Принципи розміщення продуктивних сил

Принципи регіонального розвитку - це науково обґрунтовані ідеї і положення, якими керуються в практичній діяльності при вирішенні конкретних питань щодо розташування нових об'єктів, вдосконалення територіальної і галузевої структури господарського комплексу регіону, опрацюванні окремих напрямків регіональної політики.

Найважливіші принципи розміщення виробничих сил, якими керуються при дозволі питань просторового розподілу підприємств і галузей, такі:

- наближення виробництва до джерел сировини, палива, споживачів;

- охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів і впровадження ресурсозберігаючих технологій;

- забезпечення здорових гігієнічних умов життя і праці населення;

- обмеження надлишкової концентрації промисловості в містах;

- вирівнювання рівнів економічного розвитку районів і областей;

- зміцнення обороноздатності країни;

- врахування інтересів економічної інтеграції в європейський і світовий простір.

Принципи розміщення в різних країнах можуть бути однаковими й різними. Важливість кожного принципу визначається стратегією й завданнями, конкретизованими у відповідній концепції. Наприклад, на сучасному етапі розміщення виробничих сил в Україні пріоритетними можуть бути соціально спрямовані принципи, ті, що сприятимуть вирішенню соціальних проблем.

Принципи являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову регіональної економіки та розміщення продуктивних сил. Найважливішими принципами розміщення продуктивних сил.

— Принцип раціонального розміщення виробництва випливає із закономірності "ефективне розміщення продуктивних сил". Зміст його полягає у такому розташуванні виробництва, яке забезпечувало б високу ефективність народного господарства. Раціональність означає вибір найкращих варіантів.

Ефективність принципів розміщення виробництва визначається сукупністю критеріїв раціональності його розміщення, головними серед яких є підвищення економічної ефективності виробництва та поліпшення умов життя людей. Ефективність виробництва визначається співвідношенням продуктивності праці та затратами праці і засобів виробництва. Для її визначення доцільно застосувати формулу:

E Т max

^ЕФ-= —\——^, д^е

Z X min

Z - затрати,

Е - ефект (прибутки).

Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації господарства розраховують за розміром відповідних витрат на виробництво одиниці готової продукції. Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначати у вартісному і натуральному обчисленні:

1. Матеріаломісткості виробництва: Мм = Зм/Пр, де Зм - витрати матеріалів; Пр - річний випуск продукції.

2. Енергомісткості виробництва: Ем = 3с/Пр, де Зс - затрати енергії.

3. Трудомісткості виробництва Вм = 3в/Пр, де Зв - затрати праці.

4. Водомісткості виробництва: Фм=Вф/Пр, де Вф - витрати води.

5. Фондомісткості виробництва Фм=Вф/Пр, де Вф - вартість основних фондів.

6. Капіталомісткості виробництва: Км=Вкв/Пр, де Вкв вартість капіталовкладень на спорудження об'єкта.

7. Транспортабельності продукції: Тп=3пр/Пр, де Зпр - витрати на перевезення продукції.

8. Собівартість продукції: С=Вс+Вм+Зо, де Вс і Вм - вартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці й амортизаційних відрахувань; Зо - витрати на оплату праці та реалізацію продукції.

Таким чином, при визначенні ефективності функціонування підприємства використовують систему вартісних показників: валова і товарна продукція, чисельність працівників, продуктивність праці, вартість основних виробничих фондів, матеріальні використовують економіко-статистичні методи. Найпоширенішими з них є обчислення індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, групування та графоаналітичний метод.

З принципом раціональності тісно пов'язаний принцип оптимальності розміщення виробництва. Оптимальність означає вибір найкращого варіанта не лише з наявних, а з усіх можливих. Є ще один аспект, який демонструє відмінність між раціональністю та оптимальністю. За рахунок раціонального розміщення, скажімо, комплексу металургійних підприємств можна забезпечити максимальну ефективність галузі. Водночас надмірна концентрація однорідного виробництва завдасть екологічних втрат, призведе до нераціонального використання робочої сили. Тобто у масштабі регіону, суспільства в цілому таке розміщення не буде ефективним. Тому часом доводиться поступитися ефективністю на локальному чи галузевому рівні, щоб забезпечити її на рівні країни. Саме такий підхід буде оптимальним.

Принцип збалансованості і пропорційності означає таке розміщення виробництва, за якого витримувалася б рівновага між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, водних, земельних, трудових, фінансових ресурсів регіону — з іншого. Пропорційність передбачає також оптимальну структуру народного господарства регіону, тобто відповідну пропорцію між галузями спеціалізації, а також між спеціалізуючими, допоміжними й обслуговуючими галузями. За цим принципом укладаються регіональні міжгалузеві баланси при територіальному плануванні або прогнозуванні. Дотримання принципу збалансованості надає регіону, країні економічної витривалості.

Принцип комплексного розміщення виробництва спирається на однойменну закономірність. Практично він реалізується:

— у комплексному використанні природних ресурсів, включно з відходами, приміром, гірництва чи лісопиляння, видобуванням усіх корисних компонентів;

— у раціональному використанні трудових ресурсів шляхом створення у регіоні такої структури господарства, за якої надається праця усім розмаїтим контингентам робочої сили;

— у створенні єдиної інфраструктури;

— у налагодженні ефективних виробничих зв'язків між підприємствами регіону.

Принцип комплексності полягає у визначенні найвигіднішої спеціалізації району з урахуванням територіального поділу праці.

Принцип розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва. До таких форм належать концентрація, спеціалізація, кооперування й комбінування. Сутність принципу полягає у тому, що спосіб розміщення виробництва повинен стимулювати ефективний розвиток національних форм його організації.

Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці. За цим принципом держава повинна розвивати такі галузі й різновиди виробництва, для яких вона має найкращі умови й продукція яких користується попитом на світовому ринку. Тому розвиток подібних галузей має заохочуватися. Одночасно лібералізується імпорт тих товарів, які у країні не виробляються через природні умови або через завеликі витрати. Є країни, що всю економіку будують на експорті одного чи двох-трьох товарів; така економіка називається експортооріентованою. Експортоорієнтована економіка притаманна країнам, що розвиваються, не мають значного економічного потенціалу та місткого внутрішнього ринку. На вищій стадії економічного розвитку країни переходять до імпортзамінної політики. Вона полягає у розвитку тих видів виробництв, продукція яких має широкий внутрішній попит, що дає змогу відмовитися від їхнього імпорту. Що стосується України, то основна маса продукції її підприємств реалізується всередині країни. Проте є види виробництва й галузі, які експортують продукцію і "заробляють" валюту.

Принцип збереження екологічної рівноваги. Цим принципом, хоча він і є одним з головних, тривалий час нехтували у господарській практиці. Господарство регіону може бути збалансоване за більшістю параметрів, але якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може визнаватися ефективним. Принципу екологічної рівноваги має підпорядковуватися решта вигод, що з'являється за різних варіантів розміщення продуктивних сил. Тому він може називатися принципом екологічного імперативу

Принцип обмеженого централізму обґрунтував В. Поповкін. Сутність принципу полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. Держава не повинна втручатись в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів влади. Вона створює за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань таку територіально-галузеву структуру, котра сприяла б і інтересам загальнодержавним, і інтересам регіональним, допомагаючи підвищувати життєвий рівень населення.

Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Регіональна політика — це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспекті. Регіональна політика характеризується такими напрямами:

— співвідношення й взаємодія рушійних сил регіонального розвитку в державному, кооперативному, приватному та інших секторах національної економіки;

— співвідношення державного й регіонального аспектів розвитку, центрального й регіонального рівнів управління;

— зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

— регіональні аспекти демографічної, екологічної політики.

Науково обґрунтована політика особливо актуальна для України. За роки існування системи жорсткого централізованого управління економічні й соціальні структури країни дуже деформувалися; це стосується й регіонального рівня. Власне, відомчий підхід до розміщення виробництва ігнорував інтереси регіонів. Через це багато де в Україні посилилась екологічна й соціальна напруженість.

Метою регіональної політики України має бути забезпечення населенню гідних умов життя. Для цього потрібні докорінна зміна структури територіальної організації господарства, технологічне оновлення виробництва. Основними принципами політики України повинні бути:

— перевага інтересів регіону над інтересами галузей, відомств, окремих підприємств і організацій;

— всебічне врахування економічних, технологічних, етнічних, екологічних та соціально-демографічних передумов та факторів розміщення продуктивних сил і розвитку регіону з наданням переваги чинникам соціальним та екологічним;

— пріоритет інтенсивного, ресурсозберігаючого підходу до розміщення продуктивних сил при обмеженні матеріаломісткого виробництва;

— потреба поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

Засобом регулювання територіальної організації суспільства мають стати державні регіональні програми, які мусять забезпечуватися відповідними грошовими та матеріальними ресурсами.

Дата добавления: 2014-01-07