання є зай­вими. Адже все зроблене цією людиною впродовж усього життя виражалося її талантом людяності. Скажу відразу, що мене привело до цієї думки, насамперед, уважне прочитання творів самого Юрія Олексійовича. Зокрема, не може не вра­жати кінцівка повісті-есе «Дума про Чехова»: «Мабуть, феномен Чехова визначається його талантом людяності. Тому й потрібен Чехов усім, усюди й завжди». Так само запам’ятовується й уривок од­ного з листів Бориса Грінченка, датова­ного 1897 роком, із повісті «Промінь доб­ра». «Хоч і як тяжко жити на світі, а хо­четься жити людині, хочеться не зникну­ти без сліду, хочеться жити й далі, після того, як зникне тіло. Як саме житиме наше Я після того, як зникне тіло, – не відаю, але відаю певне, що на цій землі можна й після того жити тільки одним: зробленим во ім’я світла й правди ділом. І через те все життя людини, достойної зватися людиною, мусить іти на те, щоб це діло зробити по своїй спромозі».

Отож, спробую відповісти на нелегке запитання: як розпочалося осмислення самим Юрієм Єненком мети життя? Уявні та реальні картини минулих літ, які постають з його творів, допоможуть у цьому.

...На початку шістдесятих років до­питливий студент медичного інституту потрапив до художньої майстерні тала­новитого луганського скульптора Іллі Пантелійовича Овчаренка. Тоді тут час­то проводили неофіційні зустрічі представники інтелігенції міста. Захоплени­ми очима стежив Юрій Єненко за вправ­ними руками майстра. Здавалося, ще одна мить – і скульптурний портрет буде закінчено. А сам художник на хвилину припиняв роботу, щоб сказати одну-дві репліки, які, мимоволі, переростали в ще одну розповідь про життя Володимира Даля.

– Ні, таки недаремно обрав він літе­ратурний псевдонім Козак Луганський, бо зберіг і любов, і, можливо, найбільш емоційно наснажені перші спогади ди­тинства, – говорив із запалом Ілля Пантелійович.

Перш ніж прийти наступного разу до затишної майстерні, Юрій Єненко уваж­но читав усе, що можна було прочитати в бібліотеці про Володимира Даля. Після читання виникали нові думки: «Багато років Володимир Даль був пов’язаний з Україною. Він чудово знав українську мову, літературу, фольклор, спілкував­ся з такими видатними діячами українсь­кої культури, як Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Г. Квітка-Основ’яненко, Ф. Лазаревський. Чому ж про це так мало говориться в численних дослідженнях?»

Звісно, після цих роздумів розмови в майстерні ставали все насиченішими. Майже завжди спокійний письменник Микита Чернявський із запалом промов­ляв: «Про Володимира Даля можемо го­ворити як про нашого славного земляка і належно вшановувати його на Луганщині. Справді, великий талант і праце­любність мав. Тільки «Словарь живого великорусского языка» чого вартий. А що ми знаємо про його українського послідовника в лексикографії Бориса Грінченка, котрий мешкав на Луганщині аж шість років?

І знову продовженням розмови ста­вали вечори, проведені в бібліотеці. Тоді ж в букіністичному магазині придбав Юрій Єненко дорогоцінну книгу – Грінченків словник за редакцією акаде­міка Сергія Єфремова та Андрія Ніковського. Три томи «Словаря української мови» було підготовлено видавництвом «Гроно» в 1927-1928 роках. Але ж всіх томів мало бути чотири?.. Отож знову виникли запитання, на які знаходив відповіді несподівані й, нерідко, зовсім невтішні. Видання це було припинено насильницьки, бо видатного українсько­го літературознавця Сергія Єфремова заарештували в 1929 році в справі вига­даної НКВС Спілки визволення Украї­ни, а потім фізично знищили... До того ж сам Борис Грінченко все життя боров­ся за відродження та утвердження рідного слова.

Однак, бажання пізнати істину поси­лювалося.

Народився Юрій Олексійович Єненко 4 березня 1939 року в Кам’яному Броді (м. Луганськ). Закінчив середню школу №3 обласного центру. Українська мова, перлини народної творчості були йому рідними з дитинства.

...У 1964 році випускник Лугансько­го медичного інституту Юрій Олексійо­вич Єненко отримав направлення до об­ласного онкологічного диспансеру. Він обрав найважчу лікарську спеціалізацію – онкологічну хірургію. Цей медичний заклад для молодого лікаря був добре знайомий, адже навчаючись, постійно працював тут, виконуючи обов’язки мед-брата. Зробити хотілося дуже багато, і мета поставлена значна – поєднувати працю лікаря з науковою діяльністю, яку розпочав ще в студентські роки. Але, незважаючи на зайнятість, завжди зна­ходив можливість приходити до май­стерні Іллі Овчаренка. Одного разу, див­лячись на його вишиванку, повели роз­мову про давній і своєрідний вид народ­ного мистецтва, що впродовж віків на­бував художньої досконалості. Ук­раїнські вишивки мали свої оригінальні витвори в різних місцевостях України. От і в них, у Кам’яному Броді, теж чима­ло збереглося. Трапляється, що людина й мову рідну обминає, а рушники бере­же. Під ними і пісні українські легше співаються.

Тоді ж виникає задум у молодого лікаря зробити своєрідне оформлення одного з кабінетів лікарні: зібрати й роз­містити експозицію українських руш­ників. До цієї роботи, як і завжди, взявся серйозно. І незабаром радували душу збережені народні скарби. Тому було дуже прикро, коли після повернення з аспірантури рушників тих він не поба­чив...

А вражень від прочитаного ставало все більше. І з середини шістдесятих років у обласних газетах «Прапор перемоги» та «Молодогвардієць» почали з’являти­ся перші літературно-краєзнавчі замітки за підписом: Ю. Єненко, лікар.

Побільшало знайомих серед письмен­ників, художників та журналістів, які радили не припиняти цього, на перший погляд далекого від лікарської справи, захоплення. Незабаром, а точніше в 1972 році в місті Донецьку побачила світ кни­га краєзнавчих нарисів та статей «Здесь каждое место свято», – там був опублі­кований ґрунтовний нарис Ю.О. Єненка «Слово о Казаке Луганском». Ця пуб­лікація, як і стаття в обласній газеті «Прапор перемоги» (тепер – «Наша га­зета») від 4 жовтня 1972 року, засвідчи­ли серйозність намірів на нелегких, але таких захоплюючих стежинах літератур­ного краєзнавства. Високу оцінку дістав і від Івана Білогуба, завідувача кафедри української літератури Луганського дер­жавного педагогічного інституту імені Тараса Шевченка, який у методичних вказівках «Літературна Ворошиловградщина» (1977 р.) тричі процитував його публікації, відзначаючи їх новизну. Тоді ж вкотре переконався Юрій Єненко, що на відміну від нехай і маловідомої теми «Даль і українська культура», будь-які дослідження про Бориса Грінченка над­рукувати значно важче. У редакціях доводилось чути: «Та він же був украї­нським буржуазним націоналістом!» Юрій Олексійович гаряче починав дово­дити протилежне, гарячкував. Заперечу­вав, навіть посилався на вагомий аргу­мент: наявність словника української мови за редакцією Б. Грінченка в кремлівському кабінеті вождя. Зрідка таке допомагало, і читачі мали змогу дізнатися й упевнитися, що Донбас, наш край, і тоді в кінці XIX століття, як і зав­жди, був невід’ємним складником украї­нської духовної культури.

Постать Володимира Даля теж захоплювала його все більше, оскільки той був не лише письменником, лексикографом, але й лікарем! Тому вже головний лікар обласного онкодиспансеру, кандидат медичних наук Юрій Єненко вирішує клопотатися про встановлення погруддя славного земляка на території лікарні, в затишно­му сквері. До речі, відкриття його відбулося за два роки до того, як у м. Луганську з’явився пам’ятник Козакові Лугансько­му, коли відзначали 180-річчя з дня народження письменника-земляка.

Сквер біля онкодиспансеру з часом поповнився ще дво­ма погруддями лікарів-письменників Степана Руданського та Антона Чехова роботи луганського скульптора Василя Орлова. Незабаром виник задум створення й спеціальної телепередачі про Володими­ра Даля – під спеціальною рубрикою «Літературна карта України». На облас­ному телебаченні його ідею гаряче підтримала молода поетеса і тележур­наліст Тетяна Дейнегіна.

А от із популяризацією творчого над­бання Бориса Грінченка знову було важ­че. Офіційні негативні оцінки його твор­чої діяльності майже не змінились. Однак перша телепередача вдалася, і окрилений успіхом Юрій Олексійович все частіше поглядав на незакінчений скульптурний портрет Б. Грінченка, автором якого був, тоді вже покійний, І.П. Овчаренко. Та подарована робота зберігалася в його кабінеті. Знову ж підтримку знайшов у письменника Микити Чернявського, і той запропонував, зважаючи на ідео­логічні зміни в житті суспільства, розпо­чати діяльну роботу над увічненням па­м’яті видатного діяча національної куль­тури, присвятивши її 125-річчю з дня народження. Творення пам’ятника про­довжував скульптор І.М. Чумак. Тоді ж вирішили обладнати музейну кімнату в Олексіївській школі, де Б. Грінченко вчителював з 1887 по 1893 рік.Зі спогадів О.Неживого: «До Луганська, а потім в Олексіївку приїхали письменники, вчені з усієї України. Пам’ятаю як світилися очі в Юрія Єненка, коли він говорив, що тепер завжди багатотрудне і подвиж­ницьке життя Бориса Грінченка буде слу­гувати духовному відродженню в Ук­раїні.

На високому акорді пробуджуваної національної самосвідомості відбулися через п’ять років наступні ювілейні вша­нування Бориса Грінченка на Луганщині. Тоді вже Юрій Єненко – заступник голови обласної адміністрації – намагав­ся надати цій події справді державного звучання. Всеукраїнське значення мали цикл телепередач, автором і ведучим яких він був, науково-практична конфе­ренція, святковий концерт».

У тому ж році в Олексіївці вперше побувала студентська фольклорна експе­диція імені Бориса Грінченка. А вчена рада Луганського педінституту прийня­ла рішення про заснування громадської науково-дослідницької спілки – Інститу­ту грінченкознавства. Директором було обрано Ю.О. Єненка. Інститут грінченкознавства підготу­вав до видання перший зошит вісника «Слово і пісня Бориса Грінченка», де вперше почали друкуватися матеріали фольклорних експедицій.

Майже трьохрічну відповідальну ро­боту в державній установі Юрій Єненко виконував не покидаючи свого постійно­го місця праці – головного лікаря й хірур­га. Звісно, я не беруся й не ставлю за мету давати оцінку всієї діяльності Юрія Олексійовича як громадського діяча. Але головне хотілося б сказати. Як і в попе­редні роки, незважаючи на величезне збільшення обов’язків, він не зменшив ні лікарської, ні наукової, ні літературної діяльності. І скрізь працював напруже­но, з максимальною віддачею. А ще до цього додалося виконання обов’язків головного редактора заснованого з його ініціативи літературно-публіцистичного журналу «Бахмутський шлях», діяльна участь в роботі письменницької органі­зації, головування в громадсько-політич­ному об’єднанні «Державність», видан­ня першого в Україні журналу «Архіви онкології»...

Актовий зал онкодиспансеру, відремонтований і оформлений в національ­ному дусі, став, по суті, центром зібрань всіх національно-культурних органі­зацій і товариств області. Справді, тепер навіть все перерахувати важко.

Не помилюсь, коли скажу, що всі ці роки Ю. Єненко був не тільки ідейним натхненником, але й свідомим прикла­дом діяльності українського інтелігента й культурного діяча в Донбасі. Виявляючи постійну увагу й толе­рантність у ставленні до всіх національ­них культур, він настійливо й послідов­но домагався утвердження і розвитку української духовної культури, правиль­ного розуміння міжнаціональних взає­мин. І в тому, що це не просто голосні сло­ва, підтвердженням є, насамперед, його літературні твори.

У 1994 році Юрій Єненко видав два нариси-есе: про Бориса Грінченка «Промінь добра» й про Володимира Даля «Слово про Козака Луганського».

Завданням відтворити українське походження А.П.Чехова та його нерозрив­ний духовний зв’язок з Україною зумов­лено й написання повісті-есе «Дума про Чехова». Навіть у назві читач має відчу­вати спорідненість з українським епосом.

З великою любов’ю до класика рос­ійської літератури виписані епізоди його перебування на Луганщині, в Рогозиній балці, неподалік сучасного міста Антрацита. Юрій Єненко з теплотою згадує, як вперше побував у тих краях ще в 1962 році разом з другом-однокашником Во­лодимиром Старченком. Тоді юнаки проходили лікарську практику в м. Ант­рациті.

Захоплення викликає і скрупульо­зність автора у відношенні до багатющо­го художньо-біографічного матеріалу, а ще – обов’язкове називання тих краєз­навців, які теж займаються подібними дослідженнями.

На мою ж думку, таке звернення Ю. Єненка до постаті Антона Чехова є пер­шим кроком у справді науковому трак­туванні багатогранних українсько-рос­ійських літературних взаємин, пов’яза­них із постаттю митця. Здається, що Юрій Олексійович творчо осмислив практично все, що стосується зв’язків Антона Чехова з Україною. З-поміж безлічі фактів назву хоча б декілька: його залюблене читання Шевченкового «Коб­заря», а ще подяка перекладачеві своїх творів М.С. Грушевській, дружині видат­ного вченого й Президента УНР, зустрічі з актрисою М. Заньковецькою...

З глибоким хвилюванням Ю. Єненко описує останні дні й години життя Ан­тона Павловича Чехова. Скажемо, що він писав ці сторінки вже сам будучи тяж­кохворим... А тому з подвоєним сумом читаємо: «Отже, істинно, істинно сказано: «Хто як жив, той так і вмирає». Він умів розуміти всіх. І не знаю, кому за життя допоміг більше: чи хворим фізично, а чи людям, які потребували його всерозуміючого й доброго слова. Так, навіть в останні дні свого життя, у тій, наповненій трагізмом телепередачі, Юрій Єненко наголошував, що він, перш за все, лікар. З нами назавжди залишився його та­лант людяності. Він, насамперед, у його самобутніх і талановитих літературних творах.

Дата добавления: 2014-01-07