Другий період

Початок цього періоду можна зв'язати з працями С. С. Корсакові (1813), Д. Н. Зернова (1879) та ін., в яких вони доводили, що найбільш частими причинами «ідіотизму» є ранні ураження мозку. І. П. Мержеєвський (1871), патологоанатомічно вивчивши випадки мікроцефалії, наполягав на тому, що ідіотія своїм походженням зобов'язана наслідкам перенесених захворювань. Він виступав проти теорії Вогт, який вважав природжене недоумство атавізмом, неминучим, а тому й фатальним для людського суспільства.

У другій половині XIX і початку XX століття в найбільш розвинених країнах було введено загальне навчання. У зв'язку з тим, що не усі діти могли освоїти шкільну програму, а клінічний метод оцінки готовності до школи був занадто громіздким, Біне і Симон в 1905 році на основі обстеження декількох тисяч учнів розробили психологічну методику, що визначає здатність до критичної оцінки, абстракції та міркувань. Вона була використана для діагностики інтелектуального рівня аномальних дітей. Біне вважав, що, класифікуючи природжене недоумство, слід враховувати тільки інтелектуальну недостатність. Таким чином, він змінив погляд фахівців на суть природженого недоумства, яке стало у своїй основі розглядатися як інтелектуальна неповноцінність, а не зміна особи в цілому. Завдяки тому, що тести Біне-Симона прискорювали й полегшували діагностику відсталості, вони використовувались у багатьох країнах і широко поширилися по всьому світу.

Штерн (1915) зробив припущення, що, розділивши розумовий вік дитини на хронологічний вік, можна отримати коефіцієнт інтелекту, який, на його думку, залишаючись постійним, характеризуватиме інтелект впродовж усього життя.

У США Терман створив свій варіант методики, назвавши його «тест Стэнфорд-Біне». Шкала Біне-Симона і її різновиди в основному були побудовані на завданнях, що вимагають словесних відповідей. З цієї причини вони критикувалися. Векслер (1949) врахував це і розробив спочатку шкалу оцінки інтелекту для дорослих, а потім і для дітей, у складі яких були як вербальні, так і невербальні тести. Для того, щоб виключити вплив культурних нашарувань і оцінювати природні здібності досліджуваних, були створені методики із завданнями, що зовсім не вимагали вербальних відповідей (наприклад, методика Равена). Надалі різноманітні шкали, що оцінюють інтелект, адаптувалися і створювалися у багатьох країнах, отримавши велике поширення.

На думку Г. Е. Сухаревої (1965), підсумком другого періоду стало впровадження тестових методик, яке виявилося неплідним для вивчення олігофренії. Прагнучи отримати оцінку природженого недоумства тільки підрахунком «інтелектуального коефіцієнта інтелекту», дослідники розширювали поняття розумової недостатності, тоді як у багатьох випадках невиконання завдань тестів, що пропонувалися, може бути пов'язане із затримкою розвитку із-за соматичної ослабленої або несприятливих умов життя. У цей період з'ясувалася можливість виникнення розумової відсталості під впливом зовнішніх причин.

Дата добавления: 2014-01-07