Третій період

Початок цього періоду вивчення природженого недоумства можна зв'язати з виходом праці Е. Крепеліна (1915). Для позначення збірної, різної за етіологією, клінічної картини й анатомічних змін групи аномалій він запропонував термін «олігофренія». У ній він об'єднав стани, що мають тотальну затримку психічного розвитку. Позитивним моментом цього підходу стало те, що вивчення олігофренії включалося в проблему дизонтогенії. Усебічне вивчення олігофренії дозволило виявити чинники й умови, що викликають вади розвитку (інфекції, інтоксикації, іонізуюча радіація, порушення обміну речовин та ін.). У зв'язку з цим в центрі уваги подальшого вивчення олігофренії стали її етіологія, патогенез і класифікація.

Способи дослідження олігофренії розширилися за рахунок використання рентгенографії, пневмоенцефалографії, електроенцефалографії, імунологічних і біохімічних методів.

Завдяки вивченню клінічних проявів, психологічних особливостей і матеріалів, отриманих дефектологами, фахівці почали критичніше ставитися до психометричного методу. Для оцінки міри вираженості недоумства стали більше притягати показники успішності в школі й міру соціальної адаптації. Усе це дозволило відмежувати легкий ступінь розумової відсталості від схожих з нею порушень пізнавальної діяльності.

Видатний вітчизняний психолог Л. С. Виготський вважав, що основна особливість розумово відсталої дитини полягає в недорозвиненні абстрактного мислення. Він сформулював концепцію психологічних особливостей розумової відсталості. «Зрозуміти своєрідність недоумства означає в першу чергу, що потрібно не просто пересунути центр тяжіння інтелектуального дефекту на дефекти в афективній сфері, це означає в першу чергу, що потрібно піднятися взагалі над ізольованим метафізичним розглядом інтелекту й афекту, визнати їх внутрішній зв'язок і єдність, звільнитися від погляду на зв'язок інтелекту й афекту як на односторонню механічну залежність мислення від почуття» (Виготський Л. С, 1935).

Учні й послідовники Л. С. Виготського (Божович Л. І., Гальперін П. Я., Запорожець А. В., Леонтьєв О. М., Лурія О. Р., Рубінштейн С. Л., Ельконін Д. Б. та ін.), розвиваючи його ідеї, продовжили психологічні дослідження, що вивчають особистість дитини в цілому. Це дозволило отримувати характеристики, що відбивають своєрідність і закономірності розвитку психічної діяльності розумово відсталої дитини, використовуючи їх в процесі виховання й навчання.

Дата добавления: 2014-01-07