Науково-ділового й ділового характеру

Загальні ознаки високої якості й типові недоліки письмової роботи

Спічрайтеру необхідно усвідомлювати, які достоїнства повинна мати його письмова робота і яких її недоліків потрібно уникнути.

Достоїнствами наукових, науково-ділових, а також деяких суто ділових робіт є новизна, насиченість фактичним матеріалом, у тому числі унікальними відомостями, перспективність, тобто можливість упровадження в практику, аргументованість, переконлива критика колишніх уявлень, глибина дослідження, застосування нових методів і прийомів.

1. Новизна – це висування нових ідей, висвітлення нових аспектів, розроблення нових «ділянок» теми (висвітлення «білих плям»), тобто ніби просторове розширення об’єкта дослідження, наприклад подання більш повних відомостей з маловивчених регіонів і районів, що становлять інтерес. Не менш корисним може бути й заповнення часових «білих плям» – припустімо, надання раніше відсутніх відомостей про кількість змішаних шлюбів у Росії за останні п’ять років або в період Великої Вітчизняної війни.

Отже, виконуючи замовлену керівником роботу, постійно прагніть привнести в неї новизну.

2. Насиченість фактичним матеріалом, тобто наведення автором безлічі конкретних фактів. Наприклад, у звітній доповіді про роботу відділення митниці можна навести багато вражаючих фактів про вилучення в контрабандистів предметів стародавнього побуту, давніх ікон, раритетних книг, дорогоцінних металів і каміння тощо. Доповідь про заходи боротьби з наркоманією також може містити низку прикладів про звикання до наркотиків, злочини, пов’язані з наркоманією, тощо. Однак, насичуючи доповідь фактичним матеріалом, слід знати міру: кожний факт, наведений вами, повинен нести особливе цільове й значеннєве навантаження. Крім того, фактичний матеріал повинен бути цікавим, свіжим (це перегукується з якістю новизни) і добре ілюструвати розглянуті положення.

Якщо навіть робота не буде містити досить глибоких і нових ідей, наявність багатого, різноаспектного фактичного матеріалу додасть їй цінності, тому що, ґрунтуючись на ньому, інші фахівці можуть зробити потрібні висновки й сформулювати різні ідеї.

Унікальні відомості – це рідкісні, малодоступні відомості, наприклад факти й витримки з раритетних або невідомих для більшості читачів видань, архівів, рукописів, що перебувають у музеях або у приватних осіб, тощо.

3. Перспективність, тобто можливість впровадження в практику. Вивчаючи тему, ураховуйте, чи звернена вона в майбутнє, які ідеї інших фахівців, що працювали над нею раніше, визначають її перспективу, прикладні можливості, потенціал. Вам потрібно розвити ці ідеї й проаналізувати власні, насамперед визначивши загальну перспективність вивчення явища, потім конкретні перспективи (що це може дати для виробництва, поліпшення умов життя, розв'язку соціальних завдань тощо), напрямки розроблення теми, способи впровадження ідей дослідження в практичну роботу, повсякденне життя. Усе це потрібно чітко вказати в роботі.

Щоб виявити практичну цінність теми, слід, висуваючи будь-яке положення, завжди подумки запитувати себе, чи не занадто ви захопилися абстрактними, далекими від життя роздумами. І подумайте: чи є сенс із ученим видом знавця формулювати дуже правильні й тонкі думки, які підкреслять вашу високу освіченість і безсумнівну компетентність, але ніколи нікому не знадобляться на практиці?

4. Аргументованість. У науці й діловому спілкуванні потрібно набагато логічніша обґрунтованість аргументів, ніж у звичайній розмові або промовах ораторів. Намагайтеся роз'яснити читачеві причини появи у вас ідей, оцінок, формулювань, особливо нових, оригінальних. Якщо зрозумілих пояснень не виходить, отже, ці ідеї, оцінки, формулювання будуть непереконливими й для інших. Пояснення з погляду причини – дуже розповсюджений та вражаючий прийом наукової та ділової аргументації, який ви маєте широко використовувати. Однак ці пояснення повинні бути обґрунтованими, до них не може бути застосовна відома фраза «Цього не може бути, тому що цього не може бути ніколи!» Якщо, наприклад, висувається теза про недоцільність скасування смертної кари за тяжкі злочини, слід указувати причину: тому що країну захлиснуть ці тяжкі злочини й до закону про смертну кару однаково доведеться повернутися, як уже було в історії нашої країни. Обґрунтовуючи яку-небудь думку, добре зробити посилання на успішний досвід її реалізації, а критикуючи ідеї, – на невдалий практичний досвід її застосування. Послідовний, скрупульозний аналіз завжди переконливий. А ось посилання на визнані авторитети переконливі далеко не завжди – якщо вже застосовувати такий прийом, то потрібно наводити цитати з багатьох або хоча б кількох праць різних учених чи інших фахівців.

5. Переконлива критика колишніх уявлень, яка є здатністю далеко не кожної людини. Одні люди відразу розпізнають нелогічність і значеннєві непогодженості в будь-якому творі – подібно до того, як людина з тонким музикальним слухом чує кожну фальшиву ноту, узяту музикантом-виконавцем. Інші люди взагалі не зауважують наявних логічних неточностей, непослідовності думок, навіть явних безглуздостей. Референтові добре б, звичайно, мати критичні здібності й розвивати їх: вдумуючись у твір або промову, він повинен швидко відзначати суперечності, неповноту опису, окремі непогодженості та інші недоліки чужих уявлень, концепцій, міркувань. Ці недоліки він повинен констатувати у ході аналізу почутого або прочитаного тексту так, щоб не залишилося сумніву в їх існуванні (тобто наводити докази, факти). Переконливість критики зросте, якщо ви зробите її конструктивною: запропонуєте нову класифікацію, нову концепцію, які будуть виглядати явно більш досконалими.

Намагайтеся, щоб у вашій роботі був критичний аналіз (зрозуміло, слушний, об’єктивний, з використанням коректних виражень) чужих поглядів, чужих робіт – не заради критиканства, а заради інтересів справи й заради істини: адже всі сфери знання та практичної діяльності розвиваються й удосконалюються, по суті, завжди за рахунок виявлення недоліків або недосконалостей.

6. Глибина дослідження, яка ґрунтується на фундаментальному знанні всього, що було зроблено з цієї теми або проблеми, і демонстрація такого знання автором; детальному розгляді спірних, дискусійних моментів і зроблених висновків; глибокому проникненні в причини розглянутого явища й описі можливих та реальних його наслідків, зв’язків з іншими явищами – далеко не зрозумілих з першого погляду, але виявлених дослідником-фахівцем.

7. Нові методи й прийоми дослідження. Це насамперед сучасні методи (що вже виправдали себе, апробовані, визнані), використовуючи які, автор заперечує прихильність тільки до старих, традиційних прийомів дослідження, наприклад, використання комп’ютера для прогнозування перспектив якихось економічних або соціальних явищ.

Недоліками письмових робіт є компілятивність, поверховість, відсутність концепції, некомпетентність, суб’єктивізм, заангажованість, невмілий і недостатній аналіз, невміння узагальнити дані, недостатність висновків, недостатнє розуміння або навмисне викривлення чужої думки, непереконлива методика дослідження.

1. Компілятивність – це одночасно і несамостійність думки автора, і відсутність новизни. У такій роботі все запозичене з інших робіт, немає жодних серйозних власних думок, тлумачень, а також фактів, установлених самим автором. Автор повинен виявити пробіли, наявні в інших авторів, і зробити відповідні додавання. Несумлінний же автор перефразує чужі дані, як недбайливий студент, що опікується лише про те, у кого б списати курсову роботу.

2. Поверховість – це опис, міркування, що не зачіпає суті питання, що не встановлює його важливих зв’язків з іншими явищами й питаннями; відсутність в автора прагнення з’ясувати неявні, приховані причини явища, розглянути суттєві обставини справи.

Одним із елементів поверховості може бути відсутність концепції, тобто початкової, принципової ідеї (або сукупності таких ідей), якій підпорядковані всі міркування автора. Концепцію потрібно або мати й лише уточнювати при проведенні дослідження, або виробляти в процесі конкретного дослідження на основі зібраного й осмисленого наукового та фактичного матеріалу. Відсутність концепції може бути зумовлена еклектизмом роботи, тобто відсутністю єдності, цілісності, послідовності в переконаннях, образі думки взагалі або в осмисленні проблем своєї сфери діяльності. Автор створює безпринципну (без об'єднувального початку) комбінацію несумісних поглядів, безсистемний конгломерат ідей, суміш різних теорій і напрямків, використовуючи окремі, твердження, положення, розв'язку питання, що належать дослідникам, які дотримуються різних позицій.

3. Некомпетентність – це вираження суджень, неточність яких добре видна фахівцям, але незрозуміла для неспеціалістів у конкретній області. Некомпетентність – це й формулювання автором ідей і пропозицій, занадто сміливих, але нереальних внаслідок недостатнього знання предмета або недостатнього досвіду роботи. Природно, потрібно побоюватися проявляти некомпетентність. Якщо ви відчуваєте недолік знань у якийсь області, потрібно або відмовитися від написання роботи, або підвищити рівень знань (працюючи з літературою, вивчаючи реальну практику), або звернутися по допомогу до фахівця.

4. Суб’єктивізм – це свідома або неусвідомлена упереджена оцінка автором чужих поглядів, ідей, інтерпретація фактів з погляду своїх інтересів і переконань, незважаючи на те, що це вступає в суперечність із дійсним станом речей.

Потрібно мати на увазі, що людина, запідозрена в суб’єктивізмі, втрачає довіру слухачів або читачів. Отже, потрібно бути безстороннім, об’єктивним у своїх оцінках.

5. Заангажованість – це суб’єктивізм, так сказати, на замовлення. Автор необ’єктивний не внаслідок власних пристрастей, а тому, що це запропоноване йому замовником. Позиція автора-спічрайтера не збігається з позицією замовника, але він не зважується пропагувати власні переконання в цій роботі або дотримуватися повної об’єктивності, тому що робота не буде прийнята замовником. У такій ситуації (досить рідкісній) спічрайтерові слід зробити заангажованість якомога менш помітною, а якщо це неможливо – відмовитися виконувати роботу або шукати компроміс із замовником.

6. Невмілий і недостатній аналіз – це аналіз теми без установлення її суттєвих сторін, їх залежності одна від одної або від інших явищ, ігнорування важливих деталей. Наслідком цього можуть стати неповні класифікації (типології явищ), непомічені можливості практичного застосування теоретичної думки, прийняття помилкового положення іншого дослідника й ін.

7. Невміння узагальнити дані – це нездатність автора, який добре вивчив тему, сформулювати, виходячи із частковостей та різноманіття думок, загальну корисну й конструктивну ідею або нову точку зору, що більше заслуговує на увагу. Можна, наприклад, знати дуже багато фактів про сучасну політичну обстановку в Росії, у тому числі й не призначені для широкого розголосу, – і не здогадуватися про їхнє підґрунтя, справжнє значення. Чимало людей не тільки не вміють робити правильні узагальнення, але й не розуміють, що це потрібно робити. Референт не повинен належати до них.

8. Недоліки висновків – це їх недостатність, відсутність, неправильність, банальність.

Висновки – це узагальнювальні судження. Іноді автор утримується від них – або не бажаючи когось скривдити, або вирішуючи надати читачам (слухачам) право самим зробити висновки з поданої інформації. Але якщо однозначні й правильні висновки не є явними, то автор повинен запропонувати їх експліцитно, а якщо ні, то виклад вийде незакінченим. Однак висновки не повинні бути банальними, наприклад: «Зі сказаного випливає, що боротьба з наркоманією в області ведеться слабко і її потрібно підсилити в усіх напрямках». Висновки (а також рекомендації, що сполучаються з ними) повинні мати елементи новизни, конструктивності, логічності, правильності, можливість реального слідування їм, наприклад: «Зі сказаного випливає, що в боротьбі з наркоманією в області необхідно застосовувати нові методи: постійний медичний контроль у школах та інших освітніх установах, посилення спостереження з боку міліції за імовірними пунктами продажу наркотиків і ліквідація їх, за місцями постійного скупчення підлітків і молоді й ін.».

9. Недостатнє розуміння або навмисне викривлення чужої думки. Недостатнє розуміння чиїхось міркувань, викладених в опублікованій праці, а потім неправильне, помилкове тлумачення цього у власному добутку може бути наслідком некомпетентності або недбалості, недостатньої уваги до прочитаного тексту. Знаючий фахівець, якому відоме це міркування, відразу визначає його неправильну інтерпретацію кимсь.

Навмисне викривлення міркувань іншого автора звичайно обумовлене суб’єктивізмом: дослідник «підганяє» чужу ідею під свою позицію, точку зору, свої інтереси, змінюючи її, іноді знижуючи й спрощуючи. Це виглядає дуже нереспектабельно.

10. Непереконлива методика дослідження. Методика – це сукупність методів і прийомів роботи. Непереконливість її для тих, хто сприймає виконану роботу, може пояснюватися її однобічністю. Наприклад, автор одержав необхідну інформацію тільки з газет, однак відомо, що подача інформації в газетах викликає численні дорікання. Було б доречніше поряд із цим використовувати відомості з наукових джерел, реального життя. Інший дослідник, можливо, застосує тільки модні методи, наприклад тестування, зневажаючи традиційними, – потрібно використовувати комплекс методів, у тому числі й нові, оригінальні.

Крім того, існують технічні недоліки викладу: неясний виклад думок, нелогічність структури, диспропорція у висвітленні аспектів теми, сумбурність, тобто відхилення від теми, а часом і перехід до іншої теми без доведення до кінця першої.

Будь-який автор повинен знати перераховані недоліки й не допускати їх виникнення.

Дата добавления: 2014-01-07