Злочини проти правосуддя

ТЕМА 19.

1. Загальна характеристика злочинів проти правосуддя.

2. Кримінально-правова характеристика завідомо незаконного затримання, приводу або арешту.

3. Кримінально-правова характеристика притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності.

4. Кримінально-правова характеристика примушування давати показання.

5. Кримінально-правова характеристика завідомо неправдивого показання.

6. Кримінально-правова характеристика втечі з місця позбавлення волі або з-під варти.

1. Загальна характеристика злочинів проти правосуддя. Розділ XVIII Особливої частини КК України «Злочини проти правосуддя» поєднує умисні злочинні діяння, що посягають нормальну діяльність органів правосуддя. Правосуддя - це одна з форм державної діяльності, яка полягає в розгляді і вирішенні судом кримінальних, цивільних і адміністративних справ. Поняття «правосуддя» використовується в розділі XVIII Особливої частини КК в широкому розумінні слова і включає не тільки діяльність самого суду при здійсненні ним правосуддя, але і діяльність інших органів, сприяючих здійсненню судом його функцій, а також органів, які забезпечують виконання судового вироку, рішення, ухвали або постанови.

Родовим об'єктом злочинів проти правосуддя є суспільні відносини, що забезпечують нормальне функціонування системи правосуддя. В цю систему входять як суди всіх рівнів, так і органи, безпосередньою задачею яких є сприяння правосуддю (органи дізнання, досудового слідства і прокуратури), а також органи, що виконують судові вироки, рішення, ухвали або постанови.

Безпосередніми об'єктами цієї групи злочинів є відносини, що забезпечують дотримання конституційних принципів діяльності правосуддя, здійснення окремих його функцій, а також нормальну діяльність суддів, народних засідателів, присяжних, а також інших учасників судочинства.

Додатковим безпосереднім об'єктом в деяких злочинах служать життя, здоров'я, особиста воля і недоторканність, честь і гідність, власність потерпілих.

Об'єктивна сторона даної групи злочинів може бути виражена в активних діях або в бездіяльності. Більшість злочинів скоюється у формі дій, наприклад, завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371 КК), втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК), приховування злочину (ст. 396 КК) та ін. Проте деякі злочини можуть бути вчинені і шляхом бездіяльності, наприклад, невиконання судового рішення (ст. 382 КК), відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385 КК) та ін.

Основна частина злочинів, що входять в розділ «Злочини проти правосуддя», сформульовані як злочини з формальним складом - вони вважаються закінченими з моменту здійснення діяння, описаного в законі.

Суб'єктивна сторона злочинів проти правосуддя характеризується тільки умисною формою вини. Відношення ж винного до тяжких наслідків, виступаючих ознаками кваліфікованих складів злочинів (наприклад, передбачених ч. 2 ст. 374, ч. 2 ст. 375 КК) може бути умисним або необережним.

Мотив і мета для більшості злочинів проти правосуддя не є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони. В окремих випадках здійснення злочину з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах служить ознакою кваліфікованого складу (наприклад, ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст.375 КК).

Суб'єктами даної групи злочинів можуть виступати:

1) службові особи та працівники органів правосуддя;

2) особи, що зобов'язані згідно із законом сприяти правосуддю;

3) особи, відносно яких судом застосована міра правового примушення;

4) інші фізичні осудні особи, що досягли 16 років, а при здійсненні злочинів, передбачених ст. 377 (при спричиненні тяжких або середній тяжкості тілесних ушкоджень), ч. 2 ст. 378 і ст. 379 КК - що досягли 14 років.

Залежно від безпосереднього об'єкту злочину проти правосуддя можна поділити на наступні види:

1. Злочини, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують конституційні основи здійснення правосуддя:

- завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371 КК);

- притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК);

- примушування давати показання (ст. 373 КК);

- порушення права на захист (ст. 374 КК);

- постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови(ст. 375 КК);

- втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК);

- втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 КК).

2. Злочини, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність суддів, народних засідателів, присяжних, а також інших учасників судочинства:

- погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377 КК);

- умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378 КК);

- посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК);

- невжиття заходів безпеки відносно осіб, взятих під захист (ст. 380 КК);

- розголошування відомостей про заходи безпеки відносно особи, взятої під захист (ст. 381 КК);

- погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398 КК);

- умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи (ст. 399 КК);

- посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК).

3. Злочини, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують отримання достовірних доказів і істинних висновків за справою, а також своєчасне розкриття злочинів:

- завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК);

- завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК);

- відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385 КК);

- перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушення їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386 КК);

- розголошування даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК);

- приховування злочину (ст. 396 КК).

4. Злочини, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують виконання судових рішень:

- невиконання судового рішення (ст. 382 КК);

- приховування майна (ст. 388 КК);

- ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК);

- ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390 КК);

- злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391 КК);

- дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392 КК);

- втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК);

- втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394 КК);

- порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК).

2. Кримінально-правова характеристика завідомо незаконного затримання, приводу або арешту. Основним безпосереднім об'єктом злочину є правосудця в частині забезпечення законного затримання, приводу, арешту або тримання під вартою, а також конституційне право людини на свободу і особисту недоторканність. Додатковим факультативним об'єктом можуть виступати честь та гідність особи, її життя і здоров'я, майнові блага. Потерпілим може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок і потерпілий.

Об'єктивна сторона злочину може полягати у незаконному: 1) затриманні; 2) приводі; 3) арешті; 4) триманні під вартою.

Арешт - запобіжний захід, який вживається до обвинуваченого, підозрюваного під час проведення попереднього розслідування.

Затримання як процесуальний захід примусу - короткочасне позбавлення волі особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.

Привід - процесуальний захід, що означає примусове доставлення співробітниками міліції обвинуваченого, підозрюваного чи свідка до особи, яка здійснює попереднє розслідування.

Незаконним вважається здійснення арешту, затримання чи приводу не на підставах чи не в порядку, який врегульовано законом. Склад злочину - матеріальний.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним може бути службова особа органу дізнання, слідчий, прокурор, а у випадку завідомо незаконного тримання під вартою - також начальник місця попереднього ув'язнення.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює суспільну небезпеку свого діяння та настання небезпечних наслідків і бажає їх настання.

Кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) завідомо незаконні арешт або тримання під вартою, 2) спричинення ним тяжких наслідків; 3) вчинення його з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.

3. Кримінально-правова характеристика притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Об'єкт злочину - правосуддя в частині забезпечення доведеності вини, а також конституційне право людини на те, що вона не буде піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Потерпілим є невинна особа.

Об'єктивна сторона злочину полягає у притягненні завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Злочин вважається закінченим з моменту оголошення невинній особі постанови про притягнення як обвинуваченого за злочин, якого вона не вчиняла незалежно від подальшої долі кримінальної справи.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним є лише працівник органу дізнання, що провадить досудове слідство, або прокурор, суддя.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Умислом винного охоплюється те, що насправді відсутні докази, які вказують на вчинення даного злочину саме цією особою, або взагалі відсутня подія злочину, за який особа притягається до кримінальної відповідальності. Мотив - корисливий (помста, заздрість, бажання отримати матеріальні вигоди тощо).

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його у поєднанні з: 1) обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину; 2) штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією (підроблення документів, що є доказами в кримінальній справі, підміна або знищення речових доказів тощо) - ч 2 ст. 372 КК.

4. Кримінально-правова характеристика примушування давати показання. Об'єктом злочину є вимоги законодавства до проведення допиту, очної ставки, пред'явлення до впізнання та відтворення обстановки і обставин події. Потерпілим від злочину може бути: свідок, підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, експерт.

Об'єктивна сторона злочину полягає в примушуванні давати показання при допиті шляхом незаконної дії з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство.

Під примушування» давати показання розуміється домагання від особи бажаних показань шляхом застосування психічного або фізичного впливу.

Незаконні дії: 1) погроза застосувати насильство до допитуваного, близьких йому осіб; 2) обман (демонстрування фальшивої постанови про арешт, брехливе повідомлення, що у слідства є докази його вини тощо); 3) приниження гідності особи допитуваного (образою словами чи жестами, вимога дати клятву тощо); 4) задобрювання (нездійсненними обіцянками закрити справу, звільнити з-під варти, незаконними матеріальними заохоченнями: частування горілкою, наркотиками тощо); 5) інші методи психологічного впливу (залучення до допиту гіпнотизерів тощо); 6) застосування психотропних речовин. Не має значення, яких показань домагається слідчій, правдивих чи неправдивих.

Злочин буде закінченим з моменту вчинення незаконного впливу на допитуваного. Склад злочину - формальний.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним є лише особа, яка провадить дізнання або досудове слідство, незалежно від посади, яку вона обіймає.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює суспільну небезпеку свого діяння та настання небезпечних наслідків і бажає їх настання.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) у поєднанні із застосуванням до потерпілої особи насильства; 2) із знущанням над нею (ч. 2 ст. 373 КК).

5. Кримінально-правова характеристика завідомо неправдивого показання. Об'єктом злочину є правосуддя стосовно забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

Об'єктивна сторона злочину полягає в завідомо неправдивому даванні показань свідком чи потерпілим або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у тих самих випадках.

Неправдивими є такі показання потерпілого чи свідка, які перекручують дійсні обставини, фактичні дані, що мають доказове значення у справі.

Неправдивість висновку експерта може виявитись у неправильному викладенні ходу експертного дослідження або його висновків.

Неправдивість перекладу може полягати у невірному перекладі з однієї мови на іншу запитань, відповідей, показань, промов та документів.

Склад злочину - формальний.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним можуть бути тільки особи, які беруть участь у кримінальному чи цивільному процесі як свідки, потерпілі чи експерти або перекладачі і досягли 16 років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює неправдивість показань, висновків або зробленого перекладу і бажає, щоб органи правосуддя сприймали їх як правдиві.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) у поєднанні з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині; 2) із штучним створенням доказів обвинувачення; 3) з корисливих мотивів (ч. 2 ст. 384 КК).

6. Кримінально-правова характеристика втечі з місця позбавлення волі або з-під варти. Об'єктом злочину є нормальна діяльність органів кримінально-виконавчої системи із забезпечення виконання вироку щодо позбавлення особи волі чи її арешту або постанови судді чи ухвали суду про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Під втечею розуміється самовільне залишення особою, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі чи знаходиться під вартою як підозрювана, обвинувачена, підсудна, місця, де вона знаходиться, з метою постійного чи тимчасового ухилення від подальшого перебування в ньому.

Об'єктивна сторона злочину полягає у втечі: 1) з місця позбавлення волі - особи, яка відбуває покарання; 2) з-під варти - особи, яка була засуджена до позбавлення волі або перебуває в попередньому ув'язненні. Злочин вважається закінченим з часу фактичного залишення місця позбавлення волі або місця утримання під вартою. Цей злочин є триваючим.

При втечі з місця позбавлення волі суб'єкт залишає установу, де відповідно до закону перебувають засуджені до цього виду покарання.

При втечі з-під варти засуджений, який перебуває під вартою, залишає ізолятор тимчасового утримання, слідчий ізолятор чи гауптвахту, утікає з-під конвою, кабінету слідчого, при проведенні слідчої дії на місцевості, залишає зал суду тощо; засуджений до позбавлення волі, що знаходиться поза місцем позбавлення волі, залишає маршрут пересування та не повертається до колонії.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним може бути лише особа, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі або перебуває під вартою як підозрювана, обвинувачена чи підсудна і яка досягла 16 років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію злочинного діяння не впливають.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя та здоров'я інших осіб; 4) у поєднанні із заволодінням зброєю чи її використанням; 5) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування; 6) шляхом підпалу; 7) з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони (ч. 2 ст. 393 КК).

Література до теми

1. Берлін П.С. Кримінальна відповідальність за постановлення завідомо неправосудних постанови і ухвали у цивільних справах та кримінальних справах // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. - 2003. - № 7. - С. 19-25.

2. Кримінальне право України: Бібліографія. 1991-2002 / Уклали: М.В. Галабала, В.О. Навроцький, С.В. Хилюк.- К.: Атака, 2004.- С. 235-237.

3. Кримінальне право України: Практикум: Навч. посіб. / Андрушко П.П., Шапченко С.Д. та ін.; За ред. С.С. Яценка. - 2-е вид., пере раб. і допов. - К.: Юрінком Інкрет, 2004. - С. 106-107.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Видавничій Дім „Ін Юре”, 2002 - статті 14¹, 20, 43, 43¹, 52¹, 52², 52³, 52⁴, 52⁶, 69¹, 70, 106, 135, 148, 155, 156.

Дата добавления: 2014-01-07