Політичний та соціально-економічний розвиток держави. Законодавство

Запрошення у 862 році князя Рюрика прийнято вважати початком давньоруської державності, хоча походження князя й характер привнесеного ним порядку залишаються дискусійною проблемою. Київська Русь являла собою комплекс територій з відносною централізацією. Але головною внутрішньою проблемою великокнязівської влади була боротьба з племінним сепаратизмом. Він викорінювався шляхом ліквідації місцевого княжіння й запровадження намісництва на чолі з представниками київської династії Рюриковичів. Київські князі, як правило, роздавали інші землі своїм синам, і відносини, які між ними встановлювалися нагадували відносини васалітету. Великий князь був першим поміж рівними. Договори, які заключались між великим князем та його васалами – “світлими князями” й оговорювали їх права та обов’язки, називались “хресними грамотами” (тому що при заключенні договору цілували хрест, присягали).

Політичне управління.

Керував державою великий князь зі своєю дружиною: князь ходив збирати данину, судив населення, відбивав напади ворогів, ходив у військові походи, укладав міжнародні договори.

Дружина складала основу державного апарату й військової організації давньоруської держави. Арабський мандрівник Ібн-Фадлан зазначав, що ці “вірні люди умирають разом з князем і йдуть на смерть за нього”. Спочатку дружина мешкала на княжому дворі на повному утриманні князя й поділялась на старшу й молодшу. До старшої входили досвідчені, привілейовані воїні, які нерідко служили ще батькові князя. Ц е була еліта, з якої призначали на ріні посади – тисяцькі, сотників тощо. Верхівку старшої дружини називали боярами, “мужами”. Молодша дружина (“отроки”, “детскіе”) постійно перебувала при князеві й зливалась з його челяддю, займаючи нижче становище. В цю дружину могли входити як діти самого князя, так і діти його дружинників, чи світлих князів. Там вони отримували свого роду освіту. Вони охороняли князя, слідкували за порядком, збирали данину тощо.

У ІХ-Х ст. існувала Рада при князі, до якої входили найбільш впливові представники знаті, старші дружинники. З ХІ ст. раду стали називати Думою. Усі головні питання (війни, миру, управління) вирішувались великим князем у пораді з боярами, але Дума все ж таки залишалась лише радою при князеві й носила дорадчий характер.

Віче. Віче існувало ще до створення держави й потім продовжувало виконувати свої функції. У кожному племінному центрі було своє віче, яке являло собою зібрання міщан, вирішальне слово на якому належало феодальним верхам – боярам й градським старцям. Іноді віче обирало князів. Відомо, що з 50-ти князів, які займали київський престол, 14 були запрошені віче. З середини ХІІ ст. віче вже не запрошує князів, а однією з його функцій залишається формування народного ополчення й вибір його керівників – тисяцького, сотських, десятських. Тисяцький очолював народне ополчення й обирався, а потім призначався з феодальної верхівки. З часом ця посада набула спадкового характеру. У мирний час тисяцький виконував різні функції, найчастіше поліцейського характеру. У ХІ-ХІІ ст. тисяцькі стають керівниками військових сил певних князівств чи округів й концентрують у своїх руках усю адміністративну владу: фінансову, судову, поліцейську. Вони стають носіями влади на місцях, помічниками князів в управлінні. Сотські були прямими помічниками тисяцьких, командували військовими підрозділами – сотнями, після перетворення тисяч у територіальні округа вони виконують фінансово-адміністративні функції.

Феодальні з’їзди були ще одним органом влади, й скликались у надзвичайних випадках для вирішення найважливіших політичних питань.

Дата добавления: 2014-01-07