Соціально-економічні проблеми

Ставши незалежною, молода Українська держава зіткнулася з серйозними економічними проблемами. Розривалися усталені економічні зв'язки, загострювалися проблеми енергопостачання. В українській індустрії, тісно пов'язаній за радянських часів із загальносоюзним військово-промисловим комплексом, відбувалося стрімке падіння обсягів виробництва. Панувала гіперінфляція. Першочерговим завданням було призначено перехід від командної до ринкової економіки, який був розпочатий ще до проголошення незалежності, що й засвідчено у “Законі про економічну самостійність України” (серпень 1990) та постанові Верховної Ради “Про проекти концепції та програми переходу УРСР до ринкової економіки”(листопад 1990).

Але свою першу модель переходу до ринку України обирала не сама. У січні 1992 року російський уряд Є.Гайдара, дотримуючись концепції “шокової терапії”, зняв державний контроль над ціноутворенням. Оскільки Україна була втягнута в ринкові перетворення за російським зразком, Кабінет Міністрів В.Фокіна зробив теж саме. Вже навесні 1992 року в Україні з’явились усі ознаки глибокої економічної депресії, аналогічної тій, що пережила світова економіка в 20-30-ті роки. Скоротився на 14,1% обсяг продукції промисловості, виробництво товарів народного споживання знизилось на 20%, продовольчих товарів – на 32%. Це спричинило відставку кабінету Фокіна восени 1992 р.

Новий уряд Кучми спробував відновити галузеве централізоване управління господарством, ввести держзамовлення на республіканському та регіональному рівнях. Паралельно йшла розбудова ринкової інфраструктури: виникнення ринків валюти, нерухомості, активізація процесів роздержавлення. Але у фінансовій сфері ситуація залишалась критичною. Інфляція змушувала постійно піднімати ціни. Новий виток інфляції спричинило подорожчання енергоносіїв та спад виробництва у 1993 році. У вересні 1993 р. Кучма пішов у відставку. З цього моменту, за рішенням Верховної Ради, всю повноту виконавчої влади було зосереджено в руках Президента України Л.Кравчука. Уряд очолив Ю.Звягільський. Йому вдалося влітку 1994 р. загальмувати динаміку інфляції, але переважно за рахунок відстрочення бюджетних виплат і величезного зростання заборгованості бюджету. Але негативні економічні тенденції лише набрали сили: майже в двічі зросли темпи спаду виробництва.

Влітку 1994 р. на других президентських виборах в Україні переміг Леонід Кучма і незабаром проголосив програму економічних реформ. Протягом 1995 р. завдяки суворій монетарній політиці вдалося подолати інфляцію. 2--16 вересня 1996 р. в Україні було успішно проведено грошову реформу, введено у грошовий обіг національну валюту - гривню. Вийшли постанови уряду про підвищення зарплат, пенсій, стипендій, лібералізацію цін та експорту. За підтримки зарубіжних партнерів в Україні проводилася конверсія, переорієнтація військової промисловості на виробництво товарів широкого вжитку. Розпочато земельну реформу і приватизацію підприємств.

У квітні 1995 року Президент визнав потребу коригування реформ. Основними положеннями його нової програми стали: прискорення приватизації, легалізація за рахунок лібералізації податкової політики тіньової економіки, активізація інвестійного процесу, отримання максимального економічного ефекту від зовнішньої торгівлі, перехід аграрного виробництва до його інтенсифікації, піднесення рівня ефективності енергоресурсів, економічне забезпечення пріоритетного розвитку соціальної сфери. За роки реформ в економічній сфері намітилися певні якісні зрушення, сформовано атрибути національної економіки – фінансову, податкову, митну, банківську та інші сфери.

Світова фінансова криза 1997-98 рр. стала для української економіки серйозним випробуванням, але завдала слабшого удару, ніж економіці інших держав. З 2000 року починається поступове зростання базових економічних показників: ВВП (валовий внутрішній продукт) зріс на 6% у порівнянні з попереднім роком, обсяги промислового виробництва – на 12,9%, виробництво валової с/г продукції – на 7,76%, експорт товарів і послуг – в 1,2 рази.

Але певні негативні тенденції і явища в українській економіці ще залишились. Серед них слід навести наступні:

- збереження та поглиблення структурних деформацій (частка базових галузей – металургійної, хімічної, енергетичної, паливної становлять 58%, що не є перспективним);

- катастрофічний рівень фізичного та морального старіння основних виробничих фондів;

- неефективне використання реального економічного потенціалу (за ефективністю використання факторів виробництва Україна посідає одне з останніх місць);

- низький рівень економічної свободи та високий – економічного ризику (внаслідок чого іноземні інвестори не поспішають вкладати кошти в українську економіку);

- загроза безпеці держави у сфері енергопостачання (Україна належить до енергодефіцитних країн, оскільки за рахунок власних джерел паливно-енергетичних ресурсів задовольняє свої потреби лише на 47%. Національні родовища забезпечують лише 10-12% потреб у нафті, 20-25% у природному газі);

- “тінізація” та криміналізація економіки (на 2001 р. тіньовий сектор становив 60%, 40% населення отримувало офіційно незареєстровані доходи);

- загострення проблем у соціальному секторі (за індексом людського розвитку –ІЛР-який інтегрує в собі ВВП на душу населення, показники освіти і здоров’я, серед 175 країн Україна посіла 95- місце);

- проблема зайнятості населення.

Дата добавления: 2014-01-07