Стратегія керування банківськими ризиками, їх мінімізація

Вступ

Ризики в діяльності банку. Керування ризиками та їх мінімізація

1. Характеристика видів і змісту банківських ризиків.

2. Стратегія керування банківськими ризиками.

3. Методи мінімізації і страхування ризиків.

4. Роль персоналу служби безпеки банку в запобіганні погроз і мінімізації банківських ризиків.

Банківський сектор України розвинений ще дуже слабко, причиною цього є як дії органів державної влади (такі як, наприклад, спроби змусити найбільші банки надавати кредити під пільгові відсотки певним підприємствам або галузям промисловості, податкова політика тощо), так і загальноекономічні проблеми, і діяльність самих банківських установ.

На стан банківської системи впливають численні фактори – зовнішні, внутрішні, економічні, неекономічні, викликаючи велику кількість серйозних проблем, які стоять на заваді підвищення конкурентоспроможності банківського сектору в Україні.

Проте проблеми, які стоять перед українськими банками, не є неподоланними. Вони потребують лише формалізації і цілеспрямованої роботи як органів державної влади, так і самих комерційних банків. Професіоналізм і накопичений практичний досвід більшої частини теперішніх працівників банківської сфери дозволяють надію на те, що з часом в Україні сформується повноцінна банківська система, яка буде активно сприяти ринковому розвитку економіки країни.

Нерозвиненість законодавчої бази, зокрема з питань захисту прав інвесторів та емітентів, ускладнює залучення інвестицій. Перешкодою на цьому шляху є також нерозвиненість страхової справи. Адже страхові установи відіграють вагому роль в інвестиційному процесі, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного виду ризиків.

1. Характеристика видів і змісту банківських ризиків

Під ризиком розуміється можлива небезпека втрат, що випливає зі специфіки тих або інших явищ природи і видів діяльності людського суспільства.

У сучасній вітчизняній та іноземній літературі не існує загальноприйнятого підходу до визначення категорії ризику. Аналіз економічної літератури, яка присвячена проблемам ризиків, свідчить про надмірну широту поглядів на природу та визначення ризику, тому є сенс виокремити такі основні елементи, взаємозв’язок яких і складає його суть:

- можливість відхилення від передбачуваної мети, заради якої здійснюється вибір одного з альтернативних рішень;

- імовірність досягнення бажаного результату;

- відсутність упевненості в досягненні поставленої мети;

- можливість матеріальних, моральних та інших втрат, пов’язаних з втіленням у життя вибору, зробленого за наявності альтернативи, в умовах невизначеності.

Зазначені елементи, їх взаємозв’язок і взаємодія відбивають зміст ризику. В свою чергу ризик має три характерні властивості, що є невіддільними від його змісту:

- суперечливість;

- альтернативність;

- невизначеність.

Суперечлива природа ризику виявляється у зіткненні об’єктивно існуючих ризикованих дій з їх суб’єктивною оцінкою. Наприклад, особа, що здійснила вибір, виконавши ті чи інші дії, може вважати їх ризикованими, а сторонні спостерігачі розцінять такі дії як обережні, позбавлені будь-якого ризику, і навпаки.

Альтернативність ризику полягає в тому, що він передбачає необхідність вибору рішення за наявності двох або кількох можливих його варіантів. За відсутності такого вибору ризикована ситуація неможлива. Залежно від конкретної ситуації ризику альтернативність породжує деякі труднощі в прийнятті рішення: у простих випадках покладаються на минулий досвід та інтуїцію, а у складних – вдаються до спеціальних методів. Існують три основні підходи до цієї проблеми, якими визначається або суб’єктивна, або об’єктивна, або суб’єктивно-об’єктивна природа ризику. При цьому переважає останній.

Ризик пов'язаний з вибором рішення за наявності альтернативи, з розрахунком ймовірності одержати очікуваний результат – у цьому його суб’єктивність. Вона виявляється і в тому, що люди неоднаково сприймають одну й ту саму міру ризику. Об’єктивність ризику виявляється в тому, що вона відбиває реально існуючі в житті явища, процеси, аспекти діяльності людей. Суб’єктивно-об’єктивна природа ризику визначається тим, що він породжується процесами як суб’єктивного характеру, так і такими, існування яких не залежить від волі та свідомості людей.

Отже, економічний ризик – це невизначеність, ймовірність настання непередбачених подій, що тягне за собою потенційну можливість як отримання втрат, так і прибутку, а також відхилення від поставленої мети, наявність альтернативних варіантів дій, необхідність їх оцінки і вибору.

Класифікація економічних ризиків повинна відокремлювати групу фінансових ризиків як таких, що мають специфічну природу і відповідають основним вимогам фінансових операцій.

З урахуванням викладеного сформулюємо види банківських ризиків:

Ø фінансовий ризик – це ймовірность зміни грошового потоку при проведенні фінансових операцій внаслідок невизначеності умов таких операцій;

Ø кредитний ризик – це небезпека тимчасових та кількісних змін грошового потоку, що виникає при проведенні кредитних операцій як з боку кредитора, так і з боку позичальника;

Ø процентний ризик можна визначити як мінливість дохідності або інших фінансових активів;

Ø валютний ризик можна визначити як небезпеку змін грошового потоку при операціях з іноземною валютою, що пов'язана з невизначеністю руху курсів валют;

Ø податковий ризик – це фінансовий результат, який банк отримує внаслідок змін в галузі оподатковування (в тому числі і вірогідна можливість втрат банку від порушення податкового законодавства суб’єктами господарювання).

Фінансові ризики займають в банківській сфері особливе місце через специфічність джерела свого походження та спекулятивність своєї природи, що принципово відрізняє їх від так званих "чистих" ризиків.

Фінансові ризики необхідно розділяти на види відповідно до основних типів фінансових операцій: кредитування, операції з процентними фінансовими інструментами, валютні операції.

Об'єктом ризику необхідно вважати грошовий потік, пов'язаний з ризиковою операцією. Відповідно вартість ризику складається із зміни первинної суми і зміни грошового потоку у порівнянні з альтернативним або абсолютно безпечним варіантом.

Жоден метод визначення рівня фінансового ризику не може дати досконало точних результатів і тому повинен обиратися виходячи з цілей оцінки та умов, у яких така оцінка відбувається.

Ризик – це історична й економічна категорія. Ефективне управління рівнем ризику повинне вирішувати цілий ряд проблем – від відстеження (моніторингу) ризику до його вартісної оцінки.

Рівень ризику, зв'язаного з тією або іншою подією, постійно змінюється через динамічний характер зовнішнього оточення банків. Це змушує банк регулярно уточнювати своє місце на ринку, давати оцінку ризику тих або інших подій, переглядати відносини з клієнтами й оцінювати якість власних активів і пасивів, отже, корегувати свою політику в управлінні ризиками.

Кожен банк повинен думати про мінімізацію своїх ризиків. Це потрібно для його виживання і для здорового розвитку банківської системи країни. Мінімізація ризиків – це боротьба за зниження втрат, іншими словами управлінням ризиками. Цей процес управління містить у собі: передбачення ризиків, визначення їх ймовірних розмірів і наслідків, розробку і реалізацію заходів щодо запобігання або мінімізації пов'язаних з ними втрат.

Усе це припускає розробку кожним банком власної стратегії управління ризиками, тобто основ політики прийняття рішень таким чином, щоб вчасно і послідовно використовувати усі можливості розвитку банку й одночасно утримувати ризики на прийнятному і керованому рівні.

Цілі і задачі стратегії управління ризиками значним чином визначаються постійно змінюваним зовнішнім економічним середовищем, у якому доводиться працювати банку. Основними ознаками зміни зовнішнього середовища у банківській сфері України в останні роки є: зростання кількості банків і їх філій; регулювання умов конкуренції між банками з боку Національного банку України та інших державних органів; перерозподіл ризиків між банками за участю НБУ; розширення грошового і кредитного ринків; поява нових (нетрадиційних) видів банківських послуг; посилення конкуренції між банками, випадки поглинання великими банками дрібних конкурентів; збільшення потреби в кредитних ресурсах у результаті зміни структури росту потреби підприємств в оборотному капіталі і зміни структури фінансування у бік зменшення банківської частки власного капіталу клієнтів банку; частішання банкрутств у сфері дрібного і середнього бізнесу з одночасним ухиленням від виконання вимог кредиторів; відсутність дієвих гарантій по поверненню кредиту.

Банк «повинен» вміти вибирати такі ризики, які він може правильно оцінити і якими здатний ефективно керувати. Вирішивши прийняти визначений ризик, банк повинен бути готовим керувати ним, відслідковувати його. Це вимагає володіння навичками якісної оцінки відповідних процесів.

В основу банківського управління ризиками повинні бути покладені наступні принципи:

- прогнозування можливих джерел збитків або ситуацій, здатних принести збитки, їх кількісний вимір;

- фінансування ризиків, економічне стимулювання їх зменшення;

- відповідальність і обов'язок керівників і співробітників, чіткість політики і механізмів управління ризиками;

- скоординований контроль ризиків в усіх підрозділах і службах банку, спостереження за ефективністю процедур управління ризиками.

Завершальний, найважливіший етап процесу управління ризиками – запобігання (попередження) виникнення ризиків або їх мінімізація. Відповідні способи разом зі способами відшкодування ризиків складають зміст так званого регулювання ризиків.

Найважливішими елементами системи управління ризиками є:

- чіткі і письмові приписи, правила і директиви з питань торговельної політики банку, управління ризиками, організація трудового процесу і використовуваної термінології;

- створення спеціальних груп управління ризиками, не залежних від інших підрозділів банку; керівник підрозділу, що відає ринковими ризиками, звітує перед виконавчим директором банку, керівник підрозділу кредитних ризиків – перед директором по кредитах, тобто перед членами вищого керівництва банку;

- встановлення лімітів ринкових і кредитних ризиків і контроль за їх дотриманням, а також об'єднання ризиків по окремим банківським продуктам, контрагентам і регіонам;

- визначення періодичності інформування керівництва банку про ризики. Як правило, така інформація представляється щодня, особливо по ринкових ризиках;

- для всіх типів ризиків створюються спеціальні групи по управлінню, які незалежні від інших підрозділів банку;

- усі елементи системи контролю і управління ризиками регулярно перевіряються аудиторами - також не залежними від адміністрації банку.

Великі банки зазвичай мають два комітети з управління ризиками: комітет з кредитного ризику і комітет з управління активами і пасивами банку.

Відповідальність за реалізацію політики, розроблювальної комітетом із кредитного ризику, несе кредитний відділ. Операційний відділ, відділи цінних паперів, міжнародних кредитів і розрахунків, аналізу банківської діяльності, маркетинговий несуть відповідальність за реалізацію політики, розроблювальної комітетом з управління ризиками, пов'язаними з активами і пасивами.

До основних засобів (методик) управління ризиками можна віднести:

- використання принципу зважених ризиків;

- здійснення систематичного аналізу фінансового стану клієнтів банку;

- здійснення систематичного аналізу плато- і кредитоспроможності банку;

- застосування принципу поділу ризиків;

- рефінансування кредитів;

- проведення політики диверсифікації (широкий перерозподіл кредитів у дрібних сумах, наданих великій кількості клієнтів, при збереженні загального обсягу операцій банку);

- страхування кредитів і депозитів;

- застосування застави;

- застосування реальних персональних і “уявних” гарантій;

- хеджування валютних операцій (валютна угода, що укладається при страхуванні від можливого падіння ціни при здійсненні довгострокових угод; різні методи страхування валютного ринку);

- розширення спектру здійснюваних операцій (диверсифікація діяльності).

Проведенню ефективної роботи щодо мінімізації фінансових ризиків передує аналіз складових ризику, який включає: а) виявлення факторів посилення ризиків; б) ранжування значень показників, які засновані на аналізі бухгалтерської звітності позичальника; в) обрахування окремих показників; г) побудова аналізу на базі поєднання бухгалтерських звітів з індексним або статистичним методом.

Розробка методів запобігання ризикам містить: а) класифікацію активів з позиції їх безпечності; б) розробку інструментів запобігання ризикам; в) визначення засобів запобігання ризикам.

Більш раціональним механізмом страхування кредитного ризику є той механізм, де базою для розрахунку відшкодування був би весь прогнозний грошовий потік за операцією.

Існуюча сьогодні система резервування коштів під кредити та списання суми процентів за безнадійними кредитами не тільки не виконує функції страхування від кредитного ризику, а є, фактично, способом залучення Національним банком коштів комерційних банків.

Потрібно відпрацювати на достатньо детальному рівні порядок торгівлі усіма основними видами вторинних цінних паперів і надати суб'єктам фондового ринку можливість обирати певний їх вид виходячи з власних інтересів.

Мінімізація валютних ризиків в Україні здійснюється на двох рівнях:

• на рівні держави – щодо ризику переводу валюти шляхом встановлення ліміту відкритої валютної позиції комерційних банків;

• на рівні операторів валютного ринку – шляхом використання валютної різниці на біржовому та позабіржовому ринку.

Для оцінки рівня ризику по кредитних операціях та ризику ліквідності найбільш доречним виступає обчислення рейтингу.

Методика рейтингової оцінки кредитного ризику та ризику ліквідності повинна включати наступні етапи:

- розрахунок допоміжних (абсолютних) показників на основі фінансової звітності аналізованого об'єкта або даних по аналізованій операції;

- розрахунок оціночних показників;

- визначення оціночного балу показника за шкалою значень;

- визначення остаточного рейтингу.

Висновки

Підводячи підсумки вищесказаному, зазначимо, що стійкість фінансової системи комерційних банків значною мірою залежить від уміння впливати та регулювати фінансові ризики, рівень яких зростає в умовах нестабільності, невизначеності та наростання кризових явищ у перехідній економіці.

Сучасні підходи до визначення природи фінансових ризиків комерційних банків виявляють вплив на рівень ризиків, однак вони не дають ефективного результату як на рівні окремих банків, тік і на державному рівні у цілому. Виникає можливість стихійної появи ризиків, особливо у зв’язку із неконтрольованим розвитком фінансового ринку. Запобігання такій можливості передбачає проведення НБУ ефективної регулюючої політики, спрямованої на обґрунтування заходів, альтернативним існуючим в галузі стабілізації ризиків у фінансовій діяльності банків.

Природа економічного ризику, що полягає у невизначеності внаслідок зрушень на макро- та мікрорівні і викликаних ними коливань результатів господарювання відносно очікуваних (прогнозних) значень повинна по-перше, відноситись і до фінансових ризиків комерційних банків; по-друге, розглядатися комплексно, як у позитивному, так і в негативному аспектах; по-третє, враховувати спекулятивний характер фінансового ризику, тобто можливість одержання внаслідок існування невизначеності у фінансовій сфері як збитків, так і прибутків.

В основі розподілу фінансового ризику на його підвиди повинні бути покладені види фінансових операцій. З позиції цього критерію він розподіляється на: податковий, кредитний, процентний та валютний. Ризик ліквідності не пов’язаний з окремим видом фінансових операцій, але він є їх прямим наслідком і носить спекулятивний характер. Незважаючи на свою фіктивність, ризик ліквідності треба кваліфікувати як фінансовий. З цією метою його треба розділити на «вузький» ринок ліквідності (ризик конвертації), що полягає у можливості зміни реальної вартості активу в процесі здійснення фінансових операцій. Рівень його може бути визначений аналізом статистичних даних по співставних активах.

Державні регуляторні органи особливу увагу повинні приділити забезпеченню дієвого нагляду на основі консолідованого обміну ризиків відповідно міжнародних стандартів. Особливу увагу необхідно приділити впливу на рівень процентного ризику по цінних паперах недержавних елементів інформаційного кола, бо вплив стає тим більшим, чим більш активним стає сам фондовий ринок.

Найкращим методом захисту від валютних ризиків в сучасних умовах України є фіксація курсу іноземної валюти за певною операцією на визначену сторонами дату. Засобом такої фіксації може стати схема репо, тобто, купівля-продаж валюти під відкладальною умовою. Відкладальною умовою у такому випадку є зворотна купівля (продаж) валюти.

Особливої уваги набуває у банківській діяльності такий вид фінансового ризику як – податковий, котрий при неявному визначенні однак має суттєвий вплив на кінцевий фінансовий результат діяльності банку.

Дата добавления: 2014-01-07