Б.4. Особливості функціональних можливостей використання новітніх інформаційних технологій у процесі державного управління

Традиційна державність одержить свій подальший розвиток у тих регіонах, де приватний бізнес недостатньо розвинений, щоб сформувати усередині себе екстериторіальний суб’єкт недержавного типу (суперкорпорацію), як наприклад, у Латинській Америці, Південно-Східній і Центральній Азії та в Африці.

У постіндустріальних регіонах (Північній Америці та Європі) процеси взаємодії держави та суперкорпорацій відбуватимуться на базі наявних правових механізмів, визначених нормативно-правовими актами міжнародного публічного (владного) права і національним законодавством держав-суверенів, врегульованих науковими положеннями міжнародного приватного права. Наочним прикладом може слугувати невдала спроба утворення першої в історії глобальної суперкорпорації на базі компанії Microsoft. На нинішньому етапі американська держава зуміла призупинити процес суверенізації приватної корпорації на підставі антимонопольного законодавства США, але це не убезпечує суспільство від повторень подібного у майбутньому.

З викладеного вище виходить, що у держав-власниць інформаційно-телекомунікаційних мереж і розробників мережних технологій особливу роль відіграватимуть мережні інформаційні корпорації (ТНК-ВІТКС) та корпорації-провайдери (ТНК-пр), які забезпечують циркуляцію життєво важливих потоків інформації. Роль зазначених ТНК можна охарактеризувати у такий спосіб.

Як відомо, в інформаційному суспільстві умови диктує той, у чиїх руках знаходяться інформаційні мережі, ресурси і технології. Контроль за мережними ресурсами зосереджено в руках ТНК-пр, що забезпечують доступ до відкритих телекомунікаційних мереж для інших компаній, організацій та приватних осіб і гарантують стабільність роботи з інформаційними потоками та мережними ресурсами. Діяльність ТНК-пр може піддаватися контролю і тиску як з боку приватних фірм і корпорацій, так і з боку органів влади тих держав, на території яких знаходяться їх сервери, представництва та інші активи. Однак у тих випадках, коли мережні ресурси ТНК-пр знаходяться на територіях декількох держав, забезпечуючи стабільну роботу державних органів влади та інших організацій з різною формою власності, втручання органів влади однієї держави в роботу такої компанії може завдати шкоди політичним і економічним інтересам інших держав, що, з одного боку, може призвести до небажаних ускладнень у зовнішньополітичних відносинах, а з другого боку, стає гарною гарантією безпеки та стабільності для таких компаній, тому що у випадку порушення їх діяльності на захист компанії, що забезпечує циркуляцію потоків інформації, обов’язково прийдуть урядові структури і закони тих держав, які зацікавлені в надійній роботі цього каналу обміну інформацією та інформаційним впливом.

Такі умови існування великих інформаційних компаній, що контролюють мережі та потоки циркулюючої в них інформації, багато в чому подібні з умовами діяльності банківської системи Швейцарії, що гарантували безпеку і недоторканність кордонів цієї невеликої альпійської країни протягом двох світових воєн.

Таким чином, ТНК, контролюючи відкриті інформаційні мережі та інформаційні потоки в них, усе більше здобувають риси транснаціональних „держав-корпорацій”, інтереси яких лежать на територіях різних країн з різними законами, традиціями, геополітичним положенням і державним устроєм. На підставіцього можна дійти висновку, що у найближчому майбутньому в будь-якому збройному конфлікті будуть задіяні сили та засоби як мінімум трьох сторін — агресора, жертви агресії і (однієї чи декількох) ТНК, які забезпечують безперебійне функціонування ВІТКС і систем, що контролюють циркулюючу в них інформацію. У цьому випадку слід зазначити, що, незважаючи на те, що всі три сторони, мабуть, є активними учасниками конфлікту і мають безпосереднє до нього відношення, тільки дві з них (агресор і жертва) перебувають в юридично оформленому і закріпленому стані війни, третя ж сторона (ТНК-провайдер чи ТНК-ВІТКС) дотримується нейтралітету.

Без сприяння чи навіть за умови невтручання провайдера, контролюючого ВІТКС, сили спеціальних інформаційно-психологічних операцій обох сторін навряд чи зможуть досягти бажаних результатів. Активна ж позиція структур, що контролюють інформаційні мережі та потоки, може стати вирішальною для забезпечення успішних дій наступаючої сторони чи сторони, що обороняється. З цієї причини ТНК-провайдер і ТНК-ВІТКС стають полем діяльності сил спеціальних інформаційно-психологічних операцій держави-агресора і держави-жертви агресії, насамперед їх політичних розвідок. Тому ще у мирний час між спецслужбами конкуруючих держав точитиметься таємна боротьба за оперативні позиції впливу в зазначених ТНК, що буде наштовхуватися на корпоративні інтереси служби підприємницької безпеки та керівництва ТНК. Останні використовуватимуть існуючі протиріччя на власну користь, що за певних умов закладатиме основи потенціалу небезпек не лише для зацікавлених держав.

Крім того, поява наддержавних міжнародних інформаційно-мережних корпорацій, які розташовують ресурси на територіях різних держав світу, у випадку проведення силами спеціальних інформаційно-психологічних операцій ворогуючих сторін активних бойових дій на каналах ВІТКС і ЗМІ може призвести до завдавання ударів по збройних силах, населенню і комунікаціях супротивника з територій держав, які не тільки є нейтральними щодо цього конфлікту (не мають у цьому регіоні своїх інтересів) безпосередньо не межують територією з театром воєнних дій, а й які пов'язані з державами — учасницями конфлікту — дипломатичними угодами різного характеру (зовнішньополітичними, зовнішньоекономічними, торговельними, соціальними, культурними тощо). Немає сумнівів, що раптовість таких ударів буде новим і досить важливим чинником, здатним уплинути на характер бойових дій у цілому і при певному трактуванні таких дій ворогуючими сторонами може призвести до розширення вогнища конфлікту і залучення в конфлікт нових учасників.

У цьому випадку ТНК має можливість не лише диференційовано маніпулювати свідомістю і чинити психологічний тиск на населення і правлячі кола залучених до конфлікту держав, а й у разі необхідності з корисливих причин створювати відповідні штучні передумови для провокування соціально-психологічних і політичних проблем у державі, з якою в нього (ТНК) можуть виникати власні протиріччя. Особливості мережних корпорацій в інформаційно-психологічній боротьбі між державами можна охарактеризувати так.

1. Транснаціональні корпорації в інформаційному суспільстві мають усі ознаки суверенної держави: територію, обумовлену ареалом поширення мережної інфраструктури, стратегічними ресурсами (інформацією та інформаційними потоками, що циркулюють у приналежних їм чи підконтрольних їм інформаційно-телекомунікаційних мережах), аналогом населення (штатом лояльних співробітників і агентів впливу) і відносно повним суверенітетом, що виявляється в реальній можливості не тільки відстоювати власні інтереси на міжнародному рівні із залученням до вирішення власних політичних питань суб’єктів міжнародної політики та міжнародного публічного права, а й тиснути на них, оскільки їхні діяльність і стан безпеки залежать від стабільного функціонування мережної інфраструктури, припливу інформаційних і мережних ресурсів та нових інформаційно-телекомунікаційних технологій.

2. Транснаціональні мережні корпорації в інформаційному суспільстві, розробляючи нові інформаційні технології, розвиваючи належні їм глобальні інформаційно-телекомунікаційні мережі та контролюючи циркулюючі по них потоки, не кажучи вже про неналежну їм інформацію, утворюють той театр воєнних дій, на якому потім розгортатимуться бойові дії між учасниками інформаційно-психологічного протиборства. Нові інформаційні та телекомунікаційні технології дають ворогуючим сторонам той арсенал сил і засобів нападу та оборони, який потім і буде використано в інформаційно-психологічному конфлікті. Таким чином, можна вважати, що інформаційна війна ведеться суб'єктами інформаційного протиборства у сфері, штучно створюваній людиною завдяки розробці нових засобів впливу (інформаційних технологій) і засобів доступу до уразливих об’єктів нападу (мережної інфраструктури), тобто фактично в умовах і за законами, обумовленими розробниками та власниками мереж і технологій.

3. Національні приватні компанії, що утворюють основу військово-промислових комплексів Німеччини, Сполучених Штатів, Великої Британії та інших провідних держав, перетворюючись нині шляхом поглинання своїх іноземних конкурентів на суперкорпорації, не лише мають у перспективі потенційну можливість, а й нині використовують власну державу (місця розташування центрального офісу, головного підприємства) як інструмент реалізації власних корпоративних геоекономічних інтересів. Яскравим прикладом є тиск на адміністрацію Дж. Буша (молодшого) нафтогазовим і військово-промисловим лобі США, що завершився американською агресією проти Іраку та ізраїльською — проти Палестини та Лівану, нинішній процес „корольових революцій” у державах Арабського Сходу, зокрема в Лівії, та взяттям під контроль збройними силами США головних світових покладів і шляхів енергопостачання, мотивованих, як доводять контрольовані монополіями ЗМІ, необхідністю боротьби зі світовим тероризмом.

У цих умовах національні ВІКТС (ступінь їх розвиненості на території держави і контрольованості нею) можна розглядати як один із найважливіших чинників інформаційної геополітики, яка визначає геополітичний ландшафт в інформаційно-психологічному просторі сучасного суспільства. В інформаційній сфері інформаційно-телекомунікаційні мережі та мережна інфраструктура, в яких циркулюють потоки найважливішого стратегічного ресурсу інформаційного суспільства, — інформації, визначають масштаби інформаційного простору держави, а при оцінці могутності держави та її геополітичного потенціалу ВІКТС витісняють за своєю значимістю на другий план традиційні критерії оцінки: розміри і географічні особливості території, акваторії і повітряного простору держави, ступінь розвиненості та ефективності її наземних, повітряних і морських комунікацій.

Зазначені в лекції аргументи дають підстави визначити ТНК самостійним гравцем у міжнародних відносинах з власною зовнішньою політикою, і як наслідок: ТНК — самостійний суб’єкт розвідувальної діяльності, який стає конкурентом державі як суверену і раніше визнаному генеральному суб'єкту розвідувальної діяльності у міжнародних відносинах. Саме це й визначатиме, на думку автора, характер, інтенсивність та ефективність розвідувально-підривної діяльності ТНК проти держав в інформаційно-психологічній сфері, їх місце і внесок у виникнення і розвиток міждержавних конфліктів у першій половині XXI ст.

Перехід постіндустріального суспільства до нової стадії розвитку суспільних відносин — стадії інформаційного суспільства, в якому основний обсяг соціальної діяльності громадян і різних складових суспільства припадає на відносини в інформаційно-психологічній сфері, супроводжується не тільки перебудовою системи органів і структур державної влади відповідно до нової системи цінностей та пріоритетів розвитку суспільних відносин, а й переглядом принципів, які стали традиційними для індустріального суспільства, регулюванням органами влади системи суспільних відносин, зокрема з боку інформаційно-аналітичних підрозділів.

Активна нормотворча та організаційна діяльність галузей державної влади сучасної держави дає змогу говорити про те, що створення державної системи, яка регулює соціальні та інші відносини в інформаційно-психологічній сфері суспільства, є одним із найважливіших завдань, що нині чекає свого вирішення. Сучасна інформаційно-психологічна сфера не тільки існує, а й активно розширюється, охоплюючи нові простори та сфери людської діяльності. При цьому вона породжує нові закони та процеси еволюції соціальних систем. На сучасному етапі регулююча роль держави в цій сфері вкрай слабка й охоплює лише незначну частину розглянутих явищ, тому що система органів державної влади, яка діє з позицій традиційних для індустріального суспільства принципів державного управління, досягає своїх цілей лише там, де до бурхливого плину інформаційних процесів утягують (наприклад, на принципах історичної спадкоємності) окремі „уламки” (елементи) суспільних відносин суспільства індустріального. Тому для системи органів державної влади в інформаційному суспільстві, що формується, гостро постає питання про інтеграцію цих структур у той новий соціальний простір (сферу) діяльності, який нова еволюційна ступінь розвитку суспільства породжує і формує.

Нині, коли процес формування інформаційного суспільства в усьому світі (незважаючи на вже досягнуті значні успіхи) ще знаходиться на ранніх стадіях розвитку, можна стверджувати, що так звана концепція електронного уряду і є такою формою інтеграції традиційних органів державної влади в інформаційне суспільство, що забезпечує можливість держави втручатися в соціальні явища і процеси, які відбуваються в цій сфері. Можливо, „електронний уряд” є не єдиною можливою формою існування системи органів державної влади в інформаційно-психологічному просторі, однак нині ця концепція — єдина, її положення вже починають реалізовуватися на державному рівні провідними державами світу.

Інформаційні технології не тільки привели до революційних змін у продуктивності праці та якості його результатів, а й послужили основою для трансформації форм діяльності практично всіх суб’єктів, які використовують ці технології. В Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства, прийнятій 22 липня 2000 р. лідерами держав "G8", зокрема, говориться: „Інформаційно-телекомунікаційні технології (ІТКТ) є одним із найбільш важливих чинників, який впливає на формування суспільства XXI століття. їх революційний вплив стосується способу життялюдей, їхніх об’єднань і роботи, а також взаємодії уряду і громадянського суспільства”. Внаслідок цього революційного впливу виникли нові поняття, такі, як „електронна комерція” (іноді як синонім використовується термін „мережна економіка”, що не зовсім правильно) та „електронний уряд”, тому що тільки з початком масового використання персональних ЕОМ і широким розвитком Інтернету з’явилася можливість спілкування з громадянами через комп’ютери та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Завданнями інформатизації в усьому світі є повне задоволення інформаційних потреб суспільства у всіх сферах його діяльності, поліпшення життєвого рівня населення, підвищення ефективності виробництва, сприяння соціально-політичній стабілізації. У цих умовах діяльність урядових структур неминуче буде трансформуватися у бік якісних змін за рахунок використання інформаційних технологій. Важливим стимулом для цього є, зокрема, те, що інформаційне середовище, яке забезпечує доступ до розподіленої бази знань аналогів і прототипів вирішення державних і суспільних проблем у різних країнах світу, виступає як безцінний фонд досвіду, джерело зростання, частина колективного розуму суспільства і держави.

Діяльність урядових структур містить у собі інформаційну складову, зокрема організацію інформаційних взаємодій із суб’єктами громадянського суспільства в процесі управління державою. Як, приміром, розглядається використання Інтернету державними структурами влади, а також процеси створення „електронного уряду” у США і „модернізації уряду” у Великій Британії як країн з розвиненими інформаційними технологіями, інформаційною інфраструктурою та з загальновизнаними демократичними традиціями громадянського суспільства. Проте не лише у державах СНД, порівняно з найбільш розвинутими країнами, спостерігається несерйозне ставлення до використання Інтернет-технологій. Як наслідок — велике відставання у масштабах, технологічному й організаційному рівнях, незважаючи на вжиті заходи.

Це свідчить про недостатню готовність урядових структур багатьох країн світу переходити на якісно новий рівень діяльності держапарату, насамперед у сфері взаємодії з громадським суспільством, демонструючи їх консерватизм, зокрема у ставленні до можливостей, наданих інформаційними технологіями.

Впровадження основних принципів „електронного уряду” в систему діяльності органів державної влади та управління переслідує такі цілі:

1. Забезпечення інформаційної прозорості діяльності органів державної влади, відкритості державних інформаційних ресурсів для громадянського суспільства.

2. Створення передумов для ефективної взаємодії між органами державної влади і громадянами на основі широкого використання інформаційно-телекомунікаційних технологій.

3. Модернізація діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування внаслідок впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій.

4. Взаємодія органів державної влади із суб'єктами господарювання.

5. Залучення широких мас громадян у політичне життя суспільства (сприяння появі та активізації громадської позиції).

6. Сприяння розвитку незалежних засобів масової інформації за допомогою впровадження в систему державного управління інформаційно-телекомунікаційними технологіями.

Концепція „електронного уряду” робить публічну діяльність органів державної влади максимально відкритою для громадян. Усі документи, матеріали, рішення і постанови, що не містять зведень, віднесених до обмеженого користування, а також організаційна та поточна інформація розміщаються на електронних сайтах відповідних органів і структур державної влади, від яких вона може бути оперативно отримана будь-яким користувачем мережі. При цьому користувач, який реалізує своє право на одержання інформації про діяльність органів державної влади через їх сайт (віртуальне представництво) у мережі, заощаджує час, уникає малоефективної рутинної процедури надсилання по офіційних каналах запитів, уникає необхідності численних погоджень чиновників-посередників в інформаційному обміні державної влади з громадянами, а також одержує можливість дізнаватися про матеріали (звичайно, з числа розміщених на сайті), про існування яких він, можливо, і не підозрював.

Якщо швидкість відновлення матеріалів на сайті органа державної влади відповідає змінам, що відбуваються у певній галузі державної діяльності, то громадянин, взаємодіючи з державною владою з використанням принципів „електронного уряду”, може оперативно одержувати інформацію про всі події, що відбуваються в системі владних відносин, а держава, зі свого боку, довідуватиметься про зміни, що відбуваються з її громадянами, що винятково важливо при вирішенні питань у різних гострих і кризових ситуаціях, а також у багатьох випадках запобігає здійсненню помилок.

В інформаційному суспільстві за умови повсюдної комп’ютеризації та інформатизації саме розміщення інформаційних матеріалів у відкритій телекомунікаційній мережі дає змогу забезпечити максимально можливий ступінь відкритості та доступності конкретної інформації для користувачів. У системі „електронного уряду” підключення державних інформаційнихресурсів (наприклад, електронних баз даних, бібліотек, систем довідкової інформації та інших інформаційних систем) до офіційних сайтів органів державної влади забезпечує громадянське суспільство найбільш оптимальною можливістю оперативного одержання і використання інформації з цих джерел просто у власному кабінеті.

Впровадження у діяльність системи органів державної влади принципів „електронного уряду” дає змогу будь-якому громадянину, який перебуває як на території держави, так і за її межами, прямо звернутися до конкретного підрозділу конкретного органа державної влади для вирішення певного питання, обминаючи процедуру особистого спілкування з чиновником, який володіє компетенцією для вирішення цього питання, і численних посередників в особі, приміром, начальників і чиновників різного рівня рангом нижче, які не володіють достатніми повноваженнями для вирішення питання, але спілкування з якими через відомі бюрократичні закони не уникнути. При цьому переваги такої взаємодії громадян зі своєю державою можна сформулювати так:

1. Можливість звернутися безпосередньо до конкретного державного чиновника (теоретично) будь-якого рівня, оминаючи посередників.

2. Можливість звернутися не до конкретної посадової особи, а безпосередньо до органу державної влади або окремого його підрозділу. При цьому при надходженні такого звертання на офіційну електронну адресу органу певної структури державної влади без участі громадянина, який надіслав запит, самостійно визначається чиновник, який відповідає за вирішення цієї категорії питань, і матеріали передаються йому на розгляд. Важливою особливістю цього явища є те, що в діалозі громадянин — орган державної влади громадянин звертається не до конкретного чиновника з його особистими особливостями поведінки, мінливим настроєм, складним чи не дуже складним характером тощо, а до абстрактної системи державної влади (представленої в мережі у вигляді її атрибутів), якій, як і будь-якому іншому налагодженому і стабільно працюючому механізму, не властива суб'єктивність, властива людям з їхніми слабостями і недоліками.

3. Оперативність електронного документообігу і висока швидкість прийняття рішень з конкретних питань громадян — оперативність надходження звертань (запитів, заяв, відповідей, довідкової інформації тощо) від громадян в органи державної влади, висока швидкість обробки інформації, яка міститься в них, чіткою, установленою системою „електронного уряду” поділу повноважень керівників різного рівня, пряме надходження інформації керівникам того підрозділу органу, яким вона призначена, швидке прийняття рішень та інформування громадян про них.

4. Можливість спілкування з представником органу влади в режимі телеконференції.

5. Можливість в особливих і кризових умовах, що вимагають від влади негайних дій, підтримувати зв’язок і взаємодію громадян з певним органом державної влади в режимі реального часу. Виключення з процесу взаємодії громадян з органами державної влади суб'єктивних чинників, які перешкоджають установленню відносин громадян із представниками органу влади: часу доби, погодних умов, просторової (територіальної) віддаленості, режимних заходів тощо.

Громадянин може звернутися до будь-якого представника органів влади, не залишаючи власної квартири, і тут же одержати офіційну відповідь на свій запит, заяву, вимогу, скаргу тощо. При цьому у свідомості громадянина держава, діяльність якої заснована на використанні принципів „електронного уряду”, перестає асоціюватися з об'єктами, які існують у реальному, фізичному світі, й цілком стає віртуальним суб'єктом діяльності в інформаційній сфері — віртуальній реальності, створюваній та сформованій інформаційним суспільством.

Завдяки впровадженню в діяльність органів державної влади принципів „електронного уряду” в системі державної влади та управління з’являються нові можливості для регулюючого і примусового впливу на систему соціальних, політичних, економічних та інших відносин суспільства, а в самій діяльності державної влади відбуваються якісні зміни, які коротко можна сформулювати так.

1. Висока швидкість передачі по каналах відкритих телекомунікаційних мереж інформації, необхідної для прийняття рішень державного рівня, з регіонів у центр і назад, виключення впливу фактора територіальної віддаленості регіону щодо загальнодержавного центру на швидкість прийняття центром рішень із приводу процесів, що відбуваються в цьому регіоні і мають для нього життєво важливе значення. Це на кілька порядків збільшує оперативність реагування органів влади на всіх рівнях на будь-які зміни, що відбуваються в суспільстві.

2. Виключення територіальних бар’єрів і негативного впливу географічних відстаней на інтенсивність спілкування внаслідок появи засобів оперативного зв’язку та обміну інформацією (ЗОЗТОІ) сприяє більш тісній та інтенсивній взаємодії центральних підрозділів та органів влади (центрального рівня) з їх представництвами на місцях, підвищенню активності територіальних органів влади, їх компетенції, впливає на всю систему органів державної влади в цілому.

3-б.5. Якісні зміни в методиці та змісті інформаційної діяльності державного управління в інформаційному суспільстві

Існує тісний зв'язок між поняттями „управління” та „інформація”. Якісний стрибок у суспільному розвитку, що характеризується переходом до побудови інформаційного суспільства, породив новий вид управління — інформаційне управління.

Інформаційне управління — це процес вироблення і реалізації управлінських рішень у ситуації, коли керуючий вплив носить неявний характер, і об’єкту управління надається обумовлена суб’єктом управління (державним органом) інформація про ситуацію (інформаційна картина), орієнтуючись на яку, об’єкт самостійно вибирає лінію поведінки.

У цьому випадку втрачається безпосередній фізичний контакт суб’єкта з об’єктом управління, а також зворотний зв’язок, що призводить до втрати інформації про можливу реакцію об’єкта управління. Тому надаючи інформацію по каналах „електронного уряду”, суб’єкт має зробити це так, щоб бути впевненим в адекватній (вигідній суб’єкту) реакції її споживача, об'єкта управлінського впливу. Звідси виникає потреба в розвитку такого нетрадиційного методу управління, як „маніпулювання”.

Такі зміни в характері управління пов’язані з трансформацією управління у відповідну форму маніпулювання або, іншими словами, — злиттям в єдине понять „управління” і „маніпулювання”. Така потреба викликана насамперед протиріччям, яке постало перед владними елітами розвинених країн. Сутність цієї проблеми полягає, з одного боку, в необхідності надання людям вільного доступу до інформації з усього світу з метою забезпечення своєї конкурентоспроможності в інформаційному суспільстві, а з другого боку, одночасною необхідністю зберегти свій вплив на суспільство в умовах, коли люди через інформаційну незалежність індивіда здобувають занадто велику (на думку правлячої еліти) незалежність від влади в цілому. В умовах, коли практично будь-яка людина може одержати вичерпну інформацію про традиційні види управління, метод маніпуляції вирішує проблему цього дуалістичного протиріччя: розширення доступу громадянина до інформаційних ресурсів владних структур і бажання не втратити безпосереднього управлінського впливу на нього, який досягається традиційними формами державного управління. У подальшому з розвитком досвіду метод управління — маніпулювання — може бути доведений до якісно нового рівня.

В умовах різкого дефіциту часу, з урахуванням принципової неможливості окремої пересічної людини провести повноцінний аналіз ситуації, пов'язаний з необхідністю знайти і обробити колосальний обсяг інформації, щоб сформувати об’єктивну картину й ухвалити правильне рішення, найефективнішою є така форма маніпуляції свідомістю, яка базується на конструюванні „ знань – рішень”, „управління віртуальною реальністю” (основним джерелом інформації) і „ відтворення об’єктивної реальності”. В найбільш узагальненому вигляді ця форма визначається як створення моделей „ віртуальної реальності цільового суб’єкта-призначення” (ВРЦСП), тобто невладного суб'єкта відносин у сфері державного управління, іншими словами — об’єкта цього управління.

Завдання ВРЦСП — створення у певної частини суспільства стійкого цілісного уявлення про деякі події, особи, об'єкти, факти, які можна підтвердити не тільки на одному рівні реферативно, а й цілим набором штучної атрибутивної інформації, безліччю відсилань на зовнішні джерела тощо.

Можливості віртуальної реальності (моделі інформаційної картинки), що існує в інформаційному просторі, активно використовуються для створення віртуальних реальностей „цільового суб’єкта-призначення”. Внаслідок цього ВРЦСП для втягнутого „цільового суб’єкта-призначення” запропонована модель (інформаційна картинка) виступає як справжня або як справді значима реальність. Будучи практично цілком залежним від одержання інформації через канали масових комунікацій, втягнутий „цільовий суб’єкт-призначення” не має можливості самостійної референції (аналітичної перевірки) ВРЦСП на предмет її вірогідності з відносною сферою актуальної реальності. У такому випадку „цільовий суб’єкт-призначення” знає про цілісність деякої віртуальної реальності, але дуже тривалий час може не здогадуватися щодо її штучного характеру та її призначення. Зміна (підміна) об'єктивної реальності при створенні ВРЦСП розробляється з використанням ряду способів так званого віртуального приховування. Тому сучасні технології маніпулювання з інформацією роблять можливою реалізацію принципу: немає нічого явного, що не можна було б зробити таємним.

Шляхи створення ВРЦСП:

По-перше, підміна співвідносності (релевантності) означає, що середовище аналізу, що береться до уваги, не є релевантним (співвідносним) для певної віртуальної реальності. Сюди відносяться всі способи підміни або часткового заміщення релевантності, підстановки іншого (нерелевантного) середовища аналізу для самого аналізу.

По-друге, зміна типу референції (аналітичної перевірки) — це те, що було наслідком, а подається як причина і навпаки. Сюди ж можна віднести і взагалі заборону на референцію, тобто пряме приховування.

По-третє, диверсифікованість, розосередження атрибутивного змісту віртуальної реальності по безлічі версій — найнадійніший спосіб приховування. При створенні необхідного набору версій для їх підтвердження чи відвернення використовуються штучно створювані фактичні тенденції, після чого ці версії закріплюються в масовій свідомості через ЗМІ та МК.

Серед набору версій легко сховати справжню (актуальну) версію. При завчасному плануванні потрібні факти та тенденції, однаково підтверджуючи необхідний набір версій, створюються навмисне, тобто застосовуються за методом конструювання реальності. Диверсифікованість працює і на релевантному (ідентифікації співвідносності), і на референтному (аналітичній перевірці) рівнях. На релевантному рівні вона знищує можливість встановлення первісної цілісності, насичуючи атрибутивний зміст безліччю тупикових відсилань до інших середовищ аналізу, і тим самим утруднює референцію (аналітичну перевірку), роблячи її багатоступінчастою і неочевидною.

Очевидно, що інформаційна політика, як сфера діяльності, знаходиться у взаємозв'язку з безліччю систем і процесів як об'єктивної, суто матеріальної реальності, так і тих видів реальності, до яких відносяться сфера свідомості та віртуальна (інформаційна) реальність. Створення ВРЦСП неможливе без проведення відповідної інформаційної політики, центральне місце в якій займає маніпулятивне управління інформаційними процесами, скоординоване з конструюванням об'єктивної реальності.

Суб’єктом такої інформаційної політики може бути насамперед той, хто контролює значний сегмент інформаційного простору (очевидно, що чим більший, тим краще) і має ресурси впливу на об'єктивну реальність на рівні суспільства і держави в цілому. Реально такими суб’єктами можуть бути тільки великі промислово-фінансові угруповання, які мають під контролем могутні медіа-холдинги, суспільно-політичні організації і лобістські угруповання в органах влади. Практика суспільно-політичного життя і процеси у фінансово-економічній сфері держав СНД останніх років підтверджують це припущення.

При такому розкладі реальних можливостей і ресурсів впливу рівність суб’єктів (держави, ТНК, суспільно-політичних організацій, лобістських угруповань) в інформаційному просторі стає не більше, ніж міфом. У глобальному інформаційному суспільстві таке положення веде до перетворення демократії (зокрема „інформаційної”, заснованої на відкритості інформаційного суспільства і доступності інформації) на ширму для формування „нового світового порядку”. Традиційне прагнення еліти зберегти свій вплив усіма можливими способами дає змогу припустити, що в інформаційному суспільстві інформаційна політика суб’єктів, які мають необхідні ресурси впливу як в об'єктивній, так і у віртуальній реальності, буде значною мірою орієнтована на створення „ віртуальної реальності цільового суб’єкта-призначення” (ВРЦСП), невід’ємною частиною цього процесу і певною мірою ототожнюватиметься з ним у сфері свого застосування.

Використання принципів „електронного уряду” у державному управлінні створює нові, безпрецедентні можливості маневрування силами та засобами, даючи змогу в оптимально короткі (з огляду на прийняття державних рішень) терміни створювати для оперативного вирішення особливо складних питань віртуальні комісії з представників органів влади і представників інших суб’єктів діяльності (фінансових, промислових, громадських організацій), територіально віддалених один від одного на будь-яку відстань і взаємодіючих у режимі реального часу, наприклад, у режимі телеконференції.

Внаслідок впровадження у діяльність органів державної влади та системи державного управління за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій з позиції ідеології „електронного уряду” органи державної влади одержують новий оперативний канал прямого спілкування з громадянами, підконтрольний тільки державі. Тому необхідність використовувати ЗМІ як транслятори інформації, що надходить від органів державної влади до населення, відпадає. Таким чином, ЗМІ позбавляються унікальної можливості монопольно одержувати, розподіляти і маніпулювати інформацією, що надходить із системи державної влади й управління, інформацією, яка часто має стратегічне значення; перекручувати або тенденційно подавати її, що може спровокувати негативні для всієї держави наслідки. Слід зазначити, що якщо ЗМІ приватні або державні, але дуже залежні від рентабельності власних комерційних проектів, то маніпулювання інформацією, що надходить з органів державної влади, здійснюється ними передусім у власних інтересах, тобто в інтересах тих фінансово-промислових груп, яким ці ЗМІ чи кабельні мережі цілком або частково належать. Немає потреби говорити про те, що приватні інтереси таких фінансово-промислових груп (в які, до речі, може входити й іноземний капітал) нерідко не мають нічого спільного з державними інтересами.

Ще одна особливість впливу „електронного уряду” на політику ЗМІ — поява у ЗМІ нового конкурента, причому конкурента, який володіє правом останньої інстанції на точність і об’єктивність інформації, яка доводиться органами системи державної влади до населення. Як би в ЗМІ не спотворювалася ця інформація, її достовірність громадянин будь-коли може перевірити особисто на сайті відповідного органу державної влади. Таким чином, у державної влади з’являється ще один важіль впливу на приватні ЗМІ, політика яких часто завдає шкоди інтересам держави.

3-б.6. Принципи політики проведення інформаційно-аналітичними підрозділами органів державного управління у сфері безпеки ЗМІ заходів протидії АЗА і СІО в умовах інформаційно-психологічного протиборства

Як відомо, ЗМІ та МК є активними суб’єктами інформаційної взаємодії, які беруть участь в інформаційно-психологічних відносинах сучасного суспільства. Внаслідок цього в інформаційно-психологічному протиборстві вони набувають подвійного статусу суб’єктів і об’єктів негативних посягань. У такому випадку ЗМІ та МК стають об'єктами перетинання інтересів держави-ініціатора і держави-жертви АЗА і СІО, що вносить відповідні нюанси у взаємовідносини на напрямку „ держава – ЗМІ та МК”.

У сучасних умовах розвитку демократії особливу увагу має привертати процес поступової надмірної концентрації влади у ЗМІ, чому сприяють об’єктивні економічні та технічні причини. Відзначається боротьба за посилення впливу у сфері ЗМІ. У цьому зв'язку в більшості держав Західної Європи введено контроль за злиттям друкарських підприємств, введено обмеження щодо питомої ваги загального тиражу видавництв на ринку. Так, у Німеччині встановлено гранично припустиму питому вагу загального тиражу. У Швеції проводиться політика економічної підтримки дрібних і середніх видавництв. У Франції в 1984 р. Національні збори прийняли Закон „Про обмеження концентрації та забезпечення фінансових коштів і плюралізму друкарських підприємств”.

Доступ до ЗМІ і вплив на них для реалізації таємних запланованих функцій і цілей полегшується тим, що вони великою мірою виступають не як суто інформаційно-передавальна ланка, а як творець інформації, політики, ідеології. А оскільки наші знання про реальність опосередковані ЗМІ, то відрізнити продукцію ЗМІ від явища, що вивчається, стає скрутним. Те, що реально відбувається, стає „суспільною подією” тільки через своє відображення, надаючи тим самим змогу вносити в це відображення широкий набір „коректив”, зокрема прихованої цілеспрямованості.

Специфіка діяльності ЗМІ в умовах ринкового конкурентного середовища (максимізації норми прибутку, прагнення до монополії, реалізації програмних настанов власників засобів ЗМІ) відрізняється від звичайного життя через звернення до таких принципів:

• орієнтація на максимальне досягнення прибутку як керівна основа діяльності;

• вибір пріоритетної — у плані одержання прибутку і надання потрібного впливу на аудиторію — тематики;

• схильність до сенсаційної інформації, зокрема негативного характеру;

• показ політичних успіхів, лідерів, переможців, рейтингів;

• високий суспільний статус виведених на екран персон;

• мала доступність ЗМІ для виходу в них простої людини.

Реалізація цих принципів, утрудняючи адекватне відображення дійсності, призводить до того, що справжні глибокі причини, процеси, реалізації у сфері політичних явищ випадають, тобто сутнісні зв’язки не розкриваються. Ці принципи діяльності ЗМІ — основні причини залучення їх у інформаційно-психологічні конфлікти.

Емоційний вплив ЗМІ, придушуючи розум і раціональність людини, призводить до високої ефективності використання їх з метою маніпулювання — прихованого керування свідомістю і поведінкою людей для того, щоб примусити їх діяти всупереч власним інтересам. Переваги таких дій — непомітність для керованих, відсутність жертв, економічність. Інформаційна „наркотизація” сприяє нав'язуванню ілюзорних ідей і міфів, які сприймаються без раціонального осмислення. Для укорінення міфів існує безліч спеціально розроблених прийомів нейролінгвістичного програмування і методів впливу на людей з урахуванням закономірностей масової психології. Характерним прикладом служить набір технологій створення образу — іміджмейкинг.

Концентрація й монополізація ЗМІ, утворення могутніх національних і транснаціональних корпорацій, що контролюють інформаційний простір, підпорядкування основних засобів ЗМІ під контроль закордонних, транснаціональних угруповань чи „місцевих” груп, неорієнтованих на загальнонаціональні інтереси, полегшує культурно-інформаційну експансію інформаційних корпорацій далекого і ближнього зарубіжжя, посилювану впровадженням нових інформаційних технологій, а також засобів та методів інформаційної війни. Наслідком цього стає створення і розгортання плацдарму для інформаційного домінування Заходу чи Сходу у світовому інформаційному просторі.

Для СНД, де йде активний процес становлення вітчизняних ЗМІ в атмосфері жорсткої конкуренції і при недостатніх можливостях її контролю в умовах ідеологічної, фінансової та організаційної незабезпеченості національно-державного сектору ЗМІ, проблема захисту від західного чи іншого іноземного інформаційного домінування набуває загостреного характеру.

Вирішення завдань маніпулювання свідомістю вітчизняної аудиторії з боку західних та інших іноземних партнерів сприяє формуванню неадекватної внутрішньої реальності потреб і ціннісних орієнтацій.

Відсутня національна концепція наймогутнішого засобу вітчизняних ЗМІ — телебачення. Реалізація такої концепції, що змогла б працювати на спільну національну ідею (у випадку успіху її формування) і протистояти у разі потреби зовнішньому інформаційному тиску, є важливою проблемою організації протидії АЗА та СЮ. Національне телебачення має відповідати, як мінімум, характеристикам, які закладаються в державній політиці інформаційно-психологічної безпеки особи, суспільства і держави:

• технічно — забезпечувати максимально повне охоплення громадян;

• політично — жити життям регіонів, активно цікавитися зовнішнім світом і місцем власної держави у співтоваристві країн і народів;

• творчо — бути активним пошукачем і джерелом культури і мистецтва.

Одночасно з процесом монополізації вітчизняних ЗМІ фінансовими угрупованнями відбувається процес розриву єдиного інформаційного простору держави. Центральна преса втрачає провідні позиції, різко скорочується річний тираж періодики, зокрема загальнодержавною мовою, за рахунок зменшення кількості передплатників, переважно центральних видань. Падіння тиражу центральних ЗМІ ставить під загрозу збереження єдиного інформаційного простору держави.

За даними соціолінгвістичних досліджень, мова, якою спілкуються у різних регіонах, приміром України, РФ, інших держав СНД, помітно відрізняється. Звертає на себе увагу те, що діючі в центрах різні неурядові комітети, фонди, центри, комісії із захисту свободи інформації та прав журналістів фінансуються, як правило, закордонними джерелами (Агентством міжнародного розвитку держдепартаменту США, Інформаційним бюро НАТО; Міжнародними фондами Джорджа Сороса, Зайделя, Аденауера, Горбачова, Форда, Фондом „Євразія”, фондами медіа-магнатів Гусинського, Березовського тощо).

Масштабний характер мають порушення законодавства щодо відповідальності редакцій за зловживання наданим їм правом видавати, поширювати та передавати інформацію. Серйозну стурбованість викликають факти зловживань свободою слова, заангажованості, підкупу журналістів, спроб маніпулювання громадською думкою, поширення насильства, жорстокості, расової і національної винятковості чи нетерпимості, порнографії, втручання в особисте життя громадян.

З розвитком телекомунікаційних і комп’ютерних технологій збільшується коло юридичних і фізичних осіб, для яких стають доступними технічні засоби, які дають змогу створювати базові конфігурації вузлів радіо- і телемовлення, провайдерські вузли міжнародних комп’ютерних мереж, видавати газети і журнали. У зв’язку з цим виникає реальна загроза поширення спрямованої інформації, яка може завдати шкоди національним інтересам в усіх сферах.

Одним із найважливіших завдань інформаційно-аналітичних підрозділів органів державного управління у сфері національної безпеки є розглядання ЗМІ та KM як першочергових об’єктів оперативної уваги; здійснення постійного моніторингу, оцінювання й аналіз процесів, що відбуваються в діяльності не лише іноземних, а й національних ЗМІ та KM, з метою виявлення і своєчасного інформування керівництва держави щодо можливих ознак залучення ініціаторами інформаційно-психологічного протиборства до підготовки та реалізації заходів АЗА і СІО.

Дата добавления: 2014-01-07