Виникнення держави у східних слов’ян. Норманська та антинорманська теорії походження Київської Русі

План

Лекція 3. Українські землі в добу раннього середньовіччя.

(VII-XIII ст.)

1. Виникнення держави у східних слов’ян. Норманська та антинорманська теорії походження Київської Руси.

2. Політичний та соціально-економічний розвиток держави. Законодавство.

3. Утвердження християнства на Русі та його історичне значення.

4. Галицько-Волинська держава – спадкоємиця Київської Русі.

Після розпаду антського об’єднання на початку VII ст. у східних слов’ян починають формуватись нові політичні утворення. Племена дулібів (волинян) утворили в VII ст. на Волині, Верхньому Подністров’ї та у верхів’ях Західного Бугу державу волинян. Не менш успішно відбувалась етнічна консолідація праукраїнських племен у Середньому Подніпров’ї, де головну роль відігравали племена полян. Їх рання історія пов’язана з іменем легендарного Кия, а також його братів Щека, Хорива та сестри Либіді. Одні вчені вважають, що він жив наприкінці V – у першій половині VI ст., інші – на століття пізніше. Згідно з сказанннями, Кий начебто вчився в Константинополі, потім зробив спробу сісти на Дунаї, де заснував місце Києвець з дозволу візантійського імператору, але не втримався в ньому й повернувся на Дніпро, де й заснував Київ. Як би там не було, поляни проживали у вигідному геополітичному середовищі. Вони знаходились майже в центрі праукраїнської людності, на перехресті важливих торгівельних шляхів. Через їх землі здійснювались зв’язки між Сходом та Заходом, а в центрі їх володінь в V ст. було засновано столицю – Київ.

Етногенез полян остаточно не з’ясовано, але він безпосередньо пов’язаний з терміном “Русь”. Батькj українського літописання Нестор писав у XII ст.: “Поляни, яких тепер зовуть Русь”.

Про першочергове відношення терміну “Русь” до українців свідчать топоніми й гідроніми: назви річок Рось, Росава, Роставиця у Середньому Подніпров’ї. Можливо, що цей термін походить і від сарматського rhos – світло. Але існує й північна версія походження терміну “Русь”, згідно якої його виводили від фінської назви шведів ruotsi й відповідно саму країну Русь розташовували на території новгородських словен.

До полян за економічними, політичними та етнічними інтересами тяжіли сусідні племена сіверян та древлян, з якими у VII ст. поляни об’єднались у федерацію племен. Вже у VII ст. праукраїнську державу сучасники називали Руссю. Наприкінці VIII – у першій половині ІХ ст. утворилось стабільне праукраїнське державне об’єднання Руська земля. Арабські джерела тих часів згадують три слов’янські протодержави VIII - IX століть – Куявію, Славію й Артанію. Окремі дослідники вважають, що це майбутні Київське, Новгородське і Ростово-Суздальське (або Причорноморська та Приазовська Русь) князівства. Найбільшою з них була Куявія з центром у Києві.

Вона міцнішає й за часів останнього нащадка династії Києвичів Аскольда утверджується на історичній арені як могутня країна середньовіччя. Але на півночі триває боротьба за владу між слов’янськими племенами, яка закінчується тим, що старійшини у 862 році запросили для наведення порядку варяга Рюрика з одноплемінниками.

І ось тут треба зупинитись для того, щоб зазначити, що існують дві точки зору на походження саме Київської Руси: норманська теорія та теорія природно-історичного створення Київської Руси.

1) Норманська теорія (наголошує на несамостійному розвитку руської державності (Байєр, Міллер, Шльоцер – XVIII ст.). Спирається на:

- “Повість временних літ”, в якій переказується легенда про запрошення слов’янськими племенами Рюрика, Синуса й Трувера – варягів за походженням для управління ними;

- першими правителями Київської Русі були нормани – Рюрик, Олег; більшість імен руських послів мають скандинавське походження (Веремуд, Карл); також деякі географічні назви мають давньонорманське походження;

- у творах римських істориків та інших неслов’янських джерелах йдеться про дикість та відсталість східно-слов’янських племен, що ніби свідчить про нездатність без зовнішньої допомоги заснувати таку могутню державу, як Русь;

- Русь отримала назву від “Руотсі” (так фіни називали шведів);

2) теорія природно-історичного процесу заснування класів та держави у східних слов’ян (М.Ломоносов):

- для цього існували всі необхідні економічні передумови: достатньо високий розвиток виробничих сил (археологічні знахідки залізних знарядь праці, відділення ремесла від с/г, майнова диференціація); багато чисельні успішні військові походи давали великий доход й стимулювали процес класоутворення; захват общинних земель старійшинами говорить про зародження феодальних відносин;

- у літописах наступних століть нормани не згадуються, що свідчить про їх мало чисельність та слов’янизованість;

- археологічні знахідки свідчать, що кількість поховань воїнів-норманів дуже мало чисельна у порівнянні з похованнями руських воїнів;

- порівняльний аналіз останків зброї норманів й слов’ян показує, що вони стояли приблизно на одному рівні розвитку виробничих сил;

- у літописах згадується, що ще до приходу варягів у Києві правив 1-й князь-слов’янин Кій;

- жодного племені чи народу під назвою “руси” не відомо в Скандинавії.

Висновок: з норманами, чи без них східні слов’яни були готові в 9 ст. зробити останній крок для створення феодальної держави. І зросла вона саме на місцевому соціально-економічному та культурному ґрунті.

Дата добавления: 2014-01-07